Ангел та її день народження

Закінчивши питати поради в Іцукі та Чітосе, Амане нарешті обрав подарунок, і в день народження Махіру, дивлячись на її спину, почувався дуже напружено.

Платою Чітосе був особливий креп з крамнички перед станцією (зимовий лімітований ягідно-ягідний спешл) і, намовлений нею купити щось іще, Амане додав це до свого подарунка… але тепер гадав, як вручити його Махіру.

Та, хто мала б святкувати свій день народження, готувала вечерю, як і завжди.

Він не знав, що в меню, але схоже вона готувала японську їжу. Махіру поводилася невимушено, як зазвичай, особливо нічим не відрізняючись.

Амане не відчував від неї ніякого святкового настрою. Вона поводилася настільки спокійно, що можна було засумніватися, чи вона пам’ятає про день народження.

Навіть після того, як вона подала вечерю — нічого не змінилося. Під час вечері вони розмовляли, та їли, як зазвичай.

Амане справді не знав, коли йому варто подарувати їй це, тому хмуро дивився на паперовий пакет із подарунком, схований за диваном.

Коли вечеря скінчилася, він прибрав стіл і повернувся у вітальню, заставши Махіру на двомісному диванчику. Схоже вона принесла сюди книгу.

Навіть читаючи книгу, вона була прекрасною, мов картина. Прізвисько Ангел їй дійсно пасувало.

Амане гадав, чи варто йому сідати поруч із нею… але він просто не міг лишатися нерішучим. Тому підняв поставлений там пакет, і сів біля неї.

Махіру раптово підняла голову.

Мабуть, вона відчула його присутність, шурхіт паперового пакету, її очі кольору карамелі дивилися на Амане і на паперовий пакет, який він тримав.

Вона видавалась трохи спантеличеною. Схоже, вона досі не згадала, що у неї день народження.

– Ось, тримай.

Амане легенько тицьнув пакет на коліна Махіру, що тільки більше її здивувало.

– Що це?

– Хіба в тебе не день народження?

– Так… але звідки ти знав? Не пам’ятаю, щоб комусь про нього говорила.

В очах у неї був насторожений блиск, – Минуло разу ти лишила своє учнівське посвідчення на столі, – але щойно вона це почула, то мабуть прийняла пояснення, і її звичний вираз повернувся.

– Тобі не варто переживати. Все одно я не святкую свій день народження.

Щодо раптового холоду та байдужості в її голосі Амане не помилився.

Поглянувши їй в очі, йому здалося, ніби саме словосполучення «день народження» для неї табу.

"Зрозуміло", — подумав він.

Хоч у неї був день народження, поведінка Махіру лишилася незмінною не тому, що вона не пам’ятала про нього.

Вона, певно, знехтувала ним, бо це було для неї проблематично.

Якщо це не так, то вона б ніколи не використала такий тон.

– А, я зрозумів. Просто вважай це подякою за щоденну турботу. Мені просто хотілося тобі якось віддячити.

Ось так він вручив їй подарунок з розрахунком, мовляв, гаразд, ти не повинна святкувати свій день народження, але це подарунок за твою щоденну турботу. Прийми це як мою подяку, а не подарунок на день народження.

Кожного дня він їв дуже смачну їжу, а часом вона навіть допомагала йому прибирати. Це дрібниці, але вона по-справжньому про нього піклувалася. Навіть якщо дрібничкою, Амане хотів віддячити Махіру.

Хоч він легко прийняв її причини, Амане наполіг на тому, щоб віддати їй подарунок, що трохи збентежило Махіру. Тому, отримуючи подарунок, вона трохи нахмурилася.

Вона глянула на предмет у пакеті, обгорнутий папером.

– …Можна мені зараз його відкрити?

– Авжеж.

Він кивнув, Махіру боязко сягнула рукою в пакет і витягнула коробочку. Обережно зняла обгортковий папір і розв’язала стрічку.

Коли хтось інший перед ним відкривав його подарунок, Амане сам почувався вкрай знервованим.

Всередині коробочки містився крем для рук, який порекомендував Іцукі. Він купив його в наборі, тож у великій коробці були ще й якісь смаколики.

Варто зазначити, крем не мав запаху, був таким, що підходить для хатніх справ, не ароматний і не трендовий. Цей крем ніжний до шкіри, його головна перевага в тому, що він підтримує шкіру вологою.

Амане перевірив відгуки в інтернеті і, схоже, переживати про його ефект йому не потрібно, напевно.

– Вибач, це не щось дороге. Мені здається, руки стануть сухими, якщо займатися хатніми справами. Існують креми без запаху, але, думаю, вони в тебе вже є. Я чув, що цей ніжний до шкіри, дієвий.

– Практична річ.

– Дійсно, ти сильно акцентуєш увагу на практичних речах.

– Напевно. Дуже тобі дякую.

"Ти добре мене розумієш", — вона посміхнулася, і його губи розслабилися.

Схоже, у Махіру склалося непогане враження про нього.

Там є ще одна річ… але буде ніяково, якщо це відкриють це в його присутності. Якщо можливо, то він хотів, аби вона помітила це після того, як повернеться додому.

На жаль для нього Махіру, здається, зауважила в пакеті щось іще й зазирнула туди.

– …Чому тут іще один?

– А, ні, ну, насправді, це егоїстичне, особисте доповнення.

– Доповнення?

– …Доповнення.

Амане відвернув погляд, відповівши тільки отак. Махіру нахилила голову, не розуміючи, що він мав на увазі, але розуміла, що буде швидше відкрити пакет, тому вона вийняла цю річ.

Він використав упаковку кольором подібну до пакету, тому та річ не виділялася, і помістив її на низ. Але вона була надто великою і помітною. Неможливо, щоб Махіру не зауважила.

Містилася вона не коробці, а поліетиленовій упаковці. Була достатньо великою, щоб Махіру тримала її обома руками.

Махіру обережно розв’язала темно-синю стрічку, "Можна мені тепер піти звідси?" — думав Амане, дивлячись на те, як вона… обережно виймає вміст.

Обома руками вона обережно підняла річ і, широко розплющивши очі, виглядала доволі здивовано.

– …Ведмедик?

Те, що пробурмотіла Махіру, було справжньою сутністю цієї речі.

То була не надто громіздка іграшка, але достатньо велика для школярки з молодших класів.

Іграшка мала хутро блідого кольору, подібне до волосся Махіру. Аквамариново-блакитна стрічка зав’язана на шиї, неначе намисто. Це виглядало невинно, а темні блискучі ґудзики, пришиті як очі, відображали Махіру.

Вона, певно, думає: "Іграшка? В старшій школі?"

Але Амане обрав саме це, почувши пораду Чітосе: "Не залежно від віку, дівчата частенько полюбляють милі речі".

Для хлопця купувати цю річ самому було дуже ніяково, тож придбала йому це Чітосе, а платою був креп з крамнички перед станцією.

Чітосе продовжувала кепкувати з нього за його вибір до самого кінця і, можливо, якби Амане пішов сам, йому було б не так соромно. Ну, що було — те загуло, безглуздо про це згадувати.

– …Думаю, дівчатам таке подобається.

Амане почухав голову, бурмочучи пояснення ні до кого конкретного.

Давалося йому це дуже погано.

Зрештою, Амане ніколи не робив подарунків комусь протилежної статі, окрім матері, коли був маленьким. Він ніколи не очікував, що робитиме таке сам.

"Чи відчуватиме вона огиду, отримавши милу іграшку від хлопця…" — він скоса, обачно зиркнув на Махіру і побачив як вона уважно її розглядає.

Ніхто б не сказав щаслива вона, чи сумна, Махіру просто стоїчно вдивлялася в неї.

– Ну, якщо не хочеш, то я можу її викинути.

Пожартував він, вирішивши: Якщо їй не подобається, то нічого не поробиш. Обернувшись, Махіру насупилася.

– Я так не вчиню!

– А-авжеж. Враховуючи твій характер, не думаю, що ти, Шіїно, таке зробиш.

Вона відреагувала сильніше, ніж Амане очікував і, затинаючись, він кивнув. Махіру знов подивилася на ведмедика.

– …Я не вчиню так жорстоко. Я добре його берегтиму.

Обійнявши іграшкового ведмедя, тонкі зап’ястя міцно вчепились у нього.

Махіру нагадувала дитину, яка не хотіла, щоб її улюблену іграшку забрали і, як мама, з любов’ю її обіймала.

З того, як вона обіймала ведмедика, дехто міг би сказати, що їй він дійсно дорогий.

"Гу-у-у", — це, здавалося, був підходящий звуковий ефект, коли вона міцно його обіймала і дивилася на нього зверху.

Обличчя виражало не типову відчуженість, чи типовий шок, коли її дивував Амане. То були полегшення, доброта, любов і прихильність.

Невинна посмішка Махіру була дуже щирою. Вбачаючи її надзвичайно красивою, надзвичайно чарівною, Амане, затамувавши подих, витріщився на неї.

…Мені не слід на це дивитися.

Вдивляючись у її вираз, Амане мимоволі це усвідомив.

Хоч він у неї не закоханий, ідеальна красуня демонструвала вираз обличчя, котрий бачив тільки Амане, і навіть його серце шалено калатало.

Він бачив, що Махіру сильно дорожить іграшкою, ледь помітно всміхаючись, вона виглядала настільки чарівно, що будь-хто інший був би загіпнотизований. Навіть він, який знав про власний невиразний характер, практично зачарувався.

Амане приклав руки до лиця, підтверджуючи наскільки воно гаряче, і воно було точно набагато гарячішим, ніж зазвичай.

Очевидно, він дуже зашарівся, – …Прокляття. – і вилаявся так, щоб Махіру не змогла почути.

На щастя, Махіру не звернула на Амане увагу, бо зарила пів обличчя в іграшкового ведмедика, з любов’ю його обіймаючи.

Її вигляд був так само чарівним, і Амане сильно стримувався, щоб не запищати.

– …Радий, що тобі так подобається.

Амане хотілося щось сказати, але він вичавив ці слова і у відповідь на нього подивилися очі.

– Я вперше отримую щось подібне.

– Ех, враховуючи твою популярність, я гадав, що для тебе це буде звичним…

– За кого ти мене вважаєш…

Коли Махіру поглянула на Амане, то здавалася дещо приголомшеною, що його трохи заспокоїло, бо він більше не мусів бачити те обличчя.

– … Я не казала нікому про свій день народження. Мені він не подобається, і я ніколи про нього не розповідала.

– Не подобається, – сказала вона, глянувши на ведмедика.

Коли вона дивилася на ведмедика, її очі були дуже спокійними, зовсім не збігалися зі словами, і Амене відчув дисонанс.

– Мені страшно отримувати подарунки від людей, ще й від тих, кого я не знаю, чи від тих, до кого я не маю жодного відношення, тому я б їх не прийняла.

– Але ж мій ти прийняла.

– …Фуджіміє-сан, ти не хтось такий, кого я не знаю.

Прошепотіла вона і, зарившись личком у ведмедика, дивилася на нього. Амане почав шкодувати, що витріщається на неї прямо.

Вона несвідомо підвела очі на нього, демонструючи спокійне невинне личко, яке відповідало її віку. Правду кажучи, Махіру була чарівною.

Вона була настільки чарівною, що йому мимоволі захотілося погладити її по голові, і коли Амане уже збирався так вчинити, він поспішно відсахнувся.

– …Що таке?

– Ні, нічого.

Махіру спантеличено нахилила голову, помітивши, чи то руку Амане, яка сіпнулася, чи то знервованість, яка розбурхалася в ньому.

Лише через це, його очі прикувало. Гарненькі дівчата дійсно лякають.

Але навіть йому було б ніяково прямо визнати, що вона мила. І Амане був певен, що відповідь Махіру була б такою: "Га?"

А якби Амане сказав подібні слова, то помер би в багатьох відношеннях, тому наразі він вирішив придушити ці пориви.

– …Дуже тобі дякую, Фуджіміє-сан.

Амане відвернуся і у його вухах знову пролунав ніжний голосок Махіру.

Над розділом працювали:
Переклад: hecl
Редагування: hecl