Ніхто не очікував такого результату. Зрештою, до моменту падіння Езтлі виглядав чудово. Проте, неможливо було заперечувати цю дивовижну сцену. Всі стояли ошелешені, оскільки зелена кров продовжувала витікати з рота Еф’і, утворивши велику калюжу.
Теко негайно вистрілив вперед, щоб перевірити, як там Езтлі. Здивування на його обличчі посилилося, коли він поклав руку на спину прибульця і вивчив його стан. Теко не міг не підняти свої чотири очі на Хана, який з усіх сил намагався тримати спину прямо.
Хан точно знав, що сталося. Він був єдиним серед натовпу, хто стежив за станом Езтлі під час бою. Він відчував, як його удари продовжували дестабілізувати внутрішні органи супротивника, поки його тіло не змогло більше їх витримати.
Переломний момент призвів до ланцюгової реакції, яка охопила різні органи. Цілі частини нутрощів Езтлі відмовили через хаос, який посіяв Хан своїми ударами. Тканини, мана і кров Еф’і фактично обернулися проти свого власника після того, як вплив Хана став занадто інтенсивним, щоб його можна було придушити.
«Воно працює» — подумав Хан, намагаючись стабілізувати своє уривчасте дихання.
Запаморочення заповнило його розум, і відчайдушне бажання знепритомніти мало не змусило його сісти, але він придушив ці почуття, щоб залишитися на ногах. Хан мав щось довести цій бойовій расі. Він повинен був показати Еф’і, що є загрозою, гідною їхньої поваги.
Солдати та Еф’і, що були присутні на місці події, пережили безліч емоцій, коли їхні погляди впали на Хана. Вони бачили численні рани на його плечах, голові, спині та грудях, але вони також помітили, що він не зважав на них.
Хан був закривавлений, але все ще стояв на ногах. Крім того, його блакитні очі залишалися широко розплющеними навіть після того, як Езлі впав на землю. Здавалося, він був готовий продовжувати боротьбу, навіть якби продемонстрував свою обізнаність про умови, в яких опинилася Езлі.
— [Ти стримувався]? — врешті-решт запитав Теко, перш ніж жестом наказав своїм підлеглим схопити Езлі.
— [Так], — чесно зізнався Хан зі своїм поганим акцентом.
— [Добре], — сказав Теко, підводячись. — [Інакше ти б не вижив у турнірі].
Хан зберіг покерний вираз обличчя, але в його голові неминуче з’явилися питання. Він хотів дізнатися справжнє значення цих слів, але це був не найкращий момент.
— Я ж казав, що він готовий! — лейтенант Унчай розсміявся, роблячи крок вперед і кладучи руку на спину Хана, переконуючись, що він не торкається жодної травми.
— Я в порядку, — прошепотів Хан, коли зрозумів, що лейтенант намагається його підтримати.
— Я відведу Хана до медичного відсіку, — оголосив лейтенант Унчай, відсмикуючи руку і витираючи кров зі своєї уніформи. — Якщо ви не хочете, щоб він бився з кимось іншим.
— Не можу дочекатися, коли побачу його на турнірі, — відповів Теко з дивною посмішкою. — Він може перемогти [Езтлі], але наші кандидати набагато сильніші.
Після цієї заяви Хан зрозумів значення попередніх слів Теко. Езтлі не брав участі в турнірах, бо не був достатньо сильним, щоб бути там.
Ця новина спробувала зламати покерне обличчя Хана, але він зумів придушити будь-який проблиск. Він міг би грати набагато краще, але все ж таки перевірив свою справжню наступальну міць проти Езтлі. Сильніших суперників буде важко перемогти, якщо він не покращиться.
— Скільки часу у мене є до турніру? — прошепотів Хан, коли Еф’і кивнув йому і почав покидати сцену.
— Три тижні, — відповів лейтенант Унчай.
— Сподіваюся, в цьому таборі є тренувальний зал, — додав Хан.
— Глобал Армі вже дала свою згоду, — відповів лейтенант Унчай. — Ти можеш знищити стільки манекенів, скільки захочеш, аби тільки повернути фасвайт додому.
— Фасвайт вже вдома, — прокоментував Хан. — Мені потрібен тренувальний зал, щоб нікого не вбити.
— Це зарозуміла заява, — відповів лейтенант Унчай. — Еф’і на турнірі не будуть слабкими. Не варто їх недооцінювати.
Хан обмежився кивком, але в його голові пролунала інша відповідь. Він бачив, що той був іншим. Еф’і, що стояли перед ним, і більшість солдатів ніколи не брали участі у війні, і Хан відчував, що здатен це помітити. Він був справжнім солдатом, тоді як більшість воїнів у таборі ніколи нікого не вбивали.
Рівень його рішучості лежав в іншій площині. Еф’і поклонялися бойовій доблесті, але Хан вже встиг проявити себе на справжньому полі бою. Його розум торкався думок, яких не було в його оточенні, і це було його найбільшою перевагою в майбутньому турнірі.
— Ходімо до медичного відсіку, — нарешті оголосив лейтенант Унчай, перш ніж зробити крок уперед.
Хан пішов за своїм начальником через величезний табір, а на нього звернули увагу численні погляди. Солдатам і Еф’і було легко впізнати іноземців, а його закривавлений стан не допоміг йому залишитися непоміченим.
Перед Ханом то з’являлися, то зникали численні будівлі. Більшість з них були житлами, але багато з них належали до певних родів військ. Тренувальний табір Ілако відрізнявся більшою різноманітністю, але поселення Онії мало споруди, в яких займалися просунутими предметами, особливо коли мова йшла про створення синтетичних мано-ядер.
Виявилося, що табір мав три медичні відсіки, два з яких знаходилися на околиці поселення. До одного з них дует дістався досить швидко, і низка медсестер зайнялася пораненнями Хана, щойно він увійшов до порожньої кімнати.
Медсестри наклали примочки і перев’язки, а потім примусили Хана заснути. Вони наказали йому спати до кінця дня, але він обмежився коротким сном, який тривав лише кілька годин. Лейтенант Унчай все ще чекав на нього, коли він вийшов з будівлі.
— Зараз я покажу тобі твоє житло, — вигукнув лейтенант Унчай, коли вони почали йти.
— У цьому немає потреби, — відповів Хан. — Я, мабуть, проведу ці тижні в тренувальному залі. Просто попросіть когось принести подушку.
— Без матраца? — пожартував лейтенант Унчай, перш ніж відправити серію повідомлень на свій телефон.
Після цих слів лейтенант змінив напрямок. Він повів Хана в іншу частину околиці табору, щоб дійти до гігантської темної будівлі, в якій містилися різні тренувальні зали. Хан міг користуватися найсучаснішими приміщеннями завдяки своєму статусу володаря хаосу.
— Хтось приноситиме тобі їжу тричі на день, — пояснив лейтенант Унчай після того, як вони зупинилися перед одними з останніх розсувних дверей. — У таборі є майстри, але, боюся, вони не зможуть допомогти тобі з твоєю стихією. Ти все ще можеш попросити когось наглядати за тобою, коли справа доходить до твоїх бойових мистецтв, але щось мені підказує, що ти відмовишся від цієї пропозиції.
— Мені лише потрібно, щоб ви нагадали мені, коли наближається день турніру, — сказав Хан, відмикаючи двері своїм телефоном і оглядаючи темну залу.
Тренувальна зала була майже повністю порожня, але окремі місця на підлозі спалахували білим світлом, коли Хан торкався їх ногами. Він швидко знайшов отвір, куди можна було покласти телефон, і навіть помітив невелике ліжко в кутку.
— Ти можеш зв’язатися зі мною через тренувальний зал, — оголосив лейтенант Унчай. — В іншому, я постараюся, щоб твоє перебування тут було якомога спокійнішим. Я знаю, що це втрата для твоїх цілей, але Глобал Армі цінує фасвайт набагато більше, ніж потенційного посла.
— Не хвилюйтеся, я розумію, — сказав Хан, перш ніж кивнути лейтенанту Унчаю та опечатати тренувальну залу.
Три тижні на Онії й власне турнір могли б дати Хану час налагодити значущі стосунки з Еф’і або іншими солдатами в таборі. Однак здобуття фасвайта була важливішою в очах Глобал Армі, тому тренувальна зала мала бути його першочерговою турботою.
«Зараз» — подумав Хан, підключаючи свій телефон до тренувальної зали та починаючи переглядати різні меню.
Його ідея для турніру була досить простою. Ніколси могли перетворювати поштовхи на удари, а руки на мечі завдяки своїй здатності маніпулювати маною. Хан хотів застосувати цю ж теорію до стилю Блискавичного демона, але його мета не передбачала різкої зміни природи його енергії.
Стихія хаосу вже несла в собі руйнівні властивості. Вони не були потужними, коли Хан обмежувався тим, що спрямовував свою енергію вперед, але він міг змінити це, застосувавши вчення Ніколсів.
Процес не вимагав глибоких емоцій чи думок, пов’язаних з образами, що зображували руйнування. Хан мав працювати над своєю основою, щоб покращити свої атаки. Його здатність маніпулювати маною мала перевищити поточний рівень, щоб стати загрозливою.
Хану не потрібно було перевіряти свій поточний рівень майстерності. Він був компетентний в обох своїх бойових мистецтвах, тому його тренувальні манекени повинні були відповідати простій вимозі. Вони мали бути стійкими до внутрішніх пошкоджень.
«Три тижні, — подумав Хан, коли з майстерень залу почали лунати звуки. — За цей короткий час я не зможу зробити багато, але, можливо, зможу досягти пристойного рівня, якщо зосереджуся на одній натурі».
Хан хотів досягти рівня Ліізи у сфері маніпуляцій, але зараз йому це було не потрібно. Правила турніру були проти нього, але він міг зробити все можливе, щоб навчитися покращувати вроджені можливості стихії хаосу. Коротко кажучи, він повинен був скоротити кількість ударів, необхідних для того, щоб звалити супротивника з ніг.
Перспектива турнірних боїв вимальовувалася в його голові чітко. Хан міг здогадатися, що чекатиме на нього під час змагань, коли використовував Езтлі як відправну точку. Його супротивниками будуть повноцінні воїни, які не мають обмежень на свої заклинання. Йому доведеться мати справу з Еф’і, готовими проявити пік своєї сили, коли йому доведеться стримувати свої найкращі атаки.
Езтлі майже вдалося довести Хана до його межі. Він міг використовувати [Кривавий Щит], щоб захистити себе від глибших поранень, але не міг зловживати цією технікою. Він також мав доступ до своєї версії Божественного Женця, але краще було тримати це як секретну техніку для більш жорстоких битв. Коротко кажучи, Хан мусив покладатися на свої удари, але перед турніром він мав довести їх до пристойного рівня.
Врешті-решт одна зі стін залу відчинилася, і з неї вийшла трохи товста маріонетка. Хан відчував синтетичну ману, що бігала всередині її тіла, але не міг відстежити рух енергії, коли вона перетинала її груди, ноги та суглоби.
«Чи є у неї укріплені місця?» — запитав Хан, перш ніж вистрілити вперед і завдати удару ногою в центр грудної клітки ляльки.
Під час атаки Хан не зосереджувався на посиленні властивостей стихії хаосу. Його увага була зосереджена на мані, що потрапила всередину маріонетки. Він стежив за нею за допомогою своїх органів чуття, щоб зрозуміти, чи відповідає тренувальна маріонетка його вимогам.
На жаль для Хана, грудна клітка маріонетки проломилася після удару ногою. Її нутрощі залишилися неушкодженими, але решта була не такою міцною, як йому хотілося б. Лялька спробувала завдати йому удару після того, як він відставив ногу, але він швидко підняв руку, щоб запустити заклинання.
Червоно-фіолетове світло вирвалося з його долоні, коли бурхлива енергія вистрілила вперед. Мана розширилася в конусоподібну область і огорнула маріонетку. Заклинання не вплинуло на швидкість руху, але рука, що наближалася до обличчя Хана, розлетілася на друзки, не встигнувши дотягнутися до нього.
Подібне сталося і з іншими частинами ляльки. Груди, обличчя та передні частини ніг розсипалися на дощ пилу та металевих осколків. Коли заклинання закінчилося, лялька втратила більшу частину свого тіла, і лише спина залишилася цілою і неушкодженою.
Хан мав можливість вивчити нутрощі маріонетки під час удару ногою і після того, як заклинання Хвилі завершило її знищення. У тренувальному залі не змогли придумати міцніші дроти та трубки для нутрощів маріонетки, але вони могли б додати шари до її металевих поверхонь, щоб підвищити стійкість. Її чутливі частини могли б витримати такі внутрішні атаки, але Хан потребував від своїх супротивників більшого.
Підлога знову засвітилася, і Хан покопирсався в меню, щоб змінити статистику своїх супротивників. Він не хотів, щоб тренувальна зала жертвувала зовнішнім захистом заради внутрішньої стійкості. Йому потрібно було, щоб маріонетки мали обидві характеристики за межею норми, щоб імітувати боротьбу, яку поставить перед ним турнір.
Після того, як тренувальна зала витягнула стару назад, зі стіни з’явилася нова лялька. Нова маріонетка була не тільки товстішою, але також вищою за попередню, а кінцівки були більшими, щоб вмістити додаткові шестерні, необхідні для переміщення важчого тіла.
Хан без вагань вистрілив у бік свого нового супротивника і завдав йому удару ногою в груди. Лялька витримала удар, і її метал не прогнувся після удару. Хан також втратив свою ману одразу після того, як вона увійшла в тіло маріонетки, що змусило його задоволено посміхнутися.
Лялька спробувала скористатися цим шансом, щоб обійняти Хана, але він відступив, перш ніж стати жертвою цих повільних обіймів. Манекен явно не міг зрівнятися з його швидкістю, але йому не потрібно було випробовувати себе в цій ситуації. Йому було потрібно щось, що могло б витримати його удари, не розвалившись занадто рано.
Далі
Том 3. Розділ 283 - Впевненість
Хан забув, що він на Онії. Тренувальний зал став для нього цілим світом, і він був не проти зануритися в тренування. Його новий проєкт був необхідним, і йому подобалося, як він відчував себе ближчим до Ніколсів. Хану довелося відкласти частину вправ, щоб повністю зосередитися на своїй здатності маніпулювати маною. Його тренування заглибилися в природу його енергії та продовжили процес, розпочатий на Екоруті. Стихія хаосу була вільною, жорстокою і потужною. Вона не обов’язково хотіла руйнувати, але їй подобалося виражати свою міць, не переймаючись тим, що стоїть на її шляху. Це була егоїстична форма енергії, але вона приносила хвилі полегшення щоразу, коли Хан вивільняв її, не обмежуючи її природу. Врешті-решт, Хан знайшов відмінності між своєю особистістю і своєю стихією, коли продовжував тренуватися. Нетрі навчили його бути егоїстом, але він міг бути надзвичайно самовідданим, коли йшлося про людей, яких він вважав дорогими. Щось підказувало Хану, що він може знайти подібність у цій різниці, але він вважав за краще зосередитися на прийнятті цих рис. Його самоаналіз врешті-решт привів його до простого висновку. Частково його самовідданість була токсичною, оскільки походила від його високої стійкості до болю. Хан міг легко пожертвувати собою через те, що звик до страждань. Лііза та інші скаржилися на це, і час, проведений у тренувальному залі, змусив його визнати цю проблему належним чином. Справа була не у відсутності самоповаги. Хан знав собі ціну і прагнув щастя, але також був готовий заплатити високу ціну за його досягнення. Це не було проблемою по суті. Нинішня перевага Хана походила від його рішучості та безжальності. Проте він не міг дозволити, щоб ця риса залишилася інстинктивною частиною його особистості, оскільки це часто закінчувалося тим, що він завдавав болю тим, хто піклувався про нього. Хану потрібно було навчитися бажати, не приносячи себе в жертву. Цей крок був необхідним для його навчання. Його характер і природа його мани повинні були знайти спільну мову, де вони обидва могли б рости. Між цими самоаналізами відбувалося багато битв. Хан не забував, що він повинен застосовувати свій ріст до своїх ударів, і тренувальні маріонетки дозволяли йому відстежувати свої вдосконалення. Між довгими медитаціями та жорстокими боями з непереможними маріонетками минали дні. Хан не розмовляв, не думав і не гаяв часу. Він ніколи не взаємодіяв із зовнішнім світом, а двері його тренувальної зали відчинялися лише тоді, коли йому потрібно було забрати їжу. Чотири темні стіни тренувального залу стали для нього всім, але він не відчував себе у пастці. Насправді цей нестримний цикл боїв і глибокого самоаналізу дозволив Хану відчути повну свободу. Він перебував у простій кімнаті, але в думках мандрував далі, ніж будь-коли раніше. Хан був здивований власним покращенням. Ізоляція змусила його зіткнутися зі своїми проблемами без будь-якого зовнішнього втручання. Політика, його цілі, травми та досвід більше не мали значення в цьому тісному середовищі. Цього разу йому вдалося поставити себе в центр свого всесвіту і вивчити свою справжню сутність. Три тижні пролетіли непомітно. Хан навчився ігнорувати зовнішній світ настільки глибоко, що забув про свій телефон і численні повідомлення, які з’являлися на темних стінах тренувального залу. Його зосередженість лякала. Він не усвідомлював, що існує щось поза ним. Він повністю втратив себе, що принесло свободу, яку ніхто не міг порушити. Врешті-решт вхід до тренувальної кімнати відчинився, і стурбований лейтенант Унчай увірвався туди з наміром насварити Хана. Проте видовище, яке розгорнулося перед його очима, на кілька секунд позбавило його дару мови. Хан сидів у самому центрі тренувального залу. Тьмяне світло освітлювало приміщення і висвітлювало безліч тріщин на різних поверхнях. Підлога, стіни та стеля були в дірках, а в деяких місцях бракувало великих шматків. Металеві осколки та шматки розбитих манекенів також заповнювали його оточення, і дивна атмосфера огортала місце події. Лейтенант Унчай не знав, як описати цю сцену. Тренувальна зала була пошкоджена в багатьох місцях, а уламки, що заповнювали підлогу, лише посилювали безлад, який огорнув цю територію. Але він також відчував глибокий спокій, який, здавалося, не мав реального джерела. — Котра година? — запитав Хан, не розплющуючи очей. — Турнір починається завтра, — пояснив лейтенант Унчай. — У тебе менш як вісім годин на підготовку. — Все гаразд, — відповів Хан, перериваючи медитацію і випрямляючись. — Я готовий. Лейтенант Унчай нічого не сказав після цієї заяви. Його погляд часто падав на Хана, але він вирішив мовчати. Щось змінилося в його виразі обличчя, і солдат не знав, як пояснити цю подію. Обличчя Хана було сповнене рішучості, і лейтенант Унчай не хотів руйнувати його безглуздими запитаннями чи жартами. Лейтенант повів Хана до центру табору. Всі виглядали заклопотаними, але і солдати, і Еф’і припинили свої справи, коли дует підійшов до них. Вони хотіли добре роздивитися кандидата, особливо після того, як почули, що сталося три тижні тому. Хан відчував на собі всі погляди, що падали на нього, але його розум ігнорував більшість з них. Він дозволяв світу повернутися в його свідомість, але змушував цей процес бути повільним через страх втратити психічний стан, досягнутий під час ізоляції. Лише Хан знав, наскільки він виріс за останні три тижні, але солдати та Еф’і, здається, змогли дещо зрозуміти під час швидкого огляду. Насправді Хан не змінився, але рішучість, яка була на його обличчі, частково свідчила про його новий психічний стан. У центрі табору була величезна діра, яка тягнулася глибоко в підземний світ Онії. Кілька прямокутних конструкцій, які працювали як ліфти, стояли на краях ущелини та з’єднували поверхню з її дном. Лейтенант Унчай підвів Хана до одного з ліфтів і активував його функції. Вони спустилися в отвір, і незабаром перед їхніми очима розгорнулося блискуче видовище. Поверхня Онії була безплідною. Два сонця дарували планеті лише дві години темряви, а спекотна температура перешкоджала появі рослинності. Проте підземний світ вирізнявся зовсім іншим середовищем. Рослини та різнобарвні квіти почали з’являтися, коли темрява на місці діри взяла під свій контроль цю територію. Онія відкрила свою багату флору, коли Хан і лейтенант Унчай занурилися в її підземний світ. Видовище зачаровувало, але Хан, здавалося, не міг зосередитися на цих деталях. Ліфт зупинився, коли досяг величезної підземної зали з консолями, екранами та серією металевих стовпів, призначених для зміцнення конструкції. Звідси розходилися численні великі тунелі, які тьмяним світлом освітлювала низка штучних ліхтарів. На скелястих стінах і стелях буяли квіти та рослини, і Хан навіть відчував чиюсь присутність на відстані. — Тобі доведеться залишатися замкненим у кімнаті до початку турніру, — пояснив лейтенант Унчай, ведучи Хана до одного з тунелів. — Я надіслав тобі правила турніру. Ти ознайомився з ними? — Ні, — чесно зізнався Хан, оглядаючи навколишнє середовище, не відриваючи погляду від шляху, що пролягав попереду. — З тобою все гаразд? — запитав лейтенант Унчай, відчуваючи, як у його голові почала накопичуватися тривога. — Ти якийсь не такий. — Так і є, — відповів Хан. — Я ніколи в житті не був таким розгубленим. — Що?! — вигукнув лейтенант Унчай, але незабаром розгубився, коли почув хихикання Хана. — Не хвилюйтеся, — заявив Хан. — Я не програю. Я не думаю, що зможу. Лейтенант Унчай не знав, що відповісти, але щось у голосі Хана заспокоїло його. Щобільше, печера, в якій Хан мав би залишитися, з’явилася в його полі зору, що поклало край його здатності впливати на ситуацію. — Заходь всередину, — вигукнув лейтенант Унчай, коли вони підійшли до входу в печеру. — Кімната запечатається, як тільки ти увійдеш до неї. Це твій останній шанс висловити свої прохання. Хан мовчки увійшов до кімнати й спостерігав, як дві стіни вислизають з отворів позаду нього. Кімната ось-ось мала зачинитися, і він скористався цим шансом, щоб озвучити одну просту фразу: «Я очікую на підвищення після перемоги в турнірі». Лейтенант Унчай не встиг відповісти. Печера зачинилася, перш ніж він встиг щось сказати, але він все одно глибоко зітхнув, дивлячись на темні стіни, що відокремлювали його від внутрішніх приміщень. Хану не потрібно було оглядати печеру, щоб зрозуміти її планування. Він відчував синтетичну ману, що текла по трубах, захованих за скелястими поверхнями. Підземний світ Онії нагадував гігантську машину, наповнену життям. Печера була максимально простою. Вона була невелика, з односпальним ліжком у кутку. Там також був крихітний куточок з отвором, який Хан швидко з’єднав з ванною кімнатою. Хан сів на ліжко і заплющив очі. Світ продовжував заповнювати частину його свідомості, коли він дозволив йому увійти та зайняти місця, які він раніше зарезервував виключно для себе. Хан не хотів втрачати те, чого він досяг за час своєї ізоляції, але й не міг закритися від навколишнього світу. Минали години, і він переконався, що знайшов стабільність, яка його задовольняла. Тоді він вирішив поспати, щоб довести свій стан до піка. Звук розсувних дверей обірвав його нічний кошмар. Хан розплющив очі й сів на ліжку, коли його печера відчинилася і показалася сувора постать лейтенанта Унчая. Солдат тримав у руках чисту військову форму, а вираз його обличчя свідчив про сильну тривогу. Хан не сказав ні слова. Він взяв нову форму і переодягнувся, перш ніж піти за лейтенантом Унчаєм через тунелі. Синтетична мана, що текла всередині кам’яних стін, намагалася завадити Хану відчувати, але він залишався здатним помічати незліченні присутності, що наближалися, коли він йшов підземною структурою. Тунель врешті-решт закінчився, і за ним розгорнулася гігантська підземна зала. Хан побачив круглий майданчик, заповнений солдатами та Еф’і, які сиділи на платформах, вкопаних у високих стінах. На стелі також сяяли численні штучні лампи, які фокусували своє світло на великих сценах у центрі сцени. Там знаходилися сотні могутніх воїнів. Їх присутність створювала важку атмосферу, яка загрожувала задихнутися Хану. Він ніколи не бачив такого щільного скупчення мани. Більшість людей і Еф’і в цьому районі були сильніші за нього, а деякі навіть досягли рівнів, які наповнювали його розум страхом. — Глобал Армі відрядила полковника для нагляду за турніром, — прошепотів лейтенант Унчай, супроводжуючи Хана сходами, що вели в нижню частину майданчика. Хан обмежився кивком, звикаючи до тиску, який створювали численні погляди, що сходилися на ньому. На той час, коли він спустився донизу, він міг ігнорувати все, що його оточувало, і зосередитися на інших Еф’і та воїнах, які зібралися біля помосту. На дні майданчика стояло лише з десяток воїнів. Хан обмінявся поглядами з Еф’і та воїнами та помітив різні емоції, які наповнювали їхні очі. Він побачив тривогу, впевненість, страх і рішучість. Ніхто не був налаштований на розмову, і його це влаштовувало. Правила турніру були досить прості. Того дня Еф’і ставили на кін кілька шахт, і перемога давала воїнам можливість боротися за найкращі з них. Зрозуміло, що остання битва була найважливішою подією, але Хан мав перемогти трьох супротивників поспіль, щоб дістатися до неї. Сяйво штучного світла посилилося після того, як останні глядачі вийшли з численних тунелів, з’єднаних із залою, і зайняли свої місця. Тиша заповнила залу, коли воїни, що стояли в центрі залу, вели своїх підлеглих до сцен, на яких мали відбуватися бої. Лейтенант Унчай повів Хана до одного з рингів праворуч від нього. Майданчик був великий і мав короткі сходи, з’єднані з поверхнею. Він міг би стрибнути прямо на сцену, але щось підказувало йому скористатися сходами. Лейтенант Унчай пішов за Ханом по кільцю, а потім рушив до двох Еф’і, які піднялися протилежними сходами. Один з прибульців також почав просуватися вперед і за кілька секунд досягнув Хана. Хан читав про цю процедуру. Він розставив руки та дозволив Еф’і перевірити його. Прибулець забрав у нього телефон і ніж, а потім кивнув йому і повернувся до свого високого підлеглого. Лейтенант Унчай зробив те ж саме, прихопивши з собою низку металевих кілець, знятих з хвоста Еф’і. Потім лейтенант Унчай і старший Еф’і спустилися сходами та зайняли свої місця по різні боки кільця. Подібні сцени відбувалися і на інших етапах, але Хан не зводив очей зі свого супротивника під час цієї процедури. Прибулець був понад два метри на зріст, його тіло вкривали великі шари м’язів. Серйозність наповнювала його обличчя, а слабке тремтіння пробігало по хвостах. Вогні почали змінювати колір, коли кожне кільце приготувалося до бою. Їхнє біле сяйво набуло жовтих відтінків, а під ногами учасників з’явився зворотний відлік часу. Зі сцени навіть пролунали звуки, щоб відзначити час, що спливав. Хан дивився на цифри, написані двома різними мовами, що наближалися до нуля, не роблячи жодного руху. Закликати ману до початку бою було заборонено. Потім, коли цифри зникли й сцену заповнило зелене світло, Хан вистрілив вперед. Його опонент наповнив свій хвіст маною і замахнувся на нього, щоб створити етерний жовтий удар, який мав гострі властивості. Хан пірнув вліво, щоб ухилитися від удару, але Еф’і без вагань запустив ще два таких же. Дві атаки створили етерний хрест, який змусив його знову змінити напрямок. Ще більше етерних розрізів полетіло в бік Хана і не дало йому наблизитися до супротивника. Прибулець почав виконувати те ж саме заклинання руками, що породило дощ атак, які врешті-решт заблокували шлях Хану. Він не міг просунутися вперед, а шквал ударів загрожував відштовхнути його. Хан стежив за станом Еф’і під час маневрів ухиляння. Прибулець не міг втомитися найближчим часом, тому він не міг залишатися в такій ситуації. Холод промайнув в його очах, коли він перервав свої ухиляння і вистрілив вперед назустріч трьом етерним розрізам, що летіли в його бік. Червоно-фіолетова хвиля енергії вихлюпнулася з фігури Хана, перш ніж розрізи встигли до нього дістатися. Заклинання Хвилі знищило атаки та відкрило шлях, але Еф’і негайно запустив ще більше етерних здібностей. Хан побачив, як розрізи наближаються до його позиції, і вирішив стрибнути. Серед глядачів, що стояли перед цим безрозсудним вчинком, пролунали вигуки, але він їх не почув. Еф’і збирав ману, щоб підготувати нові етерні атаки, які могли б використати положення Хана у повітрі, але той не мав наміру залишатися без точки опори. Хан опустив ноги, коли опинився прямо над розрізами. Його ноги, здавалося, не мали ваги, оскільки вони торкалися етерних атак і використовували їх, щоб штовхати його вперед. Еф’і залишився ошелешеним, коли побачив, як Хан вистрілив вперед і приземлився під ним. Його пазуристі руки й хвіст намагалися прикрити тулуб, але удар ногою досягнув його живота, перш ніж вони змогли завершити свій рух. Нога Хана випустила хвилю червоно-фіолетової мани, яка вивільнила весь його імпульс. Еф’і спробував встромити нігті в підлогу, щоб стабілізувати своє положення, але раптово втратив контроль над своїм тілом і став жертвою ворожої атаки. Еф’і відлетів убік і опинився за межами рингу. Його фігура кілька разів перекотилася по землі, перш ніж він зміг зупинитися і знову піднятися. Прибулець швидко спробував знову наблизитися до сцени, але здивування несподівано наповнило його вираз обличчя... Він спробував прикрити рот, але з нього все одно хлинула зелена кров і змусила його присісти навпочіпки.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!