Провал

Ніч пройшла без подій, і Хан розбудив усіх за кілька годин до світанку. Його телефону вистачило на всю варту, і він заступив на останню зміну, щоб переконатися, що інші не втратять лік часу, навіть якщо його пристрій вимкнеться.

Після довгої ночі сну і численних медитацій стан новобранців був набагато кращим. Доріан і Кора майже вийшли на пік своєї працездатності, коли зійшло сонце, і Джордж також почувався набагато краще. Його лівий бік все ще болів, але, схоже, це не заважало йому рухатися.

Етель була головною турботою Хана, але колір обличчя дівчини покращився після того, як їй видалили поранену руку. Її мана більше не повинна була сповільнювати гангрену, тож вона могла зосередити всі свої зусилля на зціленні тіла. Вона була ще далеко не в порядку, але могла стояти та ходити, не затримуючи своїх товаришів по команді.

— Ми повинні рухатися, — наказав Хан, вказуючи на напрямок, який він закарбував у пам’яті після аварії. — Рівнина в тому напрямку.

Рекрути пішли за рукою Хана, але, оглянувши джунглі, не побачили нічого особливого. Сліди катастрофи зникли під розлогим гіллям дерев і густою рослинністю, що з’явилася завдяки мані, яка протікала крізь землю.

— Ти в цьому впевнений? — запитав Доріан. — Для мене все виглядає однаково.

— Я запам’ятав це місце ще до того, як витягнув тебе з транспортера, — сказав Хан. — Це правильний напрямок. Чи не заблукаємо ми, залежить від нас.

— Деякі з наших телефонів все ще працюють, — сказала Кора, не підвищуючи голосу. — Компас повинен бути активним, оскільки пристрої вирівнялися з магнітним полем Істрона.

Кора почувалася ніяково через свої попередні дії. Вона повністю втратила самовладання після того, як припекли руку Етель, і її розум ще не відновився. Крім того, вона фактично оголила свої почуття, що змусило її соромитися своїх товаришів по команді.

— Як довго ми можемо на них покладатися? — запитав Хан, помітивши, що Кора, схоже, трохи розбирається в цих пристроях.

— Акумулятор не буде проблемою, — пояснила Кора тим же тоном, що й раніше. — Нашим телефонам потрібен лише один день на сонці, щоб повністю зарядитися, а при правильному використанні вони можуть пропрацювати трохи більше як тиждень. Рідкісні промені, які пронизують корони, не повинні спричинити проблем.

Хан та інші інстинктивно підняли голови. Густі крони дерев майже не пропускали сонячне світло, але якийсь промінь все ж таки пробивався до землі.

«А якщо дощ буде йти весь час?» — здивувався Хан.

Після довгої ночі дощ припинився, але на Істроні, здавалося, що така негода трапляється часто. Зрештою, густа рослинність не могла походити тільки від мани.

«Треба поспішати» — підсумував Хан, перш ніж повозитися з телефоном і знайшов компас.

Його нові знання про пристрої не змінили ситуацію для команди. Вони повинні були якнайшвидше об’єднатися з Глобал Армі, оскільки ліс міг приховувати небезпеки, з якими вони не могли зіткнутися. Перебування в дикій місцевості лише збільшувало їхні шанси на загибель.

Хан не знав багато про компаси, але незабаром зрозумів, що користуватися ними не так вже й складно в його ситуації. Йому не потрібно було вивчати сторони світу Істрона. Йому потрібно було лише стежити за тим, щоб стрілка на екрані залишалася на тому самому місці під час проходження крізь джунглі.

Група швидко почала просуватися дикою місцевістю. Хан і Доріан очолили команду, а Джордж залишився в її кінці. Дві дівчини були посередині, оскільки вони ще не стали боєздатними.

В очах Хана все виглядало однаково. Рослини та дерева, здавалося, повторювалися в його уяві. Єдиним доказом правильного напрямку був компас, його зображення на телефоні.

Істрон здавався порожнім. Хан ніколи раніше не був у середовищі, повному рослинності, але чув про це з документальних фільмів та інших передач. Він знав, що в лісі на Землі зазвичай живе багато тварин, але чужа планета не дотримувалася цього правила.

«Навіть у Нетрях були таргани й щури, — проклинав подумки Хан. — Як ця планета може взагалі нічого не мати?»

Чуже оточення не вкладалося в його голові, але він не наважувався поділитися своїми думками з товаришами по команді. Група мовчки вирішила обмежити свій шум, щоб не привертати уваги небезпеки, а відсутність зливи змушувала їх бути ще більш обережними в цьому питанні.

У джунглях панувала тиша, і лише тріск коріння, що ламалося під ногами рекрутів, лунав у повітрі. Рослинність була надто густою, щоб пропустити вітер всередину, тому група навіть не чула тріпотіння листя і рослин навколо.

Повна тиша була оглушливою. В голові Хана та інших були лише сумніви, і відсутність звуків робила їх голоснішими. Неможливо було уникнути думок про незліченну кількість речей, які можуть піти не так під час їхньої подорожі, але вони все одно мусили їх придушити, щоб звернути увагу на навколишнє середовище.

Рекрути знали лише те, що їхній напрямок був вірним. Все інше було таємницею, починаючи з найбільш тривожних деталей всієї ситуації. Існувала ймовірність того, що повстанці захопили штаб-квартиру Глобал Армі, і тоді Хан та інші залишаться без призначення.

— Зупинитися, — прошепотів Хан, і його слово дійшло навіть до Джорджа, який стояв позаду групи, бо навколо панувала повна тиша.

Під час руху джунглями Хан щось відчув. На той час це було вже знайоме відчуття. Дві маси дикої мани рухалися між деревами попереду, але вони зупинилися, коли рекрути призупинили свої кроки.

«Вони знають, що ми тут» — швидко зробив висновок Хан, перш ніж повернутися до Доріана.

Хан не знав, наскільки сильним був хлопець, але краще було дізнатися про його доблесть зараз, коли він міг впоратися із загрозою самостійно. Після цього будувати плани стане набагато легше, і цей досвід може навіть піти Доріану на користь.

— Попереду двоє Заплямованих звірів, — прошепотів Хан, опускаючи своє тіло. — Вони знають, що ми тут, але вагаються. Мутації, мабуть, дуже добре на них подіяли.

Зазвичай Заплямовані тварини ставали жертвами їхньої агресії, але дві істоти перед групою демонстрували ознаки інтелекту. Така поведінка ламала шаблон і наштовхнула Хана на думку, що їхні мутації призвели до стабільних форм.

— Що ж нам робити? — запитав Доріан, імітуючи Хана.

Бойове мистецтво хлопця було зовсім іншим, але він інстинктивно наслідував дії Хана через свою тривогу.

— Я швидко приберу одного, — пояснив Хан. — А ти подбай про те, щоб відволікти іншого, поки я не прийду. Звісно, вбий його, якщо зможеш.

Доріан ковтнув, але змусив себе кивнути. Перед ним нарешті була справжня битва, тому він повинен був розгорнути всі вчення, які його вчитель змусив його запам’ятати.

— Я подам сигнал, — продовжував Хан. — Не відставай від мене.

Доріан кивнув, і напруга в повітрі посилилася, коли Хан почав зворотний відлік. Навіть троє рекрутів, що стояли за його спиною, відчували тривогу перед неминучою битвою.

Зрештою, відлік дійшов до нуля, і Хан вистрілив вперед. Доріан швидко наслідував його, але в його очах з’явилася невіра, коли він перестав бачити свого товариша.

Хан був надто швидким, і ця риса стала ще більш очевидною під час бою. Його спринти були одним з основних аспектів стилю Блискавичного демона, і його швидкість під час цих технік досягала божевільних рівнів.

Шкіра Хана горіла від тертя зі спертим повітрям. Його тіло ледве витримувало неймовірне прискорення, отримане під час спринту. Проте він мусив тримати очі відкритими, щоб оминати всі коріння та перешкоди на нерівній місцевості.

Дві великі фігури швидко розгорнулися перед його очима. Заплямований ведмідь і Заплямована істота, схожа на вовка, стояли в місці, де не було багато дерев. Здавалося, що вони вибрали поле битви, яке вигравало б від їхніх розмірів, але Хан був надто швидким, щоб дозволити цим думкам увійти в його свідомість.

У Хана не було багато часу на вибір цілі. Йому знадобилося б менше миті, щоб приземлитися на двох Заплямованих тварин, і він повинен був використати частину цього часу, щоб завершити свою техніку.

Його очі та тіло швидко повернулися до дивного вовка. Тварина мала два ряди зубів з обох боків пащі та вилоподібний хвіст, але здавався слабшим за ведмедя.

Убити одного Заплямованого звіра одним ударом значно спростило б битву, і Хан без вагань пішов на цей крок.

Хан поставив праву ногу на землю, коли опинився перед двома Заплямованими тваринами. Його нога вкопалася в землю, а тіло розвернулося і завдало кругового удару ногою в голову вовка.

Атака приземлилася на тварину, перш ніж вона змогла щось зробити з цією раптовою загрозою. Навіть ведмідь залишився нерухомим, коли постать Хана матеріалізувалася в його баченні. Обидві тварини побачили лише тінь, хоча й підготувалися до зустрічі з супротивником, що наближався.

«Прокляття!» — вилаявся подумки Хан, побачивши, як вовк відлітає і випускає з носа кривавий слід.

Хан усвідомив щось трагічне вже після завершення техніки. Він виконав усе досконало, але в останню мить втратив контроль над маною.

Вовк відлетів завдяки імпульсу, накопиченому під час нелюдського спринту, але його техніка не виразила його повної сили. В іншому випадку голова тварини вибухнула б.