Невидимий

Кора бачила беземоційне обличчя Хана, і вона також добре його пам’ятала. Події на Істроні не могли просто так зникнути з її пам’яті, тим більше, що її любов до нього зародилася саме в ті дні.

Відтоді минув час. Кора мала нагоду дізнатися про Хана набагато більше, і її любов до нього лише поглиблювалася з кожною новою деталлю, яку вона помічала.

Кора обожнювала його пильні погляди, брудні слова та обережні дотики. В його обіймах вона відчувала себе захищеною і безмежно коханою. Вона вважала, що їй подобається в Хані все, але все змінилося після того, як він вдарив ногою джерело таємничого голосу.

Мовчазний, крижаний намір вбити наповнив обличчя Хана. Цей вираз відрізнявся від відстороненої та стриманої поведінки на Істроні. Це було темне відчуття, яке змусило Кору завмерти.

Кора відчула страх. Вона не знала, що Хан може робити такі обличчя. Це була частина його характеру, яку Кора ніколи не мала можливості спостерігати зблизька. Проте вона безпомилково відчувала тепло і любов серед цієї темряви й холоду.

Дотики Хана змінилися після того, як він почув цей таємничий голос. Його грайливі та дражливі руки перетворилися на міцні обійми, покликані убезпечити Кору. Він тримав її за талію і захищав своїм тілом, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

«Чи не занадто я відволікся? — здивувався Хан, оглядаючи порожнє місце, пронизане його піднятою ногою. — Ні, це неможливо».

Почуття Хана не були вимикачем, який він міг вимкнути. Вони були глибшими, ніж його зір чи слух. Його розум жив серед хвиль мани, тож жодна випивка чи хвилювання не могли змусити його ігнорувати зміни в цій енергії.

Діапазон його відчуттів також розширився після наполегливих тренувань. Хан став здатним виконувати [Кривавий Вихор]. Він вийшов далеко за межі людських стандартів, і навіть виявився кращим за інструменти спеціалістів.

Хан був не в найкращому стані, та й збуджений він був неабияк. Однак він жив на Нітісі. Там він робив набагато більше в набагато гірших станах. Його органи чуття не могли бути несправними, а це означало, що пояснення цієї дивної події має бути десь в іншому місці.

«Це через закляття?» — запитав Хан серед тиші.

Це припущення мало очевидні проблеми. Хан відчув би активацію заклинання, якби таємничий чоловік не наклав його поза межами його досяжності. Однак ця людина не могла знати, що в події брав участь хтось зі сприйняттям Хана.

Хан навіть виключив можливість того, що таємничий експерт приховував свою присутність. У такому разі він би відчув порожнечу в навколишньому середовищі. Натомість усе було абсолютно нормальним, так, ніби цього голосу ніколи не існувало.

— Ти наляканий? — чоловічий голос несподівано пролунав з протилежного боку, і Хан без вагань штовхнув ногою в бік його джерела.

Атака знову не вдалася. Хан знав, що штовхнув саме джерело голосу, але він нічого не відчув, і на місці події не було жодної реакції.

— Це нормально — боятися перед силою темряви, — сказав таємничий чоловік з місця позаду Хана.

Хан завдав ще одного удару ногою, тримаючи Кору в обіймах. Він уже відійшов від стіни, але не наважувався відпустити її.

— Ви, мабуть, солдати з міста, — пролунав голос з місця поза межами досяжності Хана після невдалого удару ногою. — Солдати в казармах вже б розбіглися в цей момент. Твоя реакція також неймовірна. Ти, мабуть, еліта.

— А ти хто? — запитав Хан, притискаючи Кору до себе.

— Я зацікавлена сторона, — пролунав чоловічий голос з попереднього місця. — Мушу визнати, що спочатку я не впізнав у вас солдатів. Ви грали дуже добре. На щастя, я завжди намагаюся підслуховувати розмови, перш ніж вирішити, чи варто розкривати свою присутність.

Вираз обличчя Хана став холоднішим. Подія біля вогнища була гучною і безладною. Таємничий чоловік мав би бути поруч з Амбер та іншими, щоб чути їхні розмови, а це означало, що він підходив до них уже кілька разів.

«Невже його стихія — темрява? — дивувався Хан. — Чи може він приховувати свою присутність до такої міри за допомогою заклинання? Ні, не ховається. Він, мабуть, зливається з навколишнім середовищем так, що навіть мої органи чуття не можуть його відчути».

— Ти завжди так поводишся? — врешті-решт Хан вирішив вдатися до приманок. — Ти накладаєш своє маскувальне закляття перед тим, як дістатися до кожної партії? Це, мабуть, виснажливо.

— Я звик жити серед тіней, — відповів таємничий чоловік, і Хан підтвердив, що він ще не рухався.

«Він не заперечував цього» — холодно вигукнув Хан подумки, коли його думки пішли врозтіч.

Розуміння Ханом шляхів мани дозволило йому висунути пристойну гіпотезу. Він би відчув присутність когось із маною під час вечірки, тож таємничий чоловік, ймовірно, був обережним. Він активував своє заклинання, не доходячи до кварталу, що пояснює, чому Хан не відчув його прибуття.

Проте природа заклинання залишалася незрозумілою. Хан знав, що мана може творити надзвичайні речі, але у цієї сили є межі, особливо для людини з нетрів.

«Він невидимий? — дивувався Хан. — Тоді він щонайменше воїн другого рівня».

Таємничий чоловік ухилявся від ударів Хана, тож він був досить швидким, щоб реагувати на ці атаки. Стиль Блискавичного демона був одним з найшвидших бойових мистецтв в армійських архівах, тож малоймовірно, що фігурант міг мати доступ до чогось подібного. Його здатність уникати ударів походила від його чистих рефлексів і фізичної сили.

Після цього усвідомлення Хан не відчув страху. Його здогадка могла бути неправильною, але він не мав рішень для інших варіантів. Натомість якщо його супротивник був невидимим воїном другого рівня, він мав шанс на перемогу.

— Чому ти не напав на нас і не пішов, коли зрозумів, що ми з міста? — запитав Хан. — Тобі цікаво, що ми скажемо?

— О, я лише хотів побачити, чи вистачить у вас сміливості, щоб прийти сюди, — недбало відповів чоловік. — Я трохи розчарований. Міські жінки не такі безсоромні, як я чув.

Кора не почервоніла. Їй явно не подобалося, що хтось бачив її інтимний момент з Ханом, але ситуація не дозволяла їй замислитися над цими почуттями. З’явилася небезпека, тож Кора мусила бути готовою. Вона вже приготувала свою ману, поки чекала, коли Хан її скине.

— Отже, ти не з міста, — прокоментував Хан.

— Можливо, я розкрив занадто багато, — холодно хихикнув чоловік. — Те, що ти тут, означає, що хтось із Нетрів зробив те саме. Я маю навідатися до них якось увечері.

Вбивчий намір у цій заяві неможливо було не помітити. Мати невидимого опонента було страшно, особливо після того, як дізнався, що він провів частину вечірки, підслуховуючи розмови біля кожної групи.

— Ваші справи мають бути якось пов’язані з тим, що сталося в Дьювіку, — продовжував чоловік. — Я не хочу про це говорити. Сьогодні я відчуваю себе милосердним, тому відпускаю вас.

— А якщо ми не захочемо йти? — запитав Хан.

— Ти впевнений, що хочеш мені погрожувати? — у голосі чоловіка знову пролунали наміри вбити. — Я можу простежити за вами до вашої оселі, і ви навіть не помітите цього. Я можу перерізати горло твоїй дівчині, поки вона буде спати у тебе на руках. Я можу сміятися поруч з тобою, поки ти впадаєш у відчай.

Загроза неминуче вплинула на Кору, але вона не була в цьому винна. Небезпека, яку становив невидимий вбивця, була надто великою. Її тіло напружилося, а розум заповнило бажання втекти.

Хан бачив ситуацію інакше. Його досвід і знання дозволяли йому знаходити недоліки в цих загрозах. Звичайні солдати мали обмежений запас мани, а заклинання, яке могло б приховати чиюсь присутність до такої міри, мало бути досить виснажливим.

Була вже глибока ніч. Хан здогадувався, що таємничий чоловік оглянув різні сторони, перш ніж дійти до цієї площі. Швидше за все, він уже кілька разів активував маскувальне закляття, що наближало його до межі.

Звісно, цей здогад спрацьовував лише в тому випадку, якщо Хан правильно зрозумів силу цього чоловіка. Воїн третього рівня може мати межі, які не піддаються його розумінню, але розмова виявила тонкі натяки, які додали цінності його здогадці.

Погрози, ймовірно, були реальними, і загадковому чоловікові навіть було б розумно відпустити групу Хана. Загибель солдатів з міста одразу після справ Дьювіка лише розв’язала б руки Глобал Армі.

Втім, протилежна ситуація також була розумною. Таємничий чоловік міг бути на межі своїх можливостей, і Хан хотів перевірити цю можливість. Якщо він змарнує цей шанс, місія повернеться до початкової точки.

— Повертайся до інших, — прошепотів Хан, послаблюючи хватку на талії Кори.

— Я можу битися, — поскаржилася Кора, коли її ноги торкнулися землі.

— Я знаю, що ти можеш, — заявив Хан, не відводячи очей від попереднього джерела чоловічого голосу. — Але я не можу дозволити йому перетворити тебе на тягар. Я єдиний, хто достатньо швидкий, щоб впоратися з невидимою загрозою.

Хан підібрав слова ідеально. Він звинувачував не доблесть Кори, а ситуацію, яка полегшувала виконання його наказів. Кора була налякана, але готова була віддати все, щоб допомогти Хану. Але зараз йому було краще самому.

— Не постраждай, — прошепотіла Кора, перш ніж поспішити назад на вечірку.

Хан почекав секунду, перш ніж підняв руку і випустив заклинання Хвилі в напрямку попереднього джерела голосу. Червоно-фіолетове світло заповнило ізольований куточок і знищило все, до чого воно торкалося. Земля і стіни по боках від нього миттєво розлетілися на друзки, а невеликі споруди, які вони підтримували, незабаром розсипалися.

Кора бачила заклинання і чула галас, який воно створило, але не проігнорувала наказ Хана. Галас привернув увагу присутніх на святі, але їм було байдуже, що кілька будинків розвалилися. Це було звичайним явищем у Нетрях.

Амбер і Грант теж не надто замислювалися над цим питанням. Вони продовжували прикидатися, щоб не видати себе, і через їхнє становище Кора не могла одразу до них дістатися. Їй довелося перетнути натовп, щоб попередити їх.

Хан навіть не моргнув, поки заклинання Хвилі вивільняло свою силу. Він не відвів погляду навіть тоді, коли від падіння металевих плиток з боків від нього здійнялося кілька хмар пилу. Його увага була прикута до попереднього джерела чоловічого голосу, і він шукав підказки.

— Ти все ще там, так? — запитав Хан, перш ніж збрехати. — Пил дивно рухався.

— Ні, не рухався, — відповів чоловік з іншої позиції. — Навіщо ти випустив на волю щось таке небезпечне?

— Я лише хотів завадити тобі піти за моєю дівчиною, — відповів Хан. — Ти намагався, так? Твоє дихання було трохи уривчастим.

Останнє твердження не було брехнею. Пил і мана, які несло заклинання Хвилі, не зустріли жодної перешкоди, але голос чоловіка змінив тон. Атака, ймовірно, застала його зненацька.

— Ти так хочеш, щоб я тебе вбив? — запитав таємничий чоловік, але Хан несподівано вистрілив у бік джерела голосу і завдав удару ногою, перервавши запитання.

— Ти не недоторканний, — вигукнув Хан, витягаючи ніж зі спідньої білизни. — Ти, мабуть, дуже втомився. Давай, тікай і деактивуй своє закляття. Я це відчую.

Це була часткова брехня. Хан не знав, чи вистачить у чоловіка мани, щоб тримати заклинання маскування активним, поки він не вийде з його зони досяжності. Втім, у цій ситуації Хан не міг зробити більше нічого. Він міг лише закинути ще одну наживку і сподіватися, що експерт її заковтне.

Чоловік більше нічого не сказав, але Хан здогадався про це. Він спокійно чекав, міцно тримаючи ніж. Він був готовий відреагувати на будь-яку зміну в навколишньому середовищі.

Кілька секунд нічого не відбувалося, але біль раптово заповнив свідомість Хана. Тепле відчуття розлилося по щоці та змусило його відступити на крок назад. Рана більше не розширювалася, але він все ще відчував довгий поріз на тому місці.

«Я можу відреагувати на це» — подумав Хан, готуючись до наступної атаки.

Знову минуло кілька мовчазних секунд, перш ніж болюче відчуття поширилося на праве плече Хана. Він не одразу відреагував і дозволив рані глибоко в’їстися в шкіру, перш ніж присісти, щоб змести оточення обертовим ударом ноги.

Атака не викликала жодної реакції, але Хан все одно розтрощив кілька місць навколо себе. Він не знав, чи заклинання чоловіка заважало йому відчувати відчуття при взаємодії з цією таємничою фігурою. Така можливість здавалася малоймовірною, але Хан не хотів ні до чого ставитися легковажно.

Тиша повернулася, але Хан не відчував тривоги. Він фактично підтвердив, що цей чоловік не був надто сильним. Його реакція була хорошою, але атаки були повільними. Хан навіть почав думати, що експерт не знає жодного бойового мистецтва.

Потім біль поширився з місця на лівому боці Хана, але він крутнувся на себе так швидко, як тільки міг. Червоно-фіолетова мембрана вкрила ніж, коли він розмахував ним під час обертання, і під час його атаки пролунав придушений крик.

Хан швидко повернувся до джерела крику, і його погляд одразу ж зійшовся на закривавленому предметі на землі... Два брудні пальці з’явилися з нізвідки.