Занепалий Маг. Гуртожиток для стажерів

Глава 1.  Занепалий маг.

Гуртожиток для стажерів.

 

Годинникова стрілка вказувала рівно на сім.

Холодне сліпуче світло освітило ліжка, потрапляючи на обличчя кожної сплячої людини.

[Прохання усім стажерам умитися за тридцять хвилин і зібратися в студії на третьому поверсі]

Раптово пролунав у повітрі беземоційний голос, який тричі повторив одну і ту саму фразу.

Чоловік, який займав нижню койку, швидко прокинувся й підвівся з ліжка, майже не покотившись підлогою.

Інша людина, яка щойно прокинулася від легкого сну, подивилася на нього з повним страху і шоку обличчям: «Ти… ти чув цей голос?»

Кілька осіб переглянулися і побачили в очах один одного неприховану розгубленість.

Не дивно, що у них такі вирази.

Адже за минулий день і ніч вони вже перевернули цей тісний гуртожиток догори дриґом.

Для опису гуртожитка підходив вислів «дешево і сердито». Вікон не було, а стіни пофарбовані в блідий, мертвий білий колір. У кімнаті стояли чотири двоярусні ліжка, і навіть постільна білизна на них пахла старою пліснявою та вологою.

У ванній кімнаті було лише прикріплене до стіни дзеркало, пожовклий брудний умивальник, і самотній рулон паперових рушників. Не було навіть примітивного туалету, а по кутах де-не-де виднівся зеленуватий мох. Зі стелі звисали старомодні лампочки, а місця в кімнаті вистачало лише на одну людину, що робило її жалюгідно тісною.

В гуртожитку не було обладнання для радіозв’язку чи інших видів комунікації, але механічний звук чули всі присутні.

Хтось порушив тишу і спитав: «..Що, в біса, відбувається?»

З останнього разу, як з’являвся цей механічний голос, минули цілий день і ніч.

Протягом цього часу все було мирно і спокійно.

Ніхто не знав, чому вони тут.

Люди, яких тут зібрали, походять з усіх куточків світу, і їхні заняття такі ж різноманітні. Більшість з них взагалі нікому не відомі, але є і найкращі таланти, професіонали в різних галузях. Булі і прибиральники, які щоденно підмітали вулиці, жебраки, вимушені просити милостиню на дорогах, і всім відомі знаменитості з індустрії розваг, яких бачать лише на великих екранах. Є навіть багатії, що входять до списку Forbes.

Але тепер всіх їх заставили зібратись в цьому гуртожитку, щоб прийняти участь в шоу під назвою «Стажер жахів».

Можливо, секунду тому вони були на знімальному майданчику, сиділи у літаку, готуючись до наступної зустрічі, очікували на початок судового засідання, готували медичне обладнання в операційній, виступали з трибун…

Наступної секунди усі без винятку з’явилися тут. Подібно до викривлень простору і часу в фільмах, чи телепортації в «Гаррі Поттері», вони з’явилися в цьому новому, абсолютно незнайомому приміщенні.

Навіть Боги не мали відповіді.

Ніхто не мав змоги раціонально пояснити такі незбагненні методи. Приведені сюди люди не могли відчинити двері гуртожитку, і їм залишалося лише сидіти в очікуванні.

«Я хочу подати до суду на це шоу за незаконне позбавлення волі!»

Молодий чоловік з привабливою зовнішністю вдарив ліжко.

Він був головним вокалістом в чоловічій групі, яка нещодавно набула знаменитості в індустрії розваг. У нього багато фанатів, а його ім’я часто миготить у розділі «Тренди» на Вейбо*. Навіть якщо ув’язнені у гуртожитку люди особисто не були його шанувальниками, вони все одно чули про нього.

*Один з найпопулярніших сайтів в Китаї, щось схоже на Твіттер і Фейсбук.

Ся Чвань зараз був дуже стурбованим.

Як у знаменитої особи, його графік завжди був повністю забитий. Він мусив приймати участь в усіх видах подій з ранку до вечора.

Якщо ти відсутній декілька днів, не надавши поважної причини, можна сказати, що ти захворів, і тебе вибачать. Але тепер він знаходиться тут, у пастці, і не має можливості втекти. Якщо так продовжиться й надалі, сума компенсації, яку необхідно буде виплатити за шкоду від невиконаних контрактів, буде значною, і компанія може відмовитися покрити її за нього.

Але зараз—

«Братець* Ся, не хвилюйся. Хіба голос щойно не сказав поквапитись вниз і прийти до студії? Може там хтось підійде і відчинить нам двері.» — Заспокоював його інший юнак: «Ти знаменита зірка. Якщо ти раптово зникнеш, не згадуючи вже про усіх твоїх фанатів, компанія точно викличе поліцію для твоїх розшуків. Не переживай.»

*哥[Ґе] — звертання до старшого брата або старшого родича з того ж покоління, що і той, хто говорить, також може бути використано при звертанні до іншої людини, що старше, навіть якщо вона не є членом родини.

Ся Чвань вже збирався відповісти йому, коли почув шурхіт з верхньої койки.

Пасмо довгого білого волосся звисало з краю ліжка. Наче хтось ненароком глянув вниз і в той же момент ж відвів погляд.

Одразу після цього щиколотка, схожа на морозний місяць, спустилася з верхньої койки, наступила на залізну драбину і легенько стрибнула на підлогу.

Шкіра юнака була блідою. Через те, що він був дуже худим і струнким, значна частина його одягу здавалася порожньою, ніби вітер міг гуляти крізь нього. Довге біле волосся було розкидане за спиною, а кінчики його діставали до куприка. У кімнаті з увімкненим теплим світлом волосся сяяло білим, наче плаваючий на воді лід. Але, можливо, в цих додаткових факторах не було необхідності. Тому що, навіть якщо юнак стояв недбало, він без зайвих зусиль міг захопити усю увагу натовпу.

Вставши з ліжка, він так нічого і не сказав. Натомість, позіхнувши, він попрямував до порожньої ванної кімнати і засунув за собою шторку.

Інші семеро збентежено переглянулися.

Зіштовхнувшись з таким інцидентом, минулої ночі ніхто не зміг добре виспатися. І навпаки, доки вчора усі бігали в паніці, біловолосий юнак сидів осторонь, роблячи різні вправи для пальців. Так, ніби вся ситуація зовсім його не стосувалась. Всю ніч він спокійно спав, і створювалося відчуття, ніби він абсолютно не був схвильований своїм становищем.  

Хтось пробурмотів тихим голосом: «Хоча він і доволі вродливий, він також доволі показний.»

І він мав рацію. Вродливий, дуже вродливий.

Може, слово «вродливий» не дуже доречно, коли мова йде про чоловіка, але якщо ви побачите це обличчя, всі протиріччя зникнуть.

Це була краса, яка виходить за межі статі.

В тиші Ся Чвань пирхнув: «І що хорошого в чоловікові, який виглядає, як баба?»

Інші негласно обрали його лідером, тому повторили за ним.

«Саме так. Навіть така велика зірка, як братець Ся, все ще має маскулінність у своїй привабливості. А того, якщо не придивлятись уважно, можна сплутати з жінкою!»

Вони і не намагалися говорити тихіше. Крізь тоненьку пластикову шторку, усі глузування легко досягли вух Дзон Дзьова.

Дзон Дзьов підвів позбавлений цікавості погляд. Використавши чорну гумку, тонкі пальці трохи незграбно зав’язали неймовірно незручне довге біле волосся у хвіст.

Те, як рухалися його пальці, виглядало дивно. Не тільки його суглоби задерев’яніли, але й кінчики пальців несвідомо тремтіли в повітрі.

Людина у віддзеркаленні мала красиве обличчя і довгі вузькі очі. Оскільки з-під вій показувався лінивий погляд, картина ще більше захоплювала дух.

Порівняно з людьми в кімнаті, які змушували себе вести себе енергійно, що насправді було не так через нестачу сну та напруження, він виглядав значно краще.

На початку твору автор використав велику кількість слів на опис андрогінної краси цього персонажа, нахвалюючи її і хвалившись, що вона не має собі рівних у світі, красивіше навіть золотого вітру і нефритової роси*, приваблюючи усі живі істоти, змушуючи закохуватись у себе.

*金风玉露 [Jīn fēng yùlù] — Золотий вітер і нефритова роса. [Красивіше за] Використовується для опису надзвичайної краси.

В процесі читання, Дзон Дзьов визнав цей опис перебільшеним і «жирним», але, самостійно опинившись в тілі персонажа, він дізнався, що опис автора ні мало не брехав, і краса дійсно була невимовною.

Хоча й обличчя залишалось таким же, як Дзон Дзьов звик бачити, його зовнішність ні з того, ні з цього покращилась на декілька рівнів, ставши ще більш захоплюючою.

Все вірно, він трансмігрував у книгу.

Книга, в яку він попав, була горором про нескінченне* шоу талантів, з елементами надприродного.

*无限流 [Нескінченний потік, цикл] — піджанр сучасної літератури, переважно китайської, в якому персонажі постійно потрапляють в ізольовані світи чи сценарії, знов і знов.

Дзон Дзьов тільки-но прочитав перший том цього роману «Стажер жахів» вчорашнім ранком. Йому було незручно читати про другорядного персонажа з таким самим іменем і прізвищем, як його власне, тому, коли цей персонаж прийняв роль гарматного м’яса і трагічно помер, Дзон Дзьов відклав книгу.

Неочікувано, всього за одну мить, він не просто перемістився в цей роман, а ще й попав точно в тіло свого тезки, замінивши оригінальну жертвенну фігурку.

Ситуація Дзон Дзьова була специфічною. Мало того, що трансмігрувала його душа, але трансмігрувало і його тіло.

Тіло у віддзеркаленні було тілом, яке він мав усе своє життя до моменту перенесення.

Лише здавалося, ніби воно помолодшало і, звісно ж, набуло привабливіших рис. Колір волосся і очей був замінений тим, що описується в тексті роману, і навіть мозолі на руках, які він набув у дитинстві від численних практик фокусів, зникли.

Щодо того, чому Дзон Дзьов був впевнений, що це його тіло, це тому, що…

Його руки досі не показували жодних ознак покращення чи одужання.

Біловолосий чоловік нахилився і, не без зусиль, плеснув холодної води собі в обличчя, після чого підняв руку, щоб потерти скроню.

Крізь шторку він чув, що обговорення його персони стихло. Замість цього вони почали обговорювати більш насущну проблему.

Усі мали однакову позицію. Вони вважали шоу «Стажер жахів» шахрайством.

«Це що, якийсь тип скритного шоу, в якому актори не мають знати нічого про сюжет і події?»

«Не думаю. Не схоже на це. Може бути, що це терористи.»

«Після того, як ми опинилися тут, наші телефони не змогли зловити сигнал, хоча в кімнаті не видно ніяких засобів для його блокування. Судячи з усього, вони добре підготувалися. У нас нема ніякого способу зв’язатись з поліцією і ми замкнені вже такий довгий час. Ми же не можемо просто вмерти тут, правда?»

Слухаючи це, Дзон Дзьов безпомічно покачав головою.

За двадцять або близького того годин, що вони перебувають тут, ніхто не відчув необхідності вгамувати фізіологічні потреби, як от голод чи спрага.

Ці люди не роздумують над тим, чому голос Системи прозвучав у вухах кожного. Чи над тим, як взагалі можливо подолати тисячі лі* за секунду. Якщо хтось пам’ятав би час, навіть без того, щоб під’єднатися телефоном до мережі, він міг би відкрити для себе, що часовий проміжок між моментом їхнього «викрадення» і теперішнім складає менше однієї хвилини.

*里[Лі] — китайська одиниця вимірювання довжини, 1 лі — 500м.

Можливо, вони і помітили це, але вирішили не придавати цьому уваги.

Люди завжди такі. Ігнорують факти, замість того концентруючись на своїх упертих фантазіях і бажаннях, шукаючи причини переконатися у правильності своїх суджень.

Дзон Дзьов відірвав лист паперового рушника і витер ним краплі води зі свого обличчя.

Це не мало б значення, будь це звичайна книга, але це горор у піджанрі нескінченного потоку.

Коли Дзон Дзьов почав читати роман, він думав, що персонаж, на опис зовнішності якого пішла така величезна кількість слів, і є головним героєм. В результаті, він просто недооцінив, наскільки поганий у автора смак. Чим красивіше був оригінальний герой, тим жалюгідніше він вмер в першому томі.

«Стажер жахів» це нескінченний потік, написаний з залученням точок зору різних персонажів. Там не було ні фіксованої перспективи, ні фіксованого протагоніста. Автор міг покласти задачу головної перспективи на когось і вбити його в наступну секунду.

Але більше лякало те, що Дзон Дзьов прочитав ледве половину першого тому, тому знав лише про смерть свого героя, і абсолютно нічого про майже мільйон слів сюжету поза цим.

Якщо б на його місці був хтось інший, боюся, він би не зміг прийняти невідомість, що очікує попереду, і зустрів свій кінець у вигляді смерті. Не дивно, якщо б ця людина впала в істерику в той же момент.

Дзон Дзьов не боявся.

Не просто не боявся, а навіть прагнув випробувати невизначеності майбутнього.

З самого дитинства Дзон Дзьов був людиною з низьким емоційним інтелектом. Його радість, горе, гнів та щастя відрізнялися від емоцій звичайних людей. Вони були подавленими настільки, що здавалося, ніби їх не існує. Почуття, які іншим здаються легкими в розумінні, для нього були надзвичайно складними.

Він почав вивчати мистецтво фокусів у три, і вже до двадцяти років став ведучим картковим фокусником у світі. Однак, у двадцять п’ять він оголосив про прощання зі сценою і більше ніколи не з’являвся на людях.

Все через раптову автомобільну аварію.

В результаті аварії Дзон Дзьов зберіг своє життя, але руки його були знищені.

Для карткового фокусника, який для виконання фокусів покладається виключно на гнучкість своїх пальців, це, без сумнівів, було шокуючою жахливою новиною.

Може, що психологічні трюки, фокуси з монетами чи інші варіації його галузі і дозволили б Дзон Дзьову заробляти на життя, але в серці його назавжди залишалися карти.

Провідні ортопеди світу якось зібралися на конференцію, щоб обсудити його руки, але у висновку всі вони лише зітхнули і покачали головами.

Тепер Дзон Дзьов попав у Нескінченний цикл, переповнений дивацтвами і чудесами.

Що це значило?

Це значило, що у нього був шанс знайти тут спосіб вилікувати свої руки і мати змогу знову взятися за карти.

І цей світ стане найцікавішою, найдивовижнішою та найнеймовірнішою сценою в його історії!

Як захоплююче.

Губи Дзон Дзьова зігнулися і він, приспівуючи собі під ніс якусь незрозумілу мелодію, відкрив штору.

Вбиральня знаходилася прямо біля дверей. Коли він вийшов, його рука лягла прямо на іржаві двері виходу з кімнати гуртожитка.

Люди, що були зайняті обговоренням, побачили цю сцену, «Що ти робиш? Вчора ми намагалися весь день, але двері закриті ззовні! Ти не зможеш відчинити їх. Так що, замість витрачання енергії, можеш разом з нами почекати, коли хтось прийде відчинити їх…»

До того, як чоловік встиг договорити, він витріщився на відчинені двері у невірі.

Двері, які не піддалися після того, як вони семеро вчора били, штовхали і стукали по ним, від легкого поштовху стрункої руки біловолосого юнака відчинилися з протяжним скрипом.

Почувши звук, Ся Чвань нетерпляче озирнувся, маючи щасливий вираз на своєму обличчі: «Двері відчинені!»

Проте, радість протрималася лише пару секунд перед тим, як її замінила підозра, «Вчора ми приклали стільки зусиль, але вони не відчинилися, а тепер ти відчинив їх однією дією?»

Усі інші миттєво погодились. Вони усілися разом довкола Ся Чваня, і було очевидно, що думки поділилися на різні групи.

Можливо, через те, що поведінка Дзон Дзьова з самого початку не підходила під ситуацію, декілька осіб дивились на нього з підозрою.

Дзон Дзьову було надто лінь казати щось, тому він полишив після себе лише одне речення.

«Якщо не хочете вмерти, краще вам дотримуватися інструкції голосу.»

Люди в гуртожитку були вражені, і деякий час ніхто не відповідав.

Не те, щоб вони не хотіли, але вони не могли.

З якоїсь причини, коли вони побачили пару світло-рожевих очей без натяку на емоції, у них по спинах пробіг холод, а волосся стало дибки.

Одразу після того, як Дзон Дзьов розвернувся і пішов, знову пролунав механічний голос.

[До назначеного часу лишилося десять хвилин. Якщо протягом цього часу ви не прибудете до місця призначення, наслідки ви понесете самостійно]

[До назначеного часу лишилося десять хвилин. Якщо протягом цього часу ви не прибудете до місця призначення, наслідки ви понесете самостійно]

[До назначеного часу лишилося десять хвилин. Якщо протягом цього часу ви не прибудете до місця призначення, наслідки ви понесете самостійно]

Декілька людей нарешті повернулися до тями і відчули, що їхні спини промокли від холодного поту.

«Га, що за жарти? Нащо ти хизуєшся?!»

Один з них виплюнув: «Це має бути пов’язано з цим симпатягою. Він повинен щось знати, інакше чому він зовсім не реагує, доки ми усі на нервах?»

«Правильно. А ще він казав про життя і смерть. Нас тут так багато, вбивства протизаконні, він намагається всіх налякати!»

Ся Чвань закотив очі, «От невезіння. Забудьте, двері відчинені, ходімо.»

Група вийшла з кімнати гуртожитку. Вони всі тактовно зробили вигляд, що не було сцени, в якій Дзон Дзьов промовив ті холодні слова.

Зовні був вузький коридор з однаковими великими залізними дверима вздовж обох боків, і кінця його не було видно.

Як і вони самі, багато інших людей також виявили, що двері більше не замкнені.

Люди, які були зачинені весь день і ніч, повибігали з кімнат, штовхаючись і лаючись.

«Чому тут так багато народу?»

«Хто ви? Що коїться?»

«Це якийсь розіграш?»

Незліченні люди дивились один на одного.

Після довгого часу під замком, страх розповсюдився серед натовпу. Обличчя були переповнені тривожності.

«Нумо сюди, тут є сходи.»

Ся Чвань поглянув в сторону голосу і побачив сходи. Він відчув полегшення і повернувся до інших, щоб сказати, «Ходімо, скоріше, ходімо!»

«Гаразд, братець Ся!»

Сходи випромінювали холод і виглядали досить монотонно. На стіні збоку висіла табличка. Натовп підійшов поближче, щоб прочитати її.

Сьомий поверх: гуртожиток стажерів S-рангу;

Шостий поверх: гуртожиток стажерів А-рангу;

П’ятий поверх: гуртожиток стажерів В-рангу;

Четвертий поверх: гуртожиток стажерів С-рангу;

Третій поверх: Трансляційна студія;

Другий поверх: Ресторан;

Перший поверх: Головна зала;

Мінус перший поверх: гуртожиток стажерів D-рангу;

Мінус другий поверх: гуртожиток стажерів E-рангу;

Мінус третій поверх: гуртожиток стажерів F-рангу.

……

Поточний поверх: гуртожиток стажерів Е-рангу.

Хтось розгублено запитав, «Що значить ця табличка? Гуртожиток?»

«Бля! Якого біса коїться?!»

Після прочитання покажчика, сильний чоловік вилаявся: «Ми досі під землею? Нам треба піднятися наверх?»

Всі подумали про механічний голос, який нещодавно лунав у вухах.

Люди були розгублені.

Ся Чвань холодно пирхнув. Він раптово змінив думку, схрестив руки на грудях і сів навпроти сходинок, «Досі граєтесь у фокуси? Я в це не вірю. Хіба в світі немає законів?»

Коли він побачив стількох людей зовні, йому полегшало.

Спочатку він підозрював, що це справа рук скаженого фанату чи викрадача, але, побачивши, скільки людей опинились тут, він нарешті спокійно видихнув.

Це масштабна соціальна подія, і цього буде достатньо для пояснення його відсутності.

«Окей, окей, просто сядьте і терпляче почекайте.»

«Але ж, братець Ся, те повідомлення..» Запитала нервово людина, що йшла за ним по п’ятах.

«А що такого у повідомленні? Тебе вже випустили, чому ти досі боїшся? Якщо ти дійсно бажаєш лишитися тут, лишайся.» Ся Чвань нетерпляче його перебив, «Нас тут так багато, що може викрадач нам зробити?»

Багато людей з натовпу розпізнали в цьому чоловікові Ся Чваня. Мабуть, заразившись такими ж емоціями, вони підтакували йому, «Саме так!»

Ся Чвань зараз був популярним актором у Китаї і грошовою коровою для своєї компанії. Агент, підв’язаний до нього, однозначно подзвонить в поліцію якнайшвидше.

«Все таки, тут є знаменитості. Не переживайте, поліція скоро прибуде.»

«Згоден. З такою кількістю людей, краще сісти і почекати на допомогу.»

«Не панікуйте, гей! Нас так багато, все буде добре!»

На секунду люди, що збиралися підкорятися інструкціям механічного голосу та піти наверх, зупинилися. На їхніх обличчях виступила невпевненість.

Після того, як довгий час вони стояли, ніби в тупику, механічний голос з’явився знов.

На цей раз він не повторювався тричі.

[До назначеного часу залишилося п’ять хвилин]

Хлопчина, який мовчки йшов за Ся Чванем, раптово згадав слова «Якщо не хочете вмерти, слухайтеся команд механічного голосу».

Він стиснув зуби і прошепотів «Мої вибачення, братцю Ся.», після чого впевнено зробив кров вперед, прорвався крізь стіну з людей та побіг наверх.

Ся Чвань не зміг вчасно ухилитися і був відштовхнутий в сторону.

Він потер своє плече і поглузував: «І є ж люди, які дійсно вірять в нісенітниці цього симпатяги.»

«Він звичайний школяр, брате Ся, як він міг зрозуміти, хто тут правий.» Молодший хлопчина підлещувався до нього, поплескавши по плечу: «Не звертай уваги на такі дрібниці, брате Ся, воно того не варте.»

Дзон Дзьов, який вже піднявся на третій поверх, подивився вниз через проміжки у сходах.

Він вже попередив усіх, кого варто було попередити, і можна вважати це праведним вчинком. А от що вони виберуть — повністю їхня відповідальність.

В цей момент у нього були більш термінові справи.

Біловолосий молодий чоловік підвів голову й в рукавах ворухнув руками, які були такими задерев’янілими, що майже втратили усю чутливість. Разом з іншими людьми, що раз у раз напливали з усіх сторін, він повільно пройшов до студії по м’якій червоній доріжці.