Глава 200. Відмовляючись від гордості, перед ким схилити голову?
Дзон Дзьов спав дуже неглибоко.
Якщо йому потрібно було лише чотири години глибокого сну, щоб задовольнити кількість сну, необхідну на день, то якщо він спав легко й прокидався від найменшого порушення спокою, йому доводилося спати майже вдвічі довше.
Загалом кажучи, у такому небезпечному середовищі Дзон Дзьов не почувався сонним.
Тож навіть коли заплющив очі, хоча зі сторони здавалося, що він спить, насправді він не дозволяв собі заснути. Тільки-но рука, що тримала його, трошки рухалася, або якісь рухи відчувалися біля його вух, він негайно відкривав очі.
Але нічого не сталося.
Буря ставала дедалі сильнішою, ніби хтось набрав відро води й виливав його з неба — дощ йшов нещадно.
Юнак звів брови та злегка заплющив очі, відпочиваючи в темряві, а на його сріблясто-білі вії падала тінь.
Там, де він не міг бачити, з підлоги тихо піднялася пітьма, огорнула ліжко та повністю ізолювала їх від звуків дощу, вітру та грому надворі.
Пальці, які тримали Мага, були грубими й холодними, однак з часом вони теплішали завдяки високій — вище, ніж у звичайних людей — температурі тіла іншої людини.
По інший бік тіні кілька пасм волосся, чорного, мов сама ніч, впали на обгорілого і брудного плюшевого кролика.
Ніхто не розмовляв, і ніч була безсонною.
Коли Дзон Дзьов прокинувся, час знову перейшов у ніч.
Маг розплющив очі і вже за мить його погляд, оповитий сном, раптом прояснився.
У кімнаті досі було темно. Рука, яка минулої ночі міцно його тримала, зникла, і NPC-герцог чорна пантера, який мовчки сидів у кріслі з високою спинкою, також зник.
Вчорашня нескінченна злива пройшла. На небі яскраво сяяли зірки.
Чим ближче карнавал, тим коротший денний час.
Власне кажучи, Дзон Дзьов проспав день, а коли прокинувся — знову прийшла ніч.
Дзон Дзьов підвівся з ліжка, поправляючи нічну сорочку, і запитав Підсистему, «Котра година?»
[Двадцять друга година]
[Тепле нагадування: У вас залишається ще один день і одна ніч. Завтра о двадцять першій енергія Резервної Системи вичерпається і десятигранні кубики стануть непридатними для використання]
Час спливав.
Дзон Дзьов зупинився, зав'язуючи нічну сорочку, і вийшов за двері.
Він поштовхом відчинив двері, тому слуги, які за наказом герцога охороняли кімнату, злякалися та схилили голови.
Коли ці єноти побачили, що Дзон Дзьов досі міг самостійно ходити, на мить на їхніх обличчях промайнули надзвичайно здивовані вирази.
Як у одного із наймогутніших NPC в цьому інстансі S+ рангу, жорстокість герцога чорної пантери, можна сказати, була навіть гірше, ніж у решти. Крім того, принаймні слуги його маєтку мали дуже добре це знати.
Минулого року кіт, якого герцог привіз з аукціону, був зачинений у спальні три дні. Коли вийшов, він весь був у ранах та плямах крові, ледь не мертвий. Цього разу слуги потайки зробити ставки, скільки днів протримається цьогорічний маленький красунчик. В результаті ніхто не очікував, що невдовзі герцог першим покине свою кімнату, навіть холодно наказавши слугам не турбувати його, залишивши їх спантеличеними.
А тепер, здається, кіт цілий і нічого не сталося???
«Де гардеробна?»
Дзон Дзьов не був зацікавлений у вивченні виразів цих тварин, натомість прямо запитавши.
«Тут, тут, прошу, за нами.»
Оскільки Його Вельмишановність герцог наказав максимально виконувати всі вимоги цієї людини, єноти не наважилися не послухатися та квапливо показали йому шлях.
За роки у маєтку з’являлися різні коти шляхетної крові та рідкісних порід, але це справді вперше, коли вони отримують такий наказ особисто від герцога.
Спостерігаючи, як біловолосий юнак зник у роздягальні, слуги розвернулися та поглянули одне на одного.
З іншої сторони дверей Дзон Дзьов став перед рядом вішалок, занурившись у думки.
Він розкрив руку. На його долоні досі був ключ, який Диявол запхав йому минулої ночі.
На вигляд цей ключ був доволі простим: сіро-чорним і холодним. Просто глянувши, неможливо було сказати, що це — дорогоцінний ключ для подорожей просторами.
Підсистема дружньо підказала, [Ранг цього реквізиту визначити неможливо. Ймовірно, це особливий реквізит, виготовлений Інструктором, який прив’язав до нього частинку своєї влади]
Джуґе Ань сказав, що в цьому інстансі Дзон Дзьову буде дуже важко уникнути загибелі.
Оскільки песиголовий військовий радник був настільки схвильований цим, що навіть витратив купу балів виживання на передачу свого місця для реквізиту Дзон Дзьову, цього було цілком достатньо, щоб довести серйозність ситуації.
Джуґе Ань мав добре усвідомлювати, що значила можливість взяти реквізит В-рангу в інстанс S+ рангу, де здібності були заборонені.
Але навіть так він мав в першу чергу убезпечити Дзон Дзьова, що означало, що справжня складність цього інстансу темного виміру, ймовірно, перевищувала усі очікування, й існувала понад 50% імовірність того, що Дзон Дзьов тут загине.
На жаль, Дзон Дзьов з Цучімікадо розділилися, через що обидва не могли один з одним зв’язатися. Зараз Дзон Дзьов не знав, чи був Цучімікадо в небезпеці та чи мав він якусь нову інформацію. Те саме і з самим Цучімікадо.
Оскільки вся інформація, яку можливо було витягнути з Диявола, була отримана, у нього не було причин залишатися тут.
Біловолосий юнак вибрав білий костюм та нахилив голову, щоб застібнути ґудзики на жилетці.
Він невимушено поправив краватку, зафіксував її застібкою, закріпив на манжетах костюма запонки та розчесав волосся, яке застрягло в одязі.
А що щодо ключа?
Дзон Дзьов навіть не зиркнув на нього, просто закинувши у системний інвентар.
Джуґе Ань був правий, рішення дійсно лежало у №1.
Але щоб Дзон Дзьов заради збереження власного життя пережив катастрофу й вижив, змушений був схилити голову перед Дияволом, власноруч розтрощити свою гордість і піти на відвертий обмін влади на тіло—
Який жарт.
Маг радше гордовито загине, мов помираючий на сцені лебідь під світлом прожекторів; він не буде покірним, як собака, не відмовиться від своєї гордості і не схилить ані перед ким голову.
Нарешті, Дзон Дзьов застебнув пояс, схопив плащ та вийшов із роздягальні.
У Дияволі більше не було жодної користі, тому він забирався звідси.
……
Дорога люстра з червоного золота звисала зі стелі кабінету, надаючи приміщенню теплого сяйва.
По обидві стіни стояли високі книжкові шафи, щільно забиті книгами. На їхніх корінцях були темні, золоті написи.
Якби тут був Цучімікадо, він, мабуть, закричав би.
Оскільки ці книги майже повністю збігалися з тими, що знаходилися в підземній залі цирку, а багато з них були унікальними примірниками, якими не володів навіть сам Культ. У них писалося про чорну магію одного й того ж походження, а також чимало гімнів, які прославляли того злого бога.
Герцог стояв перед книжковими полицями, склавши руки за спину.
Його тон був глибоким і величним, «Він сказав, що хоче піти звідси?»
«Так, Ваша Вельмишановносте.»
Дворецький стояв біля дверей кабінету, низько схилившись і не сміючи поглянути на вираз господаря.
Водночас у серці зебра-дворецький проклинав цього зарозумілого, невдячного маленького котика.
Його Вельмишановність справді наказав слугам якнайкраще задовольняти кожен запит кошеня, але ж це зовсім не означало вседозволеність.
Щойно, коли дворецький почув від слуг, що той захотів покинути маєток, він поквапився доповісти Його Вельмишановності герцогу.
Нікчемна людина, іграшка, яку Його Вельмишановність приніс з аукціону, справді вважала себе господарем?
Зебра схилив голову, з ненавистю думаючи про це, коли зненацька почув перед собою тихий, радісний сміх.
Герцог опустив руку, відійшов від шафи й попрямував до підвіконня.
В цю мить важкі штори навколо вікна досі були підняті й зав’язані з боків, відкриваючи прозоре скло за ними.
Крізь нього Диявол, контролюючий маріонетку, міг чітко бачити постать внизу.
Біловолосий юнак стояв у траві надворі, спостерігаючи, як візник годував людей у стайні.
Жоден слуга не наважувався підходити, а візник, не отримавши наказу від господаря маєтку, міг лише прикидатися мертвим, періодично здіймаючи батіг, щоб змусити заспокоїтися цих «коней», які не втримувалися й кидали погляди.
Ледь не в ту саму мить, коли на нього впав погляд Диявола, Дзон Дзьов, здавалося, відчув його.
Герцог стояв перед високим вікном кабінету на третьому поверсі маєтку, дивлячись на нього вниз. У глибині його очей відбивався червоно-золотистий блиск.
Маг зиркнув на нього на секунду, раптом підняв куточок рота, видаючи показну й провокаційну посмішку, розвернувся та пішов до виходу з маєтку.
«Ваша Вельмишановносте, чи хочете ви, щоб я послав когось…»
Дворецький, який спостерігав за цим з-за нього, з шокованим виразом поспішив запитати інструкції.
Попри те, що це було триденне право на користування, вигране на аукціоні, доки тварина-вельможа купляв людину, ця людина навіки належала цьому вельможі. Прямо як раби та рабовласники у давнину, вони були підлеглими, хоч живими, хоч мертвими.
Загалом, у маєтках високопоставлених вельмож були спеціальні дресирувальники людей. Ці дресирувальники знали, як змусити людей краще догоджати аристократам, приручали їх та все інше.
Дворецький вже подумав про те, щоб доручити дресирувальнику належним чином видресирувати кошеня після того, як його спіймають, але побачив, що герцог безтурботно махнув рукою.
«Відпустіть його.»
Диявол пильно вдивлявся у білу спину, його тон одночасно містив і жаль, і незрозуміле очікування.
Якби Маг миттєво використав ключ та повернувся до гуртожитку для стажерів, його б зустріла розкішна клітка, приготована для нього Дияволом.
І відтоді рятівник з пророцтва добровільно відмовиться від самоповаги й стане забороненим частуванням Диявола. Ім’я старого ворога більше не існуватиме.
Звісно, Диявол був би досить досконалим коханцем. Він оголосить усім, що Маг — його власність, і незалежно від того, яким жахливим буде наступний інстанс фінальної битви Стажера жахів, чи яким жахливим був Нескінченний цикл, ніщо анітрохи не зашкодить його власності.
Маг житиме під захистом Диявола, якщо тільки одного дня останній не втомиться гратися.
Але чи зробить так Маг?
Він такий гордий, такий зарозумілий, і завжди приносить Дияволу сюрпризи.
Чим більше він відмовлявся піддаватися долі, чим більше прагнув вирватися з її кайданів та зруйнувати, то яскравішими ставали ті очі — блискучі, сяючі, мов зоряне полум’я.
Саме це світло завжди змушувало Диявола захоплюватися і зупинятися.
«Йди, віднеси мій ціпок вниз.»
Ціпок герцога був оточений колючими лозами. Він схожий на самого герцога.
Не кажучи за те, щоб давати його людині, навіть якби його надіслали іншому аристократу, це б шокувало усе коло вельмож.
Дворецький здивовано підвів погляд, зробив паузу, а потім негайно відповів, «Так.»
Диявол слухав, як за ним зачинилися двері, усміхнено спостерігаючи за тим, як уходив біловолосий юнак.
Йому ніколи не вдавалося здогадатися, що Маг принесе йому далі, тому він завжди був сповнений очікувань.
———
Примітка автора:
Серце Диявола — як голка на дні моря. З цим №1 дуже складно мати справу (осудливо тикає пальцем.jpg)
