Трупи

Все пішло шкереберть. Військово-транспортний літак почав крутитися і розвертатися, оскільки пілоти не змогли відновити контроль над транспортним засобом. Хан та інші рекрути не були пристебнуті пасками безпеки, тому під час падіння вони почали битися об різні поверхні літака.

Інші рекрути запанікували й намагалися вхопитися за будь-що, що нагадувало опору, але Хан був спокійнішим за своїх товаришів. Це була не перша його криза, тому він знав, що якщо дозволити емоціям взяти верх над розумом, це не допоможе.

Хан літав і бився об інших дітей і внутрішні частини транспортника, поки йому не вдалося вхопитися за одне з сидінь. Його вени випирали, коли він змушував себе обмотати ремені безпеки навколо себе у відчайдушній спробі зменшити пошкодження від неминучої аварії.

Потім бронетранспортер вдарився об землю, і все потемніло. Хан мав рідкісні моменти усвідомлення, наповнені болем і гудінням, які не давали йому зрозуміти, де він знаходиться, але його зір поступово набував певної ясності.

Перед його очима розгорнулася знайома картина. Хан побачив димлячі уламки та металеві плити, перемішані серед густої рослинності. Деякі з них горіли, але рослини на Істроні здавалися занадто стійкими, щоб спалахнути.

Декого з інших рекрутів не було. Транспортер лежав на боці, а його двері зникли. Те ж саме сталося з трьома підлітками, один з яких був з його команди.

Рекрути, які перебували в машини, також були в поганому стані. Вони не встигли пристебнути паски безпеки, тому під час аварії зазнали численних травм, перш ніж скупчилися на розбитому боці, що торкався землі.

Хан не зміг зрозуміти характер їхніх травм зі свого місця, але інстинкт самозбереження не дозволив йому поставити їхнє благополуччя на перше місце. Він явно потрапив у непередбачувану ситуацію, і єдині, хто міг знати більше про всю ситуацію, були в передній частині транспортера.

«Я повинен поговорити з пілотами!» — миттєво вирішив Хан і опустив голову, щоб відстебнути ремінь безпеки.

Вираз обличчя Хана застиг, коли він побачив, що гостра плита пронизала його ліве плече. Поріз був глибоким, і з нього витекло багато крові. Поранення виявилося відносно серйозним, але він зумів побачити в цій ситуації позитивну сторону.

«Принаймні з ногами все гаразд» — зітхнув Хан, перш ніж зробити рішучий вираз обличчя і попрацювати з ременем безпеки, щоб зняти його.

Ремінь безпеки розблокувався, і Хан видавав хрюкання, коли хапався за край зламаних дверей, щоб не впасти на інший бік носія.

Тільки права рука працювала належним чином, тому Хану довелося боротися з різними нестабільними точками опори всередині транспортного засобу, щоб вибратися з нього. Його нова позиція не покращила його огляд. Рослинність була надто густою, щоб бачити далі, ніж на десять метрів у будь-якому напрямку.

«Спочатку займися пораненням» — наказав собі Хан, коли запаморочення намагалося взяти контроль над його свідомістю.

Він стікав кров’ю, але Глобал Армі встигла дати йому кілька уроків з анатомії, які могли б допомогти під час поранення. Хан знав, що треба припекти рану, і його очі похололи, коли він перевів погляд на розпечену металеву плиту прямо під машиною.

Хан знову забурчав, коли зістрибнув з транспортера, і в його свідомості з’явився відтінок вагання, коли він відчув тепло, яке випромінював шматок металу.

«Я пережив Другий Удар, — нагадав собі Хан. — Наскільки це може бути погано?»

Верхня частина його уніформи мала лише кілька дірок, але Хан розірвав її на частини, щоб створити щільне прикриття для правої руки. Потім він взяв інший шматок тканини та склав його кілька разів, перш ніж покласти до рота.

Його зуби міцно вкусили шматок уніформи, перш ніж він витягнув гострий метал з плеча. Біль заповнив його свідомість, і з рани потекла густа чорна кров, але він швидко перейшов до наступної фази, щоб зберегти свій імпульс.

Хан відкинув закривавлений осколок і присів, щоб схопити палюче металеве перекриття. Захист не зміг заблокувати весь жар, але цього було достатньо, щоб його рука витримала його до кінця процедури.

Хан зробив кілька глибоких вдихів і застосував усе, чого навчився під час ментальних тренувань, щоб відокремити свій розум від емоцій. Розпечене перекриття випускало шиплячі звуки, коли торкалося його плеча, і величезна хвиля болю спробувала зруйнувати його рішучість, але Хан лише тиснув металом з більшою силою.

Хан подумки рахував секунди й відкинув шматок металу, коли дорахував до трьох. Його коліна одразу ж зіткнулися із землею, а очі заплющилися, щоб допомогти йому увійти в медитативний стан.

Адреналін, що вивільнився під час падіння, здавалося, дав Хану більше контролю над маною. Зрештою, подібна криза породила його відчайдушність і рішучість. Це було так, ніби його тіло повернулося додому і могло нарешті показати свою справжню силу.

Мана витікала з його потилиці та сходилася до лівого плеча. Через рану витекло надто багато крові, тож Хан не був упевнений, що просте припікання може все вирішити. Йому довелося покластися на чудодійну енергію, яка текла всередині його тіла, щоб виправити те, що він міг.

Хвилі мани атакували пошкоджені місця і наповнювали їх силою. Інтенсивність болю повільно зменшувалася, і Хан навіть почав відчувати себе краще. Запаморочення зникло, а ліва рука почала тремтіти, коли він намагався нею поворухнути.

Хан залишався в медитативному стані доти, доки не зміг стиснути руку в кулак. Повне відновлення займе деякий час, особливо без ліків, але поки що цього було достатньо.

«Пілоти, зараз» — наказав собі Хан, перш ніж встати й рушити до передньої частини літака.

Від картини, що розгорнулася перед його очима, більшість рекрутів знудило б. Ніс літака повністю провалився. Його метал утворив серію шипів, які пронизали двох пілотів. Кров вкрила їхні тіла, а на обличчях з’явилися розгублені вирази.

Хан зітхнув, перш ніж натягнути на себе холодний вираз обличчя. Він пнув ногою уламки скла, які ще були цілими, і прослизнув всередину кабіни пілотів, щоб зняти паски безпеки з обох трупів. Потім він витягнув мертві тіла з транспортного засобу і переконався, що не залишив нічого важливого.

Звичайно, його визначення важливого було відносним. Хан все ще був некомпетентним у питаннях техніки. У машині, ймовірно, був комунікатор або щось подібне, що могло б зв’язатися з Глобал Армі, але він навіть не знав, як він виглядає.

Хан згадав про свій телефон, глянувши на зруйновану консоль пілотської кабіни. Його пристрій все ще лежав у кишені, і здавалося, що він пережив удар. Проте більшість меню були темними. Здавалося, він був повністю вимкнений.

«Це ж не може бути частиною місії, так? — здивувався Хан. — Ці трупи справжні, як і мої поранення. Перевіряти нашу здатність вижити в авіакатастрофі — це вже занадто».

Похмурі думки заполонили голову Хана, коли він наблизився до двох мертвих солдатів. Він міг думати лише про очевидні речі, оскільки був на Істроні, але ще не настав час висвітлювати ситуацію, в якій він опинився.

Солдати не мали з собою багато речей. Їхні телефони розбилися під час аварії, як і все, що могло б нагадувати радіо. Хан навіть оглянув їхні плечі, щоб отримати уявлення про їхню силу, але на жодному з них не було зірок.

«Ми в лайні» — вилаявся подумки Хан, перш ніж зібрався з силами й повернувся назад у літак.

Через стан лівої руки підійматися було важко, тому він знову зайшов до кабіни пілотів та ногою відчинив двері, що відділяли її від центральної частини літака.

Четверо поранених рекрутів все ще були непритомні, і Хан без вагань схопив їх, щоб витягнути назовні. Більшість з них скупчилися збоку, тож він відкрив центральну частину, відтягнувши їх убік.

Коли Хан схопив останнього рекрута, що лежав на землі на місці, де мали бути дверцята, в його зорі розгорнулася велика калюжа крові. Інші слизькі матеріали заповнювали цю червону калюжу і вели під транспортний засіб.

Хан витягнув рекрута з машини й повернувся всередину, щоб оглянути це місце, але його очі одразу ж заплющилися, коли він присів навпочіпки, щоб побачити, що там сховалося. Він знайшов одного зі зниклих підлітків.

«Де ж інші двоє?» — запитав Хан, оглядаючи місцевість, але його пошуки не дали жодного результату.

Літак проковзав по місцевості кілька сотень метрів. Проте рослинність на Істроні вже почала заповнювати довгу діру, утворену під час катастрофи.

Хан вже ледве бачив ту дорогу. Дерева навколо зруйнованої ділянки витягнулися, щоб заповнити діру, а мана, що протікала через місцевість, щосекунди народжувала нові рослини. Це було містичне видовище, яке він не зміг оцінити через серйозність свого становища.

Хан не наважувався зайти надто далеко під час свого дослідження. Він не ризикнув би заблукати, щоб знайти двох зниклих рекрутів. Він лише закарбував у пам’яті напрямок стежки руйнувань, перш ніж повернутися до інших.

У цей момент думки неминуче набігли на нього. Хан і раніше зберігав маленьку крихту надії. Він хотів вірити, що все це було частиною випробування, але труп рекрута під транспортером зруйнував цю віру.

Ця ситуація була поза контролем Глобал Армі. Це була непередбачувана криза, з якою лейтенант Дістер і його взвод зіткнулися сорок років тому.

Обличчя Марти з’явилося в голові Хана. Він хвилювався за неї, але змусив ці емоції зникнути. Почуття не допоможуть йому вижити. Час сумувати чи кричати від радості настане після того, як він вибереться з цієї ситуації.