Глава 163. Мудра людина не закохується
Оскільки №3 дуже зарозумілим тоном сказав «Мудра людина не закохується», у конференц-залі запанувала дивна тиша.
Джуґе Ань, здавалося, не збирався витрачати час на пояснення. Сказавши це, він знову заплющив очі та продовжив мовчки спиратися на стіну. Його спина була такою прямою, що він нагадував вічнозелену сосну, яка ніколи не впаде.
Дзон Дзьов підняв брів і сказав, «Давай, коротко розкажи, з чим твоя команда зіткнулася у Смертельному лабіринті.»
Коли тема звернулася до цього, Сю Су, який щойно отримав шматочок надії, опустив голову, а в його виразі промайнув відтінок жалю.
Але навіть так він, повторюючи собі знову і знову, змусив себе слухати.
Сю Сень не міг загинути без причини. Як би він не скорбів, Сю Су мав дізнатися причину його смерті.
Якщо він не міг набратися мужності навіть послухати про минуле, можна облишити бажання допомогти Дзьов-ґе направити меч на №1 та отримати Універсальний квиток бажань.
Тому Джуґе Ань, який вже трохи відпочив, щось пробурмотів та знову заговорив, стисло описуючи їхній досвід в інстансі Смертельного лабіринту.
Вони знаходилися в унікальному позаземному просторі, який був повністю вкритий лабіринтом.
Сам лабіринт був оповитий туманом, і в ньому було так темно, що тяжко було розгледіти навіть руку перед своїм обличчям. Туман розтікався в усі сторони, закриваючи зір будь-кому, хто намагався щось побачити.
Основною місією цього інстансу було знайти єдиний вихід зі Смертельного лабіринту. Якщо не знайти його до сьомого дня, вся команда буде знищена.
Цей лабіринт за формою трохи нагадував Лабіринт Мінотавра із давньогрецької міфології, але на відміну від нього, Смертельний лабіринт мав лише один рівень і був надзвичайно великим, аж до неймовірного.
На початку всіх закинуло на вхід, позаду них знаходився тупик, а попереду розвилка — вперед, вліво та вправо.
Лабіринт вимагав, що одночасно в нього могла увійти лише одна людина.
Хтось згадав, що в грецькій міфології Тесей зміг пройти Лабіринт Мінотавра саме за допомогою нитки, тож вони теж почали пробувати заходити, залишаючи за собою нитку. На жаль, після входу вони виявили, що привиди лабіринту розрізали або переміщали нитку. Втративши декількох стажерів, які, мов вівці, за ниткою зайшли прямо в пащу тигра, вони вирішили змінити стратегію та вдатися до найпримітивнішого способу, тобто досліджувати лабіринт вручну.
Після втрати кількох людей вони отримали синій вогонь, який міг розсіювати туман, і тримали його в руках у мідній лампі, як невеличкий ліхтар.
Коли вони отримати синій вогонь, лабіринт трохи послабив свої обмеження та дозволив заходити декільком людям одночасно.
Однак ніхто не очікував, що цей синій вогонь буде приваблювати привидів, які блукали в лабіринті, тому вони прямо втратили ще кілька груп, які увійшли пізніше.
Можна було сказати, що дорога до виходу з лабіринту була вимощена кров’ю й тілами стажерів.
Одного разу, коли вони були на півдорозі свого дослідження, одна група зустріла тіньового монстра.
Тіньові монстри могли ховатися в людських тінях, тож, тримаючи синій вогонь, ти мав не лише запобігати його згасанню, але й слідкувати, щоб в тіні не з’явився і не напав тіньовий монстр.
В своїй руці Сю Сень тримав Книгу Чорної Курки. Коли він зачитував заклинання, то не помітив, що книга чорної магії відкидала на стіну лабіринту темну тінь.
Спочатку він був приречений на смерть, проте в найкритичніший момент Джуґе Ань допоміг йому заблокувати атаку. Він прийняв удар прямо в серце, витративши один із своїх А-рангових реквізитів, Ляльку-замінник. Зрештою людину все ж вдалося врятувати — можна сказати, обійшлося лише переляком.
Пізніше, ґрунтуючись на підказках, які вони зібрали на шляху, Джуґе Ань дійшов висновку, що цей лабіринт знаходився в дзеркальному світі.
Ділянка, яку вони дослідили, належала до першої частини. Після цього їм необхідно було лише дотримуватися діагональної лінії дзеркального відображення, щоб знайти вихід, який симетрично відповідав входу.
Але в центрі цього шляху було купа найжахливіших привидів та інших нечистих істот, яких раніше світ не бачив.
Людей, які тяжкими зусиллями дожили до цього моменту, успішно вбили на дорозі до виходу, врешті-решт залишилося лише двоє. Але перед ними була група злих духів, відволікти яких можна було лише свіжою кров’ю і м’ясом.
І Джуґе Ань, і Сю Сень чітко усвідомлювали, що якщо зараз ніхто не пожертвує собою, вони обидва тут загинуть.
Диск Восьми триграм Тай Дзі вже було використано максимальну кількість разів на попередніх етапах.
Довгий час Сю Сень мовчав, «У Книзі Чорної Курки є одна заборонена техніка…»
Джуґе Ань, який йшов попереду, вкритий кров’ю і з розпатланим чорним волоссям, озирнувся на нього.
Ця заборонена техніка була найпотужнішою чорною магією в усій Книзі Чорної Курки, а її сила могла зрівнятися з ударом атакуючого реквізиту S-рангу.
Але оскільки це чорна магія, вона, очевидно, відрізнялася від легкої білої магії. Хоча вона мала надзвичайну силу, але також вимагала відповідної ціни.
І ціною була життєва сила.
Одного разу Сю Сень вже заплатив. В останньому колективному інстансі його омертвілий палець дозволив йому вижити, отримати хороший результат і піднятися на А-ранг.
Він тремтів, відкриваючи книгу чорної магії. Навіть його почорнілий палець, який вже давно втратив чутливість, трохи здригався.
Сю Сень дуже добре знав, що означало це його рішення.
Це означало самопожертву, означало смерть, і також означало, що він більше ніколи... не побачить Сю Су.
Юнака, чия усмішка завжди була здатна розвіяти його темряву; і той момент, коли Сю Сень старанно ховав свою потворну руку за спиною, а він так обережно торкнувся його пальців... Невимовні слова зізнання, яке він так і не наважився промовити вголос.
Він ніколи не побачить його знову.
Ця мить спогадів, здавалося, тягнулася довго-довго, ціле століття, а може, лише секунду.
Сю Сень зціпив зуби, раптом підняв голову і хрипло промовив, «Дай мені дві хвилини.»
Всього за десять хвилин інстанс мав закритися.
Джуґе Ань врятував його одного разу, і Сю Сень мав відплатити цим життям.
Якщо він нічого не зробить, вони обидва тут загинуть, не виживе взагалі ніхто.
Він був чесною людиною і не міг померти, не віддавши борг.
Сю Сень зубами зняв ковпачок ручки, присів біля стіни, розгорнув книгу магії в своїй руці та почав швидко писати щось на першій сторінці.
З року, як увійшов у нескінченний потік, він майже ніколи не проливав сліз, однак цей раз став винятком. Його погляд був затуманений слізьми, і він здригався щоразу, коли писав слово.
Дописавши ці речення, він відірвав останню сторінку Книги Чорної Курки з забороненою технікою та протягнув товсту чорну книгу Джуґе Аню.
«Будь ласка, допоможи мені… передати цю книгу Сю Су, стажеру С-рангу. Сю Су з команди Дзьов-ґе.»
Чорноволосий чоловік поглянув на реквізит А-рангу в своїй руці та кивнув, «Я передам її.»
Чомусь, Джуґе Ань, який зазвичай був небагатослівним, запитав, «Чи є щось ще, що ти хочеш, щоб я передав?»
«Ні, дякую, що подбав про мене раніше, Джуґе цяньбеє. Будь ласка, виживи.»
Сю Сень витер сльози, промовив ланцюжок складних заклинань, схопив сторінку, яка залишилася, і кинувся в туман, не озираючись.
Примарні тіні з виттям пожирали тіло, яке поступово перетворювалося на обвуглений труп.
Це було рівнозначно лінчі*.
*Надзвичайно довга, жорстока смерть, різновид тортур.
З червоних очей Сю Су знову потекли сльози. Він тремтячими пальцями розгорнув останню сторінку Книги Чорної Курки.
Звісно, між краєм сторінки та корінцем був слід іншої сторінки, очевидно вирваної кимось.
Довгий час він дивився на цей шматок, ніжно погладжував його рукою, плакав і сміявся.
Сю Сень знав небезпеку забороненої техніки, тому радше відірвав би її, аніж дозволив би Сю Су спробувати її або дізнатися, як нею користуватися.
Коли Джуґе Ань завершив говорити, конференц-зала знову поринула у довгу тишу.
Біловолосий юнак зненацька підвів очі й поглянув на гостре обличчя чорноволосого чоловіка, а в його голові виникли якісь дивні здогади.
Між ними було якесь негласне, але глибоке взаєморозуміння.
Зараз, перед Сю Су, Дзон Дзьов не став згадувати, що Джуґе Ань навмисно повів команду в ті просторові двері, тому Джуґе Ань також закрив рота і вдав, що нічого не трапилося.
Однак, якщо дотримуватися цієї лінії припущень, то цілком ймовірно, що останній раз Джуґе Ань виблював кров'ю між інстансами саме через використання диска Восьми триграм Тай Дзі, щоб заздалегідь передбачити частину майбутнього.
Якщо Джуґе Ань міг передбачити небезпеку наступного інстансу, чи міг він також передбачити смерть Сю Сеня? Здогадатися, що той не зможе безпечно вибратися з інстансу?
Зрештою, прямо кажучи, здатність Джуґе Аня оцінювати людей точно була непоганою. На початку він не лише побачив байдужість, приховану за зовнішністю Дзон Дзьова, але й розгледів ланцюги на його тілі, тому він не міг не знати характеру Сю Сеня. Хоча останній поводився досить скуто, він точно був тим типом людини, яка обов’язково відплатить за послугу.
Ба більше, це точно не було в стилі Джуґе Аня — зненацька блокувати націлений на Сю Сеня ніж та навіть використовувати дорогоцінний реквізит А-рангу. Зазвичай, поки була можливість, Джуґе Ань ретельно обмірковував кожен крок і зважував його знову і знову. Немов залежний від контролю, він не допускав жодної можливості, щоб ситуація вийшла за межі його впливу.
Крім всього іншого, хай пробачить Дзон Дзьову такі прямолінійні висловлювання, але хоча зараз вони й досягли тимчасової співпраці, і він справді побачив щирість у намірах Джуґе Аня, але казати, що №3 — це людина, здатна жертвувати собою заради інших і сміливо ставати на захист, відбираючи чужий ніж — зовсім не обов’язково.
Згідно з цими міркуваннями, Джуґе Ань знав, що цей інстанс був надзвичайно небезпечним для Дзон Дзьова, тому, передбачивши, що точно виживе, він без вагань кинувся вперед.
Якби він навіть розрахував реакцію Сю Сеня, згідно своєї особистості, він, найімовірніше, лише використав би цей трюк для досягнення своєї фінальної мети.
Варто сказати, що така думка краще відповідала розумінню Дзон Дзьова про Джуґе Аня.
За мить в голові Дзон Дзьова з’явилося багато речей.
Він згадав недоречну карту Місяця, яка репрезентувала обман, походження якої він так і не зміг знайти.
Джуґе Ань щось від нього приховував.
Що саме?
Саме в цей момент чорноволосий чоловік раптом відкрив очі та подивився прямо на нього.
Пара темних очей була надзвичайно глибокою, і здавалося, що всередині обертався маленький вихор, захоплюючи усе навколо.
Вираз Джуґе Аня був дуже спокійним, однак з першого ж погляду Дзон Дзьов зрозумів, що вони обидва думали про ту саму річ.
Він був викритим у підозрах просто перед об’єктом цих підозр — але на обличчі Дзон Дзьова не з’явилося паніки чи розгубленості. Навпаки, він спокійно подивився у відповідь, анітрохи не приховуючи підозріливих сумнівів у своїх очах.
Поки вони якийсь час гляділи один на одного, Дзон Дзьов подумав, що Джуґе Ань от-от виголосить перед своїм Льов Чанем* щось схоже на «Промову перед походом», як чорноволосий чоловік раптом неспішно відвів погляд і продовжив спокійно медитувати, не маючи жодного наміру щось пояснювати. Він ніби говорив, що альянс вже все одно укладено, зовні очікував Диявол — віриш чи ні, мені байдуже.
*Імператор періоду Трицарства, якого часто зображають слабким невдахою, який покладався на своїх радників (на Джуґе Ляна в особливості).
Дзон Дзьов: «……»
Це справді гідно тебе, Джуґе Аню.
———
Примітка автора:
Джуґе Ань: Я досі злюся через того віслюка, не чіпайте мене
Прим. пер:
І кого він номінував «віслюком»..? Дзьова, який пообіцяв іншому бажання, хоча бос Джуґе першим ухопив це місце?
