Глава 149. Не забудь прийти до мене, щоб запалити вогник
Почувши, що сказав Дзон Дзьов, багато стажерів з полегшенням видихнули.
В їхній команді єдиними стажерами А-рангу були Дзон Дзьов та Ентоні. Один з них був найсильнішим новачком, який мав хороші взаємини з багатьма S-рангами, а інший займав ледь не найвищу посаду в першій організації, Клані Ночі. Ніхто з присутніх не міг дозволити собі їх образити.
До того ж, в команді було кілька стажерів, яким раніше доводилося проходити інстанси разом з Дзон Дзьовом, а також були члени Клану Ночі, які супроводжували Ентоні. Врешті-решт, вони не були абсолютними незнайомцями без будь-яких зв’язків, між ними панував товариський дух, тому ніхто не хотів заперечувати і першим ламати дружню атмосферу в команді.
Було б чудово, якби вдалося досягти згоди.
«Але я скажу дещо відверто.»
Коли стажери розслабилися, що ніхто не буде наполягати на виконанні другої основної місії, Дзон Дзьов знову заговорив, і його речення змусило серце кожного підстрибнути.
«Як я і казав раніше, коли всі розділялися на команди, в інстансі ви мусите беззаперечно підкорятися наказам капітана команди.»
Це було правдою.
Коли в гуртожитку стажери ділилися на групи, капітанами було визначено Джуґе Аня, Дзон Дзьова, Фаня Джво, Цучімікадо і Екзорциста. За їхнім закликом багато стажерів А-рангу та переважна більшість стажерів В-рангу були готові приєднатися до їхнього альянсу.
І коли Дзон Дзьов очолив команду, єдиною його вимогою було підкорятися наказам.
Те саме стосувалося і формування команд у нескінченному потоці. Уцілілі, які доєднувалися до команди, мали абсолютно підкорятися наказам капітана команди. Якщо в процесі хтось порушував наказ, такого уцілілого вносили в чорний список і для нього було складно знайти хорошу команду в майбутньому.
«Усі тоді сказали мені, що сподіваються зробити усе можливе заради виживання. Я погодився.»
Біловолосий юнак стояв на місці, на його блідому обличчі було складно розгледіти будь-які емоції, «Це моя головна мета. Я гарантую лише те, що виведу вас з цього інстансу, а не те, чи залишитеся ви тут.»
«Тому хай кожен приготує власний пістолет. Я не буду втручатися у ваш вибір, однак якщо з першою основною місією виникне проблема, незважаючи на вашу думку, я поставлю в пріоритет виключно інтереси команди.»
Цього разу ніхто не говорив.
Хоча чимало стажерів у душі схилялися до того, щоб залишитися тут, але якщо їхньому життю загрожуватиме небезпека, то краще вже жалюгідно жити, ніж мужньо померти.
Коментарі сповнилися емоцій.
[Маг насправді хороший, він може легко пройти інстанс, але все одно дбає про решту членів команди]
[Так-так, він завжди таким був. Те саме сталося і в інстансі Середньої школи №1, він сам міг легко посісти місце серед п’яти найкращих учнів і не турбуватися за те, як пройти інстанс, але в кінці він все одно захотів справедливо відплатити за тих учнів, які пожертвувати собою]
[Саме так, моє ставлення до Мага повністю змінилося. Я вважав його зарозумілим і владним, але тепер бачу, що насправді він хороша людина. Ах, визнаю, що раніше у мене, мабуть, була судома мозку, якщо я думав, що він схожий на того Лорда. Стаю на коліна.jpg]
[Чесно кажучи, людино нагорі, я теж так вважав. Стаю на коліна поряд.jpg]
«Далі можете сформувати команду для виконання основної місії, але я діяти з вами не буду.»
Вирішивши, що згода з його сторони досягнута, Дзон Дзьов почувався задоволеним.
Він давно звик займатися своїми справами. Головне — щоб слухалися, а що вони там думають — яка різниця.
Чесно кажучи, почувши, що в цьому інстансі стажери перебували під подвійним тиском особистості та емоцій, Дзон Дзьов не збирався дослухатися до їхньої думки.
В очах Дзон Дзьова люди з неповноцінними особистостями не мали права голосу. Коли він поверне цих людей у гуртожиток для стажерів і їхній мозок повернеться до нормального стану, дякувати йому буде запізно.
Наступна велика проблема починалася з питання «як знищити інстанс?».
Минулого разу школу підірвали фізично, і це був влучний збіг часу, місця та людей. Тепер цей інстанс, очевидно, не мав так багато хороших умов.
Навіть якщо жителі Міста Добра могли забезпечити їх усім необхідним, у Судний день, коли спустяться ангели, вони теж вважатимуться NPC. Йому що, доведеться злетіти на Небеса? Нереалістично.
Дзон Дзьов хотів врятувати країну обхідним шляхом.
Раніше маленький Диявол розповів йому, що якщо повернути доросле тіло Диявола, цей інстанс вийде знищити.
В очах Дзон Дзьова маленький Диявол викликав набагато більше довіри, аніж дорослий Диявол. Звісно, усе це базувалося на умові, що карти таро показали: він не буде маніпулювати словами.
Оскільки існував легший і зручніший спосіб, чому просто не дати №1 це зробити, зберігши час і зусилля? Марно не скористатися цією можливістю.
У цю мить Дзон Дзьов розвернувся до монахині, «Де Папа?»
Загалом, Папа повинен був бути присутній під час ранкової молитви, але сьогодні вранці службу очолив кардинал.
Щойно його увага була прикута до Міста Зла і Міста Добра, тому він не звернув уваги на те, що маленький Диявол не з’явився.
Монахиня відповіла, «Минулої ночі гроза була такою сильною. Ймовірно, Його Святість ще не прокинувся.»
Зненацька вона тихо вигукнула, розвернулася і запитала інших, «Чи запалили ви свічники для Його Святості вчора?»
Священнослужителі приголомшено захитали головами.
Вчорашньої ночі було забагато справ. Їм не лише треба було прибрати в їдальні після Євхаристії, а також оглянути церкву і як слід розмістити гостей. В той час усі забули зазирнути в кімнату Папи і запалити свічку.
«Все гаразд, я піднімуся і перевірю.»
Дзон Дзьов безтурботно махнув рукою і приготувався йти наверх.
«Будь ласка, зачекай.»
Монахиня покликала його і, вагаючись, промовила, «Прошу, не намагайся розбудити Його Святість… Його Святість завжди погано спить під час грози. Можливо, йому вдалося заснути лише сьогодні вранці, коли з’явилися перші промені світла.»
Вона виглядала засмученою, «Усім відомо, що Його Святість боїться темряви. Це наша провина, що ми забули запалити свічки вчора вночі.»
Дзон Дзьов: «……»
Йому знадобилося цілих три секунди, щоб переварити цю інформацію, перш ніж він кивнув, «Добре, я не буду його будити.»
Поки не піднявся сходами, Дзон Дзьов все ще мав значні сумніви щодо того, що сказала монахиня.
Що за жарт, Диявол боїться темряви?
Дзон Дзьов згадав, як пробрався в кімнату №1, щоб вкрасти троянду і виконати завдання, яке випало йому в Грі Короля.
Не кажучи про вишуканий і химерний стиль оздоблення кімнати, в ній зовсім не було світла. Якби він не посилив свій зір до найвищого рівня, то для нього приміщення здавалося б суцільною пітьмою.
І чим в той час займався Диявол? Розслаблявся у своїй величезній ванні, примруживши очі.
З цього можна було зробити висновок, що інша сторона не лише не боялася темряви а, навпаки, полюбляла її. Вже що казати про те, що здібністю №1 було переміщатися крізь тіні.
Врешті-решт, це був Диявол. Навіть якщо і шестирічний, він не міг боятися темряви і грози, так? Кому розкажи — і хто повірить?
Згадуючи маленького Диявола, який справді минулої ночі з виправданнями благав його залишитися, Дзон Дзьов знову відчув трохи невпевненості.
Він обережно штовхнув двері в центрі найвищого поверху.
В кімнаті панувала темрява, лише через єдине вікно, не закрите шторами, проникало легке світло.
Проте це вікно знаходилося надто далеко від ліжка, навіть далі каміна. Світло пробивалося крізь скло й відбивалося на багряному килимі, окреслюючи яскраву світлову пляму.
Покладаючись на свій нічний зір, Дзон Дзьов зачинив за собою двері й тихо наблизився до ліжка в центрі.
Крізь шари марлевих завіс було видно, як людина на ліжку занурилася в м’які подушки, згорнувшись маленьким тільцем під ковдрою. Довгі вигнуті вії лежали на повіках, дихання було рівним і повільним.
Спляче обличчя маленького хлопчика не виглядало спокійним, а його ніжні, мов лялькові, брови й очі, здавалося, виявляли глибоку втому.
Дзон Дзьов помітив, що, лежачи на боку, він тримав в руках чорну річ. Глянувши ближче, він виявив, що це був плюшевий кролик, якого він створив для нього минулої ночі.
Для Дзон Дзьова іграшка була лише довжиною з передпліччя, але для маленького Диявола її було цілком достатньо, щоб обіймати, як подушку.
Довгі вуха кролика впали на шию хлопчика, злегка піднімаючись і опускаючись разом з дитячими грудьми.
Повністю беззахисний.
Біловолосий юнак довго дивився на нього, а потім запевнився, що маленький Диявол справді не знав про його прихід.
Звичайно… після перетворення в дитину не лише його спеціальні здібності зникли, але й фізичні якості також різко погіршилися.
Він не знав, чи була спеціальна очисна здібність Папи розділяти добро і зло, яку згадували монахині, здібністю, яку надав йому цей інстанс, чи це справжня здібність самого №1.
Якщо це була його справжня здібність, йому Диявол ніколи не використовував її?
Якщо це здібність, надана інстансом, яку роль у ньому грав маленький Папа?
Маг, поки розмірковував, безшумно підійшов до ліжка, мов спритний і граціозний кіт, та сів поруч.
Ліжко Папи було достатньо великим, тому він, сівши на краю ліжка, не завадить сну дитини, яка лежала посередині.
Дзон Дзьов відвів погляд від маленького Диявола, який міцно спав, і заціпеніло подивився на карти на кінчиках своїх пальців.
Навіть якщо зараз Диявол мав лише шестирічну особистість, беззахисний хлопчик перед ним все ще залишався його смертельним ворогом.
Якби Дзон Дзьов хотів, він міг докласти трохи зусиль і карта в його руці легко переріже тонку шию суперника, спричиняючи розрив артерії, і той вмре уві сні від надмірної втрати крові.
Доросле тіло Диявола існувало, прив’язане до маленького. Якщо маленький Диявол помре, дорослий, мабуть, теж зникне.
Необхідний був лише легенький дотик—
Маг розкрив долоню і зробив жест. Це було б навіть простіше, ніж він собі уявляв.
Але з невідомої причини він виявив, що не зацікавлений скористатися ситуацією.
Дзон Дзьов зовсім не хотів вбивати маленького Диявола перед собою.
Навіть якщо вони нещодавно підтвердили свої стосунки смертельних ворогів.
Можливо, це було тому, що він встановив для себе моральну межу. Яким би божевільним він не був, але не нападе на дитину. Або, можливо, він хотів перемогти Диявола чесними методами, а маленький Диявол його анітрохи не цікавив.
Коротше кажучи, Дзон Дзьов не думав про це багато, та й не хотів думати.
Маг незацікавлено сховав карти, підпер голову і заплющив очі, ніби медитуючи.
Замість цього, більше Дзон Дзьов був зацікавлений у нещодавніх словах монахині.
Він не очікував, що шестирічний Диявол і справді буде боятися темряви.
Як дивовижно.
……
Лише до обіднього часу людина в ліжку нарешті почала рухатися.
Маленький Диявол, прокинувшись від сну, підсвідомо обійняв іграшку в своїх руках. Лише після цього у темряві неподалік він помітив невиразну людську постать.
Він широко розплющив очі від страху, але наступної миті людина в темряві запалила свічник на тумбочці, наче за помахом чарівної палички.
Мерехтячі вогники свічки освітили вродливе обличчя біловолосого юнака, роблячи його схожим на Адоніса, чарівного і прекрасного, як нарцис, юнака з грецької міфології.
«Прокинувся?»
Перш ніж той встиг відреагувати, Дзон Дзьов спокійно промовив, «Якщо наступного разу свічка не буде запаленою, не забудь прийти до мене, щоб я запалив її.»
