Політ

Інциденти на Землі, пов’язані з маною Наків, були досить відомими, і Пол також знав, що Хан походив з тренувального табору Ілако. Йому не знадобилося багато зусиль, щоб пов’язати блакитний шрам з Другим Ударом, що також допомогло пояснити, чому Хан був таким хорошим у порівнянні зі своїми однолітками.

Ліізу зацікавив шрам. Вона знову наблизилася до Хана і без жодних вагань підняла руку до його грудей.

Хан інстинктивно схопив Ліізу за руку, щоб зупинити її дії, і вони знову обмінялися довгим поглядом. Очі Пола розширилися, коли він побачив цю сцену. Він швидко підготував низку ввічливих слів, але вони не встигли вилетіти з його горла, оскільки Хан відпустив її руку.

Лііза ковзнула пальцями по долоні й передпліччю Хана, перш ніж дістатися до лівої сторони його грудей. Її чорні нігті м’яко дряпали шкіру Хана і пройшлися по червоній плямі на лівому плечі, перш ніж досягти країв блакитного шраму.

Ніколс провела пальцями по краях шраму, а потім зазирнула всередину. Для Хана було рідкістю, коли хтось інший торкався цієї частини його тіла, але дотик Ліізи відчувався як ніжний та виважений. Вона не завдавала йому жодного дискомфорту.

Зрештою Лііза поклала всю свою долоню в центр його грудей. Вона відчула, як б’ється серце Хана, а її погляд ковзнув по його обличчю. Їхні погляди знову зустрілися, і вони залишалися прикутими один до одного протягом декількох секунд.

Зрештою прибулиця прибрала свою руку й оглянула долоню. Хан не знав, про що вона думала під час цього процесу, але не відчував потреби ставити запитання.

— Він не зможе їздити верхи на Уґу, — пояснила Лііза, зрештою, переводячи погляд назад на обличчя Хана. — Вони ніколи не приймуть його.

— Йому доведеться ходити пішки? — запитав Пол, і на його обличчі з’явився складний вираз.

Не мало значення, наскільки талановитим був Хан. Глобал Армі вважала б його непридатним для тренувального табору на Нітісі, якби він не міг використовувати деякі з її основних функцій.

— Йому потрібно приручити [Адунс], — оголосила Лііза, перш ніж вказати на орла позаду себе. — Здається, ви називаєте їх Адунсами.

— У нас немає на це дозволу, — ввічливо відповів Пол. — З усією повагою, ваше командування висловилося досить чітко.

Хан хотів оглянути Пола, щоб вивчити його реакцію, але його погляд був прикутий до очей Ліізи. Здавалося, вона перебувала в такій самій ситуації, і її невиразне обличчя ледь ворушилося, коли вона давала відповіді.

— Вони не зможуть нічого сказати, якщо Адунс вибере його, — пояснила Лііза. — Я негайно відведу його до гнізда.

— Ми ще не проінструктували його! — поскаржився Пол, і Лііза нарешті відвела очі від Хана, щоб подивитися на солдата.

Пол явно пошкодував, що підвищив голос. Він опустив голову, і з його вуст вилетіли ввічливі слова: «Він мало знає про Нітіс. Будь ласка, вибачте йому, якщо він вас помилково образив».

Лііза обмежилася тим, що кивнула і повернулася до свого транспорту. Вона поплескала орла по шиї, і той опустив крило, щоб вона стрибнула йому на спину.

— Чого ти чекаєш? — запитала Лііза, помітивши, що Хан досі не зрушив з місця.

— Іди, — прошепотів Пол, наближаючись до нього і підштовхуючи його до Адунса. — Це твій шанс залишитися на Нітісі, але не роби дурниць. Зрозуміло?

— Так, сер, — швидко відповів Хан, наближаючись до істоти.

Орел стежив за його рухами трьома очима. Хан не міг не помітити відмінності з органами Наків. Третє око Адунса було вертикальним і трохи більшим за інші, але воно не випромінювало світла.

Адунсу, схоже, не сподобалося, що Хану довелося залізти до них на спину, але він сприйняв цю подію з бездоганним етикетом. Істота виявилася досить розумною і добре натренованою. Вона ні на мить не здригнулася, коли Хан наступив на темне пір’я та опинився позаду Ліізи.

З цієї позиції Адунс здавався ще більшим. Істота була майже три метри заввишки, а її крила в розгорнутому стані могли покрити шестиметрову площу. На його спині було достатньо місця для кількох людей, але Хан все ще намагався знайти місце, де б сісти.

Хан вивчав позу Ліізи та намагався наслідувати її. Її руки були на пір’ї на шиї орла, а стрункими ногами вона обхопила основи крил.

Хан не міг зробити те саме зі своєї позиції, тому він сів і спробував обхопити ногами спину Адунса, тримаючи пір’я прямо перед собою. Очевидно, він трохи віддалився від Ліізи, але все ще був досить близько, щоб торкнутися її спини, якщо присісти.

Несподівано орел видав тихий пронизливий крик, і Хан інстинктивно посилив хватку. Але його хватка зникла, оскільки його руки вирвали кілька пір’їн.

Очі Хана розширилися, коли він побачив темно-сіре пір’я у своїй руці. Усередині нього здійнялася паніка. Він фактично завдав шкоди істоті, яка, здавалося, займала важливе місце у свідомості Ніколсів.

Лііза не виявила жодних емоцій. Вона відпустила свою хватку і нахилилася назад, щоб схопити Хана за зап’ястя. Він дозволив їй підвести його ближче до своєї спини, і Пол ледь не знепритомнів, коли побачив, як інопланетянка обіймає Хана за талію.

— Ти не можеш тримати Адунса звідти, — швидко пояснила Лііза, перш ніж знову нахилитися вперед.

Хану довелося лягти на неї, щоб триматися за її талію. Його груди лежали на її спині, а її біле волосся часто падало йому на обличчя.

Хан повернувся до Пола й помітив, що солдат тримав голову, дивлячись на всю цю сцену. Його очі були широко розплющені, але вони перетворилися на повчальний погляд, коли вони впали на Хана.

— Я відправлю його до табору, як тільки ми закінчимо, — оголосила Лііза. — Не шукай його, якщо він не повернеться.

Пол хотів щось сказати, але Адунс раптом розгорнув крила і замахав ними, створюючи шторми з пилу і рельєфу місцевості.

Хан не втримався, щоб не обхопити ногами спину істоти, і те ж саме зробила його рука. Незабаром його обличчя торкнулося спини Ліізи, і холод її тіла поширився крізь одяг, досягнувши його грудей і щоки.

Адунс видав гучний крик, перш ніж знову змахнути крилами та відірватися від землі. Здавалося, істоті було важко злетіти, коли на її спині сиділо двоє людей, але вона все одно повільно набирала висоту.

Хан не міг висловити те, що він відчував, простими словами. Його ноги втрачали хватку на спині орла щоразу, коли той штовхав його вгору. Страх падіння загрожував заволодіти його розумом, але міцна постать Ліізи заспокоювала його.

Лііза майже не рухалася, поки Адунс здіймався й опускався в небі. Під час польоту вона здавалася частиною істоти, і Хан інстинктивно покладався на неї, щоб уникнути падіння.

Його обійми міцнішали, а тіло все ближче притискалося до неї. Хан практично лежав на ній, і його нестійке положення часто призводило до того, що його груди стикалися з її спиною.

Хан не міг висловити, наскільки він був стурбований своїми діями, але він зробив все можливе, щоб швидко відновити самовладання. Його ноги продовжували шукати стійку точку опори та врешті-решт знайшли її прямо над основою крил. Його хватка на талії Ліізи також ніколи не ставала жорсткою. Він робив усе можливе, щоб тримати її ніжно.

У якийсь момент вітер посилився, і Хан зазирнув за величезні крила, щоб оцінити ситуацію. Вираз його обличчя застиг, коли він помітив, що Адунс був уже високо в небі. Пол навіть зник з його поля зору.

Розмовляти з таким сильним вітром, що дув в обличчя, було важко, та Хан не хотів турбувати Ліізу, тому мовчав і насолоджувався подорожжю. Це був не перший його політ, але відчувалося, що це неначе вперше. Використання транспортного засобу навіть близько не могло зрівнятися з цим досвідом.

Орел був живий. Він реагував на короткі, але впевнені рухи Ліізи. Істота повертала праворуч, коли Ніколс тягнула його за праву сторону шиї, підіймалася вгору, коли вона підтягувала ноги, і прискорювалася, коли вона присідала ближче до шиї.

Хан не міг не захоплюватися такою майстерністю її польоту. Його тіло практично лежало на ній, тому він міг відчувати, коли її м’язи напружувалися або розслаблялися.

Дивовижний краєвид з висоти неба і неймовірний досвід польоту на інопланетній істоті змусили Хана ігнорувати неминуче збудження, викликане цією ситуацією. Він зосередився на вивченні рухів Ліізи, замість того, щоб звертати увагу на її м’які вигини. Ці відчуття все ще сягали його свідомості, але він постарався ізолювати їх у куточку свого розуму.

Адунс летів до гірського ланцюга, але уникав наближатися до осяяного міста. Хану вдалося розгледіти різні темні будівлі з дивними символами на поверхні, але істота розвернулася, перш ніж він зміг краще розгледіти архітектуру Ніколсів.

Температура впала, коли Лііза повела орла до гірської вершини, вкритої сірим матеріалом, що нагадував сніг. Хан намагався краще роздивитися місцевість, але Адунс раптом почав злітати вище в небо.

Час від часу вони ставали абсолютно вертикально, що змушувало Хана зосереджувати всі свої зусилля на тому, щоб не впасти. Його ноги встигли зачепитися за спину Адунса, але тварина врешті-решт склала крила і повернула голову в бік гори внизу.

«Не кажіть мені!» — Хан ледве встиг проклясти подумки, перш ніж орел пірнув у бік гори.

У цей момент його ноги втратили зчеплення зі спиною істоти. Тіло Хана розтягнулося в повітрі, і йому вдалося втриматися на Адунсі завдяки міцній фігурі Ліізи.

У голові Хана все зникло. Він міг думати лише про те, щоб міцніше триматися за Ліізу, поки Адунс прискорювався. Гори небезпечно наближалися, але істота раптово розкрила крила і відновила горизонтальний політ, перш ніж розбитися об темно-сірі скелі.

Раптове уповільнення змусило Хана впасти на спину Ліізи, але їй вдалося залишитися на місці навіть після цього сильного удару. Тим не менш, обличчя Хана визирнуло над її плечем і лягло поруч з головою.

— Вам справді потрібно було це робити? — не міг не запитати Хан, коли його щока торкнулася чола прибульця.

— Адунс роблять те, що хочуть, — відповіла Лііза, а потім ледь чутно захихотіла.

Ця подія здивувала Хана і змусила його повернутися до неї обличчям. Перед його очима розгорнувся усміхнений вираз обличчя Ліізи, але вона обмежилася лише поглядом на нього, перш ніж повернути голову.

— Ти все ще на мені, — нарешті сказала Лііза, і Хан швидко перекинувся на спину, щоб відновити попередню позицію.

Адунс більше не робив нічого небезпечного. Він продовжував літати серед гір, поки не видав гучний крик і не повернув до скелястої споруди, що мала низку порожнин.

Крик істоти відлунював серед гір, і інші подібні крики лунали в околицях. З заглиблень визирнули численні Адунси й привітали орла з поверненням у гніздо.

Лііза розслабила ноги, і Адунс м’яко спустився вниз, поки не приземлився біля підніжжя однієї з гір. У цей момент Ніколс випрямила спину, а Хан імітував її рухи, втягуючи руки.

— Я знаю, що люди не так добре переносять холод, як ми, — сказала Лііза, обертаючись до Хана. — Але ж мана дозволяє тобі витримувати стільки, чи не так?

Хан не міг не запам’ятати момент, коли Лііза підняла ноги, щоб повернутися до нього. Він знав, які вони були м’які, і його знання зробило цю сцену досить захопливою.

— Холод не повинен бути проблемою, — сказав Хан, переводячи погляд на обличчя Ліізи. — Чи справді я можу їздити на Адунсі, не наражаючи людей на небезпеку?

— Адунси — це... думаю, люди назвали б їх святими тваринами, — пояснила Лііза. — Моє командування не зможе поскаржитися, якщо тобі вдасться приручити одного з них до того, як вони дізнаються про це.