Чистка

Ритмічні стогони переривали незручну тишу, що запала в кімнаті. Стіни борделю були надто тонкими, щоб блокувати звуки, які долинали з інших кімнат, тому Хан, Грант і мадам чули все, що відбувалося на іншому кінці другого поверху.

Ітан був змушений погодитися на угоду, тому одна з жінок Мадам підняла його на руки й відвела в іншу кімнату. Мадам не покарала Ітана однією зі своїх найгірших повій, тому все пройшло відносно гладко. Проте незручність, яка виникла між трійцею через стогони, було нелегко розвіяти.

Мадам обмежилася тим, що посміхнулася та оглянула обох чоловіків. Їй подобалося бачити застиглий вираз обличчя Гранта, але вона була трохи розчарована відсутністю реакції Хана. Здавалося, він звик до цього середовища, але причина його відстороненості була зовсім іншою.

«Синтетична мана може досягти Нетрів» — подумав Хан, переглядаючи все, що він дізнався, і слабкі натяки Мадам.

Хан був занадто молодим, неосвіченим і зайнятим, коли жив у Нетрях. Виживання завжди було його пріоритетом, тому він ніколи не досліджував глибини свого оточення, оскільки це могло бути надто небезпечно для дитини.

Однак, переглянувши все з його новими знаннями та досвідом, він відкрив дивовижні та тривожні істини. Мана не була привілеєм тих, хто приєднався до Глобал Армі. Навіть бідні та неосвічені мешканці нетрів могли заволодіти цією потужною енергією.

«Як? — дивувався Хан. — Солдати в казармах не мають права транспортувати синтетичну ману, не кажучи вже про те, щоб вводити її. Техніки медитації та тренувальні програми також суворо контролюються мережею, тож як же Мадам дістала ману?»

Рівень Мадам не був високим. Насправді вона була досить слабкою, як для жінки у віці п’ятдесяти років. Можливо, вона ніколи в житті не стане воїном першого рівня, але проблема була не в цьому.

Борделі були популярним заняттям у Нетрях, але вони також використовували їжу як валюту. Мадам не могла мати достатньо грошей, щоб придбати синтетичну ману чи інструменти, необхідні для ін’єкцій. Вона повинна була мати помічника зі зв’язками у Глобал Армі.

Проте випадковий помічник не мав би жодного інтересу до Нетрів. Заможна людина опинилася б у такому ж становищі. У містах не афішували проституцію, але Хан вірив, що вона там існує, тож багатий солдат міг отримати доступ до цих послуг без необхідності їхати в це брудне середовище.

Наявність таємної організації з прихованими цілями здавалася тепер майже необхідною. Хан не міг пояснити все, що він бачив, інакше. Повинна була існувати сім’я або кілька сил, які для чогось використовували Нетрі, і йому було цікаво, скільки високопосадовців знали про це або були залучені до цих справ.

Грант був дещо повільним на цю тему. Він з усіх сил намагався ігнорувати стогони, що долинали з іншого боку підлоги, але Хан знав, що врешті-решт він прийде до тих самих висновків.

Зрештою, загострені відчуття не були винятком Хана. Кожен солдат мав подібні здібності. Вони часто не відповідали рівню Хана, бо він багато працював над розвитком свого сприйняття, але він був упевнений, що Грант зрозумів, що Мадам має ману.

Бажання піти й поговорити з Грантом наодинці заполонило розум Хана. Він хотів дізнатися, чи знає щось фахівець з міста, але Мадам зрозуміла це бажання з його твердого погляду.

— Скільки часу ти провів у Нетрях Ілако? — запитала пані.

— Одинадцять років, — чесно відповів Хан.

— А скільки тобі? — Мадам продовжила.

— Цього місяця мені виповнюється вісімнадцять, — знову чесно відповів Хан.

— Молодий, але талановитий, — прокоментувала Мадам. — Ти не можеш цього зрозуміти, чи не так? Чому просто не запитаєш? Ти боїшся, що я можу відмовитися від нашої угоди?

Грант насупився, але розуміння раптом з’явилося на його обличчі, коли він ретельно оглянув ситуацію. Потім з’явилася недовіра, і крапля холодного поту впала з його чола, коли в голові почали проноситися дикі думки.

— Відмовитеся? — запитав Хан, зберігаючи бездоганний покерний вираз обличчя.

— Ні, але я не буду розкривати занадто багато, — зітхнула мадам, перш ніж глибоко затягнутися люлькою. — Зрештою, я сама є частиною всього цього.

— Звідки у Нетрях мана? — Хан перейшов прямо до справи. — Підкупу казарм було б недостатньо, особливо якщо ви не надто важлива у всьому цьому.

— Ти справді думав, що Глобал Армі зможе запечатати ману за тренувальними таборами? — Мадам усміхнулася. — Вона може обмежити наш доступ до цієї енергії, але повністю зупинити її неможливо.

— Що ви тут встигли побудувати? — Хан натиснув. — У вас є таємні академії, лабораторії, тренувальні центри?

— Заспокойся, юначе, — перебила його Мадам. — Не дай своєму розуму розгулятися. Глобал Армі не може приховати від нас ману, але ми залишаємося Нетрями. Існує межа тому, скільки ми можемо отримати.

— І все ж ви її отримали, — заперечив Хан.

— У мене була хвороба, яку могла вилікувати лише мана, — пояснила Мадам. — Я не шукала ману. Я просто випадково натрапила на неї, щоб залишитися в живих.

Мадам робила все можливе, щоб ця подія звучала як нічого важливого, але Хан і Грант могли здогадатися, як їй, мабуть, було важко. Вона, напевно, використала всю свою владу, щоб отримати доступ до ліків.

— Ви вивозите ману з міста контрабандою? — запитав Хан.

— Це було б справді неможливо, — хихикнула Мадам. — Але Земля набагато більша за деякі великі міста. Дозволь мені задати тобі одне питання. Нетрі розростаються навколо тренувальних таборів, але що за ними?

— Сільськогосподарські угіддя, промисловість і споруди, що належать різним родинам, — відповів Грант, коли вже встиг заспокоїтися.

— Правильно, але й неправильно, — вигукнула мадам. — Сім’ї намагалися взяти під свій контроль всю планету, але деякі землі були вже поза межами порятунку.

Хан більше не був безнадійно невігласом. Він знав, що Перший Удар перетворив Землю на пекло, наповнене небезпечною маною. Десять шляхетних родин принесли стабільність і повільно розширювали свій вплив, щоб виправити всю планету, але вони залишили багато білих плям.

Проте знання, доступні в таборах і містах, свідчили про те, що ці білі плями дуже важко виправити. Глобал Армі залишила ці землі помирати, але слова Мадам натякали на іншу правду.

— Чи використовують Нетрі ці маршрути для контрабанди мани? — запитав Хан.

— Звідки мені знати? — Мадам хихикнула. — Я лише горда власниця кількох борделів. Для мене мана — матеріал з казок.

Мадам явно знала більше, ніж це, але Грант і Хан не змогли докопатися до правди. Час для відповідей закінчився, принаймні на цю тему.

— Та постать, про яку ви згадували раніше, та, що знає тут майже все, — змінив тему Грант. — Хто це? Що саме вони знають? Як нам з ними зв’язатися?

— Ти набагато кращий за інших, — розвеселилася мадам. — Такий надійний персонаж. Твій світ, мабуть, розвалився, але ти все одно намагаєшся виконати свою роботу.

— Мадам, будь ласка, — прошепотів Грант.

— Не хвилюйся, красунчику, — заспокоїла Мадам. — Я ж казала тобі. Мені теж не подобається ідея про секретну лабораторію, але я не можу назвати вам імена. Інакше постраждаю я.

Хан і Грант мовчали, поки Мадам курила. Вони знали, що тиснути на неї може бути неввічливо, тому чекали, поки вона заговорить.

— Я скажу вам, куди йти, — нарешті пояснила мадам. — Нетрі жвавіші, ніж ви думаєте. Там щовечора відбуваються події, якщо ви знаєте, де шукати. Я знаю, що він завжди їх перевіряє, але він не з’явиться, якщо побачить військову форму.

— Працювати під прикриттям — не проблема, — оголосив Грант.

— Це буде для всіх вас, крім нього, — заявила Мадам, вказуючи люлькою на Хана. — Ви всі надто жорсткі, надто огидні. Ці заходи для людей, які хочуть забути про свій стан і розважитися. Ви не знаєте, що це означає.

— Як нам знайти цього чоловіка? — запитав Хан.

— Він сам тебе знайде, якщо захоче, — розповіла мадам. — Твоя техніка на нього не спрацює, і тобі взагалі не варто брати її з собою, якщо хочеш розчинитися в натовпі.

— А вони не скасують захід через наш приїзд? — запитав Хан. Нетрі не могли не помітити прибуття його групи, тож зацікавлені особи могли б вирішити сховатися.

— Я ж казала, — зітхнула мадам. — Ці заходи для тих, хто хоче забутися. Тобі доведеться взяти з собою одного з ваших роботів, щоб змусити їх зупинитися.

На цьому розмова закінчилася. Мадам не хотіла більше нічого розповідати, а обоє не хотіли руйнувати мовчазне порозуміння, яке було досягнуте завдяки жертві Ітана.

Стогони робили тишу незручною, але Хан і Грант ледве чули їх. Їм було надто багато чого треба було обміркувати. Справжня природа Нетрів і неминуча таємна місія були достатніми причинами для того, щоб тримати їхні думки зайнятими.

Проте Ітану вдавалося час від часу відволікати їх. Справа була не в кількості чи інтенсивності стогонів. Просто дивувало, що більшість цих звуків виходили від нього.

Зрештою Ітан повернувся до кімнати Мадам. Його форма була неохайним безладом, те ж саме стосувалося і волосся. Він намагався приховати кілька слідів на шиї, а також не зводив погляду з підлоги, щоб не зустрітися з очима Хана і Гранта, але Мадам все одно посміхалася.

Вони вийшли з борделю, побачивши, що їхні супутники почервоніли та мають незручний вираз обличчя. Вони чули стогони й навіть пов’язали їх з одним із трьох чоловіків. Крім того, винна поведінка Ітана була підказкою, яку ніхто не пропустив.

Грант взяв ситуацію у свої руки. Він пояснив частину того, що дізнався під час зустрічі, але не став ділитися найнеприємнішими подробицями. Він не приховував їх, але хотів, щоб його супутники самі додумували ідеї.

Підготуватися до таємної місії в Нетрях було відносно легко, і Кемерон зробив усе можливе, щоб допомогти. Він знав про події, згадані Мадам, а також міг намалювати карту, яка могла б привести до призначеного місця. Але все одно виникла невеличка проблема.

— Професоре Хан, не залишайте нас, — поскаржилася Елсі, коли дізналася, що вона та інші студенти не приєднаються до таємної місії.

— Справа не в силі чи відданості, — пояснив Хан. — Ніхто не повірить, що ви з Нетрів. Якщо ми візьмемо вас із собою, це лише поставить під загрозу місію.

— Але ви не будете носити телефон, — продовжила Елсі. — А якщо вам знадобиться підкріплення?

— Нетрі виявилися небезпечнішими, ніж я пригадував, — сказав Хан. — Але вони не можуть бути гіршими за Екоруту чи Істрон.

Елсі не могла з цим посперечатися, і на її обличчі з’явилося деяке полегшення, коли Кемерон увійшов до будівлі з одягом, необхідним для місії. Група повернулася до свого житла, щоб підготуватися, тож Кемерон мав можливість зібрати необхідні інструменти.

Одяг сильно смердів. Він мав різні дірки, а деякі з них були нічим іншим, як ганчірками з отворами для голови, рук і ніг. У казармах їх не бракувало, але й прибирати чи латати їх теж не потрудилися.

Склад команди для таємної місії вже був визначений. Хан був очевидний, а Грант повинен був поїхати через своє становище як фахівець. Ітан вирішив залишитися, і ніхто не заперечував.

Після того, як студенти зникли з поля зору, тільки Амбер і Кора залишилися в ролі можливих кандидатів для місії. Хан хотів відмовити їм обом, але Амбер могла бути корисною завдяки своєму рівню, а Кора мала більше досвіду, ніж інші.

Крім того, Кора була приголомшливою, а Амбер за красою відставала від неї лише на кілька кроків. Вони могли б допомогти привернути увагу, якої прагнула група.

Чотири члени команди переодягнулися в новий одяг і зібралися на першому поверсі будівлі. Вони свербіли, смерділи, а їхні дірки оголювали шкіру, але Кемерон допомагав, чим міг.

Виявилося, що у солдатів у казармі були назальні спреї та інші подібні засоби, які допомагали впоратися із запахом, і Амбер та Грант без вагань скористалися ними. Натомість Хан відмовився від них, і Кора наслідувала його, оскільки хотіла відчути Нетрі на повну.

— Я чув, що кожен приносить щось на ці заходи, — сказав Кемерон, коли всі були майже готові до від’їзду.

Кемерон відкрив одну з коробок, яку солдати принесли разом з одягом, і виявив низку провізії. Більшість з них були консервними банками й пляшками, але Хан також побачив звичайні ножі, неушкоджений одяг, подушки та багато іншого.

— Що ви думаєте? — запитав Грант, дивлячись на Хана.

— Ці події — вечірки, так? — запитав Хан, і Кемерон швидко кивнув.

— Ну, на вечірку треба приносити випивку, — вигукнув Хан, піднімаючи одну з пляшок і відкриваючи її.

Група розгубилася, коли побачила, що Хан робить ковток з пляшки та робить огидний вираз обличчя. Випивка була жахливою, але на цьому сюрпризи не закінчилися.

Хан зробив ще один ковток, перш ніж вилити пляшку собі на голову. Він подбав про те, щоб випивка потрапила і на його пошарпаний одяг та розірвані черевики.

— Хіба ми вже не смерділи? — запитала Амбер.

— Ми ще занадто чисті, — заявив Хан. — Вилийте на себе кілька пляшок, але ходіть вулицями, поки випивка не висохла... Я не можу перетворити вас на мешканців Нетрів за один день, але я можу зробити вас одними з найбрудніших їхніх мешканців.