Милість Ангела?

"Дуже дякую за той день. Ось куртка і штани, які ти мені позичив."

Махіру, як зазвичай, принесла вечерю в контейнері, разом із паперовим пакетом.

Всередині пакета йому вдалося дещо розгледіти... ймовірно, куртку та трикотажні штани, які він позичив їй минулої п'ятниці. Схоже, вона акуратно їх поскладала.

"Гм, як твоя травма?"

"Вже не болить. Я не буду робити важкі вправи, поки повністю не одужаю."

"Це добре. Пригадую, під час уроку фізкультури ти сиділа осторонь, вірно?"

“Так.”

Про всяк випадок, Махіру спостерігала за ними здалеку, що правильно. Не схоже, що їй було боляче, але вона трохи зважала на щиколотку, тому та, мабуть, ще не повністю загоїлася.

Амане кивнув на знак згоди, а потім пригадав, як вона тоді посміхнулася.

"Але от, я гадаю, Ангел дуже популярна. Одна посмішка викликала справжній ентузіазм у всіх хлопців."

"Я ж казала тобі не називати мене так... Мені це дійсно завдало клопоту. Невже це було щось варте того, аби так радіти?"

"Ну, ось що трапляється, коли до них посміхається красуня. Хіба ти не бачила, як дівчата верещали, коли Кадовакі помахав їм рукою?"

"...Кадовакі... а-а, той, що дуже популярний?"

Здавалося, Махіру байдуже, точніше, їй було зовсім нецікаво. Вона не пам’ятала його, і пригадала тільки після роз’яснень Амане.

Він не Ангел, але у школі Кадовакі був відносно відомим хлопцем, тож дивно, що вона не впізнала його, просто почувши ім’я.

"Тебе він аніскілечки не цікавить?"

"Ні. Ми в різних класах, і у нас не так багато можливостей поладнати."

"Гм-м-м? Але інші дівчата, схоже, цікавляться ним, кажуть, що він крутий."

"Він, все ж таки, симпатичний. З ним я не розмовляла і ніколи не контактувала. Мене він не хвилює."

"Щодо такого ти доволі незворушна."

"Якщо люди можуть закохатися одне в одного лише через зовнішність, то як ти не закохався в мене?"

"О, виходить ти усвідомлюєш, наскільки ти мила."

Але слова Махіру мали вагу.

Красива зовнішність — це причина плекати почуття, але не така, щоб любити.

Погодившись із цим, він мусив визнати, що Махіру приваблива дівчина, хоча його трохи здивувало те, що вона, значною мірою, сама це усвідомлювала, і те, що вона дійсно могла погодитись із такою думкою.

"Навколо мене завжди галас, і я довідаюся, навіть якщо не хочу. Об'єктивно, я розумію, що моя зовнішність хороша, і я ніколи не нехтувала цим."

Махіру сказала це як факт, без жодного натяку на пихатість у голосі.

Насправді, вона либонь робила все можливе, щоб підтримувати свою вроду.

Її обличчя саме по собі гарне, але вона не задовольнилася лише цим.

Здавалося, її волосся мало німб, що відповідав прізвиську Ангела, а шкіра була бездоганною і чистою. Вона завжди займалася хатньою роботою, але її руки не огрубіли, а нігті були доглянутими.

У неї прекрасне, струнке тіло, а це не те, чого можна досягнути за один день.

"Маєш рацію, те, що ти щойно незворушно сказала — чиста правда, і в мене це не викликає дискомфорт. То, значить тебе не бентежить похвала?"

"Я дратуватимусь, якщо інші будуть мене дуже хвалити."

"У красуні, звичайно, свої клопоти."

"Разом із винагородами, що приходять із ними, тому все не аж так погано."

"Прозвучало так, ніби це стосується когось іншого..."

"Що? Мені краще відповісти "це не так" із сором'язливим виглядом?"

"Ні, я знаю, що через це ти сама дуже незручно почуваєшся."

"Гадаю, що так. А ще я вважаю, що з тобою безглуздо носити подібну маску."

“Ага.”

Він відчув би недоречність, якби Махіру виправила свою манеру говорити не добираючи слів, і якби вона ставилася до нього так само, як до інших у школі, в нього б пішли мурашки по шкірі. Він сподівався, що вона залишиться такою, як зараз.

Звичка, певна річ, лякає. Якби вона поводилася тут, як Ангел у школі, він вважав би це за щось сюрреалістичне.

Амане знав Махіру, яка присутня перед ним, а не ту, що була в школі.

Вони обоє дійшли висновку, що це на краще, тож Амане подивився на контейнер, який йому принесли.

Порція була більшою, ніж зазвичай, і містила кілька страв. Наразі, це більше нагадувало коробку бенто для жайворонків, ніж просто залишки їжі.

"Сьогодні досить багато."

"Ти все ж таки попіклувався про мене."

"Хіба я не казав тобі, що не варто турбуватися про це... о-ох, тут крокети.

Ніколи не варто недооцінювати крокети.

Їх часто рекламували як гарнір, а продавали посередньо, але вони складні в приготуванні й сумнозвісні, як найстомливіша страва для готування вдома.

Потрібно було відварити картоплю на парі, підсмажити її, додати такі інгредієнти як яловичину та цибулю, сформувати, охолодити, вмочити у кляр і обсмажити у фритюрі... Це була купа звичайних, але виснажливих кроків.

Амане, який не вмів готувати, бачив, скільки було клопоту, коли їх робила його мати.

Тому коли він її просив, його мама часто не хотіла їх робити.

"Я просто підсмажила заморожені продукти разом."

"То ти і смажену курку приготувала?"

“Так.”

Єдина смажена їжа, яку їв Амане, живучи сам — це гарніри з магазинів, і він був дуже вдячний отримати власноруч приготовані.

Якби він був жадібнішим, то просив би, щоб можна було їсти їх свіжими і хрусткими разом із рисом.

"...Все-таки, хочеться попоїсти чогось свіжоприготованого."

З міркувань гігієни, вона охолоджувала їжу, перед тим як покласти її в контейнер, тому перш ніж їсти, йому доводилося це розігрівати. Духовка могла б відтворити хрусткість, але текстура зовсім не схожа на ту, яка щойно зі сковорідки.

Звичайно, так теж буде дуже смачно, але найкраще, якби він міг їсти їх свіжими, прямо зі сковорідки.

Він просто обмовився про своє побажання, не маючи жодного іншого наміру, але то могло бути занадто голосно, бо Махіру насупилася.

"Ти хочеш, щоб я заходила до тебе в квартиру?"

"Я такого не казав. Ти ділишся зі мною їжею, і це вже буде занадто, якщо я проситиму тебе робити так."

Щоб відкинути всі підозри, він знизав плечима і заперечив. Поклавши долоню під підборіддя, Махіру дивилася вниз.

Здавалося, вона про щось замислилась і не дивилась Амане в очі.

"...Половину."

“Гм?”

"Якщо кожен з нас сплачуватиме половину вартості інгредієнтів, то я подумаю над тим, аби готувати для тебе у твоїй квартирі."

Зрештою, Махіру сказала таке, а рішучість у її словах вразили Амане.

То був просто жарт... чи забаганка, яку він випадково бовкнув — але його приголомшило те, як серйозно вона обдумала і погодилася на це.

Певна річ, чи готувала б вона їжу в домі хлопця, з яким не надто знайома?

Навіть якщо це більш ефективно, він все-таки протилежна стать, і в них не близькі стосунки. Звісно їй буде незручно.

"Послухай, я більш ніж щасливий розділити половину витрат, бо отримую від тебе дуже багато... хіба ти не вважаєш, що це небезпечно?"

"Якщо ти щось зробиш, то я тебе розчавлю. Фізично. Безповоротно."

"Ой-йой, ти мене лякаєш."

"Зрештою, навіть якщо я не зроблю так, ти й не спробуєш нічого утнути. Ти ж розумієш моє становище в школі, чи не так?"

"Якщо заподію тобі щось, то я труп."

Між популярністю Амане і Махіру величезна різниця, до того ж остання тендітна дівчинка. Якби Махіру сказала, що Амане щось їй заподіяв, то Амане, безсумнівно, ніколи більше не зможе переступити поріг школи.

Він усвідомлював наслідки соціального самогубства. Все ж таки, він не дурень, принаймні, не з тих, що без гальм.

Точніше, він сам не мав подібних намірів.

"І ще."

"І ще?"

"Не схоже, що ти зацікавлений такими людьми як я."

Цей висновок у поєднанні з серйозним обличчям викликав у нього криву посмішку.

"А що як я скажу, що ти мій типаж?"

"Ти б постійно говорив до мене, а я б трималася на відстані."

"То, гадаю, ти це усвідомлюєш."

"Ну, я знаю, що наразі ти безпечна особа."

"Дякую за комплімент."

"Мабуть, це добре," – так він подумав, але насправді не мав наміру заподіяти щось Махіру, тому й не заперечував.

Зрозуміло, що він неодмінно скористається цією нагодою, аби повечеряти свіжою їжею зі сковорідки. Примірявши на себе титул безпечного хлопчика, він у той же час отримав на додачу привілей їсти разом з нею.