Спис породив яскравий стовп, який руйнував усе, до чого торкався. Гармата була триметрової висоти та мала ствол, більший за людську голову. Під нею знаходився контейнер з маною, а низка круглих шестерень дозволяла їй нахилятися вліво, вправо, вгору і вниз. Проте червоно-фіолетове сяйво зруйнувало половину його конструкції, перетворивши зброю на купу металу.
Група Хана залишалася відносно прихованою від усієї ворожої армії. Безліч вантажівок розбилися в окопі або на інших ділянках фронту, а оборонна формація Сталів вкривала значну частину місцевості. Проте червоно-фіолетовий стовп привертав увагу кожного, особливо після того, як всі побачили результат руйнування заклинання.
Хаос на полі бою глибоко вдихнув у цю секунду подиву. Хан чув, як світ затамував подих і не наважувався перевірити своє закляття, перш ніж повернутися до свого безладного стану.
Ситуація була далека від ідеальної. Хан і його супутники опинилися посеред ворожих ліній, за окопом, зі Сталами з усіх боків і численною зброєю, розставленою повсюди. Більшість прибульців були змушені зосередитися на армії, що наступала, а гармати не могли націлитися на солдатів, побоюючись дружнього вогню, але місцевість залишалася суцільним безладом.
Група Хана не знала, куди рухатися. Вибух списа хаосу привернув увагу Сталів, але ця диверсія допомогла виграти лише кілька секунд.
Стали, яким було доручено охороняти гармату, продемонстрували свою злість, коли повернулися до людської групи. Деякі з них навіть кинули свої гвинтівки через бажання вбити нападників власноруч.
Тим часом з окопу вийшли кілька Сталів, щоб приєднатися до полювання на людей. Шлях позаду Хана та інших був відносно порожній через бомби, випущені вантажівкою, але прибульці швидко заповнювали його, щоб переслідувати людей.
Виходу з цієї ситуації не було, але Хану та іншим не потрібно було тікати. Їхнє завдання полягало в тому, щоб відволікти увагу і дочекатися прибуття союзників.
Хан рушив, перш ніж його товариші встигли щось сказати. Стали стрибали по поверхні, щоб наблизитися до їх групи, тому він вистрілив у бік траншеї. Окоп міг стати пасткою, якщо прибульці оточать його, але залишатися на відкритій місцевості було надто небезпечно.
Перший солдат все ще був зайнятий боротьбою з двома сильними прибульцями. Він використовував бойове мистецтво, яке дозволяло йому відбивати більшість ударів, що летіли в його бік. Зазвичай у нього щось влучало через величезну кількість кінцівок, спрямованих на нього, але траншея заважала Сталам працювати разом належним чином.
Заклинання води відштовхнуло слабших Сталів, створивши простір, куди Хан міг стрибнути. Проте він опинився б посеред двох груп прибульців, а також завадив би своєму товаришеві, якби пішов туди, не потурбувавшись про загрозу.
Хан кинувся до двох потужних Сталів. Він не стрибнув. Замість цього він пірнув за першою головою, яка з’явилася в полі його зору, в той час, як його ніж, що світився, пронизував вперед.
Стал повернув одну з голів, коли Хан був у середині свого пірнання. Блискучий ніж майже досягнув його шиї, але його ліві руки піднялися, щоб відбити атаку.
Хану не потрібно було думати чи розраховувати швидкість рухів Стала. Зазвичай він був швидшим за прибульців, але його супротивник був воїном другого рівня, якому потрібно було виконати простий жест. Він відчував, що його атака не досягне мети.
[Кривавий Щит] закрив ліву руку Хана прямо перед тим, як прибулець зміг його вдарити. Величезна сила обрушилася на його кінцівку, коли Стал торкнувся його, і його ноги неминуче покинули поверхню.
Хан опинився всередині окопу, летячи праворуч. Він вдарився об мокру землю і перекотився кілька разів, перш ніж встромив ноги в багнюку і випростався.
Сильний Стал проігнорував свого товариша і повернувся до Хана. Здавалося, він був розлючений тим, що хтось такий слабкий, як він, спробував підступно напасти на нього. Тим часом Хан витріщився на прибульця, а ззаду до нього почала наближатися низка фігур.
Це було саме те, чого Хан хотів уникнути, але в його свідомості не було місця для жалю чи прокльонів. Його ліва рука заніміла, а вистрибнувши з окопу, він знову опинився б під прицілом гвинтівок. Зараз він мав розібратися з однією із загроз, але хвилі мани не могли йому допомогти.
Хан зімкнув і розслабив праву руку. Він міг би запустити заклинання, але кігті хаосу були занадто небезпечні, щоб використовувати їх проти супротивника, набагато сильнішого за нього. Про спис хаосу теж не могло бути й мови. Його мета не була жахливою, але в цій ситуації він став би лише жертвою власного знищення.
Що ж до заклинання Хвилі, то Хан розробив спосіб обмежити її розмір, але його контроль залишався слабким. Він ризикував влучити в солдата, який бився проти іншого потужного Стала.
Рішення стало очевидним менш ніж за секунду. Хан почав розвертатися, щоб розібратися зі Сталом, який наближався до нього ззаду. Він був готовий застосувати своє заклинання, щоб відкрити шлях і втекти від могутнього прибульця, але знайомі маси мани раптово наблизилися до його позиції та змусили його зупинитися.
Інші воїни з групи Хана стрибнули всередину траншеї та стали по боках від нього. Двоє воїнів другого рівня приземлилися зліва від нього і зіткнулися з могутнім Сталом, тоді як інші прибули праворуч, щоб допомогти йому впоратися зі слабшими прибульцями.
— Це був гарний постріл! — вигукнув один з воїнів.
— Хіба після такого не треба відпочити? — запитав інший солдат, піднімаючи свою охорону, щоб захистити Хана.
— Я буду в порядку через кілька секунд, — збрехав Хан, масажуючи ліве передпліччя, щоб розігнати оніміння, яке вразило його кінцівку.
Навколо Хана вибухнули бої. Воїни другого рівня зліва від нього працювали разом, щоб відбитися від високого прибульця, який намагався прорватися вперед, розмахуючи кулаками.
Навіть працюючи разом, двоє воїнів другого рівня не могли зрівнятися з фізичною силою Стала. Однак один з них сконденсував світло в цьому районі, створивши два мечі, які послали яскраві спалахи в бік прибульця. Удари завдали лише поверхневі поранення, але цього було достатньо, щоб утримати Стала на відстані.
Решта воїнів почали битися проти слабшого Стала праворуч від Хана. Окоп працював на їхню користь, оскільки вони могли битися пліч-о-пліч, в той час, як прибульцям доводилося наступати по одному.
Група успішно створила безпечне місце всередині ворожого окопу, але Хан не вийшов на поле бою, щоб подивитися, як б’ються його товариші. Він почекав достатньо, щоб його брехня стала міцною, перш ніж стрибнути на праву стіну і побігти вперед, щоб досягти лінії Стала.
З часом удари, що летіли в бік його фігури, ставало все легше відчувати. Хан навчився фільтрувати інформацію, яка не була потрібна його розуму. Кулі, що летіли через поле бою, зникли, і те саме сталося зі Сталами вдалині. Він зосередився на прибульцях у зоні досяжності та гвинтівках, націлених на нього, і змахнув ножем, щоб відрізати те, що наважувалося з’явитися на його шляху.
Кінцівки, шматки плоті, голови та кров летіли перед Ханом, коли він продовжував свій спринт. Чужі воїни першого рівня могли реагувати на його рухи, але не могли їх зупинити.
Удари, які намагалися перервати його просування, перетворювалися на криваві бризки, що розліталися в повітрі. Голови, що потрапляли в зону його досяжності, втрачали зв’язок з шиями. Хан змушений був перервати свій спринт лише тоді, коли один зі Сталів вирішив стрибнути на нього, щоб перегородити йому шлях.
Хан вдарив ногою по стіні, щоб зіштовхнути себе на дно траншеї. Прибулець спробував розвернутися після удару об діагональну поверхню, але червоно-фіолетовий короткий меч несподівано встромився йому в талію і перетворив його внутрішні органи на місиво.
Стал впав на коліна, але Хан навіть не подивився на цю сцену. Він обернувся і побачив кілька прибульців, які витріщалися на нього, тримаючи відрубані кінцівки або клапті відсутньої плоті.
Хан кинувся на них. Перший прибулець відреагував останнім, тому Хан зміг пробігти повз нього, відкривши при цьому велику рану біля основи його спини. Другий Стал втратив одну з голів, що зробило його нездатним стояти як слід і дозволило Хану завдати смертельного удару.
Третій інопланетянин втратив руку під час наступу Хана і, здавалося, мав усі наміри змусити його заплатити за це. Він розставив кінцівки, побачивши, що його супротивник рухається вперед, але раптом втратив його з поля зору. Тоді гострий біль пронизав його пах і змусив впасти на коліна.
Хан прослизнув під прибульця і вже стоячи вдарив ногою наступного супротивника. Четвертий Стал під час наступу втратив лише половину руки, і під час атаки ледве зміг поворухнутися. Проте Хан продовжував атакувати, посилаючи свою ману вперед.
На обличчі прибульця з’явився розгублений вираз, коли він витріщився на ногу, поставлену на його тулуб. Він щось відчув, але нічого не здавалося дивним, тож незабаром він перевів свою увагу назад на Хана.
«Вона надто слабка?» — здивувався Хан, відтягуючи ногу назад і кидаючись уперед.
Рано чи пізно Хан повинен був перевірити дію своєї звичайної мани. Теоретично, його енергія вже несла в собі вроджену руйнівність стихії хаосу, але ця властивість виявилася занадто слабкою, щоб завдати шкоди воїнам першого рівня.
Це відкриття заспокоїло Хана, але поки що він не думав про це. Він частково підтвердив, що його мана не є небезпечною у своєму звичайному вигляді, але йому ще треба було розібратися зі своїми супротивниками.
Стал вдарив Хана чотирма кінцівками, але той пригнувся, щоб ухилитися від удару. Над його головою блиснув ніж, і два передпліччя впали разом з дощем темної крові.
Прибулець загарчав від болю, але Хан не зупинився. Він пробіг під відрубаними кінцівками і дістався до пояса Стала, куди встромив свій ніж, перш ніж стрибнути.
Тулуб Стала розпався на дві частини, оскільки Хан тримав гостру мембрану активною і штовхнув його вперед. Прибулець зміг впасти лише на спину, оскільки за його рухами тягнувся кривавий слід.
Вбивши останнього прибульця, Хан побачив, що його товариші дивляться на нього з гордими посмішками. Його погляд не міг пройти повз солдатів, але чуття дозволило йому зрозуміти, що битва між воїнами другого рівня все ще триває.
— Міняємося! — крикнув солдат перед Ханом, перш ніж переступити через нього і вистрілити вслід за іншим Сталом, що наближався до їхньої позиції.
Хан швидко схопив солдата і відтягнув його назад. Той і його товариші кинули на нього розгублені погляди, але він пояснився, вказавши на бар’єр над окопом і промовивши кілька слів: «Вони тут».
Розгубленість його товаришів ще більше посилилася, коли кілька бойових вигуків пролунали в околицях і пояснили, що відбувається. Кілька солдатів визирнули з-за загородження і почали стріляти по кожному Сталу, якого бачили. Дехто навіть стрибнув у траншею, щоб пробратися в тил ворога.
— Вперед! — пролунав голос лейтенанта Левілль з-за спини групи Хана. — Вбити їх усіх!
Бойовий клич змусив багатьох солдатів стрибнути всередину окопів, щоб наблизитися до груп прибульців, які захищали зброю або інші конкретні позиції. Те ж саме зробили й деякі супутники Хана, і він без вагань пішов за ними.
Справжня природа поля бою стала зрозумілою після того, як Хан знову ступив на поверхню. Людська армія наступила на Сталів, і всюди почалися бої. Танки все ще час від часу випускали кулі, але вони націлювали їх на ділянки, які не містили представників свого виду.
Гармати продовжували стріляти великими кулями, спрямованими на танки, і один з них врешті-решт розбився під цим невпинним наступом. За ним швидко розбили й другий, що змусило лейтенанта цієї команди віддати наказ про штурм цих гармат.
У Хана не було чіткої ролі в цій битві. Він ніколи в житті не бачив нічого більш безладного, і його розум загубився в бурхливих хвилях мани, що заповнювали місцевість. Його відчуття покращувалися з кожною кулею або атакою, від якої він ухилявся. Хаос був скрізь навколо Хана, і він танцював серед нього.
Далі
Том 3. Розділ 278 - Наслідки
Сам розмір поля бою перевершив усе, що Хан коли-небудь бачив. Його загін розбігся, коли хвиля солдатів досягла окопу. Кулі летіли звідусіль, а крики наповнювали місцевість. Хан міг закрити свої думки та загубитися на полі бою. Його очі й вуха працювали, але він не покладався на них у бою. Стали та люди заповнювали його оточення, не покладаючись на жодну конкретну тактику чи стратегію. Всі нападали на всіх, що часто закінчувалося дружнім вогнем і подібними проблемами, які хаос у цій місцевості змітав з лиця землі. Хан відчував себе цілісним, але водночас і порожнім. Він був єдиним цілим зі світом, але не з самим собою. Його ніж не переставав світитися і розсікати повітря. Його ноги завжди били землю або ворогів, що наступали. Кров, бруд, кров і піт вкривали його тіло, коли він стрибав наліво і направо в кожного чужинця, якого зустрічав. Стал спробував підійти до Хана ззаду, але той стрибнув уперед і встромив ножа у супротивника. Зброя залишила глибокий поріз у центрі спини прибульця, але той вивернувся, замахуючись руками. Хан тримав гостру мембрану активною і ковзнув ножем у напрямку, протилежному обертанню прибульця. Коли Стал завершив свій рух, на ньому з’явився криволінійний поріз, що йшов від центру спини до тулуба. Щодо супротивника, то його ніде не було видно. Серія куль летіла в бік Хана, і він відчував їх, але навколо нього точилися бої. Він не міг ухилитися, принаймні повністю, тому пригнувся і дозволив одному зі снарядів впасти на його щит. Годинник потемнів, вичерпавши свої заряди. Хан відчув, як бар’єр розсіюється, але його увага швидко перемикнулася на Стала, що падав на нього. Хан змушений був зробити крок назад, щоб уникнути Стала. Солдат з іншого боку вигукнув слабке «вибач», коли помітив свого союзника, але інопланетянин скористався моментом відволікання, щоб вдарити його руками по голові. Хан бачив все і нічого. Його мозок запам’ятовував інформацію, але реагував лише на ману. Він почувався розгубленим, але водночас повністю усвідомлював свою ситуацію і становище. Суперечливі відчуття наповнювали розум Хана, поки він продовжував битися. Хаос вирував, але він був у спокої. До його вух долинали оглушливі звуки, але він нічого не чув. Здавалося, незвичність ситуації могла б заморозити його суглоби, але кінцівки рухалися швидше, ніж будь-коли. Ніж першого класу в якийсь момент зламався. Хан тримав гостру мембрану активною протягом більшої частини битви, і його стихія врешті-решт взяла гору над його зброєю. Це змусило його покластися на пазурі хаосу, що дозволило йому помітити відмінності між своїм заклинанням і технікою Божественного Женця. Заклинання пазурів хаосу було схоже на Божественного Жнеця у використанні, але йому бракувало стрімкості та швидкості бойового мистецтва. Червоно-фіолетовий короткий меч руйнував, а не різав, тому кожна атака неминуче була повільнішою, чим коли він використовував ніж. Поле бою заважало іншим воїнам помітити, що Хан безперервно покладається на своє заклинання. Деякі бої пройшли б краще, якби він використовував свою версію Божественного Женця, але він не хотів зловживати [Кривавим Щитом]. Чутливість до мани дозволила йому уникнути сильних Сталів. Однак Хан вирішив стрибати на них щоразу, коли помічав прогалину або відволікаючий маневр. Поле бою повільно рідшало, поки не стало тихим. Воїни оглядали околиці та шукали інших супротивників, але незабаром зрозуміли, що тепер тут були лише люди. Зневіра незабаром замінила їхній бойовий намір, і врешті-решт все стало жертвою гучних криків, які сповістили про перемогу. Хану знадобилося трохи часу, щоб повернутися до нормального психічного стану. Він залишився в заціпенінні, коли оглянув різкі зміни в мані навколо нього. Енергія пройшла шлях від чистого хаосу до мирного екстазу. Щастя воїнів наповнило світ бурхливими хвилями, які злетіли та поглинули всю армію. Коли битва закінчилася, хан виявив, що задихається. Глибока втома наповнила його руки й ноги, а тіло стало важким. Мана все ще витікала з його мана-ядра і наповнювала його нутрощі, але довга битва виснажила його. Деякі радісні вигуки перетворилися на ридання. Багато воїнів сиділи на закривавленій землі, не звертаючи уваги на трупи та кров, що лежали навколо них. Воїни першого рівня були виснажені, а тим, хто ще не досяг цього рівня, було ще гірше. Навіть лейтенанти не могли впоратися зі своїми обов’язками в цій ситуації. Всі блукали, відпочивали або загубилися в тому, що залишилося від місцевості. Хан хотів витерти чоло, але зупинився, помітивши, що обидві його руки в крові. Він навіть не зміг знайти чистої плями на своїй подертій і пошарпаній формі. Один з його черевиків також зник, але він не міг згадати, як саме. Земля стала брудною від крові, що пролилася під час битви. Вирви, металеві осколки та трупи також заповнили рівнину. Більша частина траншеї була зруйнована, а з місць розривів великих куль все ще виходив дим. Ця картина зображала смерть і нагадала Хану про Другий Удар. Він вже бачив подібні руйнування, але тоді подія охопила значно більшу територію. Він навіть був однією з причин цього безладу, але це усвідомлення майже не вплинуло на його свідомість. Його погляд зупинився, коли він помітив солдата, якого нудило від жахливого видовища. Сцена була жалюгідною, але Хан не міг відвести очей від бідолахи. Це була природна реакція на огидні картини, які могла надати ця місцевість, але Хан втратив здатність страждати через них. «Я став байдужим» — зітхнув Хан, перш ніж змусити себе відвести погляд. Лише кілька солдатів залишалися активними на полі бою. Капітан Клейман вигукував накази лейтенантам навколо себе і намагався змусити всіх рухатися. Армія повинна була зібрати тіла і перевірити все обладнання, яке залишили Стали, перш ніж перегрупуватися і проаналізувати ситуацію. Розпочалося прибирання, і інші солдати повільно взялися до роботи. Навіть Хан в якийсь момент отримав наказ. Він повинен був перенести трупи Сталів і скласти їх на купу, яку з часом хтось підпалить. У міру того, як частина поля бою звільнялася від трупів, на ній почали з’являтися намети. Земля ввібрала кров, але залишалася брудною. Проте, вона була достатньо стабільною, щоб дозволити створити безладний табір і оборонні лінії, які використовували неушкоджені автомобілі. Результат битви став зрозумілим до ранку наступного дня. Людська армія втратила половину своїх членів і багато транспортних засобів, щоб досягти перемоги. Кілька гармат і танків з боку Сталів також залишилися неушкодженими, що покращувало перспективу майбутніх боїв. Цифри були обнадійливими. Людська армія була в наступі, тому капітан Клейман був готовий втратити набагато більше військ. Однак початкове відволікання уваги та загальна перевага солдатів завдяки їхнім заклинанням стримали їхні втрати. Капітан Клейман наказав усім відпочити, поки вище командування розбиралося з їжею та іншими предметами першої потреби. Багатьом солдатам довелося спати просто неба через брак переносних наметів. Навіть вантажівки з новою провізією прибули не одразу. Штаб також повинен був відправити свіжі війська для поповнення втрат, оскільки армія повинна була наблизитися до міста на відстань, достатню для наступу. Протягом наступних днів після битви ніхто не спілкувався. Армія також частково розосередилася, оскільки багато солдатів не хотіли спати на брудній землі, де загинули їхні друзі та Стали. Ця подія не була проблематичною, оскільки вище командування розтягнуло мережу Глобал Армі в цьому районі, але лейтенанти все одно час від часу нагадували всім, щоб вони не блукали занадто далеко. Хан повідомив лейтенанту Левілль про те, що йому потрібен новий ніж. Зброя прибула разом з кількома вантажівками, які перевозили провізію та більш переносні житла. Лезо відповідало його вимогам, тож його ізоляція могла тривати мирно, поки він чекав, що армія відновить свій наступ. Врешті-решт повідомлення перервало звичайну рутину тренувань Хана. Капітан Клейман покликав його до свого намету, і він без вагань перетнув табір, щоб дістатися до найбільшого житла в цьому районі. — Ви хотіли мене бачити, сер? — запитав Хан після того, як металеві двері житла відчинилися, відкриваючи відносно велику кімнату з інтерактивним столом в кінці. — Так, Хане, — вигукнув капітан Клейман, перш ніж підняти очі від меню на столах. — Будь ласка, сідай. Нам треба дещо обговорити. Хан здивувався, але все ж таки виконав наказ. Він підійшов до одного з крісел перед столом і сів, переглядаючи різні меню на інтерактивній поверхні. На столі було багато звітів і досьє на конкретних солдатів. Серед них був і Хан, але він не побачив нічого дивного під час цього перегляду. Він міг дивитися на ті ж самі описи й статистику зі свого телефону. — Штаб сприймає атаку серйозно, — оголосив капітан Клейман, відкинувшись на спинку стільця і поклавши руки на потилицю. — Ми насправді просуваємося вперед, а не залишаємося замкненими в марних окопах. — Проєкт «Антимана» лякає, — прокоментував Хан. — Я не здивований, що штаб так сильно хоче його знищити. — Дійсно, — зітхнув капітан Клейман, перш ніж прочистити горло. — Що ж, ти чудово проявив себе в бою. Мені розповіли, що ти підбив одну з гармат під час першої атаки. Молодець, ти врятував багато життів. — Дякую, сер, — відповів Хан, нічого не додавши. Капітан Клейман розсміявся, дістаючи з шухляди столу пляшку і дві чашки. Усмішка з’явилася на його обличчі, коли він розливав напій і виголошував недбалу заяву: «Чудово бути капітаном. Ці пляшки приносять разом з меблями». — Ми тут стаємо табором? — запитав Хан, піднімаючи чашку і шукаючи погляд капітана, щоб згадати, що солдат не знав про звичаї Нітіса. — Ми повинні побудувати поселення, — промовив капітан Клейман, перш ніж зробити маленький ковток зі свого напою. — Але ми не будемо тут жити. Штаб створить тут філію тридцять сьомого батальйону, щоб використовувати його як базу для нашого штурму. — Значить, вже час виступати, — здогадався Хан, смакуючи міцну випивку. — Ти розчарований? — піддражнив капітан Клейман крізь сміх. — Зовсім ні, — чесно зізнався Хан. — Я не проти повоювати. — Ти — рідкісна порода, — заявив капітан Клейман. — Ти молодий, талановитий, рішучий і зрілий. Твоє майстерне володіння своєю стихією також вражає, враховуючи, що ти тренувався менше двох років з маною. — Дякую, сер, — тільки й зміг повторити Хан, перш ніж зосередитися на своєму напої. Капітан ще не назвав причину цієї зустрічі, але Хан не мав наміру тиснути на нього. — Я вже передав твою заяву на підвищення, — сказав капітан Клейман, перш ніж підняти руку, побачивши, що Хан здивовано розширив очі. — Тобі не потрібно дякувати мені чи щось таке. Це буде правильно, якщо ти отримаєш шанс стати лейтенантом. Я додав свою рекомендацію, але твій вік може стати проблемою. Втім, не хвилюйся. Мало кому вдається досягти успіху з першої спроби. — Дякую, сер, — вперше сказав Хан. — Я не знаю, що сказати. — Нічого не кажи, — оголосив капітан Клейман. — Ти заслуговуєш на визнання. Хан міг лише кивнути на ці слова. Отримання звання лейтенанта було першим кроком до відповідей, які він хотів дізнатися про Наків. Він майже не міг повірити, що щось подібне могло статися так швидко. — Дозволь мені запитати тебе про одну річ, — сказав капітан Клейман, поки Хан все ще був занурений у свої думки. — Тобі подобається Екорута? Тобі подобається поле бою? — Жоден здоровий розум не любить поле бою, — відповів Хан. — А Екорута — просто інша планета. — Гарна відповідь, — засміявся капітан Клейман. — Я боявся, що ти приохотився до боїв. Таке трапляється, розумієш? Деякі солдати стають нездатними до нормального життя після того, як бачать темні сторони війни. Вони починають відчувати себе вдома лише тоді, коли над їхніми головами літають кулі. Хан не знав, що тут додати, тому промовчав. Проте капітан продовжив свою репліку, сказавши щось таке, від чого на його кам’яному обличчі з’явилися тріщини: «Шкода, що я не зможу побачити, як ти ростеш». — Ви залишаєте Екоруту, сер? — запитав Хан. — Ні, ти залишаєш, — вигукнув капітан Клейман. — Глобал Армі хоче, щоб ти вирушив до Онії. Ти маєш взяти участь в одному з турнірів.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!