Ноги

Військовий мав коротке чорне волосся і яскраві карі очі. Його радісні й гучні жести здавалися недоречними в цьому місці, але чоловіки та жінки навколо нього, здавалося, не були збентежені ними.

Хан оглянув солдатів, що стояли поруч, а потім подивився на лейтенанта Гольґер. Лікар кивнула, відійшла вбік і схрестила руки за спиною. Чоловіки та жінки за інтерактивним столом виявили схожу реакцію. Вони продовжили вивчати мапу, не звертаючи уваги на те, що один з них залишив їх і попрямував до найбільшого житла у квадранті.

«Це, мабуть, капітан» — зробив висновок Хан, перш ніж поспішити за могутнім солдатом.

Чоловік нічого не сказав, коли підійшов до свого житла і відімкнув металеві двері телефоном. Потім він став перед входом і жестом запросив Хана зайти всередину.

Внутрішній вигляд житла частково підтвердив здогадки Хана. Початкова площа була досить великою і мала кілька дверей. Він побачив кілька крісел, один круглий стіл та інтерактивний письмовий стіл у його нижній частині. На стінах також висіло кілька екранів, в яких були отвори для телефонів або подібних пристроїв.

На інтерактивному столі Хан одразу помітив каблучку, викрадену у Стала. Поруч стояли два телефони, але всі вони мали численні тріщини, які він зміг з’єднати зі своїм закляттям.

— Твої товариші розповіли мені, що ти самотужки подолав цілий окоп і кілька машин, — сказав чоловік, зачиняючи за Ханом двері і йдучи в інший кінець кімнати. — Такі солдати, як ти, рідкість, особливо на Екоруті. Тут ніхто не хоче воювати по-справжньому.

— Я думав, що наказ залишатися в окопах надійшов зі штабу, сер, — ввічливо відповів Хан, коли чоловік повозився з інтерактивним столом, щоб відкрити шухляду.

— Це тому, що штаб не хоче перемогти, — оголосив військовий, ставлячи на стіл пляшку і дві склянки. — Глобал Армі нічого не виграє від повної перемоги. Це не наша планета, і Ґуко обов’язково перегляне умови нашого союзу після закінчення війни. Нинішня ситуація теоретично ідеальна, оскільки дозволяє нам отримати вигоду від цих прибульців, не даючи їм занадто багато влади.

Хан опустив очі, коли солдат почав наливати випивку в склянки. Він нарешті зрозумів причини, що стоять за наказами штабу. Змушуючи Екоруту продовжувати війну, вони отримували постійний потік ресурсів і нових технологій, не даючи нічого натомість Ґуко.

— Тебе не обурює, що Глобал Армі торгує людськими життями за технології та ресурси? — запитав чоловік, висуваючи склянку і вказуючи на стілець перед столом.

— Я лише солдат, сер, — збрехав Хан, підходячи до стільця. — Я виконую накази та роблю все можливе, щоб вижити.

— Справді? — чоловік посміхався. — Мені боляче бачити, що такий перспективний солдат не може довіряти своєму командуванню, але я не можу тебе звинувачувати. Б’юся об заклад, що ти спробував би залишитися на Нітісі, якби у тебе була така можливість.

Хан не сів і не відповів. Він стояв поруч зі стільцем і відсторонено дивився на військового. Той виглядав справді сумним, але він не міг так легко втратити пильність.

— Поведінка штабу мене дратує, — врешті-решт зізнався чоловік, сідаючи за стіл і знову вказуючи на стілець поруч з Ханом. — Звичайно, війна приносить величезну користь людству, але я не можу просто дивитися, як мої солдати гинуть через жахливі стратегії. Я хочу щось змінити, але моїх повноважень ледве вистачає на тридцять сьомий батальйон.

Хан сів і взяв склянку. Сильний запах випивки досяг його ніздрів, коли він подивився на бурштинову рідину. Йому хотілося випити, але він чекав, поки солдат закінчить свою промову.

— У мене є план, як покращити ситуацію тут, в тридцять сьомому батальйоні, — продовжує чоловік. — Звістка про проєкт «Антимани» змусила штаб дати мені трохи свободи. Штурмова група має дбати про підземні лабораторії, але ніщо не заважає їй нападати на населені пункти та захоплювати транспортні засоби на поверхні.

«Він хоче використовувати команду як свою особисту армію? — дивується Хан. — Його причини непогані, але він також планує використовувати людські життя для досягнення своїх цілей».

— Чи були донесення неправдивими? — запитав чоловік, побачивши, що Хан ще нічого не сказав і не відпив зі своєї чашки. — Я думав, ти любиш випити.

— Мені було неввічливо починати без вас, сер, — збрехав Хан, і солдат розсміявся, перш ніж зробити ковток зі своєї склянки.

Хан міг пити тільки в цей момент. Приємне печіння заповнило його рот і горло. Він відчував, що якість випивки перевершує все, що йому доводилося пити раніше, але ніяк не відреагував на це.

— Мабуть, мені не вдасться завоювати твою довіру дорогим алкоголем і гарними словами, — засміявся чоловік. — Але мені все одно потрібна твоя допомога. У штурмовій групі буде кілька воїнів другого рівня, але мені потрібно, щоб ти керував слабшими солдатами.

— Я можу це зробити, сер, — відповів Хан, піднімаючи праву руку. — Але я не буду в повній бойовій готовності, поки моя рука не заживе.

— Не хвилюйся про це, — промовив військовий солдат. — Стали, напевно, вже перевезли лабораторії. Ми завжди будемо на крок позаду них, тому краще не поспішати та підготувати щось таке, чого вони не зможуть зупинити. Наступний місяць ти проведеш тут, щоб одужати.

Хан внутрішньо зрадів цій новині. Його не хвилювали поранення, але він хотів зрозуміти, чого він досягнув за допомогою стихії хаосу, перш ніж стрибнути в іншу битву.

— Моє запитання мало інше значення, — вимовив чоловік. — Я хотів дізнатися, чи готовий ти співпрацювати з моїм планом. Це може передбачати часткову брехню у твоїх звітах.

— Я зроблю те, що ви просите, сер, — заявив Хан без жодних вагань.

Слова чоловіка прозвучали як запитання з підступом, але Хан не дозволив їм вплинути на себе. Він не міг відмовити старшому за званням, особливо під час війни. Крім того, він просто зізнається і звинуватить його, якщо з’являвся хтось із вищим званням.

Чоловік не був задоволений такою відповіддю. Він почухав волосся та оглянув Хана, коли той пив маленькими ковтками зі своєї чашки. Хан не міг зрозуміти, про що думав солдат, але його обличчя залишалося відстороненим і спокійним.

— Спробуймо змінити підхід, — нарешті зітхнув чоловік. — Я капітан Джейсон Клейман. За кілька років я стану підполковником. Допоможи мені, і ти матимеш союзника у вищих ешелонах влади. Цього достатньо, щоб показати мені своє справжнє обличчя?

Хан мусив визнати, що не очікував такої раптової зміни в поведінці капітана. Проте він не міг продовжувати прикидатися, коли солдат розкрив свої карти.

— У мене в телефоні було багато важливих даних, — відповів Хан. — Що з ними станеться?

— Все зберігається в мережі, приховане вашим генетичним підписом, — пояснив капітан Клейман. — Ти отримаєш доступ до всього, що втратив, коли отримаєш наступний телефон. Я також замовив пристрій, який може протистояти твоїй стихії. Тобі навіть не доведеться турбуватися про те, що ти витягнув з телефону лейтенанта Пуйля.

— А як щодо можливої винагороди? — запитав Хан. — Глобал Армі знає про проєкт «Антимани», тому що я допоміг своїй команді втекти. Перстень може бути використаний і в розбитому стані, чи не так?

— Ти можеш називати все, що завгодно, — відповів капітан Клейман.

— Мені може знадобитися допомога, — сказав Хан. — У мене вже є два хороших бойових мистецтва, зброя першого рівня та програма тренувань для моєї стихії. Я не знаю, про що ще просити.

Очі капітана Клеймана здивовано розширилися, а рот розтулився у задоволеній посмішці. Він передбачав, що Хан буде цікавим солдатом, і останні слова лише підтвердили цю думку. Хан висловив своє незнання без жодного сорому, оскільки справа стосувалася його сили.

— Я прочитав твоє досьє, — відповів капітан Клейман, закинувши ноги на інтерактивний стіл і дивлячись у довільну точку кімнати. — Те, що ти маєш, вже багато для більшості воїнів першого рівня. Ти можеш попросити синтетичну ману, інші заклинання або знання. Я надішлю тобі список, як тільки штаб дасть тобі новий телефон.

Хан задоволено кивнув. Під час нещодавньої втечі він зіткнувся зі своїми межами, і йому не терпілося їх позбутися. Друге заклинання могло б допомогти йому уникнути деяких слабкостей, і він був не проти дізнатися більше про світ мани.

— Отже, я можу тобі довіряти? — запитав капітан Клейман і змусив Хана повернутися до реальності. — Не буду приховувати, що твоїй команді доведеться зіткнутися з небезпеками, але твоїм товаришам з тридцять сьомого батальйону буде набагато легше, якщо ви досягнете успіху.

— Розширення не може бути єдиним рішенням, сер, — заявив Хан. — Більшість солдатів прибули сюди через складні ситуації, які ніколи не дозволяють їм розвивати свою силу, і застрявання в окопі не допоможе. Їм потрібні вчителі, тренувальні майданчики та реальний бойовий досвід.

— Маленькими кроками, Хане, — заявив капітан. — Штаб має відчути, що змушений відправити це після того, як ми зачистимо велику територію. Зосередьтеся на забезпеченні перемог і зачистці підземних споруд. Я подбаю про те, щоб покращити життя твоїх товаришів тут.

— Тоді я залишу вас, — вигукнув Хан, допиваючи залишки свого напою і підводячись для виконання військового салюту.

— Так, і ще одне, — оголосив капітан Клейман. — Все, що стосується проєкту «Антимана», є таємницею. Я єдиний у всьому батальйоні, хто знає про це, окрім твоїх друзів, звісно. Штаб хоче, щоб все так і залишалося. Зрозуміло?

— А як щодо штурмової групи? — запитав Хан.

— До неї увійдуть лише перевірені солдати, — пояснив капітан. — Хоча я б утримався від розмов про це навіть під час виконання завдань.

— Зрозумів, — сказав Хан, перш ніж повернутися і вийти з житла.

— Хане? — Капітан Клейман покликав його, перш ніж Хан встиг вийти з кімнати. — Намагайся не зловживати своєю славою. Я не хочу накладати на тебе обмеження, але це не Нітіс. Поводься по-людськи.

Капітан Клейман підморгнув, коли Хан подивився на нього. Хан міг лише кивнути, перш ніж поспіхом покинути житло. Він смутно розумів, що хотів сказати солдат, але ці слова лише породили гірке відчуття в його свідомості.

Хан трохи розгубився, коли перед його очима розширився весь табір. Була вже ніч, а він не мав жодного уявлення, куди йти. Він навіть не знав, чи капітан приготував для нього житло.

— Сер, сер? — молодий солдат, якого Хан бачив сплячим біля медичного відсіку, покликав, підбігаючи до нього.

Старшини, що сиділи за столом, витріщилися на юнака, але вирішили проігнорувати його, коли побачили, що до справи причетний Хан. Тим часом Хан намагався зрозуміти, чому солдат звертається до нього такими ввічливими словами.

— Сер! — оголосив чоловік, зупинившись перед Ханом. — Я буду вашим провідником і помічником під час вашого перебування в таборі.

Хан швидко оглянув чоловіка. Він виявився лише на кілька років старшим за нього. Його коротке золотисте волосся і зелені очі надавали йому рис, які виглядали занадто чистими для поля бою. Навіть його поведінка не давала Хану відчути, що він знаходиться поруч з воїном.

— Як тебе звати? — запитав Хан.

— Рік, сер! — вигукнув солдат і знову привернув до себе увагу вищих за рангом осіб на столі.

— Припини називати мене сер, — зітхнув Хан. — І стиш голос.

— Вибачте, с... — майже прошепотів Рік, перш ніж закрити рота, щоб перервати свою репліку.

— Де моє житло? — запитав Хан.

— Ось тут, у другому квадранті, — оголосив Рік, вказуючи на житло за однією з доріг, що розділяли табір. — Я впевнений, що вам сподобається. Тільки лейтенанти можуть отримати один з великих наметів.

Рік почав прямувати до другого квадранту, а Хан спокійно пішов за ним. Як тільки він опинився серед різних будинків, на його фігуру впала низка поглядів. Багато солдатів зібралися в невеликі групи, щоб обмінятися словами або випити, і вони не утрималися від того, щоб оцінити Хана, коли він проходив перед ними.

Другий квадрант заповнила знайома атмосфера, але Хан мимоволі порівнював його з Нітісом. Він провів багато ночей серед своїх товаришів по службі, але люди не мали гостинності Нітіса. Ніхто з них не намагався привітатися з Ханом, але він не звертав на це уваги.

Ситуація змінилася, коли Рік показав на найбільше житло в цій місцевості. Хан вивчав його кілька секунд, перш ніж перемикнути свою увагу на кілька фігур, що поспішали до його позиції.

— Ти не поспішав! — вигукнула Делія, перш ніж вибухнути щасливим сміхом.

— Я здивована, що він так швидко прокинувся, — прокоментувала Глорія.

— Справді? — запитав один з інших солдатів. — Я був здивований, що він взагалі зміг заснути.

— Замовкни, ідіоте, — вилаявся четвертий солдат. — Спробуй бути ввічливим. Ми живі завдяки йому.

— Це був комплімент, — насміхається третій солдат.

— А мені так не здалося, — поскаржився четвертий солдат.

— Я бачу, що ви одужали, — сказав Хан, і на його обличчі з’явилася сумна посмішка.

Спочатку його взвод налічував понад тридцять бійців, але лише п’ятеро з них пережили полон і втечу. Це був неймовірний подвиг, але Хан все одно почувався не дуже добре.

— Гей, без сумних облич, — надулася Делія, підходячи до Хана і перевіряючи його пов’язки. — Ти був неймовірним там.

Хан кивнув, нічого не додавши. Делія мала рацію, але він не міг вирішити, що він відчуває. Наслідки заклинання Хвилі все ще заповнювали його свідомість. Він відчував відчай навіть після того, як повернувся в безпечне місце.

— Що ж, забирайтеся звідси, — сказала Делія трьом своїм супутникам. — Хану ще треба відпочити. Ми можемо показати йому все навколо завтра.

— Щось вони не виглядають такими привітними, — пожартував Хан, дивлячись на солдатів, які все ще оглядали його групу.

— Вони просто налякані, — пояснила Делія. — Вони розпитували нас про вас багато речей, поки ти спав. Мушу сказати, що я сама не вірила своїм словам, коли розповідала їм про те, що ти зробив.

— Тоді я можу звинуватити тебе в такій гостинності, — пожартував Хан.

— Я просто сказала їм правду, — поскаржилася Делія. — Крім того, я впевнена, що вони стануть більш приязними, коли дізнаються про тебе ближче.

— Все одно добре, — зітхнув Хан. — Я поки що піду спати. Про все інше подумаю завтра.

— Ви можете зв’язатися зі мною зі свого житла, якщо вам щось знадобиться, — вигукнув Рік, перш ніж виконати військове вітання.

Хан кивнув і показав фальшиву посмішку своїм супутникам, перш ніж наблизитися до свого будинку. Багато думок обтяжували його голову, і ніхто не міг допомогти йому розібратися в них. Почуття не слухалися розуму, а його стихія вимагала випробувань, які було надто небезпечно проводити серед людей.

Двері житла відчинилися, щойно Хан наблизився до них. У кімнаті стояли лише диван і маленький столик, але він побачив, що в будинку є три різні кімнати. Він планував оглянути їх, перш ніж вирішити, що робити далі, але якась постать прослизнула повз вхід, перш ніж він встиг зачинитися.

— Що ти тут робиш? — Хан посміхнувся, розвертаючись, щоб оглянути Делію.

— Ти обіцяв мені випити, — нагадала Делія, дістаючи з кишені маленьку фляжку. — Я тут, щоб отримати свою винагороду.

— Ти так сильно хотіла залишитися зі мною наодинці? — дражнився Хан, кидаючись на диван.

— А якщо я скажу «так»? — хихикнула Делія, займаючи своє місце зліва від Хана. — Покажи мені свою руку. Ця штука огидна, але, здається, вона виконує свою роботу.

Хан простягнув праву руку до Делії, і вона обережно взяла його зап’ястя, щоб вивчити металевий предмет, який тримав його пальці та долоню прямо. Під час огляду вона підняла свої ноги й поклала їх йому на коліна.