Кора бачила беземоційне обличчя Хана, і вона також добре його пам’ятала. Події на Істроні не могли просто так зникнути з її пам’яті, тим більше, що її любов до нього зародилася саме в ті дні.
Відтоді минув час. Кора мала нагоду дізнатися про Хана набагато більше, і її любов до нього лише поглиблювалася з кожною новою деталлю, яку вона помічала.
Кора обожнювала його пильні погляди, брудні слова та обережні дотики. В його обіймах вона відчувала себе захищеною і безмежно коханою. Вона вважала, що їй подобається в Хані все, але все змінилося після того, як він вдарив ногою джерело таємничого голосу.
Мовчазний, крижаний намір вбити наповнив обличчя Хана. Цей вираз відрізнявся від відстороненої та стриманої поведінки на Істроні. Це було темне відчуття, яке змусило Кору завмерти.
Кора відчула страх. Вона не знала, що Хан може робити такі обличчя. Це була частина його характеру, яку Кора ніколи не мала можливості спостерігати зблизька. Проте вона безпомилково відчувала тепло і любов серед цієї темряви й холоду.
Дотики Хана змінилися після того, як він почув цей таємничий голос. Його грайливі та дражливі руки перетворилися на міцні обійми, покликані убезпечити Кору. Він тримав її за талію і захищав своїм тілом, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
«Чи не занадто я відволікся? — здивувався Хан, оглядаючи порожнє місце, пронизане його піднятою ногою. — Ні, це неможливо».
Почуття Хана не були вимикачем, який він міг вимкнути. Вони були глибшими, ніж його зір чи слух. Його розум жив серед хвиль мани, тож жодна випивка чи хвилювання не могли змусити його ігнорувати зміни в цій енергії.
Діапазон його відчуттів також розширився після наполегливих тренувань. Хан став здатним виконувати [Кривавий Вихор]. Він вийшов далеко за межі людських стандартів, і навіть виявився кращим за інструменти спеціалістів.
Хан був не в найкращому стані, та й збуджений він був неабияк. Однак він жив на Нітісі. Там він робив набагато більше в набагато гірших станах. Його органи чуття не могли бути несправними, а це означало, що пояснення цієї дивної події має бути десь в іншому місці.
«Це через закляття?» — запитав Хан серед тиші.
Це припущення мало очевидні проблеми. Хан відчув би активацію заклинання, якби таємничий чоловік не наклав його поза межами його досяжності. Однак ця людина не могла знати, що в події брав участь хтось зі сприйняттям Хана.
Хан навіть виключив можливість того, що таємничий експерт приховував свою присутність. У такому разі він би відчув порожнечу в навколишньому середовищі. Натомість усе було абсолютно нормальним, так, ніби цього голосу ніколи не існувало.
— Ти наляканий? — чоловічий голос несподівано пролунав з протилежного боку, і Хан без вагань штовхнув ногою в бік його джерела.
Атака знову не вдалася. Хан знав, що штовхнув саме джерело голосу, але він нічого не відчув, і на місці події не було жодної реакції.
— Це нормально — боятися перед силою темряви, — сказав таємничий чоловік з місця позаду Хана.
Хан завдав ще одного удару ногою, тримаючи Кору в обіймах. Він уже відійшов від стіни, але не наважувався відпустити її.
— Ви, мабуть, солдати з міста, — пролунав голос з місця поза межами досяжності Хана після невдалого удару ногою. — Солдати в казармах вже б розбіглися в цей момент. Твоя реакція також неймовірна. Ти, мабуть, еліта.
— А ти хто? — запитав Хан, притискаючи Кору до себе.
— Я зацікавлена сторона, — пролунав чоловічий голос з попереднього місця. — Мушу визнати, що спочатку я не впізнав у вас солдатів. Ви грали дуже добре. На щастя, я завжди намагаюся підслуховувати розмови, перш ніж вирішити, чи варто розкривати свою присутність.
Вираз обличчя Хана став холоднішим. Подія біля вогнища була гучною і безладною. Таємничий чоловік мав би бути поруч з Амбер та іншими, щоб чути їхні розмови, а це означало, що він підходив до них уже кілька разів.
«Невже його стихія — темрява? — дивувався Хан. — Чи може він приховувати свою присутність до такої міри за допомогою заклинання? Ні, не ховається. Він, мабуть, зливається з навколишнім середовищем так, що навіть мої органи чуття не можуть його відчути».
— Ти завжди так поводишся? — врешті-решт Хан вирішив вдатися до приманок. — Ти накладаєш своє маскувальне закляття перед тим, як дістатися до кожної партії? Це, мабуть, виснажливо.
— Я звик жити серед тіней, — відповів таємничий чоловік, і Хан підтвердив, що він ще не рухався.
«Він не заперечував цього» — холодно вигукнув Хан подумки, коли його думки пішли врозтіч.
Розуміння Ханом шляхів мани дозволило йому висунути пристойну гіпотезу. Він би відчув присутність когось із маною під час вечірки, тож таємничий чоловік, ймовірно, був обережним. Він активував своє заклинання, не доходячи до кварталу, що пояснює, чому Хан не відчув його прибуття.
Проте природа заклинання залишалася незрозумілою. Хан знав, що мана може творити надзвичайні речі, але у цієї сили є межі, особливо для людини з нетрів.
«Він невидимий? — дивувався Хан. — Тоді він щонайменше воїн другого рівня».
Таємничий чоловік ухилявся від ударів Хана, тож він був досить швидким, щоб реагувати на ці атаки. Стиль Блискавичного демона був одним з найшвидших бойових мистецтв в армійських архівах, тож малоймовірно, що фігурант міг мати доступ до чогось подібного. Його здатність уникати ударів походила від його чистих рефлексів і фізичної сили.
Після цього усвідомлення Хан не відчув страху. Його здогадка могла бути неправильною, але він не мав рішень для інших варіантів. Натомість якщо його супротивник був невидимим воїном другого рівня, він мав шанс на перемогу.
— Чому ти не напав на нас і не пішов, коли зрозумів, що ми з міста? — запитав Хан. — Тобі цікаво, що ми скажемо?
— О, я лише хотів побачити, чи вистачить у вас сміливості, щоб прийти сюди, — недбало відповів чоловік. — Я трохи розчарований. Міські жінки не такі безсоромні, як я чув.
Кора не почервоніла. Їй явно не подобалося, що хтось бачив її інтимний момент з Ханом, але ситуація не дозволяла їй замислитися над цими почуттями. З’явилася небезпека, тож Кора мусила бути готовою. Вона вже приготувала свою ману, поки чекала, коли Хан її скине.
— Отже, ти не з міста, — прокоментував Хан.
— Можливо, я розкрив занадто багато, — холодно хихикнув чоловік. — Те, що ти тут, означає, що хтось із Нетрів зробив те саме. Я маю навідатися до них якось увечері.
Вбивчий намір у цій заяві неможливо було не помітити. Мати невидимого опонента було страшно, особливо після того, як дізнався, що він провів частину вечірки, підслуховуючи розмови біля кожної групи.
— Ваші справи мають бути якось пов’язані з тим, що сталося в Дьювіку, — продовжував чоловік. — Я не хочу про це говорити. Сьогодні я відчуваю себе милосердним, тому відпускаю вас.
— А якщо ми не захочемо йти? — запитав Хан.
— Ти впевнений, що хочеш мені погрожувати? — у голосі чоловіка знову пролунали наміри вбити. — Я можу простежити за вами до вашої оселі, і ви навіть не помітите цього. Я можу перерізати горло твоїй дівчині, поки вона буде спати у тебе на руках. Я можу сміятися поруч з тобою, поки ти впадаєш у відчай.
Загроза неминуче вплинула на Кору, але вона не була в цьому винна. Небезпека, яку становив невидимий вбивця, була надто великою. Її тіло напружилося, а розум заповнило бажання втекти.
Хан бачив ситуацію інакше. Його досвід і знання дозволяли йому знаходити недоліки в цих загрозах. Звичайні солдати мали обмежений запас мани, а заклинання, яке могло б приховати чиюсь присутність до такої міри, мало бути досить виснажливим.
Була вже глибока ніч. Хан здогадувався, що таємничий чоловік оглянув різні сторони, перш ніж дійти до цієї площі. Швидше за все, він уже кілька разів активував маскувальне закляття, що наближало його до межі.
Звісно, цей здогад спрацьовував лише в тому випадку, якщо Хан правильно зрозумів силу цього чоловіка. Воїн третього рівня може мати межі, які не піддаються його розумінню, але розмова виявила тонкі натяки, які додали цінності його здогадці.
Погрози, ймовірно, були реальними, і загадковому чоловікові навіть було б розумно відпустити групу Хана. Загибель солдатів з міста одразу після справ Дьювіка лише розв’язала б руки Глобал Армі.
Втім, протилежна ситуація також була розумною. Таємничий чоловік міг бути на межі своїх можливостей, і Хан хотів перевірити цю можливість. Якщо він змарнує цей шанс, місія повернеться до початкової точки.
— Повертайся до інших, — прошепотів Хан, послаблюючи хватку на талії Кори.
— Я можу битися, — поскаржилася Кора, коли її ноги торкнулися землі.
— Я знаю, що ти можеш, — заявив Хан, не відводячи очей від попереднього джерела чоловічого голосу. — Але я не можу дозволити йому перетворити тебе на тягар. Я єдиний, хто достатньо швидкий, щоб впоратися з невидимою загрозою.
Хан підібрав слова ідеально. Він звинувачував не доблесть Кори, а ситуацію, яка полегшувала виконання його наказів. Кора була налякана, але готова була віддати все, щоб допомогти Хану. Але зараз йому було краще самому.
— Не постраждай, — прошепотіла Кора, перш ніж поспішити назад на вечірку.
Хан почекав секунду, перш ніж підняв руку і випустив заклинання Хвилі в напрямку попереднього джерела голосу. Червоно-фіолетове світло заповнило ізольований куточок і знищило все, до чого воно торкалося. Земля і стіни по боках від нього миттєво розлетілися на друзки, а невеликі споруди, які вони підтримували, незабаром розсипалися.
Кора бачила заклинання і чула галас, який воно створило, але не проігнорувала наказ Хана. Галас привернув увагу присутніх на святі, але їм було байдуже, що кілька будинків розвалилися. Це було звичайним явищем у Нетрях.
Амбер і Грант теж не надто замислювалися над цим питанням. Вони продовжували прикидатися, щоб не видати себе, і через їхнє становище Кора не могла одразу до них дістатися. Їй довелося перетнути натовп, щоб попередити їх.
Хан навіть не моргнув, поки заклинання Хвилі вивільняло свою силу. Він не відвів погляду навіть тоді, коли від падіння металевих плиток з боків від нього здійнялося кілька хмар пилу. Його увага була прикута до попереднього джерела чоловічого голосу, і він шукав підказки.
— Ти все ще там, так? — запитав Хан, перш ніж збрехати. — Пил дивно рухався.
— Ні, не рухався, — відповів чоловік з іншої позиції. — Навіщо ти випустив на волю щось таке небезпечне?
— Я лише хотів завадити тобі піти за моєю дівчиною, — відповів Хан. — Ти намагався, так? Твоє дихання було трохи уривчастим.
Останнє твердження не було брехнею. Пил і мана, які несло заклинання Хвилі, не зустріли жодної перешкоди, але голос чоловіка змінив тон. Атака, ймовірно, застала його зненацька.
— Ти так хочеш, щоб я тебе вбив? — запитав таємничий чоловік, але Хан несподівано вистрілив у бік джерела голосу і завдав удару ногою, перервавши запитання.
— Ти не недоторканний, — вигукнув Хан, витягаючи ніж зі спідньої білизни. — Ти, мабуть, дуже втомився. Давай, тікай і деактивуй своє закляття. Я це відчую.
Це була часткова брехня. Хан не знав, чи вистачить у чоловіка мани, щоб тримати заклинання маскування активним, поки він не вийде з його зони досяжності. Втім, у цій ситуації Хан не міг зробити більше нічого. Він міг лише закинути ще одну наживку і сподіватися, що експерт її заковтне.
Чоловік більше нічого не сказав, але Хан здогадався про це. Він спокійно чекав, міцно тримаючи ніж. Він був готовий відреагувати на будь-яку зміну в навколишньому середовищі.
Кілька секунд нічого не відбувалося, але біль раптово заповнив свідомість Хана. Тепле відчуття розлилося по щоці та змусило його відступити на крок назад. Рана більше не розширювалася, але він все ще відчував довгий поріз на тому місці.
«Я можу відреагувати на це» — подумав Хан, готуючись до наступної атаки.
Знову минуло кілька мовчазних секунд, перш ніж болюче відчуття поширилося на праве плече Хана. Він не одразу відреагував і дозволив рані глибоко в’їстися в шкіру, перш ніж присісти, щоб змести оточення обертовим ударом ноги.
Атака не викликала жодної реакції, але Хан все одно розтрощив кілька місць навколо себе. Він не знав, чи заклинання чоловіка заважало йому відчувати відчуття при взаємодії з цією таємничою фігурою. Така можливість здавалася малоймовірною, але Хан не хотів ні до чого ставитися легковажно.
Тиша повернулася, але Хан не відчував тривоги. Він фактично підтвердив, що цей чоловік не був надто сильним. Його реакція була хорошою, але атаки були повільними. Хан навіть почав думати, що експерт не знає жодного бойового мистецтва.
Потім біль поширився з місця на лівому боці Хана, але він крутнувся на себе так швидко, як тільки міг. Червоно-фіолетова мембрана вкрила ніж, коли він розмахував ним під час обертання, і під час його атаки пролунав придушений крик.
Хан швидко повернувся до джерела крику, і його погляд одразу ж зійшовся на закривавленому предметі на землі... Два брудні пальці з’явилися з нізвідки.
Далі
Том 3. Розділ 322 - Угода
Хан не зупинився перед цим першим успіхом. Він кинувся вперед і завдав удару ногою в те місце, що було прямо за джерелом придушеного крику. Почувся хрускіт, але він нічого не відчув. Хан не міг підтвердити, чи влучив він у чоловіка, але все ж таки завдав ще одного удару ногою, спрямованого на джерело нового звуку. Після удару ногою нічого не сталося. Навколо панувала цілковита тиша, але врешті-решт щось дійшло до свідомості Хана. Кілька крапель крові матеріалізувалися в повітрі, перш ніж впасти на землю. Думки Хана швидко пробігли, коли він переглянув свій початковий здогад. Таємничий чоловік явно мав доступ до чогось сильнішого, ніж проста невидимість. Здавалося, що все, що потрапляло в зону дії заклинання, зливалося з навколишнім середовищем і ставало неможливим для сприйняття. Хан ніколи не був у подібній ситуації. Він вважав, що влучив у чоловіка одним ударом ноги, але не відчув цієї події. Він міг лише кидатися вперед щоразу, коли в полі його зору з’являлася кров, і сподіватися, що його удари досягають мети. Розгорнувся дивний бій. Хан продовжував гнатися за кожним звуком чи предметом, що з’являвся з нізвідки. Таємничий чоловік відновив свої напади після того, як зрозумів, що кровотеча не дозволяє йому відступити. Проте йому не вдалося завдати смертельних поранень, оскільки Хан ухилявся і контратакував, як тільки відчував біль. Хан усвідомлював, що бій був би повністю одностороннім, якби чоловік мав доступ до швидких і потужних атак. Проте він не втрачав себе від цих думок. Він перемагав доти, доки у його супротивника не закінчувалася мана. Кожен обмін відбувався швидко і лише з невеликими перервами. Хан атакував, якщо кров людини видавала його позицію, і залишався пасивним, коли йому бракувало підказок. Але врешті-решт все затихло на відносно довгий час. Хан не наважувався поворухнутися, але його тіло рвонулося вперед, коли за будинком перед ним з’явився слід мани. Ця підказка тривала лише секунду, і він нічого не знайшов, коли дістався до місця призначення, але схожа подія сталася, коли він почекав трохи довше. Хан одразу зрозумів, що відбувається. Експерт досяг своєї межі, тому намагався втекти. Однак йому доводилося час від часу розсіювати закляття, щоб перевести подих, що давало Хану можливість стежити за ним. Перерви у чоловікові почали траплятися частіше. Спочатку йому вдавалося обійти цілий будинок, перш ніж розвіяти своє закляття, але ця відстань скорочувалася, оскільки Хан продовжував переслідувати його. Тим часом реакція Хана прискорилася. Він миттєво перейшов від повної нерухомості до повної швидкості, і його супротивник почав відчувати тиск від його невпинної погоні. Зрештою, Хан дістався до джерела останніх залишків мани та побачив, як перед ним матеріалізувалася ледь помітна гуманоїдна фігура. Ця подія змусила його негайно прискоритися, щоб завдати потужного удару ногою в центр цієї фігури, і після цієї атаки все змінилося. Хан нарешті щось відчув. Він відчув міцне і тверде тіло під своїм напіврозбитим черевиком. Він відчув кількість мани, яку міг мати лише воїн другого рівня, і навіть почув глухий звук, породжений падінням свого супротивника. Це було так, ніби його удар підняв завісу, яка заважала йому бачити справжню природу навколишнього середовища. Нарешті Хан зміг відчути, побачити та почути свого супротивника, і його сила відповідала його початковим припущенням. Чоловік лежав на землі обличчям донизу. У нього було довге волосся, але бруд заважав Хану розгледіти його справжній колір. Його одяг був не більше, ніж звичайне лахміття, яке носять інші мешканці Нетрів, і те ж саме стосувалося його запаху. Ніж, який він тримав у пораненій руці, не був чимось особливим. Він був гострий, але не містив жодної мани. Нічого іншого, вартого уваги, чоловік також не мав. Він навіть виглядав біднішим за інших мешканців. Хан не звернув уваги на зовнішній вигляд чоловіка після швидкого огляду. Він без вагань вдарив його ногою в основу спини, а іншою ногою наступив на поранену руку. Настав час починати допит. — Хто ти? — запитав Хан холодним тоном, коли його вільна рука потягнулася до брудного волосся, щоб повернути голову чоловіка. — Яка твоя роль у Нетрях? Перед Ханом розгорнулося обличчя чоловіка середнього віку. Бруд на його шкірі приховував можливі родимки або подібні ознаки, але Хан не міг не помітити його ясних зелених очей. — Навіщо мені взагалі відповідати? — чоловік слабо засміявся. Хан сильніше стиснув поранену руку й опустив ніж. Гостра перетинка прикрила зброю, коли вона наблизилася до потилиці чоловіка. Хан міг убити свого супротивника в одну мить, але йому не потрібен був труп. — Твоє життя тобі байдуже? — погрожував Хан. — Ти хоч уявляєш, що зробить з тобою Глобал Армі, коли я поверну тебе назад? — Насправді, мені байдуже, — знову засміявся чоловік. — Давай. Лови мене. Лабораторія зникне, як тільки я зникну. «Це блеф? — здивувався Хан. — Він ніколи не згадував про лабораторію, але цей чоловік, здавалося, щось знав. До того ж кількість мани в його тілі мала зробити його однією з важливих фігур у Нетрях». — Ти вагаєшся, — дражнився чоловік. — Як це — бути проти того, кому нічого втрачати? Це жахливо, вірно? Глобал Армі дала тобі стільки сили, щоб побачити, як вона стає безглуздою. — Тут є лабораторія? — запитав Хан, проігнорувавши останню репліку чоловіка. — Хто знає? — прошепотів чоловік. Хан не знав, що робити. Чоловік говорив правду. Погрози були марні проти того, хто нічого не мав, особливо якщо він був готовий розлучитися з життям. Хан не бачив виходу. — Ти втратив язика? — продовжив чоловік, коли Хан замовк. — Б’юся об заклад, ти не очікував, що хтось із Нетрів поставить тебе в таку скрутну ситуацію. Моє життя, мабуть, нічого не варте у твоїх очах, але ти все одно не можеш підкорити його своїй волі. — Прояснимо одну річ, — прошепотів Хан, ще більше нахиляючись вперед. — Я багато разів воював і вбивав, але ніколи не вважав чиєсь життя нічого не вартим. — Ніж на моїй шиї говорить про протилежне, — відповів чоловік. — Ти будеш вбивати щоразу, коли накаже твоє начальство? Ти ще такий молодий, але Глобал Армі вже добряче тебе розбестила. — Ти думаєш, що я бився з тобою через наказ? — запитав Хан. — У мене є наказ, але ти вирішив погрожувати моїй дівчині. На мою думку, цього достатньо, щоб заслужити смертний вирок. — Ти досить темний, — вигукнув чоловік веселим тоном. — Твоя дівчина знає про цю твою сторону? Ти набагато страшніший за мене. — Це не твоя справа, — відповів Хан. — А тепер, час вийшов. Скажи, що мені з тобою робити. — Я ж тобі казав, — зітхнув чоловік. — Мені все одно. «Це безглуздо» — вилаявся подумки Хан. Чоловік поставив його в скрутне становище, але у нього не було вибору. Привести цю загадкову постать до казарм було єдиним розумним рішенням. — Однак, — раптом оголосив чоловік. — У мене є ідея. — Говори, а не марнуй мій час, — наказав Хан. — Ви не знайдете лабораторію без мене, — пояснив чоловік. — Але ви не знайдете її, навіть якщо схопите мене. Вам потрібна моя допомога. — І що? — відсторонено запитав Хан. — Я хочу укласти угоду, — відповів чоловік. — Я не маю повноважень пропонувати щось подібне, — визнав Хан. — Я навіть не хочу, щоб ти легко відбувся. — Я вже втратив два пальці, — засміявся чоловік. — І я впевнений, що ти щось зламав своїми ударами. Бойові мистецтва дуже цікаві. — Чого ти хочеш? — запитав Хан, з усіх сил намагаючись не виказувати жодних емоцій. — Я дам тобі розташування лабораторії, а ти мене зараз же відпустиш, — запропонував чоловік. — Як я можу тобі довіряти? — Хан пирхнув. — Ти не можеш, — заявив чоловік. — Це азартна гра. — Погана гра, — похитав головою Хан. — Ти впевнений, що хочеш втратити цей шанс? — запитав чоловік. — Нетрі приховують багато речей. Уяви, скільки всього може бути серед цих гнилих будинків і брудних вулиць. Деякі сім’ї можуть побудувати цілі міста, а ти цього не помітиш. — У твоїх словах відчувається відчай, — пожартував Хан. — Може, ти справді боїшся смерті? — Я б обрав смерть, а не ув’язнення, — зізнався чоловік. — Крім того, ти впевнений, що хочеш, щоб я потрапив до рук твого начальства? Я можу сказати тобі, що ти вирішив відмовитися від лабораторій, щоб захопити мене. Хан вдарив ногою по пораненій руці, щоб нагадати своєму опонентові про їхню позицію, але той лише розсміявся. Він відчував біль, але вже перестав перейматися цим. — Скільки заховано в нетрях? — запитав Хан. запитав Хан. — Я не можу сказати, — відповів чоловік. — Тоді все це не має сенсу, — зітхнув Хан. — Ти просто брехун, який сподівається на легку наживу. — Ти неправильно зрозумів, — оголосив чоловік і показав язика. На язиці з’явився ряд блакитних ліній. Їхнє світло ритмічно то посилювалося, то згасало, але мана всередині них не належала людині. Хан відчував дві різні енергії тепер, коли ці фігури вийшли назовні. — Це обмеження? — запитав Хан. — Я не можу цього підтвердити, — відповів чоловік. — Ти говорив про лабораторію, — нагадав Хан. — Я лише натякнув на її існування, — виправив чоловік. — Як же ти тоді скажеш мені, як її знайти? — запитав Хан. — Я можу сказати тобі, щоб ви йшли в певному напрямку протягом певного часу, — пояснив чоловік. — Немає нічого поганого в тому, щоб допомагати солдатам пересуватися через Нетрі. Хан мав справу з магічними обмеженнями на Нітіс. Його батько також мав їх, тож він знав, що існують лазівки. Але головним у цьому одкровенні було те, що ці техніки були застосовані до мешканця Нетрів. Цей чоловік мав суперечливі риси. Він був воїном другого рівня і знав заклинання. Однак у його арсеналі не було бойових мистецтв, а зброя також була звичайним предметом. Хан не знав, як описати свого супротивника. Це міг бути далекий родич, призначений наглядати за секретними проєктами в Нетрях. Він також міг бути мешканцем цих бідних районів, якому пощастило познайомитися з потрібними людьми й отримати його нинішню роботу. Обидва варіанти були можливі, але обмеження стояли на шляху до істини. Хан вірив, що Глобал Армі може їх зняти, але на це потрібен час. Крім того, якщо теорія про таємну організацію була реальною, у в’язницях і призначених структурах могли бути зрадники та шпигуни. Чоловік міг би знайти вихід із полону, залишивши Глобал Армі без відповідей. «Я ж не можу його відпустити? — подумав Хан, розглядаючи це питання. — Він небезпечний, надто небезпечний. Я не почуватимуся в безпеці, коли він буде поруч». Хан вже не зважав на свою місію. Його думки тепер стосувалися його особи та тих, хто йому дорогий. Дозволити вбивці вільно бігати по Нетрях було просто нерозумно. — Було б легше, якби я сказав тобі, як протистояти моєму заклинанню? — запитав чоловік, поки Хан був занурений у свої думки. — А це можливо? — запитав Хан. — Звичайно, — відповів чоловік. — Моє закляття має велику слабкість. — Яке саме? — продовжував Хан. — Чому я повинен тобі казати? — Чоловік розсміявся. — Я хочу, щоб ти пообіцяв мені, що спочатку відпустиш мене. — Це так не працює, — наполягав Хан. — Зараз твій час піти на ризиковану авантюру. Чоловік замовк, але врешті-решт глибоко зітхнув. Його постать почала зливатися з навколишнім середовищем, і Хан почав втрачати його з поля зору. Він приготувався знову натиснути на поранену руку, але його супротивник раптом заговорив: «Зачекай. Я не можу втекти з тобою зверху». — Тоді навіщо ти активуєш своє закляття? — запитав Хан. — Я більше не зможу обманювати твої почуття, якщо ти хоч раз подивишся крізь моє закляття, — пояснив чоловік. — Я буквально під тобою, тож процес має бути швидким. Ти звикнеш до заклинання за кілька хвилин. Хан вирішив довіритися чоловікові. Фігура останнього повністю зникла, і Хан навіть перестав його відчувати. Проте його ноги не торкалися землі, бо продовжували стояти на його супротивнику. Поступово до свідомості Хана знову почали повертатися відчуття. Спочатку вони були слабкими, але з часом він почав відчувати все більше і більше. Це було дивно, оскільки Хан так і не зміг відчути чоловіка в повному обсязі. Однак він почав відчувати свою ману і її вплив на навколишнє середовище. Зрештою, в його відчуттях з’явилася сферична мембрана. Промахнутися тепер було неможливо. Він вважав, що навіть солдати без його гострого сприйняття тепер зможуть її помітити. — Як ти зміг обійти таку значну слабкість? — запитав Хан. — Її нелегко знайти, — відповів чоловік. — Зазвичай я не дозволяю комусь вивчати мене так довго. — Чи є спосіб, щоб ти знову сховався від мене? — продовжував Хан. — Хто знає? — здивувався чоловік. — Я не маю доступу до твоїх ресурсів. Я знаю лише про цю слабкість. Хан промовчав. Здоровий глузд підказував йому схопити цього чоловіка. Місія була важливою, але він не надто переймався нею. Проте, знайшовши підказки про таємну організацію в Нетрях, він би додав багато переваг до свого профілю. Це також надало б йому доступ до секретної інформації, що зазвичай вимагає вищого рангу. Ця місія могла б стати його перепусткою до прихованих аспектів Глобал Армі. — Домовились? — врешті-решт запитав чоловік. Хан поставив ногу на землю. Його нога ослабла всередині сферичної мембрани, але він продовжував відчувати її. Те ж саме сталося, коли він повністю відійшов від чоловіка. Він навіть відчував, як рухається його супротивник під дією цього закляття. — Якщо я ще раз відчую тебе біля мого загону або мене, я тебе не відпущу, — пригрозив Хан. — А тепер дай мені той клятий напрямок.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!