— Про яку суму йдеться? — запитав Хан.
— Давайте спочатку підемо до мого ковадла, — відповів Кертіс, і Хан та Амбер кивнули майстру Кенсенду, перш ніж піти за його учнем.
Кертіс провів їх за ріг, за яким ховався лаз, і спустився сходами, з’єднаними з цим отвором. Перед очима Амбер і Хана розгорнулася величезна підземна зала з набагато жвавішою атмосферою, і вони одразу побачили, що всі присутні були відносно молодими.
— Кертісе, у тебе нарешті є клієнт? — вигукнула жінка з холу, щойно трійця зійшла зі сходів.
— Замовкни, Бетті, — пирхнув Кертіс, увірвавшись до холу. — Я тут з лейтенантом Ханом.
— З тим самим Ханом? — Бетті ахнула, коли вона і всі інші в залі перевели свої погляди на Хана.
— Вона багатша за мене, — прокоментував Хан, вказуючи на Амбер, але цей коментар не вплинув на її ввічливу посмішку.
— Сер, дякую вам за вашу службу! — вигукнув учень.
— Дякую, сер! — за ним повторив інший учень, і багато інших вигукнули подібні репліки.
Хан мав можливість побачити, як звичайні громадяни ставляться до нього з цієї реакції. Він часто зустрічав начальників або солдатів свого рангу, але різні учні показували йому, що його слава була неймовірно позитивною. Він навіть помітив деяку пошану в деяких поглядах.
— Мені шкода, що вашим ковалем став Кертіс, — врешті-решт сказала Бетті.
— Бетті! — вилаявся Кертіс.
— Він поганий? — запитав Хан.
— Зовсім ні, — відповіла Бетті крізь сміх. — Але ми любимо дражнити його через його стиль.
— Стиль? — здивувався Хан, але відповідь на ці сумніви стала очевидною, коли він дійшов до кутка Кертіса.
Підземна зала була повна учнів, і всі вони мали невеликі кабіни з ковадлами в центрі. На коротких столиках, що розділяли різні приміщення, були виставлені різні матеріали та зброя, тож Хан зміг швидко розгледіти деяку зброю Кертіса.
Зброя була в порядку. Деякі екземпляри були неповними, але на них не було жодних пошкоджень чи тріщин. Проблема полягала в руків’ях, оскільки Кертіс намагався надати їм форму черепів.
— Ніхто не розуміє мого генія, — насміхався Кертіс, сидячи за ковадлом. — Битва починається ще до зіткнення зброї. Один лише погляд на мої творіння змусить ворогів зіщулитися від страху!
— Як хтось може побачити цей витвір, якщо я закрию його рукою? — чесно запитав хан. чесно запитав Хан.
Кертіс, здавалося, застиг, а інші учні також на секунду замовкли, а потім вибухнули гучним сміхом. Швидко виникли насмішки, але Кертіс, здавалося, був здатний ігнорувати їх усі.
Хану подобалася ця жвава атмосфера. Він вважав за краще її, ніж важку політичну напругу, але все ще відчував занепокоєння з приводу фактичної корисності цих дивних ручок.
Проте зброя Кертіса перевершила його очікування. Хан взяв меч на столі біля учня і помітив, що його дивне руків’я здається неприродно зручним. Отвори для очей і носа черепа зовсім не заважали йому триматися.
— Навіщо взагалі потрібно було робити таку форму руків’я? — запитав Хан. — Я не скаржуся, мені просто цікаво.
— Мій геній може проявитися лише тоді, коли я можу працювати так, як хочу, — вигукнув Кертіс. — Це так, ніби моя мана знає, що я займаюся улюбленою справою.
На щастя для Кертіса, Хан міг повністю зрозуміти це твердження. Мана могла реагувати на почуття самостійно, якщо вони були достатньо інтенсивними. Те, що він міг виражати такі ефекти, навіть не усвідомлюючи цього, свідчило про талант Кертіса.
— Правила цеху змушують мене попередити вас, що я вперше створюю щось із матеріалів, стійких до хаосу, — зізнався Кертіс, коли сміх стих. — Я працював над кількома предметами з цих металів для майстра Кенсенда, але ніколи раніше не робив з них повноцінну зброю.
— Скільки вона буде коштувати? — запитав Хан.
— Я не можу бути впевненим, поки не побачу її специфіку, — пояснив Кертіс.
Хан підняв телефон і переглянув меню програми Божественного Женця. На екрані з’явилося кілька голограм, коли він дійшов до розділу, де описувалося, які ножі підходять для цього бойового мистецтва, і Кертіс ретельно їх вивчив.
— Нинішня ціна на стійкі до хаосу сплави не надто висока, — прокоментував Кертіс. — Чи не хочете ви пожертвувати деякою довжиною, щоб зробити ніж ще дешевшим?
— Я був би проти, — відповів Хан. — Я не хочу мати проблем з його досяжністю.
— Ви впевнені, що вам потрібна зброя другого класу? — запитав Кертіс. — Я знаю, що можу зробити ніж першого класу, який прослужить кілька років навіть під впливом стихії хаосу. Я впевнений, що в бою ви навіть не застосовуєте заклинання постійно, тож це може допомогти знизити ціну.
Кертіс правильно розумів битви, але це не стосувалося ситуації з Ханом. Його аномалія постійно надавала його мані властивостей стихії хаосу, тому її руйнівна сила впливала на його зброю навіть під час бойових мистецтв.
Крім того, Хан не хотів залишатися воїном першого рівня так довго. Йому все одно знадобилася б краща зброя, як тільки його мана досягне наступного контрольного пункту, тому він кивнув, не розглядаючи інших варіантів.
— Ці вимоги вам не допоможуть, — зітхнув Кертіс. — Мені потрібно забити багато шарів, щоб досягти цього рівня міцності, а це означає, що потрібні більш стійкі до хаосу сплави. Найнижча ціна, на яку я можу піти — дев’ять тисяч кредитів.
Хан не міг не здивуватися такій ціні, але, глянувши на Амбер, зрозумів, що вона відповідає її очікуванням. Вона навіть кивнула на знак схвалення.
— Мій Майстер взяв би з тебе втричі більше, — сказав Кертіс. — Я не можу дочекатися, коли отримаю його схвалення і почну заробляти шалені гроші, як він.
— Раджу тобі не говорити так перед клієнтами, коли піднімешся нагору, — хихикнула Амбер.
Очі Кертіса розширилися, і на його обличчі з’явилася незграбна посмішка, коли він подивився на Хана. Однак останній ледве почув його останній коментар.
«Дев’ять тисяч кредитів, — вигукнув подумки Хан. — І ціна тільки підніметься, коли мені буде потрібна краща зброя. Гадаю, мені треба знайти спосіб заробити грошей».
— Хане, це найкраща пропозиція, яку ти знайдеш, — сказала Амбер, побачивши, що Хан мовчить.
— Я згоден, — вигукнув Хан, вирвавшись зі своїх думок. — Скільки часу тобі знадобиться на його виготовлення?
— Я можу замовити сплави вже зараз, — оголосив Кертіс. — І коли вони прибудуть, я повністю зосереджуся на проєкті. Думаю, я закінчу ніж за пару тижнів.
— Тобі потрібна моя оплата зараз? — запитав Хан.
— По-перше, мені потрібна ваша основна рука для замірів, — відповів Кертіс.
— Зможеш зробити його для обох? — запитав Хан.
— Звичайно, — відповів Кертіс, перш ніж використати один зі своїх інструментів, щоб виміряти долоні й пальці Хана.
Після цього Амбер і Хан залишили Кертіса працювати, а Хан завершив оплату на ковадлі майстра Кенсенда. Фінанси Хана значно зменшилися, але він все ще не відчував прив’язаності до грошей.
— Мені потрібно відвідати «Короля Звірів», — сказав Хан, коли вони вийшли з крамниці та повернулися на вулиці Рібфелла. — Ти можеш повернутися до табору, якщо хочеш.
— Не турбуйся про це, — весело відповіла Амбер. — Я хочу подивитися, як ти вибираєш собі Заплямованих тварин.
— Тобі, мабуть, дуже подобається проводити зі мною час, — дражнився Хан.
— Взагалі-то, так, — посміхнулася Амбер. — Особливо тепер, коли я не боюся розбити твоє серце.
— Ти б точно в мене закохалася, — пожартував Хан.
— Якби ж то! — насміхалася Амбер. — Я хочу, щоб мій чоловік був розумним і освіченим.
— Коли це я став тупим? — запитав Хан.
— Нагадати тобі, хто показав тобі, як знімати Кредити з консолі? — глузувала Амбер.
— Ніхто не може дивитися крізь моє минуле, — зітхнув Хан. — Моє бідне серце розпадеться серед цих упереджених багатіїв.
Амбер засміялася, але нічого не сказала, і незабаром вони повернулися до своїх випадкових розмов. Частина комерційного району, де працювали із Заплямованими тваринами, була не дуже близько від їхнього місця, але вони не проти були пройтись пішки.
Врешті-решт вони дійшли до «Короля Звірів», і той самий консультант, що й минулого разу, привітав їх широкою посмішкою. Він, здавалося, був у захваті, побачивши, що Хан повернувся лише через тиждень.
— Сподіваюся, Заплямована мавпа не створила проблем, — оголосив офіціант після обміну привітаннями.
— Ні, все було чудово, — відповів Хан. — Вона ламає кістки так само легко, як і рекламується.
Консультант не знав, як реагувати на цю заяву, тим більше, що мова, ймовірно, йшла про заможних рекрутів. Чоловік обмежився тим, що потирав руки, очікуючи почути причину такого візиту.
— Цього разу мені потрібна партія Заплямованих тварин, — швидко продовжив Хан. — Вони не повинні бути такими ж сильними, як мавпа, але я не хочу, щоб моїм учням було занадто легко.
— У мене є саме те, що ви шукаєте, — вигукнув консультант, перш ніж повести Хана та Амбер до однієї з кліток у кінці першого поверху.
У клітці було п’ять заплямованих змій, які пройшли через низку біонічних удосконалень. Деякі з них мали металеві насадки на хвостах, інші мали ікла, що світилися, а одна навіть мала пару невеликих ручок посередині тулуба.
Вони виглядали як справжні Заплямовані тварини, але Хан відчував, як мало мани в їхніх тілах. Вони були трохи більше, ніж звичайні звірі, що дало йому шанс використати шанс, закладену минулого разу.
— Скільки вони коштують? — запитав Хан, зберігаючи покерний вираз обличчя.
— Зазвичай я продаю Заплямованих змій по кілька тисяч Кредитів за штуку, — радісно оголосив консультант. — Але я зроблю спеціальну знижку, оскільки це вже ваш другий візит сюди. Ви можете взяти їх усіх за три тисячі п’ятсот Кредитів.
— Це дуже щедро з вашого боку, — сказав Хан.
— Дурниці, — хихикнув консультант. — Ми пропонуємо тільки найкраще, особливо таким перспективним героям.
— Чому ж тоді ви берете так багато? — запитав Хан, коли його тон став холодним. — Ці змії не мають і десятої частки мани мавпи, а я розглядаю їх усіх.
Посмішка консультанта застигла, і навіть його руки перестали рухатися. Амбер, схоже, не знала багато про Заплямованих тварин, тож вирішила, що ціна на змій трішки завищена, але Хан бачив цю аферу наскрізь.
— Здається, «Короля Звірів» цікавлять лише Кредити, — зітхнув Хан з розчарованим обличчям. — Не можу повірити, що ви не дбаєте про майбутнє солдатів.
— Ні, будь ласка, я не... — затнувся консультант.
— Ходімо, професоре Телдом, — перебив його Хан, розвертаючись, щоб піти до виходу. — Зрозуміло, що ця крамниця не має інтересів Глобал Армі в серці.
Амбер підіграла, але їй довелося пройти повз Хана і прикрити рот, оскільки на її обличчі з’явилася весела посмішка. Втім, це лише зіграло на руку Хану, оскільки консультант побачив, як найсильніший з них намагається поспіхом покинути крамницю.
— Будь ласка, зачекайте! — гукнув консультант, поспішаючи за Ханом та Амбер. — Я не знав, що змії були частиною поганої партії! Люди на верхніх поверхах, мабуть, помилилися!
Хан і Амбер не зупинялися, а консультант навіть не потрапив у поле їхнього зору. Він почав панікувати, що змусило його вдатися до радикальних заходів.
— Чому б мені не віддати вам Заплямованих змій безкоштовно, поки ви робите іншу покупку? — крикнув офіціант. — Я, звичайно, додам спеціальну знижку, щоб загладити цю непрощенну помилку.
Хан повільно зупинився, і Амбер наслідувала його. Він повернувся, але вона вигукнула виправдання, щоб покинути магазин, оскільки не змогла придушити свою посмішку.
— Яка знижка? — запитав Хан холодним голосом, щойно консультант почав демонструвати деяке полегшення.
— Я знижую ціну на п’ятдесят відсотків! — вигукнув консультант.
— Це те саме, що ви зробили з Заплямованою мавпою, — похитав головою Хан. — Здається, крамниця не така вже й жалюгідна, як я думав.
Хан знову повернувся, щоб піти, але консультант одразу ж почав збільшувати знижку. Хан вдав, що нічого не чує, і зупинився лише тоді, коли в залі пролунали слова «вісімдесят відсотків».
Далі
Том 3. Розділ 309 - Вага
— На скільки ти його обікрав? — Амбер засміялася, коли Хан вийшов з Короля Звірів. — Я тут ні при чому, — збрехав Хан. — Він все зробив сам. — Скільки? — наполягала Амбер, розширюючи свою посмішку. — Я міг би отримати десять Заплямованих тварин менш ніж за дві тисячі Кредитів, — зізнався Хан. — Ти маленький диявол, — хихикнула Амбер. — Навіщо ти взагалі так на нього наїхав, якщо Глобал Армі повернула б тобі гроші за покупку? — Мені може знадобитися ця крамниця в майбутньому, — зізнався Хан. — Відтепер вони не намагатимуться мене обдурити. Можливо, я навіть отримаю доступ до знижок, коли згадаю про сьогоднішні події. — Ти розумний маленький диявол, — прокоментувала Амбер. — Хоча, навіщо вони тобі взагалі потрібні? Наші студенти — рекрути. Я не думаю, що вони можуть зіткнутися з чимось сильнішим, ніж Заплямовані тварини. Питання Амбер було слушним, але вона не знала, що деякі техніки Хана потребують крові та частин тіла. Для [Кривавого Вихору] і вищих контрольних точок [Кривавого Щита] одних лише Заплямованих тварин було б недостатньо, тож йому довелося б купувати монстрів або сильніших істот, щоб виконати їх. Глобал Армі не повертала гроші за покупки, які не мали нічого спільного зі студентами, а фінанси Хана вже значно скоротилися. Мати надійну крамницю, яка могла б надати йому те, що він потребував, за низькою ціною, здавалося майже необхідним у його ситуації. — У мене є свої причини, — заявив Хан, обираючи слова, які не були брехнею. Амбер поважала потребу в приватності, особливо в такої виняткової людини, як Хан. Майже кожен воїн вважав за краще тримати в таємниці деталі своїх мистецтв і заклинань, тому вона обмежилася кивком і змінила тему. — Ти знаєш, що міг би почекати, перш ніж замовляти зброю? — запитала Амбер, коли вони почали прогулюватися вулицями без певної мети. — Хто знає? Вартість стійких до хаосу сплавів могла б знизитися за кілька місяців. Це допомогло б заощадити трохи Кредитів. — А як би я за цим слідкував? — запитав Хан. — У моїй родині є людина, яка цим займається, — відповіла Амбер. — Я не запропонувала цього раніше, бо ти, здається, був налаштований купити зброю одразу. — Не хвилюйся, — заспокоїв Хан. — Я все одно хотів отримати своє спорядження якомога швидше. — Я думала, що після вчорашнього безладу ти хочеш триматися подалі від тренувальних залів, — піддражнила Амбер. Хан розповів, що сталося перед зустріччю. Амбер знайшла цю історію кумедною, тож вона не проти була використати її, щоб прозондувати його свідомість. — Я відчуваю себе голим без ножа, — вигукнув Хан. — Без нього я не можу використовувати всю свою силу. — А навіщо тобі взагалі використовувати всю свою силу? — засміялася Амбер. — Рібфелл це не поле бою. Хан не відповів. Він відвів погляд і загубився в прекрасних пейзажах, що заповнили його зір. Він міг бачити велич людських технологій у кожному куточку, але його органи чуття інстинктивно відстежували ману, що вивільнялася в навколишньому середовищі. Хан був у безпечному місці, але його розум був готовий до битви. — Здається, поле бою це частина мене, — прошепотів Хан, і Амбер втратила дар мови. Амбер часто забувала, що Хан бачив набагато більше, ніж вона. Він міг сміятися, жартувати та нормально розмовляти, але він також був людиною, яка вбивала і пройшла через жахливі випробування. Його чесність щодо неї намагався приховати солдат за юнацьким обличчям, але вона неминуче бачила його час від часу. — Ходімо поїмо, — радісно оголосила Амбер, щоб змінити тему, хапаючи Хана за руку. Хан повернувся до реальності та скористався нагодою, щоб знову почати дражнити Амбер: «Бідолашна Кора. Їй довелося вибрати такого популярного хлопця». — Я не буду платити за твою їжу, якщо ти продовжуватимеш говорити нісенітниці, — хихикнула Амбер, не відпускаючи Хана. — Моя рука — ваша, мем, — ввічливо вигукнув Хан, і незабаром вони повернулися до нешкідливих жартів і сміху. У Рібфеллі було дуже легко вбити час. Численні крамниці, розташовані у віддалених частинах комерційного району, та різноманітні атракціони дозволяли Хану та Амбер проводити цілі години, просто роздивляючись виставлені товари або розмовляючи за смачними напоями. Хтось міг би розцінити це як побачення, але Амбер і Хан досягли мовчазного порозуміння на цю тему. Вони просто робили все можливе, щоб насолоджуватися спілкуванням як друзі, не задумуючись над своєю поведінкою. Коли вони повернулися до тренувального табору, сонце вже почало сідати. Телефон Хана дзвонив безперервно через велику кількість Заплямованих тварин, яких прислав з «Короля Звірів», але він змусив солдатів, яким доручили це питання, розмістити всі клітки в ангарі. Не було потреби годувати цих істот, оскільки вони мали померти заради його уроку. До уроку залишалося лише кілька годин, тож, розлучившись з Амбер, Хан попрямував до своєї квартири. Настрій у нього був напрочуд фантастичний. Він посміявся з другом, подбав про свій ніж і заклав фундамент для тривалих стосунків з корисною крамницею. Здавалося майже нереальним, що лише тиждень тому він був посеред поля бою. Після кількох ментальних вправ він прийняв душ. Хан подбав про те, щоб прийти до ангара раніше, і без вагань поринув у медитативний стан, чекаючи на прибуття своїх учнів. Рекрути прийшли вчасно, але десяток з них не з’явився. Хан знав, що зустріч з представниками пройшла добре, тому не звинувачував себе в тому, що сталося. Він не міг примусити таких юнаків і дівчат відвідувати його уроки. Коли Хан розплющив очі, перед його очима розгорнулася низка нерішучих і стурбованих облич. Вигляд десяти маленьких кліток в глибині ангара змусив рекрутів згадати урок із Заплямованою мавпою, що, природно, налякало їх. — Є різниця між тим, щоб зруйнувати вашу наївність і залишити шрам на все життя, — оголосив Хан, підвівшись і поклавши руку на клітку поруч. — Я змусив вас зустрітися з супротивником, якого ви не змогли б перемогти, але сьогоднішній урок буде іншим. Хан ступив крок вперед і підійшов до своїх рекрутів. Він уже вирішив, хто битиметься із Заплямованими тваринами, але хотів побачити, чи не змусить його змінити свою думку нинішня перевірка. — Сьогоднішні Заплямовані тварини слабкі, — нарешті продовжив Хан. — Ви всі можете їх перемогти. Я знаю це, бо перевірив ваші здібності. Однак я не хочу бачити просту перемогу. Рекрути не до кінця зрозуміли значення слів Хана, та він не дав їм часу на роздуми. Він розвернувся, щоб підійти до кліток, і під час прогулянки з його вуст зірвалося ім’я: «Селін!» Це слово здивувало рекрутів, але всі вони повернулися до молодої дівчини, яку покликав Хан. Селін була однією з найслабших учениць у класі. Її наповнення маною було не найкращим, і те ж саме стосувалося її рівня майстерності. Її інстинкти також були досить поганими через її боязкий характер. — Ти погано справляєшся, і це нормально, — пояснив Хан, стрибаючи на одну з найменших кліток. — Але ти нічого не доб’єшся, поки не наберешся впевненості. Сьогодні ти будеш першою, хто вб’є Заплямовану тварину. Сподіваюся, ти готова. — Сер, можна мені перший раунд? — запитала Елсі, коли Селін повільно зробила крок вперед, щоб покинути групу. — Ні, ти нічому не навчишся, б’ючись, — відмовив Хан. — Твоє завдання сьогодні — спостерігати. Ця заява ще більше збентежила рекрутів, але ніхто з них не поскаржився. Вечеря два дні тому залишила певну напругу між ними та Ханом. Він, очевидно, не звертав на це уваги, але студенти не відчували бажання ставитися до нього по-дружньому так швидко. Селін покинула групу, а інші рекрути відійшли до відкритої стіни, щоб дати їй простір. Хан кивнув, оглядаючи місце події. Селін явно хвилювалася, але вона зайняла бойову позицію і підготувала свою ману до неминучого бою. — Готова? — запитав Хан, коли відчув, що її мана знаходиться в потрібних місцях. Селін кивнула, і Хан доторкнувся до ярлика на клітці. Конструкція все ще була вкрита темною тканиною, але щойно вхід до неї відкрився, на неї почала тиснути маленька фігура. Не минуло багато часу, як з-під тканини висунулася голова рептилії та видала сердите шипіння. Рекрути та Селін знову відчули здивування, побачивши Заплямовану змію. У своєму житті вони бачили не так вже й багато Заплямованих тварин, але на вступному іспиті їм довелося зустріти дещо набагато загрозливіше. Заплямована змія була маленькою, ледь сягала двох метрів завдовжки, а короткі металеві руки, що росли з її тіла, здавалися марними. Вона кинулася на Селін, щойно втупивши свої рептильні очі в її постать, але швидкість її була невелика. Селін швидко сконцентрувалася і викинула ногу вперед, як тільки змія спробувала стрибнути на неї. Рекрутці не вдалося правильно використати ману, але її удар був точним і влучив істоті в центр пащі. Величезної фізичної сили, що містилася в тілі Селін, вистачило, щоб змія відлетіла геть. Істота не зазнала жодних ушкоджень, а її агресія змусила її миттєво вистрілити в бік рекрутки, але вона відповіла ще одним ударом ногою. Селін постійно помилялася у своєму бойовому мистецтві, але поступово звикла до цих обмінів. Вона була швидшою і сильнішою за змію, тож її базових форм було достатньо, щоб відбиватися від неї. Потім один з її ударів ногою врешті-решт зміг правильно розгорнути ману. Нога Селін потрапила прямо під голову змії, і шматок її тіла розлетівся на шматки. Істота відлетіла вбік і намагалася опанувати себе. Відносно товстий шматок м’яса утримував голову на місці, але було зрозуміло, що пошкодження були надто серйозними. Змія мала дякувати своїм мутаціям за те, що змогла пережити такі глибокі поранення. Селін екстатично посміхнулася, побачивши, що заплямована змія не може поворухнутися. Вона навіть підстрибнула на місці, щоб висловити своє щастя. Вона самотужки перемогла свого супротивника, нарешті довівши, що теж може битися, як і її товариші. — Що ти робиш? — холодний голос Хана перервав цей щасливий момент. Фігура Селін напружилася, і вона навіть виконала військове вітання, перш ніж зосередитися на Хані. Вона не знала, чому він був таким холодним і відстороненим, але не хотіла, щоб її поведінку можна було звинувачувати. — Чому ти перестала битися? — запитав Хан, вказуючи на поранену змію. — Твій супротивник живий. Убий його. — А вона вам не знадобиться для інших уроків, сер? — чесно запитала Селін. — Це і є урок, — пояснив Хан. — Я ж казав тобі. Я не хочу бачити перемог. Жодна з цих Заплямованих тварин не повинна вижити сьогодні. Розуміння нарешті прийшло до рекрутів. Хан не лише намагався підвищити їхню впевненість у собі. Він також хотів, щоб вони звикли до вигляду крові. Якщо вони не вагатимуться вбивати зараз, є велика ймовірність, що вони добре впораються на полі бою. Селін також зрозуміла мету уроку. Вона ковтнула і підійшла до Заплямованої змії, але її поганий стан змусив її завагатися. Змія не могла рухатися належним чином, але вона боролася. Вона не припиняла намагатися змінити своє положення, але від цього лише звивалася і крутилася сама на собі. Кожен її рух забруднював підлогу темною кров’ю, а шипіння часто супроводжувало ці події. — Селін, зроби це, — наказав Хан, змушуючи Селін вийти зі стану заціпеніння. Селін не відчувала жалю до Заплямованої тварини, але ця сцена була надто потворною для неї. Вона підняла ногу і вдарила нею, щоб розчавити голову змії, але не влучила в ціль, оскільки в останню секунду заплющила очі. Хан нічого не сказав. Дехто з присутніх спробував розсміятися, але Хан змусив їх замовкнути своїм холодним поглядом. Селін не дуже добре справлялася, але він не дозволив би нікому порушити її концентрацію. Селін глибоко вдихнула, перш ніж знову підняти ногу. Вона не заплющила очі, але не змогла правильно використати свою ману, тому її атака не розтрощила голову змії. Істота вижила і змусила її повторити свою техніку. Третій, четвертий, п’ятий удар ногою, але Селін щоразу не змогла правильно використати ману. Вона не могла не втратити концентрацію посеред цієї жалюгідної сцени, і кожна невдача лише посилювала її неспокій. Селін хотіла, щоб битва закінчилася, але Заплямована змія просто не хотіла вмирати. Вона ще тричі вдарила потвору ногою, але та вже ледве намагалася зібрати ману. Скиглення і тихі благання навіть виривалися з її рота, коли вона благала звіра перестати дихати. Тепер став очевидним складний аспект уроку. Перемога над слабкими Заплямованими тваринами не була проблемою для рекрутів з посиленими тілами та бойовими мистецтвами. Насправді це було відносно легко. Однак, власне вбивство було важким. Селін ніколи не виконувала свою техніку правильно, але Заплямована змія врешті-решт померла під її тупотом. Її атаки тривали навіть після того, як голова істоти перетворилася на криваву масу, і вона впала на підлогу, щоб заплакати, коли помітила, що її битва нарешті закінчилася. Хан миттєво підбіг до Селін, і вона не стрималася, щоб не розплакатися на його плечі, як тільки він промовив заспокійливі слова. Йому довелося допомогти їй встати та повернутися до своїх товаришів, а згодом його замінив один з її друзів. — Вбивати нелегко, — оголосив Хан, коли побачив, що Селін витерла сльози. — І не повинно бути легко. Вчіться вбивати, але не ігноруйте вагу життя. Це важкий шлях, але я тут, щоб зробити його трохи легшим.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!