Я буду у Вашому розпорядженні

Коли з кабінету почувся голос, №99 негайно замовк і обмінявся поглядом з №77.

Немає потреби говорити, хто це був. Ніхто не наважувався вчинити необдумано перед ним.

Серед усіх цих стажерів лише Дзон Дзьов міг відкрито сперечатися з ним. На щастя, стажери з 9 класу тримали язики за зубами. Бо якщо б ця інформація просочилась назовні, хто знає, які б божевільні вчинки могли скоїти ті фанатичні шанувальники з інших класів.

Скрип…

Несподівано, перш ніж Дзон Дзьов встиг простягнути руку, щоб штовхнути двері, сірувато-чорна дверна панель видала тихий звук і її відчинили ззаду.

Він підвів очі й побачив, що в кабінеті, крім №1, стояло ще кілька стажерів з 1-го класу.

Той, хто відкрив їм двері, був одним із членів Нічного клану.

№2, Фань Джво, стояв перед офісним столом із холодним і суворим виразом обличчя.

Дзон Дзьов підняв брови.

Побачивши, що хтось входить, сивий вампір нічого не сказав. Натомість він зберіг свій холодний тон і м’яко кивнув на Диявола, що стояв перед книжковою полицею.

- Дякую за вказівки.

Після цього він розвернувся і повів напіввампірів з кабінету.

Коли вони проштовхнулися повз один одного, лідер Нічного клану мовчки перезирнувся з біловолосим юнаком.

У світлих очах юнака промайнув натяк на розуміння.

Тепер, коли Дзон Дзьов уклав альянс із Фанєм Джво. Щоб уникнути зайвої уваги, вони передавали одну інформацію пізно вночі, використовуючи навчальні посібники як прикриття.

Через це Дзон Дзьов заздалегідь знав, чому інша сторона з'явилася в кабінеті Диявола.

В досвіді ніхто в усьому підземеллі не міг зрівнятися з Фанєм Джво, який прожив два роки в Нескінченній петлі і займав високу посаду.

Навіть у нескінченному жаху у багатьох підземеллях були свої правила, як-от у рольових.

№2 проаналізував, що Диявол забрав високорівневу роль цього NPC в підземеллі, але NPC також були розділені на корисних і ворожих.

Загалом, стажери рідко грали роль ворожих NPC. Однак Дзон Дзьов думав про Бабусю Їнь, справжнього боса підземелля Голодного гірського села. Він не міг виключити таку можливість.

Однак резюме вчителя Наня було розписане дуже чітко. Увесь педагогічний колектив середньої школи №1 знав, що він був чудовим учителем, якого школа найняла за високу ціну. Колись він викладав в іншій престижній середній школі, і під його опікою була незліченна кількість учнів, що досягли висот.

За підказками, залишеними від попередньої групи учнів, стажери знали, що Середня школа №1 завжди була такою. Це було не тільки з того моменту, як прийшов учитель Нань, так було вічність.

На закінчення, №1, швидше за все, грав роль корисного NPC.

Зрештою, інші вчителі та батьки були безликими. Навіть якщо вони повинні були грати як NPC, вони повинні були дотримуватися основних законів. Оскільки диявол не став безликою людиною, дуже ймовірно, що NPC, за якого він грав, мав деякі незвичайні підказки.

Раніше був безстрашний стажер, який пішов запитати його про це, але той сказав не турбувати його, поки вони не знайдуть підказки. Це підтвердило підозри Фаня Джво.

№2 сказав, що знайде час, аби перевірити це.

Хто б міг подумати, що краще не вибирати день, а покластись на випадок*. Дзон Дзьов і Фань Джво випадково зіткнулися один з одним.

*择日不如撞日 (zé rì bù rú zhuàng rì): Китайська приказка, яка буквально означає «краще випадковий день, ніж запланований». Вона виражає думку, що спонтанність іноді краща за довге планування.

Однак, дивлячись на поточну ситуацію в кабінеті, було ймовірно, що підказку в руках Диявола буде непросто отримати.

Клац.

Двері знову зачинилися. В кабінеті залишилося лише троє стажерів 9-го класу та №1, що поважно стояв перед книжковою полицею.

Чоловік тримав в одній руці книгу, незібране чорне волосся, яке не було зв'язане стрічкою, звисало з боків обличчя, рідкими пасмами, падаючи на сторінки книги. Крізь ці проміжки можна було побачити лише золотистий силует. Можливо, це був відблиск від оправи окулярів, або ж від ще темніших зіниць.

Він навіть не підвів очі.

- Що сталося?

№77 і №99 не наважувалися голосно дихати. Вони обережно привіталися:

- Добрий день, учителю!

Потім вони тремтіли, пояснюючи.

- Учителю Наню, ми… ми тут, щоб зареєструватися на баскетбольний матч.

- О? - №1 двозначно посміхнувся. - Ви вмієте грати в баскетбол?

№99 набрався впевненості, коли розмова підійшла до цієї теми.

- Так!

Погляд Диявола байдуже провів їх обох і міцно вчепився в біловолосого юнака позаду.

З тих пір, як він увійшов до кімнати, окрім обміну поглядами з №2, Дзон Дзьов лише схрестив руки на грудях. Він виглядав холодним і неприступним.

Чоловік відвів погляд і недбало погортав книжку в руці.

Саме в цю мить Дзон Дзьов своїм гострим зором помітив, що на обкладинці книги було витиснено золотими літерами ім’я Іммануїла Канта та назва «Критика чистого розуму» німецькою мовою. У тіні позаду, здається, лежала догори дриґом ще одна книга – «Світ як воля і уявлення» Артура Шопенгауера.

Було шокуюче, що божевільний міг читати філософські книги. Та й загалом те, що божевільний міг читати книги.

Оскільки пан Нань ще під час уроку сказав, що цей баскетбольний матч буде повністю зніматися на камеру, то всі учасники повинні були відповідати вимогам зовнішнього вигляду. Через це обидва інші стажери стояли зараз, напружено тримаючись на місці, з прямими, як стріла, спинами, намагаючись продемонструвати найкращий вигляд.

Диявол легковажно сказав:

- Ви обоє можете йти. Ти залишся.

Усі в кабінеті добре знали, кого це «ви» стосувалося.

№99 і №77 негайно обернулися і поглянули на Дзона Дзьова з хвилюванням і шоком. Вони не мали наміру навіть зробити крок.

Увесь 9 клас знав, що вчитель Нань і класний староста не ладнають. Тепер навіть вибір гравців для баскетбольного матчу може вилитись у стільки проблем. З зовнішнім виглядом брата Дзьова, не кажучи вже про середню школу №1, він був би непереможним у всьому гуртожитку для стажерів. Як він міг не пройти по зовнішності?

Дзон Дзьов похитав головою, давши знак двох «витівникам», які зазвичай були пустотливими в класі. Ті, зі щирим хвилюванням, оглядаючись ледь не після кожного кроку, залишили кабінет, ніби не боялися, що їх старосту зараз «знищить» безжальний класний керівник.

У тісній кімнаті знову запанувала тиша.

Важку книгу було закрито, і чорноволосий Диявол обернувся з непередбачуваною усмішкою на обличчі.

Дзон Дзьов уже був готовий до того, що Вчитель Нань попросить його тут же показати свою техніку кидка м'яча, або ж, ще чого, запропонує зняти сорочку й продовжити урок з анатомії, додавши до цього трохи своєї спотвореної логіки. Загалом, він точно не дасть йому просто так пройти реєстрацію. Увесь цей «процес» Дзон Дзьов знав досконало, до дрібниць.

Тому він схрестив руки на грудях, а між пальцями, що охоплювали передпліччя, пробились кілька білих відблисків - він уже був готовий, лише чекаючи моменту, аби розпочати ще одну бійку з №1.

Неочікувано №1 ліниво підняв руку. Тканина його рукавичок різко контрастувала з чорним волоссям на фоні.

- До того, як ти зробиш свій вибір, я не вживатиму жодних різких дій. Я буду чекати відповіді у максимально мирний спосіб.

Дзон Дзьов:

- ...?

То що ж виходить, минула бійка на сходах була просто вигадкою? Або той, хто схопив його за руку й притиснув до металевих дверей, насправді був кимось іншим, хто заволодів його тілом?

Втім, слова Диявола змусили замислитися. Їхній підтекст був надто неоднозначним і явно приховував більше, ніж було сказано прямо.

На перший погляд це виглядало великодушно, але насправді між рядками ховалась непомітна загроза.

Чарівник не попався на це. Він холодно хмикнув.

- А якщо я не погоджуся?

- Не будьте таким категоричним. В нас ще багато часу. Я вважаю за краще залишити сюрприз під кінець, - №1 знизав плечима. - А хоча знаєш…

Чоловік навмисне затягував слова, щоб залишити достатньо напруження.

У напівтемряві кабінету його темно-золоті зіниці майже зливалися з холодним блиском оправи окулярів.

- Як щодо того, аби ми зіграли в гру?

Зіграти в гру?

Дзон Дзьов підозріло подивився в очі Диявола. На жаль, обидва вони вміли контролювати свої емоції. Якщо вони не хотіли, щоб інші бачили їх наскрізь, то їх вирази показали би те, що вони бажали.

Наприклад, нинішній №1 був у піднесеному настрої, як дитина, яка отримала нову іграшку. Його очі спалахнули пустотливим світлом, жорстоким і наївним, як у дитя.

Можна сказати, що він був божевільним, але іноді він виглядав дуже невинним. Тому його мотивом завжди були веселощі та задоволення.

Звичайно, це не означало, що він не небезпечний.

- Звісно, - Уперше Чарівник ледь помітно посміхнувся. - Яку гру? Якщо я виграю, що я отримаю?

- Ви з напіввампіром правильно вгадали. Ви маєте рацію, у мене є підказка, яку ви хочете, рука чоловіка з ледь помітною силою повільно ковзнула по товстому корінці книги. - Якщо ви можете здивувати мене, тоді я дам вам підказку безпосередньо. Як щодо цього?

Здивувати?

Дзон Дзьов подумав про сюрприз, який він зробив іншій стороні минулого разу. Його брови насупилися в глибокій задумі.

Перший сюрприз був у Лас-Веґасі. Дзон Дзьов уклав угоду з системою, продавши інформацію про Диявола, аби отримати бажане, нічим не ризикуючи.

Другий сюрприз був у підземеллі Голодного гірського села. Дзон Дзьов безпосередньо обірвав нитки маріонеток, які керували людьми.

Третім сюрпризом стало те, що він штовхнув бабусю Їнь у Ріку Забуття.

Четвертий сюрприз - коли він підпалив труну.

… Очевидно, що здивування Диявола було еквівалентним здивуванню звичайної людини.

Точніше кажучи, це може бути так само просто, як з’ясувати, ким №1 керує як маріонетка, або встановити для нього пастку. Усе це можна віднести до категорії сюрпризів.

Думаючи про це, чого ще не зрозумів Дзон Дзьов?

Його спеціальний предмет міг легко виявити, ким керує №1. М’яко потягнувши маленьку ручку, він міг силоміць усунути контроль над маріонеткою.

Якби він був Дияволом, йому довелося б спочатку розібратися з собою. Щонайменше, йому доведеться з’ясувати умови іншої сторони.

Але... навіть якби це було відверте випробування, він все одно погодився б.

Чарівник перевів очі, і охоче заговорив.

- Звичайно. Однак у мене є краща ідея.

- О? - Диявол зацікавлено підійшов до столу й сів. Він схрестив руки. - Слухаю.

Дзон Дзьов зробив розрахунок у своєму серці. Він повільно сказав:

- Чому б нам не замінити підказку на співпрацю NPC як нагороду?

Біловолосий юнак примружив очі. Його зіниці потемніли й зарябіли, як у хитрого лиса.

Якби NPC співпрацював, хіба це не було б дозволом №1 шахраювати?

Інтерес чоловіка зростав.

- Звичайно.

Складність цього підземелля була очевидною. Навіть без підказки, за співпраці з NPC, було б непросто пройти.

Крім того, №1 також цікавився умовами, які міг запропонувати Чарівник.

- А що, якщо ти не влаштуєш мені бажаний сюрприз перед випускним іспитом?

Дзон Дзьов посміхнувся.

- Звісно… я буду у Вашому розпорядженні.