Ніч пройшла без подій, і Хан розбудив усіх за кілька годин до світанку. Його телефону вистачило на всю варту, і він заступив на останню зміну, щоб переконатися, що інші не втратять лік часу, навіть якщо його пристрій вимкнеться.
Після довгої ночі сну і численних медитацій стан новобранців був набагато кращим. Доріан і Кора майже вийшли на пік своєї працездатності, коли зійшло сонце, і Джордж також почувався набагато краще. Його лівий бік все ще болів, але, схоже, це не заважало йому рухатися.
Етель була головною турботою Хана, але колір обличчя дівчини покращився після того, як їй видалили поранену руку. Її мана більше не повинна була сповільнювати гангрену, тож вона могла зосередити всі свої зусилля на зціленні тіла. Вона була ще далеко не в порядку, але могла стояти та ходити, не затримуючи своїх товаришів по команді.
— Ми повинні рухатися, — наказав Хан, вказуючи на напрямок, який він закарбував у пам’яті після аварії. — Рівнина в тому напрямку.
Рекрути пішли за рукою Хана, але, оглянувши джунглі, не побачили нічого особливого. Сліди катастрофи зникли під розлогим гіллям дерев і густою рослинністю, що з’явилася завдяки мані, яка протікала крізь землю.
— Ти в цьому впевнений? — запитав Доріан. — Для мене все виглядає однаково.
— Я запам’ятав це місце ще до того, як витягнув тебе з транспортера, — сказав Хан. — Це правильний напрямок. Чи не заблукаємо ми, залежить від нас.
— Деякі з наших телефонів все ще працюють, — сказала Кора, не підвищуючи голосу. — Компас повинен бути активним, оскільки пристрої вирівнялися з магнітним полем Істрона.
Кора почувалася ніяково через свої попередні дії. Вона повністю втратила самовладання після того, як припекли руку Етель, і її розум ще не відновився. Крім того, вона фактично оголила свої почуття, що змусило її соромитися своїх товаришів по команді.
— Як довго ми можемо на них покладатися? — запитав Хан, помітивши, що Кора, схоже, трохи розбирається в цих пристроях.
— Акумулятор не буде проблемою, — пояснила Кора тим же тоном, що й раніше. — Нашим телефонам потрібен лише один день на сонці, щоб повністю зарядитися, а при правильному використанні вони можуть пропрацювати трохи більше як тиждень. Рідкісні промені, які пронизують корони, не повинні спричинити проблем.
Хан та інші інстинктивно підняли голови. Густі крони дерев майже не пропускали сонячне світло, але якийсь промінь все ж таки пробивався до землі.
«А якщо дощ буде йти весь час?» — здивувався Хан.
Після довгої ночі дощ припинився, але на Істроні, здавалося, що така негода трапляється часто. Зрештою, густа рослинність не могла походити тільки від мани.
«Треба поспішати» — підсумував Хан, перш ніж повозитися з телефоном і знайшов компас.
Його нові знання про пристрої не змінили ситуацію для команди. Вони повинні були якнайшвидше об’єднатися з Глобал Армі, оскільки ліс міг приховувати небезпеки, з якими вони не могли зіткнутися. Перебування в дикій місцевості лише збільшувало їхні шанси на загибель.
Хан не знав багато про компаси, але незабаром зрозумів, що користуватися ними не так вже й складно в його ситуації. Йому не потрібно було вивчати сторони світу Істрона. Йому потрібно було лише стежити за тим, щоб стрілка на екрані залишалася на тому самому місці під час проходження крізь джунглі.
Група швидко почала просуватися дикою місцевістю. Хан і Доріан очолили команду, а Джордж залишився в її кінці. Дві дівчини були посередині, оскільки вони ще не стали боєздатними.
В очах Хана все виглядало однаково. Рослини та дерева, здавалося, повторювалися в його уяві. Єдиним доказом правильного напрямку був компас, його зображення на телефоні.
Істрон здавався порожнім. Хан ніколи раніше не був у середовищі, повному рослинності, але чув про це з документальних фільмів та інших передач. Він знав, що в лісі на Землі зазвичай живе багато тварин, але чужа планета не дотримувалася цього правила.
«Навіть у Нетрях були таргани й щури, — проклинав подумки Хан. — Як ця планета може взагалі нічого не мати?»
Чуже оточення не вкладалося в його голові, але він не наважувався поділитися своїми думками з товаришами по команді. Група мовчки вирішила обмежити свій шум, щоб не привертати уваги небезпеки, а відсутність зливи змушувала їх бути ще більш обережними в цьому питанні.
У джунглях панувала тиша, і лише тріск коріння, що ламалося під ногами рекрутів, лунав у повітрі. Рослинність була надто густою, щоб пропустити вітер всередину, тому група навіть не чула тріпотіння листя і рослин навколо.
Повна тиша була оглушливою. В голові Хана та інших були лише сумніви, і відсутність звуків робила їх голоснішими. Неможливо було уникнути думок про незліченну кількість речей, які можуть піти не так під час їхньої подорожі, але вони все одно мусили їх придушити, щоб звернути увагу на навколишнє середовище.
Рекрути знали лише те, що їхній напрямок був вірним. Все інше було таємницею, починаючи з найбільш тривожних деталей всієї ситуації. Існувала ймовірність того, що повстанці захопили штаб-квартиру Глобал Армі, і тоді Хан та інші залишаться без призначення.
— Зупинитися, — прошепотів Хан, і його слово дійшло навіть до Джорджа, який стояв позаду групи, бо навколо панувала повна тиша.
Під час руху джунглями Хан щось відчув. На той час це було вже знайоме відчуття. Дві маси дикої мани рухалися між деревами попереду, але вони зупинилися, коли рекрути призупинили свої кроки.
«Вони знають, що ми тут» — швидко зробив висновок Хан, перш ніж повернутися до Доріана.
Хан не знав, наскільки сильним був хлопець, але краще було дізнатися про його доблесть зараз, коли він міг впоратися із загрозою самостійно. Після цього будувати плани стане набагато легше, і цей досвід може навіть піти Доріану на користь.
— Попереду двоє Заплямованих звірів, — прошепотів Хан, опускаючи своє тіло. — Вони знають, що ми тут, але вагаються. Мутації, мабуть, дуже добре на них подіяли.
Зазвичай Заплямовані тварини ставали жертвами їхньої агресії, але дві істоти перед групою демонстрували ознаки інтелекту. Така поведінка ламала шаблон і наштовхнула Хана на думку, що їхні мутації призвели до стабільних форм.
— Що ж нам робити? — запитав Доріан, імітуючи Хана.
Бойове мистецтво хлопця було зовсім іншим, але він інстинктивно наслідував дії Хана через свою тривогу.
— Я швидко приберу одного, — пояснив Хан. — А ти подбай про те, щоб відволікти іншого, поки я не прийду. Звісно, вбий його, якщо зможеш.
Доріан ковтнув, але змусив себе кивнути. Перед ним нарешті була справжня битва, тому він повинен був розгорнути всі вчення, які його вчитель змусив його запам’ятати.
— Я подам сигнал, — продовжував Хан. — Не відставай від мене.
Доріан кивнув, і напруга в повітрі посилилася, коли Хан почав зворотний відлік. Навіть троє рекрутів, що стояли за його спиною, відчували тривогу перед неминучою битвою.
Зрештою, відлік дійшов до нуля, і Хан вистрілив вперед. Доріан швидко наслідував його, але в його очах з’явилася невіра, коли він перестав бачити свого товариша.
Хан був надто швидким, і ця риса стала ще більш очевидною під час бою. Його спринти були одним з основних аспектів стилю Блискавичного демона, і його швидкість під час цих технік досягала божевільних рівнів.
Шкіра Хана горіла від тертя зі спертим повітрям. Його тіло ледве витримувало неймовірне прискорення, отримане під час спринту. Проте він мусив тримати очі відкритими, щоб оминати всі коріння та перешкоди на нерівній місцевості.
Дві великі фігури швидко розгорнулися перед його очима. Заплямований ведмідь і Заплямована істота, схожа на вовка, стояли в місці, де не було багато дерев. Здавалося, що вони вибрали поле битви, яке вигравало б від їхніх розмірів, але Хан був надто швидким, щоб дозволити цим думкам увійти в його свідомість.
У Хана не було багато часу на вибір цілі. Йому знадобилося б менше миті, щоб приземлитися на двох Заплямованих тварин, і він повинен був використати частину цього часу, щоб завершити свою техніку.
Його очі та тіло швидко повернулися до дивного вовка. Тварина мала два ряди зубів з обох боків пащі та вилоподібний хвіст, але здавався слабшим за ведмедя.
Убити одного Заплямованого звіра одним ударом значно спростило б битву, і Хан без вагань пішов на цей крок.
Хан поставив праву ногу на землю, коли опинився перед двома Заплямованими тваринами. Його нога вкопалася в землю, а тіло розвернулося і завдало кругового удару ногою в голову вовка.
Атака приземлилася на тварину, перш ніж вона змогла щось зробити з цією раптовою загрозою. Навіть ведмідь залишився нерухомим, коли постать Хана матеріалізувалася в його баченні. Обидві тварини побачили лише тінь, хоча й підготувалися до зустрічі з супротивником, що наближався.
«Прокляття!» — вилаявся подумки Хан, побачивши, як вовк відлітає і випускає з носа кривавий слід.
Хан усвідомив щось трагічне вже після завершення техніки. Він виконав усе досконало, але в останню мить втратив контроль над маною.
Вовк відлетів завдяки імпульсу, накопиченому під час нелюдського спринту, але його техніка не виразила його повної сили. В іншому випадку голова тварини вибухнула б.
Далі
Том 1. Розділ 64 - Дослідження
«Я був надто впевнений у своїх силах» — швидко зробив висновок Хан, коли зрозумів, що не зміг виконати техніку. Заплямований ведмідь не дав йому багато часу на роздуми. Тварина оговталася від несподіванки та підняла лапи, щоб почати атаку на свого супротивника. Однак емоції Хана все ще були в окремій частині його мозку. Здивування і розчарування перед невдалою технікою не сповільнили його тіло. Його нога вже була в повітрі, а гомілкова кістка навіть вказувала в бік ведмедя. Мана текла по тілу Хана згідно з вченням стилю Блискавичного Демона. Лапи ведмедя наближалися до його голови, але його очі ледве помічали їх. Його розум міг думати лише над інструкціями, які він переглядав і практикував вже незліченну кількість разів. Ведмежі лапи заповнили все, що бачив Хан. Гострі кігті опускалися, поки не опинилися в дюймі від його обличчя, але вся тварина зникла, коли він завершив свою техніку. Гучний шум рознісся по місцевості, коли ведмідь ковзнув по землі й створив довгу яму, перш ніж врізатися в найближче дерево. Рослина здригнулася, коли звір приземлився на її стовбур, а після удару впала хмара синього листя. Заплямований вовк звівся на ноги й втупив у Хана злісні очі. Ніс все ще болів, але позбутися супротивника було на першому місці. Тварина видала гучне виття, перш ніж кинутися вперед. Хан приготувався до неминучого удару, але перед тим, як Доріан пробіг повз нього, щоб зіткнутися з вовком, в околицях раптово пролунав бойовий клич. Доріан стояв явно неправильно, і його тіло вже вкривав піт. Він не намагався виконати якусь особливу техніку. Його напад був безрозсудним, викликаним страхом і панікою, але ці емоції не змусили його забути про своє завдання. Вовк швидко змінив ціль і стрибнув до Доріана. Його зуби впилися в плече хлопця, але не надто глибоко роздерли шкіру через біль, що розлився по його пащі після нападу. Доріан майже не відчував болю у своєму шаленому стані. Він лише встиг усвідомити, що на нього накинувся півтораметровий вовк, перш ніж його кулаки почали гамселити по його туші. Побачивши ці жалюгідні атаки, Хан ледь не відчув жалю до вчителя Доріана, але хлопець зіграв свою роль своїм безладним підходом. Двоє Заплямованих тварин більше не могли працювати разом. Заплямований ведмідь заревів, коли Хан повернувся до істоти. Здавалося, що відтінок інтелекту, який він мав раніше, зник. Величезна тварина стала жертвою його агресії й на чотирьох лапах кинулася на Хана. З пащі істоти потекла кров. Попередня техніка пошкодила його нутрощі так, що звичайні тварини та люди не змогли б витримати. Проте мана, що текла по його тілу, дозволила йому розпочати безрозсудний наступ, який Хан привітав зі спокійними очима. «Раніше я був занадто самовпевненим, — подумав Хан, коли атака ведмедя сповільнилася в його очах. — Майстерність не приходить після кількох хороших днів бездоганного виконання завдань. Моя майстерність зросте лише тоді, коли ці техніки перестануть вимагати від мене концентрації». Хан глибоко вдихнув і підпустив ведмедя ближче. Величезна тварина стрибнула на нього, як тільки він опинився в зоні досяжності, але її кігті так і не змогли нічого зачепити. Ведмідь розгубився навіть у своєму шаленому стані. Фігура Хана зникла, коли його тіло пронизало її. Хлопчина рухався так швидко, що ведмідь ще бачив його відбиток. Потім з’явився слабкий тиск на його голову. Ведмідь не міг бачити, що там відбувалося, але трійця на відстані стала свідком усієї сцени. Здавалося, що Хан телепортувався на голову ведмедя. Кінчик його лівої ноги торкнувся лоба тварини, коли він стояв над нею. Хан відчув себе невагомим. Його тіло, здавалося, могло використовувати саме повітря як опору для своїх слабких кроків, але навіть мана не могла змусити його ігнорувати гравітацію. Втім, він не мав наміру залишатися в цьому стані вічно. Мана в тілі Хана раптом зменшилася і зібралася на кінчику його стопи. Ведмідь відчув величезну силу, що штовхнула його вниз і вдарила головою об землю. Атака була настільки несподіваною, що голова встромилася в землю раніше, ніж решта тіла встигла слідувати за нею. Зрештою, коли живіт ведмедя приземлився на землю, пролунав тріск, але нога Хана продовжувала пробивати землю. Вологе відчуття огорнуло ногу Хана, коли земля змогла зупинити його напад. Він витягнув ногу з ями та помітив, що темно-червона рідина та інші слизькі речовини покрили все нижче щиколотки. Заплямований ведмідь більше не рухався. Напад розтрощив йому череп, породивши вражальну сцену. «Тепер інший» — Хан розвернувся і вистрілив у бік Доріана, не потурбувавшись попередньо оглянути ситуацію позаду себе. Перед очима з’явилися розпливчасті образи, але вони не завадили Хану зосередитися на своїй цілі. Заплямований вовк і Доріан все ще застрягли в безладній боротьбі, яка, здавалося, нікуди не вела, і їхнє становище ускладнювало втручання Хана. Вовк вчепився зубами в плече Доріана. Різкий напад міг погіршити травми хлопчика. Хан навіть ризикував поранити свого супутника, якщо влучно вдарить тварину, тож він не міг діяти у звичному для себе стилі. На щастя для Хана, лейтенант Дістер доклав усіх зусиль, щоб вибрати відмінне бойове мистецтво. Стиль Блискавичного демона заробив сімдесят вісім балів, тож він містив прийоми, корисні в будь-якій ситуації. Хан зупинився, коли дійшов до Доріана. Хлопцю здалося, що його тіло рухається повільно, але незабаром він пов’язав це враження з дією однієї з технік. Хан рухався повільніше, ніж зазвичай, але все одно був досить швидким. Ця видима сповільненість походила від особливого потоку мани всередині його тіла. Енергія не супроводжувала його ногу, що підіймалася вгору. Насправді вона намагалася штовхнути її в протилежному напрямку. Повітря повільно виходило з рота Хана, коли він ставив ногу на голову вовка. Він не вкладав у цей рух ніякої сили, але гучний звук все одно супроводжував цю дію. Очі Доріана розширилися, коли з морди вовка почала текти кров. Тварина навіть заклякла і повисла на його плечі після нападу. Хлопчина швидко схопив його голову, щоб кинути на землю, але чиста відраза охопила його, коли він відчув, що череп тварини став схожим на желе. Труп вовка впав на землю, коли Доріан відпустив його голову. Хлопець тримав його за руку, коли його дихання стало нерівним, але Хан швидко стиснув його руку, щоб змусити його зосередитися на чомусь іншому. — Стає легше, — пояснив Хан, перш ніж повернутися до трьох супутників, які щойно вийшли з-за дерев. — Я ніколи не бачив таких спокійних Заплямованих тварин. — Напевно, це результат якогось експерименту, — припустив Джордж. — Можливо, до цього навіть причетні Креди. Я читав, що їхній зв’язок з природою може відкрити невідомі людині сфери. Обмінявшись поглядом з Ханом, Джордж зумів придушити своє здивування, але обидві дівчини не змогли цього зробити. Етель дивилася на нього широко розплющеними очима, а потім струснула головою і знову зосередилася, натомість Кора, здавалося, була повністю заціпеніла. — Прокидайся, — раптом прошепотіла Етель, злегка штовхнувши Кору ліктем у бік. — Ми повинні рухатися. У цей момент Кора повернулася до реальності, і на її щоках з’явився явний рум’янець. Хан вдав, що не помітив цієї події, і кинув погляд на плече Доріана, перш ніж віддати наказ продовжити марш. Група йшла всі години при сонячному світлі, але їм довелося зупинитися, коли почався сильний дощ, який заблокував їхнє єдине джерело освітлення. Вони встигли пройти майже чверть дня, перш ніж Істрон вирішив перешкодити їхньому зору, і Хан міг лише наказати зупинитися в цей момент. Кілька тренувань і несення варти допомогли групі швидко пережити ніч. Вони мало розмовляли через тривожний голод, що накопичувався в їхніх головах. Сон був єдиним способом тимчасово придушити це відчуття. Наступного ранку дощ все ще йшов, але вже не так сильно, як попереднього дня. Хмари за деревами ще не зовсім стемніли, тож рекрути могли бачити дорогу і продовжити свій марш. День пройшов без особливих подій, але в цей час групі пощастило. Погода не погіршувалася, тож вони могли йти тринадцять годин поспіль без жодного перепочинку. Зусилля підштовхували їхні тіла до межі. Виснаження не було проблемою, але голод, що посилювався, притупляв відчуття і сповільнював їхні рухи. Лише Хана це не торкнулося. Він наповнював свій шлунок дощовою водою і чудово переносив голод навіть після майже трьох днів повного голодування. Проте було зрозуміло, що його товариші по команді потребували вирішення цієї проблеми. Ніхто з них не знав багато про рослинність Істрону, тому вони могли лише тестувати рослини наосліп. Рекрути вирішили використати Доріана як піддослідного кролика і годувати його різними корінням, попередньо видаливши найогидніші частини. Більшість тестів пройшли невдало. Людський організм відторгав більшість цих рослин, але деякі не викликали жодної реакції. Група взяла до уваги нешкідливі рослини та почала збирати їхнє коріння перед бенкетом. Етель стала офіційним носієм припасів команди, оскільки її стан не дозволяв їй воювати ще кілька днів, але була межа, скільки ресурсів вона могла тримати в одній руці, а сумка була відсутня. Того вечора Доріан пропустив чергування, оскільки його організм ще не встиг вивести всі токсини, з’їдені під час тестів. Нічого серйозного з ним не сталося. Він лише пережив сильний пронос, який його мана змогла вилікувати за кілька годин. Наступного дня знову з’явилося світло, але дощ все ще йшов. Група відчула себе краще після того, як втамувала голод, тож вони швидким кроком рушили джунглями, сподіваючись, що зможуть повернутися на рівнину, не зустрівши жодної небезпеки. Проте Хан змушений був зупинити своїх супутників після кількох годин маршу. Дивне відчуття, яке він не міг повністю описати, раптово охопило його розум і насторожило його почуття. — Як ти себе почуваєш, Джордже? — прошепотів Хан, намагаючись зрозуміти, що відбувається серед дерев. Дивне відчуття підказало Хану, що небезпека походить не від Зіпсованих тварин. Йому потрібен був ще один надійний боєць у цій невідомій ситуації, і Доріан не підходив під ці вимоги. — Я можу битися, — відповів Джордж твердим тоном, перш ніж витягнути з дірки в штанях товсту і довгу гілку. Хлопець дістав цю гілку в минулі дні, і ніхто не питав його про цей вчинок. Кожен міг зрозуміти, що це було пов’язано з його бойовим мистецтвом. — Доріане? — запитав Хан. — Я готовий, — відповів Доріан, намагаючись наслідувати тон Джорджа. — Кора? — Хан продовжував розпитувати свою групу. — Я буду слідувати за вами, але залишатимусь непоміченою, — сказала Кора з легким тремтінням у голосі. — Я вискочу і підтримаю вас, якщо ситуація вийде з-під контролю. Хан кивнув, навіть якщо в його голові лунали прокльони. Роль Кори була досить важливою, але він не знав, чи застигне дівчина в справжньому бою. Вона могла зробити те саме під час виконання завдання, але принаймні не заважатиме. — Іди за мною, — нарешті прошепотів Хан, перш ніж присісти й рушити крізь дерева. Незабаром за великими стовбурами з’явилося кілька фігур. Хан впізнав двох ведмежих Кредів, що стояли навколо трьох непритомних людей. Його очі не могли не розширитися в цей момент. Серед них був і Люк.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!