Ритмічні стогони переривали незручну тишу, що запала в кімнаті. Стіни борделю були надто тонкими, щоб блокувати звуки, які долинали з інших кімнат, тому Хан, Грант і мадам чули все, що відбувалося на іншому кінці другого поверху.
Ітан був змушений погодитися на угоду, тому одна з жінок Мадам підняла його на руки й відвела в іншу кімнату. Мадам не покарала Ітана однією зі своїх найгірших повій, тому все пройшло відносно гладко. Проте незручність, яка виникла між трійцею через стогони, було нелегко розвіяти.
Мадам обмежилася тим, що посміхнулася та оглянула обох чоловіків. Їй подобалося бачити застиглий вираз обличчя Гранта, але вона була трохи розчарована відсутністю реакції Хана. Здавалося, він звик до цього середовища, але причина його відстороненості була зовсім іншою.
«Синтетична мана може досягти Нетрів» — подумав Хан, переглядаючи все, що він дізнався, і слабкі натяки Мадам.
Хан був занадто молодим, неосвіченим і зайнятим, коли жив у Нетрях. Виживання завжди було його пріоритетом, тому він ніколи не досліджував глибини свого оточення, оскільки це могло бути надто небезпечно для дитини.
Однак, переглянувши все з його новими знаннями та досвідом, він відкрив дивовижні та тривожні істини. Мана не була привілеєм тих, хто приєднався до Глобал Армі. Навіть бідні та неосвічені мешканці нетрів могли заволодіти цією потужною енергією.
«Як? — дивувався Хан. — Солдати в казармах не мають права транспортувати синтетичну ману, не кажучи вже про те, щоб вводити її. Техніки медитації та тренувальні програми також суворо контролюються мережею, тож як же Мадам дістала ману?»
Рівень Мадам не був високим. Насправді вона була досить слабкою, як для жінки у віці п’ятдесяти років. Можливо, вона ніколи в житті не стане воїном першого рівня, але проблема була не в цьому.
Борделі були популярним заняттям у Нетрях, але вони також використовували їжу як валюту. Мадам не могла мати достатньо грошей, щоб придбати синтетичну ману чи інструменти, необхідні для ін’єкцій. Вона повинна була мати помічника зі зв’язками у Глобал Армі.
Проте випадковий помічник не мав би жодного інтересу до Нетрів. Заможна людина опинилася б у такому ж становищі. У містах не афішували проституцію, але Хан вірив, що вона там існує, тож багатий солдат міг отримати доступ до цих послуг без необхідності їхати в це брудне середовище.
Наявність таємної організації з прихованими цілями здавалася тепер майже необхідною. Хан не міг пояснити все, що він бачив, інакше. Повинна була існувати сім’я або кілька сил, які для чогось використовували Нетрі, і йому було цікаво, скільки високопосадовців знали про це або були залучені до цих справ.
Грант був дещо повільним на цю тему. Він з усіх сил намагався ігнорувати стогони, що долинали з іншого боку підлоги, але Хан знав, що врешті-решт він прийде до тих самих висновків.
Зрештою, загострені відчуття не були винятком Хана. Кожен солдат мав подібні здібності. Вони часто не відповідали рівню Хана, бо він багато працював над розвитком свого сприйняття, але він був упевнений, що Грант зрозумів, що Мадам має ману.
Бажання піти й поговорити з Грантом наодинці заполонило розум Хана. Він хотів дізнатися, чи знає щось фахівець з міста, але Мадам зрозуміла це бажання з його твердого погляду.
— Скільки часу ти провів у Нетрях Ілако? — запитала пані.
— Одинадцять років, — чесно відповів Хан.
— А скільки тобі? — Мадам продовжила.
— Цього місяця мені виповнюється вісімнадцять, — знову чесно відповів Хан.
— Молодий, але талановитий, — прокоментувала Мадам. — Ти не можеш цього зрозуміти, чи не так? Чому просто не запитаєш? Ти боїшся, що я можу відмовитися від нашої угоди?
Грант насупився, але розуміння раптом з’явилося на його обличчі, коли він ретельно оглянув ситуацію. Потім з’явилася недовіра, і крапля холодного поту впала з його чола, коли в голові почали проноситися дикі думки.
— Відмовитеся? — запитав Хан, зберігаючи бездоганний покерний вираз обличчя.
— Ні, але я не буду розкривати занадто багато, — зітхнула мадам, перш ніж глибоко затягнутися люлькою. — Зрештою, я сама є частиною всього цього.
— Звідки у Нетрях мана? — Хан перейшов прямо до справи. — Підкупу казарм було б недостатньо, особливо якщо ви не надто важлива у всьому цьому.
— Ти справді думав, що Глобал Армі зможе запечатати ману за тренувальними таборами? — Мадам усміхнулася. — Вона може обмежити наш доступ до цієї енергії, але повністю зупинити її неможливо.
— Що ви тут встигли побудувати? — Хан натиснув. — У вас є таємні академії, лабораторії, тренувальні центри?
— Заспокойся, юначе, — перебила його Мадам. — Не дай своєму розуму розгулятися. Глобал Армі не може приховати від нас ману, але ми залишаємося Нетрями. Існує межа тому, скільки ми можемо отримати.
— І все ж ви її отримали, — заперечив Хан.
— У мене була хвороба, яку могла вилікувати лише мана, — пояснила Мадам. — Я не шукала ману. Я просто випадково натрапила на неї, щоб залишитися в живих.
Мадам робила все можливе, щоб ця подія звучала як нічого важливого, але Хан і Грант могли здогадатися, як їй, мабуть, було важко. Вона, напевно, використала всю свою владу, щоб отримати доступ до ліків.
— Ви вивозите ману з міста контрабандою? — запитав Хан.
— Це було б справді неможливо, — хихикнула Мадам. — Але Земля набагато більша за деякі великі міста. Дозволь мені задати тобі одне питання. Нетрі розростаються навколо тренувальних таборів, але що за ними?
— Сільськогосподарські угіддя, промисловість і споруди, що належать різним родинам, — відповів Грант, коли вже встиг заспокоїтися.
— Правильно, але й неправильно, — вигукнула мадам. — Сім’ї намагалися взяти під свій контроль всю планету, але деякі землі були вже поза межами порятунку.
Хан більше не був безнадійно невігласом. Він знав, що Перший Удар перетворив Землю на пекло, наповнене небезпечною маною. Десять шляхетних родин принесли стабільність і повільно розширювали свій вплив, щоб виправити всю планету, але вони залишили багато білих плям.
Проте знання, доступні в таборах і містах, свідчили про те, що ці білі плями дуже важко виправити. Глобал Армі залишила ці землі помирати, але слова Мадам натякали на іншу правду.
— Чи використовують Нетрі ці маршрути для контрабанди мани? — запитав Хан.
— Звідки мені знати? — Мадам хихикнула. — Я лише горда власниця кількох борделів. Для мене мана — матеріал з казок.
Мадам явно знала більше, ніж це, але Грант і Хан не змогли докопатися до правди. Час для відповідей закінчився, принаймні на цю тему.
— Та постать, про яку ви згадували раніше, та, що знає тут майже все, — змінив тему Грант. — Хто це? Що саме вони знають? Як нам з ними зв’язатися?
— Ти набагато кращий за інших, — розвеселилася мадам. — Такий надійний персонаж. Твій світ, мабуть, розвалився, але ти все одно намагаєшся виконати свою роботу.
— Мадам, будь ласка, — прошепотів Грант.
— Не хвилюйся, красунчику, — заспокоїла Мадам. — Я ж казала тобі. Мені теж не подобається ідея про секретну лабораторію, але я не можу назвати вам імена. Інакше постраждаю я.
Хан і Грант мовчали, поки Мадам курила. Вони знали, що тиснути на неї може бути неввічливо, тому чекали, поки вона заговорить.
— Я скажу вам, куди йти, — нарешті пояснила мадам. — Нетрі жвавіші, ніж ви думаєте. Там щовечора відбуваються події, якщо ви знаєте, де шукати. Я знаю, що він завжди їх перевіряє, але він не з’явиться, якщо побачить військову форму.
— Працювати під прикриттям — не проблема, — оголосив Грант.
— Це буде для всіх вас, крім нього, — заявила Мадам, вказуючи люлькою на Хана. — Ви всі надто жорсткі, надто огидні. Ці заходи для людей, які хочуть забути про свій стан і розважитися. Ви не знаєте, що це означає.
— Як нам знайти цього чоловіка? — запитав Хан.
— Він сам тебе знайде, якщо захоче, — розповіла мадам. — Твоя техніка на нього не спрацює, і тобі взагалі не варто брати її з собою, якщо хочеш розчинитися в натовпі.
— А вони не скасують захід через наш приїзд? — запитав Хан. Нетрі не могли не помітити прибуття його групи, тож зацікавлені особи могли б вирішити сховатися.
— Я ж казала, — зітхнула мадам. — Ці заходи для тих, хто хоче забутися. Тобі доведеться взяти з собою одного з ваших роботів, щоб змусити їх зупинитися.
На цьому розмова закінчилася. Мадам не хотіла більше нічого розповідати, а обоє не хотіли руйнувати мовчазне порозуміння, яке було досягнуте завдяки жертві Ітана.
Стогони робили тишу незручною, але Хан і Грант ледве чули їх. Їм було надто багато чого треба було обміркувати. Справжня природа Нетрів і неминуча таємна місія були достатніми причинами для того, щоб тримати їхні думки зайнятими.
Проте Ітану вдавалося час від часу відволікати їх. Справа була не в кількості чи інтенсивності стогонів. Просто дивувало, що більшість цих звуків виходили від нього.
Зрештою Ітан повернувся до кімнати Мадам. Його форма була неохайним безладом, те ж саме стосувалося і волосся. Він намагався приховати кілька слідів на шиї, а також не зводив погляду з підлоги, щоб не зустрітися з очима Хана і Гранта, але Мадам все одно посміхалася.
Вони вийшли з борделю, побачивши, що їхні супутники почервоніли та мають незручний вираз обличчя. Вони чули стогони й навіть пов’язали їх з одним із трьох чоловіків. Крім того, винна поведінка Ітана була підказкою, яку ніхто не пропустив.
Грант взяв ситуацію у свої руки. Він пояснив частину того, що дізнався під час зустрічі, але не став ділитися найнеприємнішими подробицями. Він не приховував їх, але хотів, щоб його супутники самі додумували ідеї.
Підготуватися до таємної місії в Нетрях було відносно легко, і Кемерон зробив усе можливе, щоб допомогти. Він знав про події, згадані Мадам, а також міг намалювати карту, яка могла б привести до призначеного місця. Але все одно виникла невеличка проблема.
— Професоре Хан, не залишайте нас, — поскаржилася Елсі, коли дізналася, що вона та інші студенти не приєднаються до таємної місії.
— Справа не в силі чи відданості, — пояснив Хан. — Ніхто не повірить, що ви з Нетрів. Якщо ми візьмемо вас із собою, це лише поставить під загрозу місію.
— Але ви не будете носити телефон, — продовжила Елсі. — А якщо вам знадобиться підкріплення?
— Нетрі виявилися небезпечнішими, ніж я пригадував, — сказав Хан. — Але вони не можуть бути гіршими за Екоруту чи Істрон.
Елсі не могла з цим посперечатися, і на її обличчі з’явилося деяке полегшення, коли Кемерон увійшов до будівлі з одягом, необхідним для місії. Група повернулася до свого житла, щоб підготуватися, тож Кемерон мав можливість зібрати необхідні інструменти.
Одяг сильно смердів. Він мав різні дірки, а деякі з них були нічим іншим, як ганчірками з отворами для голови, рук і ніг. У казармах їх не бракувало, але й прибирати чи латати їх теж не потрудилися.
Склад команди для таємної місії вже був визначений. Хан був очевидний, а Грант повинен був поїхати через своє становище як фахівець. Ітан вирішив залишитися, і ніхто не заперечував.
Після того, як студенти зникли з поля зору, тільки Амбер і Кора залишилися в ролі можливих кандидатів для місії. Хан хотів відмовити їм обом, але Амбер могла бути корисною завдяки своєму рівню, а Кора мала більше досвіду, ніж інші.
Крім того, Кора була приголомшливою, а Амбер за красою відставала від неї лише на кілька кроків. Вони могли б допомогти привернути увагу, якої прагнула група.
Чотири члени команди переодягнулися в новий одяг і зібралися на першому поверсі будівлі. Вони свербіли, смерділи, а їхні дірки оголювали шкіру, але Кемерон допомагав, чим міг.
Виявилося, що у солдатів у казармі були назальні спреї та інші подібні засоби, які допомагали впоратися із запахом, і Амбер та Грант без вагань скористалися ними. Натомість Хан відмовився від них, і Кора наслідувала його, оскільки хотіла відчути Нетрі на повну.
— Я чув, що кожен приносить щось на ці заходи, — сказав Кемерон, коли всі були майже готові до від’їзду.
Кемерон відкрив одну з коробок, яку солдати принесли разом з одягом, і виявив низку провізії. Більшість з них були консервними банками й пляшками, але Хан також побачив звичайні ножі, неушкоджений одяг, подушки та багато іншого.
— Що ви думаєте? — запитав Грант, дивлячись на Хана.
— Ці події — вечірки, так? — запитав Хан, і Кемерон швидко кивнув.
— Ну, на вечірку треба приносити випивку, — вигукнув Хан, піднімаючи одну з пляшок і відкриваючи її.
Група розгубилася, коли побачила, що Хан робить ковток з пляшки та робить огидний вираз обличчя. Випивка була жахливою, але на цьому сюрпризи не закінчилися.
Хан зробив ще один ковток, перш ніж вилити пляшку собі на голову. Він подбав про те, щоб випивка потрапила і на його пошарпаний одяг та розірвані черевики.
— Хіба ми вже не смерділи? — запитала Амбер.
— Ми ще занадто чисті, — заявив Хан. — Вилийте на себе кілька пляшок, але ходіть вулицями, поки випивка не висохла... Я не можу перетворити вас на мешканців Нетрів за один день, але я можу зробити вас одними з найбрудніших їхніх мешканців.
Далі
Том 3. Розділ 320 - Удача
Небажання групи не могло перемогти розумність ідеї Хана. Амбер, Грант і Кора облили собі голови та одяг випивкою, а потім вийшли з будівлі та покотилися курними вулицями. Хан, очевидно, був першим, хто пройшов через цей процес, і до кінця він виглядав досить погано. Його одяг був у незліченних плямах, обличчя було в бруді, а волосся нагадувало солому. Жовтуватий відтінок також покрив усю його фігуру. Кора, Амбер і Грант незабаром опинилися в стані Хана. У такому стані їм було некомфортно. Їм було важко рухатися з усім цим брудом на них, але Хан мимоволі розсміявся, побачивши це видовище. Тепер він майже розумів мадам. — Ми на місії! — поскаржилася Амбер. — Будь серйозним! — Вибач, — засміявся Хан. — Це просто занадто смішно. Грант почувався трохи краще, але Кора та Амбер мали проблеми, і вони їх показували, особливо Амбер. Вони продовжували поправляти свій одяг чи зачіску, навіть якщо їхні спроби лише погіршували їхній зовнішній вигляд. — Агов, я залишу тебе тут, якщо ти й далі намагатимешся виглядати добре, — дражнився Хан, наближаючись до Кори. — Не треба, я брудна, — поскаржилася Кора, навіть не зупинивши Хана, який обхопив її за талію. — Підійми очі, — прошепотів Хан, оскільки Кора не опускала погляду. Кора почувалася незручно, але не могла відмовити Хану. Вона підняла голову і стала жертвою довгого поцілунку. Жест здавався жахливим через бруд і сморід, але він також допоміг їй звикнути до свого стану. — Ну що, підемо? — запитав Хан, коли їхні губи розійшлися. Кора обмежилася кивком, і група почала рухатися. Вони не могли йти прямо з будівлі на захід, оскільки хтось міг побачити, як вони переодягаються, тому вони пішли в обхід і обійшли кілька кварталів, перш ніж вирушити в дорогу. — Не діліться випивкою, — вилаявся Хан дорогою. — І не дивіться вгору занадто багато. Не роздивляйся довкола і не думайте про нашу дорогу. Ми завжди можемо повернутися на головну дорогу, але ми не повинні зупинятися. Ці настанови були загальновідомими, коли мова йшла про Нетрі, але Амбер, Гранту і Корі було важко їх застосувати. Вони не знали, як висловити загальну невпевненість, характерну для кожного мешканця цього району, і були надто ввічливими у своїх жестах. Хан міг лише час від часу змушувати їх пити. Він не хотів, щоб вони сп’яніли, але випивка допомагала їм розслабитися і врешті-решт створила невимушену атмосферу. Місія все ще була пріоритетом, але троє почали безтурботно йти до місця призначення. Чотирьом довелося залишити свої телефони та техніку в житлі, але вони йшли на завдання не з порожніми руками. Окрім кількох пляшок і консервних банок, під одягом у них була захована зброя або корисні мазі. Щодо Хана, то йому довелося зробити дірку в білизні, щоб дістати свій ніж. Поки група продовжувала йти та пити, небо темніло. В міру того, як вони віддалялися від казарми й свого житла, навколо них поступово з’являлося все більше людей. Вони справді зливалися з натовпом, але це неминуче призводило до недоліків. — Ти набагато добріший до Кори, — поскаржилася Амбер, беручи Хана за руку. — Я знав, що твої справжні почуття до мене рано чи пізно випливуть назовні, — насміхався Хан. — Вона занадто мила для тебе, — насміхалася Амбер. — У цьому я з тобою згоден, — засміявся Хан. — Не говори так, — вилаяла Кора, беручи Хана за вільну руку. — Ти теж милий, але будь добрішим з Амбер. — Їй подобається, коли я її дражню, — відповів Хан. — Я розповім Корі, що ти це сказав, — пригрозила Амбер. — Вона ж тут, — вигукнув Хан. — Але це все одно спрацювало, — хихикнула Амбер. — Крім того, ти маєш бути вдячний, що я не використовую різні репліки. Я знаю, як зачепити твої найпотаємніші місця, бо Кора мені все розповідає. — Амбер! — покликала Кора. — Це змова, — задихаючись, промовив Хан, перш ніж втупився в Амбер поглядом. — Ти не спиш з нами. Що ж, мені доведеться відкласти вбік свою чесність, якщо Кора справді цього хоче. — Хане! — і Кора, і Амбер закричали, але сміх Гранта досягнув їхніх вух і змусив їх перемикнути їх увагу на нього. — Мадам мала рацію, — прокоментував Грант. — Ти бабій. — Що саме сталося в борделі? — з цікавістю запитала Амбер. — Що ти зробив з Ітаном? — Я впевнений, що з ним все буде добре, — хихикнув Хан. — Я нічого не скажу, — заявив Грант. — Сподіваюся, ти не зловживаєш довірою Кори, — оголосила Амбер, тягнучи Хана за руку. — Гей, я найвідданіший хлопець у світі, — заперечив Хан. — Тоді він був досить крутим, — сказав Грант. — Навіть Мадам не наважилася до нього доторкнутися після цього. — Після цього? — перепитала Амбер. — Ти маєш на увазі, що вона торкалася його до цього? Гей, Кора, допоможи мені. Тобі не цікаво? Питання Амбер не знайшло відповіді. Три пари очей, що зійшлися на Корі, побачили, що вона почервоніла, міцно тримаючи Хана за руку. У її виразі обличчя не було гніву. Вона лише хотіла бути ближче до Хана. — Ти боялася, що я тобі зраджу? — прошепотів Хан, нахиливши голову, щоб поцілувати Кору у волосся. — Я ніколи в тобі не сумнівалася, — відповіла Кора наймилішим тоном у світі. — Ти б ніколи мене не скривдив. Кора і Хан стали жертвами пильних поглядів. Здавалося, вони були на межі поцілунку, і їхні супутники зрозуміли справжнє значення слова «третє колесо», поки вони витріщалися на них. — Давай ще по одній, — Амбер прочистила горло і зробила довгий ковток зі своєї пляшки, щоб перервати цю романтичну мить. — Може, відпустиш мене? — запитав Хан. — Я б хотіла, — відповіла Амбер. — Але я можу зробити так, що ти не відмовишся від місії заради того, щоб бути з Корою. Грант обмежився сміхом і випивкою. Хан і Кора наслідували його, і незабаром жарти зазвучали, коли група рушила до місця призначення. Четвірка кілька разів звертала не туди, куди треба, і навіть ризикувала забути про свою місію, загубившись у цій веселій обстановці. Однак сморід і люди, які почали заповнювати їхнє оточення, змушували їх залишатися пильними. Амбер, Кора і Грант нарешті змогли побачити жвавість Нетрів, коли вони замаскувалися в цьому середовищі. Навіть Хан зумів знайти нові аспекти цього місця. Ніч завжди була надто небезпечною для Хана, але тепер він міг бачити все. Всі люди навколо нього були хворі, брудні, п’яні або ще гірше, але вони, здавалося, були дуже щасливі, що прийшли на цей захід. Хану було важко порівнювати свої спогади про Нетрі з цими сценами. Він згадував своє життя там як похмуре існування, сповнене небезпек і недовірливих людей, але прогулянка показала йому іншу правду. Четверо в команді мали за спиною поганенькі на вигляд рюкзаки. Вони видавали брязкіт через кілька пляшок і бляшанок, що вдарялися одна об одну, але перехожим, здавалося, було байдуже. Зазвичай ці люди оглядали групу, щоб перевірити, чи не можуть вони вкрасти рюкзаки. Однак усі були надто байдужими чи щасливими, щоб перейматися цим питанням. Час від часу на Кору та Амбер падали кілька хтивих поглядів, але це було все. Ця розслаблена і весела атмосфера лише посилилася, коли вночі почали лунати ритмічні звуки. Незабаром група знайшла джерело цих звуків, і видовище їх дуже здивувало. Будинки у Нетрях було надзвичайно легко переносити. Вони являли собою не що інше, як металеву черепицю та інші крихкі матеріали, складені докупи, тож розібрати їх не становило жодних труднощів. Сцена, яка розгорнулася перед Ханом та іншими, була результатом цього демонтажу. Громадяни розібрали багато будинків, щоб створити величезну площу, здатну вмістити майже сотню людей. Дехто навіть приніс відра чи інші предмети, щоб використовувати їх як сидіння навколо невеликого вогнища. Дехто з присутніх на площі кидав у вогонь різні предмети. Більшість з них складалися з майже порожніх пляшок, але деякі навіть мали папір, дерево або подібні легкозаймисті матеріали. На цьому особливості сцени не закінчилися. Навколо вогнища стояло кілька куп пляшок, подушок, консервних банок та інших випадкових предметів. Ті, хто приходив на площу, обов’язково щось додавали перед тим, як зайняти місце. На найпопулярніших місцях стояли понівечені барабани та майже розбиті гітари, але й на інших місцях теж були люди. Атмосфера в групі одразу ж стала напруженою. Вони дійшли до місця, про яке згадувала Мадам, тож таємна місія офіційно розпочалася. Легке запаморочення, викликане випивкою, вже не допомагало їм розслабитися. — Ще по одній! — несподівано вигукнув Хан, відпустивши Кору та Амбер, щоб зробити довгий ковток з пляшки у своєму рюкзаку. Хан був досить гучним, щоб привернути увагу людей на площі, але ніхто не поскаржився, коли він підійшов до багаття, щоб додати дві бляшанки з їжею до однієї з куп. До того часу, як він сів на порожньому місці, всі перестали звертати на нього увагу. Амбер, Кора і Грант не могли не відчувати вдячності. Вчинок Хана дав їм час заспокоїтися і повернутися до своїх справ. Вони швидко підійшли до вогнища, щоб скласти речі до купи, перш ніж дістатися до місця Хана. Троє залишалися трохи скутими навіть після того, як сіли, але Хан взяв справу у свої руки. Він почав жартувати та вести невимушені розмови, які змусили їх розслабитися. Тепер їхня роль полягала в тому, щоб насолоджуватися роллю і чекати, коли з’являться підозрілі фігури. Після того, як його товариші розслабилися, Хан вирішив піти на крок далі. Подія була надто схожа на вечірки Нітіса, тому він почувався впевнено у своїх діях. Поруч з його групою з’явилася самотня постать, і він без вагань звернувся до неї з питанням. — Гей, старий, — покликав Хан, прикидаючись майже п’яним. — Коли я можу взяти одну з тих пляшок? Це моя остання. — Я скажу тобі, якщо ти даси мені випити, — засміявся старий. — Нізащо, — відповів Хан, обіймаючи пляшку в руках. — А як же твої друзі? — запитав старий, переводячи втомлені очі з Амбер на Кору. — Я можу відповісти, якщо вони чемно попросять. — Не капризуй, старий, — вилаявся Хан, обхопивши руками шиї Амбер і Кори, щоб притиснути їх ближче до своїх грудей. — Вони обидві мої. Можеш забрати його, якщо хочеш. Амбер і Кора не знали, що відбувається, але вони мовчали й дозволили Хану зробити свою справу. Що стосується Гранта, то він насупився, перш ніж проігнорувати розмову. — На жаль, мені це не подобається, — зітхнув старий. — Чи не занадто ти жадібний? Ти помреш з голоду, перш ніж задовольниш їх обох. — Є й гірші способи померти, — гордо вигукнув Хан, і старий вибухнув гучним сміхом. — Молоді люди в наш час такі хитрі, — сказав старий, не перериваючи свого сміху. — Вони можуть взяти щось зі стосів лише тоді, коли вогонь ось-ось спалить їх. — Я повинен бігти за цим? — запитав Хан. — Це залежить від твоєї удачі, — засміявся старий, і на цьому розмова закінчилася. — Ти справді хороший у цьому, — прошепотіла Амбер, коли Хан відпустив її, щоб зосередитися на вогнищі. — Я хочу бути послом, — насміхався Хан. — У мене не було б до цього хисту, якби я не зміг досягти цього в моєму минулому домі. — Я все одно помщуся тобі за те, що ти використав мене для своєї вистави, — дражнилася Амбер. — Замовкни, жінко номер два, — пожартував Хан, лягаючи на коліна Кори й продовжуючи пити. — Ти занадто цим насолоджуєшся, — вилаявся Амбер, але Грант розсміявся і зробив всю атмосферу веселішою. Хан бавився більше, ніж зазвичай, поки група продовжувала пити та примудрялася хапати речі зі стосів. Він здавався повноправним членом Нетрі, але Кора відчувала себе не у своїй тарілці, коли дивилася на нього. Навіть Амбер щось помітила, але не змогла висловити цю емоцію словами. Хан виглядав не просто щасливим, а п’яним. Амбер і Кора знали, що здебільшого це була гра, але деякі його жести здавалися природними. Він звик до таких ситуацій, і вираз туги навіть з’являвся на його обличчі, коли він втрачав себе у мерехтінні вогню. Амбер і Кора не могли зрозуміти, як багато ця ситуація означала для Хана, а він нічого не пояснював. Це був не найкращий момент, щоб занурюватися у спогади про Нітіс, тому він насолоджувався, як навчили його Ніколси. Подія ставала дедалі безладнішою, коли всі напивалися. Хан навіть опинився серед незнайомих груп людей, співаючи незнайомі пісні та танцюючи, не стежачи за своїми рухами. Він був настільки досконалим, що Грант та інші занепокоїлися, чи не забув він про місію. Їхні побоювання були не зовсім безпідставними. Хан не стримував себе у святкуванні, а його супутники відставали від нього лише на крок. Вони мусили поводитися як звичайні мешканці, тобто напиватися, танцювати та щосили намагатися розважитися. — Хане, нас все одно всі бачать, — прошепотіла Кора, коли Хан повів її на одну з вулиць, з’єднаних з площею. — А було б добре, якби не бачили? — дражнився Хан, ведучи її за ріг, перш ніж притиснути до стіни. — Ти п’яний, — хихикнула Кора, перш ніж прийняти поцілунок, що впав на її губи. — Ти теж не твереза, — пожартував Хан, притулившись до шиї Кори. — Ха...! — Кора придушила стогін, обхопивши руками шию Хана. — Ми повинні повернутися до інших. — Амбер і Грант нарешті розважаються, — сказав Хан. — Давай зробимо так само. Кора не могла зупинити Хана, та й не хотіла цього робити. Вона дозволила йому підняти її за сідниці, коли вони продовжували цілуватися в цьому трохи ізольованому місці. У якийсь момент руки Хана стали марними. Кора обхопила його ногами за талію, а він притиснув її до стіни своїм тілом, тож йому більше не потрібно було нічого, щоб утримувати її на ногах. — Не тут, — поскаржилася Кора, коли руки Хана прослизнули під її пошарпаний пуловер і почали досліджувати її оголену шкіру. — Чому? — прошепотів Хан, не зупиняючись. Кора знову застогнала, коли руки Хана досягли її грудей, але вона раптом потягнула його за волосся і змусила відвести голову назад. Вона навіть пробурмотіла тверде «ні», побачивши його розчарований вираз обличчя. «Лііза ніколи б мене не зупинила, — зітхнув подумки Хан, перш ніж змусити себе заспокоїтися. — Що я взагалі роблю? Я не повинен їх порівнювати». Посеред його розгубленості Кора потягнула його голову, щоб поцілувати в щоку і прошепотіти на вухо: «Зачекай поки що. Я компенсую це тобі, коли ми повернемося до нашої кімнати». Солодкість і ледь помітна сором’язливість у тоні Кори розвіяли сум’яття, що заполонило розум Хана. Він вмить протверезів і відчув себе таким дурнем через свої попередні думки. — Мені надто пощастило, — прокоментував Хан, кладучи голову на плече Кори. Кора тихо хихикнула і почала пестити його брудне волосся. Вона також відчувала себе благословенною, але раптом праворуч від неї пролунав незнайомий чоловічий голос: «Ви вже зупинилися? Як шкода». Хан інстинктивно схопив Кору і штовхнув ногою в бік джерела голосу. Проте його удар нікуди не влучив. Його органи чуття також не змогли виявити значних рухів у мані навколо нього.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!