Махіру повернулася до квартири Амане вже в іншому одязі - довгій білій футболці та штанях кольору хакі.
Футболка, що прилягала до її тіла, підкреслювала витончену фігуру.
Волосся вона зав'язала в пучок, відкриваючи бліду потилицю, від чого Амане відчував себе трохи некомфортно.
Зазвичай вона носила сукню або юбку, тож для нього це було чимось новим.
Він завжди гадав, чи пасуватиме Махіру такий хлоп'ячий вигляд, та схоже, що він забагато думав про це.
Саме тоді він усвідомив, що вродливі дівчата мають гарний вигляд у всьому, що вони носять.
Проте, хоча цей одяг виглядав більш зручним для руху, його також можна було назвати повсякденним. Він поцікавився, чи не боїться Махіру забруднитись.
"Нічого, якщо твій одяг забрудниться?"
"Я хочу викинути його згодом, тож нічого страшного."
Відповіла Махіру, дивлячись на безлад, що панував у квартирі Амане, і зітхнула.
"Просто скажу, що ми зробимо усе дуже ретельно, зрозуміло?"
"...Зрозумів."
"Якщо так, то давай поквапимося. Я не хочу зволікати й не піду на компроміси."
Домовились? мовчки запитала Махіру. "Гаразд." Амане залишалось лиш підкоритися.
Так почалася операція з прибирання, затіяна Ангелом.
"Спершу поклади одяг у кошик для білизни. Прибирати треба зверху вниз, але спочатку треба оглянути підлогу, якщо ми хочемо використати пилосос. Одягу багато, тому потрібно розсортувати його. Також слід розділити ті речі, які ти носиш, а які ні. Тоді ми зможемо випрати їх. Зрозумів?"
"Ааа, я зроблю, як ти кажеш…”
Як і очікувалося, хоч у них і був пилосос, але починати довелося з безладу на підлозі.
"... Сподіваюсь у тебе не валяється десь нижня білизна?"
" Принаймні її я тримаю у шафі."
"Добре. З одягом розберемося пізніше. Навіть якщо ми зараз виперемо й висушимо його, пил все одно летітиме, коли ми будемо прибирати. До того ж у нас недостатньо місця для сушіння. Якщо ці речі тобі не дуже потрібні, ми можемо випрати їх, коли закінчимо прибирання."
"Гаразд."
"... Журналів можна позбутися. Одна справа, якщо ти їх колекціонуєш, але, враховуючи як вони розкидані по всьому будинку, я в цьому сумніваюся. Виріж сторінки, які хочеш зберегти, а решту викинь. Зв'яжи їх і віднеси до місця збору сміття".
Махіру швидко взялася за прибирання, наказавши Амане скласти його одяг у кошик для білизни, поки вона складала журнали один за одним.
Махіру перепитала, чи є в нього журнали, які він справді хотів би зберегти, на що Амане похитав головою, його це не дуже турбувало. Переконавшись у цьому, Махіру перев'язала журнали вініловою стрічкою, котру принесла з дому.
"Коли закінчиш з одягом, підійди, будь ласка, сюди та розбери інші речі, що лежать на підлозі. Тут те ж саме – збережи те що тобі потрібно і викинь те що не потрібно. Зрозуміло?"
"... Ох."
"Якщо чимось незадоволений, так і скажи."
"Ні, не зовсім... просто все так організовано."
"Інакше у нас не вистачить часу. Я не хочу щоб у твоїй кімнаті був безлад."
"Ти маєш рацію."
Хоч це і був їхній вихідний, але часу було обмаль. Вони могли працювати тільки вдень, враховуючи, що шум пилососа заважатиме сусідам.
А перед тим як працювати з пилососом, треба було виконати ще чимало роботи. Махіру розуміла це і попросила його поквапитися з пакуванням непотребу.
Він вибачався за те, що потурбував Махіру, втім, завдяки їй в приміщенні стало більше вільного місця. Він був справді вражений.
"Інструкторе Шіна..."
"Оскільки я “інструктор”, то поквапся і вчися. Я не можу визначити твої особисті речі, тому, будь ласка, відсортуй те, що тобі потрібно".
"Так точно, сер."
"Будь ласка, не поводься зі мною, як з хлопцем".
Похмуро відповіла Ангел, спритно прибираючи й сортуючи речі, які могла.
Амане було б важко справитися з бажанням зберегти всі речі, а тому він був вдячний Махіру та заздрив її рішучості.
Це була чужа кімната, але Махіру справді не шкодувала зусиль, щоб прибрати її. Вона справді поводилася як домогосподарка.
Її жваві рухи складали враження, що вона могла б легко прибрати цю квартиру й без цього допомоги.
Але, можливо, вона занадто поспішала, бо не помітила, де стоїть.
Те, що сталося далі, було, безсумнівно, провиною Амане, бо Махіру наступила на його одяг і втратила рівновагу.
"А!" вигукнула Махіру, і в ту ж мить Амане інстинктивно ковзнув до місця, куди вона ось-ось мала впасти.
Він відчув м'якість і солодкий аромат, що наповнив його ніс, разом із запахом пилу, ймовірно, викликаний його поспішним рухом.
Його сідниці відчули тупий біль, коли він приземлився, але це було ще терпимо, і він лише тихо застогнав. Водночас він відчував, як її вага давить на нього.
Йому пощастило, що він зміг спіймати її саме в цю мить.
"...... Фуджімія-сан."
Махіру підняла обличчя, дивлячись на нього здивованим поглядом. Вона не була розлючена, але, схоже, їй на думку спадало багато слів.
"Вибач, що впала. Що ж, ми прибираємо, тож таке могло статися."
"Мені дуже шкода... Ти не поранилася?"
"Зі мною все гаразд. Дякую, що зловив мене. Це я маю вибачатися."
"Ні, це моя провина..."
Вона вже готувала йому вечерю, а тепер навіть допомагала прибирати. Він не міг собі уявити, щоб вона ще й постраждала через це.
Можна сказати, йому було так прикро, що він не наважувався подивитися їй в обличчя.
Якби Махіру захотіла, він би пішов їй назустріч, але, схоже, вона не мала наміру звинувачувати його в тому, що впала.
"Ми прибираємо, щоб цього не сталося, розумієш?"
"Знаю. Мені дуже шкода."
"...Ні, не треба так вибачатися. Зрештою, я прийшла сюди, щоб допомогти."
Вона, здавалося, запанікувала, дивлячись на нього.
Її очі здавалися стурбованими, коли вона притискалася до Амане, і йому було дуже важко заспокоїтися.
Амане, який не мав успіху з дівчатами, вже на такій відстані відчув, як його серце зупинилося... Не кажучи вже про гарненьку дівчину, яка перебувала в тісному контакті з ним.
Ніхто з них не був закоханим один в одного, але він вважав це дуже недоречним.
Сама Махіру, здавалося, не помічала його пози, тож Амане обережно взяв її за плечі, та, відсторонившись, підвівся, перш ніж сором охопив його обличчя.
"...Продовжимо?"
"Гадаю, так."
На щастя, здавалося, що Махіру не помітила, як Амане похитнувся, і взяла його за руку, встаючи.
Її обличчя, як завжди, залишалося спокійним, попри те, що щойно вони були так близько один до одного.
Амане подумав, що така дівчина, як Махіру, не стане соромитися, оскільки хлопці завжди оточують її любов'ю, і вона не переймається через такі речі.
Він подивився на неї з кривою посмішкою, вибачаючись за те, що їй довелося допомагати. Тож він змотивував себе знову взятися за прибирання.
"...Це було неочікувано".
Прибирання було для нього справжнім клопотом, враховуючи, що він не знав, як це робити.
Тому він не помічав її шепоту і трохи почервонілих очей, прихованих під світлим волоссям.
П.Раку: "Боже, яка довга назва..."
Над розділом працювали:
Переклад: t1hany
Редагування: tangerine witch
Далі
Розділ 11 - Перший раз ангела
П./п.: За спец. замовленням пана hecl "... Фух, нарешті готово." Вони цілий день прибирали квартиру Амане. Кілька годин вони розбирали особисті речі на підлозі, а потім випрали одяг, протерли лампи, вікна, пропилососили підлогу, та, коли закінчили, – сонце вже сідало. Сонце ще сяяло, коли Махіру ввійшла всередину, й це було досить переконливим доказом їхньої довгої праці. Але саме тому помешкання Амане знову виглядало по-людьски. Підлогу ретельно вимили й очистили від непотрібних речей. Вікна й підвіконня були очищені від пилу, як і лампи, та виглядали набагато яскравіше. У кімнаті Амане теж було прибрано, так що на підлозі нічого не було розкидано. Нарешті він міг спокійно там відпочити. "Ми витратили на це цілий день." “Ну, тут був такий бардак…” "Це все завдяки тобі." "Так, ти маєш рацію.” Амане не міг підняти голову в бік Ангела-рятівника, а лише з повагою дивився на Махіру (він хотів вклонитися, але вона відмовилася), адже вона так сильно йому допомогла. Махіру, що витратила на це свій дорогоцінний вихідний день, пробурмотіла: "Боже милостивий", - зав'язуючи мішок для сміття. Це могло прозвучати різко, але вона не виглядала незадоволеною, – навіть навпаки. Щоправда, вона була трохи млявою, але цього слід було очікувати, враховуючи, що вона працювала цілий день. Після такого Амане не міг дозволити їй готувати вечерю. Не зважаючи на питання, чи готуватиме вона для нього, він відчував би себе винним, якби дозволив їй працювати в такому втомленому стані. "Я не хочу зараз йти кудись і купувати вечерю, тож давай просто замовимо піцу. Я заплачу, бо я і так в боргу перед тобою." "Але ж." "Якщо ти не хочеш їсти зі мною, можеш взяти шматочок з собою." Він не міг зупинити Махіру, якщо вона не хоче їсти з ним, але він хотів, аби вона взяла шматочок додому. Більше, ніж їсти разом, він хотів віддячити їй, тому він був не проти поїсти й наодинці. "...Ні, я не про це. Я ніколи раніше не замовляла піцу, тому я трохи вражена." " Ніколи?" "Я взагалі не замовляла піцу, відколи живу сама... Хоча я її готувала." "Дивовижно, ти знаєш, як приготувати піцу власноруч." Зазвичай піцу замовляють або на винос, або у вигляді "дві за ціною однієї". І лише одиниці, як Махіру, витрачають зусилля на те, щоб зробити все самостійно. “То от як мислять ті, хто справді вміють готувати,” – подумав Амане. "Замовляти їжу на винос – це нормально. Я так часто роблю. Зачекай, ти ж не з тих, хто ходить до сімейного ресторану наодинці?" "Жодного разу там не була." "Рідко таке почуєш. Я ходжу сам, особливо коли батькам лінь це робити. Твої батьки не люблять ходити в ресторан?" "...Нам готувала хатня робітниця". " Хатня робітниця? Мабуть, ти з багатої сімʼї." Не дивно, що вона була заможною людиною. Її етикет, одяг і речі виглядали вишукано. З огляду на те, яку вишукану атмосферу вона випромінювала, очікувано було б припустити це. Почувши це від Амане, вона ледь помітно посміхнулася, "Так, з відносно багатої." Усмішка на її обличчі не була ані радісною, ані гордою, а радше самопринизливою. Побачивши цю посмішку, Амане почав жалкувати, що наговорив зайвого. Коли він згадав про її батьків, її реакція була скованою, тож здавалося, що вона була з ними в поганих стосунках. Здавалося, що вона не дуже хотіла про це говорити, тож він не мав наміру допитуватися. У кожної людини є одна чи дві речі, про які вона не хотіла б згадувати або повідомляти іншим. Не зачіпати ці теми буде виявом ввічливості по відношенню до малознайомої людини. "Ну, просто думай про це як про новий досвід. Ось, вибирай, що хочеш." Він вирішив не говорити про її батьків, і натомість показав їй рекламу піци. Це був магазин, який часто відвідував Амане, найсмачніший з усіх, які він знав у цьому районі. Звичайно, вона не була такою смачною, як та, що випікається в печі, але начинка була найрізноманітнішою - від стандартної до дитячих страв. Напевно, серед них знайшлося б щось, що відповідало смакам Махіру. Скориставшись зміною теми, Махіру взяла меню і швидко пробіглася по ньому очима. Прозорі на вигляд карі очі втупилися у фотографії різноманітних піц. Ці очі, завжди позбавлені емоцій, здавалося, іскрилися життям. ...Стривай, невже вона справді з нетерпінням чекає на це? Можливо, він забагато думав, але вона виглядала трохи схвильованою, бо, глянувши на меню, вона вказала на піцу з чотирма начинками, яку зазвичай замовляють на вечірках: "Ось ця," – сказала вона. Махіру подивилася на нього, ніби ховаючись за меню, і коли він погодився, її очі засяяли. Він криво посміхнувся її явно радісному обличчю і однією рукою набрав номер, вказаний в оголошенні. Приблизно через годину піцу привезли, і Махіру швидко з'їла її. Було чотири смаки, і вона, здавалося, ніяк не могла вирішити, який з них вибрати, перш ніж почала з бекону й сосисок. Як не дивно, вона показала себе як справжню принцесу, коли жувала піцу маленькими шматочками. Вона тримала її в руках, але в тому, як вона їла, була якась елегантність. Цілком ймовірно, що її так виховали. Але в той же час вона здавалася йому чарівною, як маленьке звірятко. Вона звузила очі, дивлячись на розтягнуті сирні пасма, розслаблені щоки її усміхненого обличчя виглядали напрочуд чарівно. Зазвичай вона виглядала дуже дорослою, навіть врівноваженою, але зараз вона поводилася на свій вік. Коли вона їла піцу маленькими шматочками, Амане захотілося погладити її по голові. “...Що?” "Нічого. Просто здається, що тобі справді сподобалось." "Будь ласка, не витріщайся на мене." Але її незадоволене насуплене обличчя анітрохи не було милим. "...Ну, якщо чесно, ти зовсім не мила.” "Це не має значення. Зрештою, тобі буде незручно, якщо я буду поводитися так, як у школі, чи не так?" "Типу того. Я більше звик до того, яка ти зараз, ніж у школі." Він ніколи не спілкувався з Махіру в школі. Все, що він міг бачити - це бездоганну, доброзичливу, красиву посмішку, яку бачили всі інші. І, на відміну від нього, тоді вона не звертала жодної уваги на інших. Можливо, це й була справжня Махіру, а її жести в школі були просто її режимом "виходу назовні". "Для мене ця твоя сторона зараз не така вже й втомлива." "Не мила сторона?" "Не будь такою мстивою... Але, ну, я не знаю, про що ти думаєш у школі." "Переважно про обід і уроки." "Ти й досі вдаєш із себе дурепу?" Амане мав на увазі, що Махіру щось приховує, але та сприйняла його слова буквально. Здавалося, вона не прикидалася, і глянула на нього незадоволеним поглядом. "Ні, я не про це. Я маю на увазі, що я не бачу твого серця, тому не знаю, про що ти думаєш у школі, хоч ти все ще недружелюбна зараз, але легше взаємодіяти, коли ти можеш чесно висловити свої почуття". "...Моя поведінка в школі є недоречною?" "Це те, як ти поводишся, не думаю, що це погано. Але хіба ти не втомилася?" "Ні. Я така з дитинства." "Мабуть, це вкоренилося." Якщо вона була вихована з такими настановами з юності, то її етикет був зрозумілим. Однак це означало, що вона свідомо поводилася як "ідеальна дитина" й робила це тому, що не мала вибору. Але він не міг змусити себе розпитати більше про такі сімейні подробиці, на які вона туманно натякнула. "Ну, добре, що ти можеш розслабитися, правда? Мені вдалося зняти частину твого стресу". "Я не можу розслабитися, коли ти такий безнадійний.” "Вибач за це." Він перебільшено знизав плечима, на що Махіру щасливо хихикнула.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!