Позаду Хана лунали поспішні кроки, коли він маршував коричнево-жовтою рівниною. Він не знав, куди йти, але здогадувався, що його взвод повинен мати якусь базу за окопом.
Хан міг би запитати своїх товаришів про підказки, але він виявився не в змозі впоратися з питаннями, які стосувалися Ліізи. Він телепортувався на поле бою, щоб придушити ці думки, але здавалося, що солдати так просто його не відпустять.
— Нітісе, зачекай! — крикнув врятований раніше молодик, добігши до Хана. — Вибач за те, що було раніше. Вони не такі вже й погані. Ми просто розхвилювалися, побачивши нове обличчя.
Хан нарешті отримав можливість оглянути чоловіка. Він був вищий за нього, з коротким чорним волоссям і зеленими очима. Його шкіра мала коричневі відтінки, а на уніформі була одна зірка на правому плечі.
— Мене звати Хан, — промовив Хан.
— Так, так, — вигукнув чоловік. — А я Фелікс. Моя сім’я відправила мене сюди після того, як я розбив контейнер із синтетичною маною, призначеною для мене.
— Я знаю, — засміявся Фелікс, коли Хан повернувся, щоб показати, що він насупився. — Я досить незграбний.
— Тут усі такі? — Хан зітхнув. — Ви всі створювали проблеми на Землі?
— Не тільки на Землі, — продовжував сміятися Фелікс. — Ти можеш розглядати Екоруту як шанс на спокуту. Глобал Армі очистить наші профілі від усіх червоних плям після того, як ми послужимо тут кілька місяців.
— Схоже, що Глобал Армі байдуже, живі ви чи мертві, — прокоментував Хан.
— Я б не був таким суворим до лейтенанта Пуйля, — пояснив Фелікс. — Він такий же, як і ми. Ходять чутки, що він образив одну зі шляхетних родин, тож мусить виконувати накази, щоб забратися з цієї планети. Насправді він досить милий, коли ми не зайняті битвами.
«Куди взагалі мене послав лейтенант Кінтеа?» — вилаявся подумки Хан, перш ніж проігнорувати це питання. Він просив про поле бою, і Екорута ідеально підходила під ці вимоги.
— Я думав, що Глобал Армі має тут елітних солдатів, — здогадався Хан.
— Наскільки я знаю, так було, коли Глобал Армі вперше прибула на Екоруту, — повідомив Фелікс. — Однак зброя Ґуко перетворила ці поля битв на окопну війну, яку ти бачив раніше. Вся планета фактично розділена навпіл, а ці кляті зенітки не дають нам змоги літати безпосередньо в тилу ворога. Коротко кажучи, це кривавий безлад.
— Як ціла планета може мати зенітні гармати? — запитав Хан.
— Ну, Ґуко спочатку розробили зброю, призначену для протистояння другому вторгненню прибульців, — пояснив Фелікс. — Проте Наки не повернулися сюди, а потім вони почали воювати зі Сталами, тож у них з’явилися тонни зенітних гармат без жодного призначення. Вони б так і залишилися в якомусь арсеналі, якби не прийшли люди.
У голові Хана все стало на свої місця. Він все ще вірив, що Глобал Армі співпрацює з Ґуко, щоб розгортати війська в незахищених місцях, але його батальйон, схоже, не мав до цього відношення.
— То як тут все працює? — запитав Хан. — Нам що, просто захопити ще одну траншею?
— Ти так рвешся в черговий бій? — Фелікс розсміявся, але холодний вираз обличчя Хана змусив його ковтнути та вирішити відповісти серйозно. — Ми будемо чекати наказів зі штабу. Ймовірно, ми будемо просуватися вперед, поки не прибудемо в іншу важливу область, поки Ґуко та інші солдати встановлять тут табір і оборону.
Хану не потрібно було розпитувати Фелікса про те, як лейтенант Пуйль планує будувати ще одну траншею, оскільки в його баченні з’явилася низка споруд. Він побачив велику квадратну будівлю з шипованими колесами та низку транспортних засобів, схожих на екскаватори. Він не одразу зрозумів, що потрапив до табору.
— Ця штука рухається? — здивовано запитав Хан.
— Неймовірно, правда? — вигукнув Фелікс. — Це технологія Ґуко для вас. Вони побудували рухомий табір, здатний вмістити цілі взводи. Хоча мушу сказати, що деякі функції залишаються короткими, навіть якщо вони мали на увазі цю споруду для людей.
Хан кивнув, продовжуючи оглядати рухомий табір. Йому здавалося неймовірним, що така велика споруда може слідувати за взводами, коли вони наступають або відступають. Він навіть не міг почати перераховувати кількість переваг, які могли б забезпечити такі житла. Щось подібне могло б врятувати життя багатьом Ніколсам в бою в багнистій долині.
— У таборі трохи тісно, але ти швидко до цього звикнеш, — продовжує Фелікс. — У ньому також є кілька автомобілів, але ніхто з нас не може ними користуватися. Харчування відстійне, але ми нічого не можемо з цим вдіяти. Особистого простору теж небагато, але завдяки системі фільтрації все не має запаху.
— Тренувальні зали? — перепитав Хан.
— Ґуко не знали, куди їх вставити, — відповів Фелікс. — Вони прагматичні, тому пожертвували кількома послугами, щоб надати пріоритет іншим аспектам. Нам пощастило, що у нас взагалі є душ.
Все звучало відносно стандартно для поля бою, і Хан також помітив, що Фелікс нічого не сказав про його мана-ядро. Він не був упевнений, що команда на космічній станції згодом розголосить цю інформацію, але, схоже, ніхто на поверхні поки що не знав про цю особливість.
Хан побачив, як золотоволоса жінка увійшла до табору. Темні металеві двері розсунулися і відкрили простір, освітлений штучним білим світлом, але зі своєї позиції він не міг багато чого роздивитися. Тим часом Фелікс продовжував підглядати за ним, і його дії стали настільки кричущими, що він відчув потребу звернутися до нього.
— Що таке? — запитав Хан.
— Ти не відчуваєш потреби витерти кров зі свого обличчя? — сказав Фелікс, вказуючи на темну рідину, яка вже висохла.
— Я прийму душ, як тільки знайду кімнату, — відповів Хан.
— Зараз ти не можеш прийняти душ, — заявив Фелікс. — У нас є чітко визначені години для деяких видів діяльності. Їжа відбувається тричі на день і триває лише тридцять хвилин, а чоловіки можуть приймати душ вранці. Ґуко не думали, що для цього потрібні окремі ванні кімнати, тож нам доводиться митися по черзі.
— Чи можу я отримати хоча б нову форму? — запитав Хан, показуючи на велику пляму крові на грудях.
— Ти завжди знайдеш нову в кімнатах, — відповів Фелікс. — Пральні тут надзвичайно швидкі.
Хлопці більше нічого не сказали. Вони підійшли до табору і побачили, як металеві двері відчинилися самі собою. Фелікс вискочив у коридор і повів Хана по всій споруді, описуючи кожну зону та її призначення.
Всередині рухомий табір був надзвичайно простим і маленьким. Хтось трохи вищий за Хана мав би проблеми з проходженням через короткі двері та користуванням душем. Проте, це дозволило споруді мати кілька зон, здатних забезпечити солдатів усім необхідним.
Їдальня та спальні були найбільшими приміщеннями в таборі. У першій стояли довгі металеві столи зі з’єднаними з ними табуретами. Натомість у довгій кімнаті з обох боків стояли двоярусні ліжка, розділені вузьким проходом, в якому могли розміститися лише двоє солдатів, що йшли пліч-о-пліч.
Взвод повісив штору посередині кімнати, щоб створити дві різні зони та дозволити чоловікам і жінкам спати окремо. Жінки спали внизу, щоб забезпечити їм більше приватності та запобігти несподіваним візитам у разі раптових кризових ситуацій або подібних подій.
На кожному ліжку на подушках лежала чиста форма, складена вчетверо. На металевих пластинах, що підтримували матраци, були написані імена, але Хан легко знайшов порожнє ліжко. Фелікс навіть показав йому, як користуватися пральнею, щоб він міг переодягнутися і почепити зірку на праве плече свого чистого одягу.
Кухня була повністю автоматизована і недоступна для звичайних солдатів. Проте в приміщенні була зона з молитовними килимками та консолями, де взвод міг розслабитися і поспілкуватися. Зала була замалою, щоб вмістити всіх чоловіків і жінок у рухомому таборі, тому вони розробили графік її використання. Проте Фелікс розповів, що зазвичай всі залишалися на своїх ліжках або виходили з будівлі в надії усамітнитися.
— Ось і все для нашої екскурсії, — радісно оголосив Фелікс після того, як привів Хана до їдальні. — Жінки зазвичай приймають душ перед вечерею, тож їжа прибуде ще за годину, але тут більше нічого робити, тож непогано зайняти гарні місця так рано.
Хан обмежився кивком, перш ніж підсумувати все, що він дізнався, і уявити собі свої наступні місяці в цьому середовищі. Все виглядало досить нудно, але після подій у Нітісі це було нормально. Йому потрібна була рутина і різка зміна життя на холодній планеті, і Екорута ідеально для цього підходила.
Поки Фелікс показував Хану місцевість, солдати увійшли до табору, але ніхто до них не підійшов. Їхнє попереднє спілкування з Ханом поставило їх у незручне становище, тому вони обмежилися тим, що оглянули його здалеку, читаючи звіти на своїх телефонах. Минуло небагато часу, і всі дізналися про Другий Удар, Істрон та Нітіс.
Фелікс, здавалося, заздрив іншим солдатам. Він продовжував дивитися на свою кишеню, поки дует чекав, коли принесуть обід, і Хан врешті-решт вирішив порушити це питання.
— Ти повинен прочитати звіт, — сказав Хан, беручи свій телефон. — Я теж повинен його побачити, щоб дізнатися, що там написано про мене.
Фелікс завагався, але його стриманість зникла, коли він побачив, що Хан відкрив звіт лейтенанта Кінтеа на своєму телефоні. Солдат без вагань дістав свій пристрій і зробив те ж саме, перш ніж зануритися в події Нітіса.
«Це так недбало» — прокоментував подумки Хан, читаючи звіт.
Лейтенант Кінтеа пропустив багато деталей, особливо тих, які могли б виставити Глобал Армі в поганому світлі, щоб зосередитися на небагатьох досягненнях політичної місії. Хан опинився в центрі цих досягнень, оскільки його ім’я з’являлося щоразу, коли солдат говорив про стосунки з Ніколсами.
«Хан чудово виконав своє завдання як потенційний посол, — зачитав Хан один з рядків, цитуючи лейтенанта Кінтеа. — Навіть Ніколси визнали його відданість своєму виду, силу і гнучкість. Не дивно, що інопланетна принцеса так сильно закохалася в нього. Мені було важко розмовляти з ним через те, що він багато часу проводив з нею або серед інших Ніколсів».
— Ого, — вигукнув Фелікс, прочитавши звіт. — Ви справді втратили стільки солдатів? Може, це й на краще, що планета поки що закрита для відвідування.
Фелікс зрозумів, що сказав занадто багато, коли помітив на собі погляд Хана. Він хотів щось сказати, щоб виправити свої слова, але до їдальні несподівано увійшли групи жінок, які щойно закінчили приймати душ. Їхній прихід привернув увагу чоловіків у кімнаті, але вони, здавалося, не були зацікавлені цими поглядами.
Всі жінки тримали в руках телефони, і серед них часто лунали зітхання. Вони навіть не могли припинити крадькома поглядати на Хана, коли читали про його любовні подвиги. Деякі навіть хихотіли, перш ніж підійти до стільців біля нього. Фелікс ледве стримував своє хвилювання, коли зрозумів, що став другом найпопулярнішого солдата в таборі.
Далі
Том 3. Розділ 238 - Поселення
— О, бідолаха, — сказала жінка, що сиділа поруч з Ханом, поклавши руку йому на плече. — Це, мабуть, жахливо — втратити свою дівчину після того, як ти стільки пережив. Ці Ніколси, мабуть, не розуміють, що таке почуття. На щастя, ти знову серед людей. — Клара має рацію, — вигукнула жінка, що сиділа перед Ханом. — Міжвидові пари рідко бувають довговічними через численні відмінності у звичаях, але не хвилюйся. Тепер ти серед друзів. — Розбите серце може бути найсмертоноснішою з травм, — оголосила інша жінка, що сиділа навпроти Фелікса. — Можливо, розмова про це може допомогти. Нам треба якось прогулятися. Ця місцевість досить безплідна, але за рівниною є прекрасне озеро. — Хоуп, не турбуй його вже, — вилаяла друга жінка. — Не можна очікувати, що він так швидко забуде про прибулицю. — Джуліє, не варто сварити інших за те, що вони запитали те, що ти соромишся сказати, — насмішкувато сказала Клара, і Джулія опустила погляд, а її щоки почервоніли від збентеження. «Лейтенант Кінтеа щойно став моїм заклятим ворогом, — вилаявся подумки Хан, намагаючись ігнорувати ситуацію. — Тепер я розумію, що Джордж казав про жінок в армії». У звіті Хана зображували як чудову людину. Він був не лише неймовірним солдатом і талановитим послом. Він також був вірним і здатним на глибокі почуття. Його гарна зовнішність лише додавала позитивних рис до чудового образу, який створив для нього лейтенант Кінтеа. Екорута була полем бою, де смерть могла прийти несподівано, особливо для взводу, що складався з піхотинців. Ця унікальна ситуація змусила чоловіків і жінок у рухомому таборі нехтувати звичайними уявленнями про пристойність і надавати перевагу прямолінійному підходу. Кожен день міг стати для них останнім, тому вони повинні були викладатись на повну. Поведінка цих солдатів у деяких аспектах нагадувала Ніколсів, але Хан відчував брак чесності в їхніх жестах. Жінки, які підійшли до нього, нічого про нього не знали. Вони лише йшли за образом, який створив лейтенант Кінтеа, сподіваючись знайти ідеального партнера. Звичайно, ці наміри стосувалися не всіх, але було очевидно, що і чоловіки, і жінки у взводі відчували глибокий інтерес до Хана. Зрештою, у звіті його зображували як героя, що вміє кохати, не зважаючи на фізичні відмінності, які можуть зашкодити двом видам. — Ти завжди можеш взяти мене на прогулянку, — схвильовано заявив Фелікс, перш ніж змінити свій підхід, коли побачив погляди, що летіли в його бік. — Хану рано чи пізно потрібно познайомитися зі всіма. Буде правильно, якщо ми вийдемо всією групою. Фелікс поплескав Хана по плечу у відчайдушній спробі показати, наскільки він зблизився з ним. Але цей жест мало що довів, оскільки Хан не підігравав йому, а лише оглядав навколишнє середовище в надії, що їжу скоро принесуть. Зазвичай у такій ситуації Хан сказав би кілька розумних слів і пішов би геть, але він був голодний, а суворий розклад у рухомому таборі не давав йому особливої свободи, коли йшлося про їжу. Йому довелося вислухати ці невіглаські коментарі про своє становище і Ніколсів, перш ніж він придумав план втечі. «Я сумую за Сноу, — зітхнув подумки Хан, коли відчув себе замкненим у клітці в ситуації, якої не міг уникнути. — Чого взагалі хоче Клара? Вона, мабуть, щонайменше на десять років старша за мене». Усі у взводі були відносно молодими. Більшості солдатів ледь перевалило за двадцять, але було кілька винятків, і Клара була однією з них. Вона була симпатичною, на її обличчі не було жодної зморшки, але Хан відчував різницю у віці в її жестах. Вона нагадувала погану імітацію Єзи, яка не зуміла прочитати ситуацію і правильно використати свою красу. — Ніколси відчувають більше, ніж люди, — зрештою пояснив Хан, коли не міг більше терпіти ці коментарі. — Вони по-іншому сприймають життя і поважають те, що справді важливо. Люди можуть багато чому в них навчитися. Раптовий коментар і значення, яке він мав, приголомшили чотирьох солдатів навколо Хана і тих, хто його слухав. Вони не очікували, що він буде так рішуче захищати Ніколсів після того, через що йому довелося пройти на Нітісі. — Все одно несправедливо, що вони так з тобою вчинили після всього, що ти для них зробив, — поскаржилася Клара, намагаючись врятувати своє обличчя від останнього коментаря. — Вони повинні були дбати про свій вид в цілому, — продовжував захищати Ніколсів Хан. — Вони дали їй вибір, і вона вирішила залишитися. У групі знову запала тиша. У звіті не згадувалася ця деталь, але історія Хана стала ще сумнішою після того, як він її почув. На його щастя, зі столу почали доноситися грюкальні звуки, аж поки місце під ним не відсунулося, відкриваючи тацю з їжею. — Я ж казав тобі, що ці сидіння липкі, — спробував похвалитися Фелікс, але замовк, побачивши Хана, який з головою поринув у їжу. Хан звик до будь-якої їжі після життя в Нетрях і на Нітісі. Він розумів, що якість їжі на Екоруті не дуже висока, але в житті він куштував і гірше, тому з’їв усе, перш ніж зі столів перестали забирати таці. Після того, як він закінчив їсти, на столі не з’явилося жодного меню. Хан міг лише змиритися з тим, що табір не дасть йому можливості замовити ще одну порцію, тож він приготувався до відходу. Проте Клара помітила його незадоволення і без вагань скористалася цим. — Можеш взяти частину мого рису, якщо хочеш, — сказала Клара. — Все одно ці порції завеликі для мене. — Можеш взяти й мій, — вигукнула Джулія. — І яйце теж візьми. Я не можу з ним впоратися, коли не можу розпізнати його вид. — Я теж, — зітхнула Хоуп. — Крім того, життя в окопах часто малорухливе. Я боюся, що можу погладшати, якщо буду так багато їсти. Погладшати, носячи важку зброю і тренуючись з маною, було практично неможливо. Хан також був упевнений, що солдати в окопах часто пропускають їжу через характер конфлікту, але йому було байдуже, до чого веде ця розмова. Він підняв свою тацю і дозволив трьом жінкам кинути в неї їжу, перш ніж продовжити їсти. Усі четверо були змушені спостерігати, як Хан миттєво з’їв другу порцію їжі. Вони майже втратили дар мови від кількості їжі, яку він міг покласти у свій шлунок, але нічого не говорили про це, поки він не закінчив їсти. — Ти, мабуть, перебуваєш у фазі дорослішання, якщо такий голодний, — прокоментувала Клара. — Через це ти звучиш неймовірно старою, — хихикнула Хоуп. — Кого ти назвала старою?! — майже закричала Клара. — Дами, ви всі молоді та привабливі, — сказав Фелікс, намагаючись покласти край цій суперечці. — Це прозвучало моторошно, — боязко прошепотіла Джулія. Зрештою, Хан посміхнувся цим кумедним взаєминам, але він не забув про головну причину свого приїзду на Екоруту. Він мав стати сильнішим, а це вимагало тренувань. Встановлення дружніх стосунків з жінками, які дбали лише про його славу, не входило в його список. — Куди ти йдеш? — запитав Фелікс, коли побачив, що Хан підвівся. — Я буду медитувати на своєму ліжку, — відповів Хан, не додаючи інших деталей, і рушив до виходу з їдальні, не даючи нікому шансу зупинити його. Кілька поглядів прослідкували за його відходом, але він проігнорував їх. Хан попрямував прямо до гуртожитку і сів на своє ліжко, перш ніж зануритися в медитативний стан. Час рухався швидко, поки Хан змушував свою ману посилити її вплив на своє тіло. Тренування після того, як він став воїном першого рівня, здавалося неймовірно повільним, оскільки йому доводилося покладатися на пасивний вплив цієї енергії. Проте у Хана був план, як прискорити цей процес. Єдина проблема полягала в тому, що йому бракувало вміння його реалізувати. Повз Хана пропливали фігури, а до його вух долинали голоси, коли інші солдати заповнювали гуртожиток і лягали на свої ліжка. Мало хто з них вирішив тренуватися. Більшість просто спали або чекали, поки всі заснуть, щоб дістатися до своїх напарників або вийти з кімнати разом з ними. Коли Хан розплющив очі, все було тихо. Було ледь за північ, але суворий розпорядок дня в рухомому таборі змусив більшість солдатів вирішити відпочити. Він чув слабкі голоси, що відлунювали в коридорі за межами гуртожитку, але вони були надто невиразні, щоб зрозуміти, про що вони говорили. Зазвичай Хан вирішив би залишитися на всю ніч, щоб завершити тренування, але він не знав Екоруту настільки, щоб бути впевненим у тому, що не втомиться перед можливим боєм. Лейтенант Пуйль міг відправити взвод на іншу траншею вже наступного дня, а він хотів бути на висоті. Однак проблема з’явилася після того, як Хан ліг спати. Температура на Екоруті була подібна до земної, тож він міг би впоратися з цим теплим середовищем. Але в гуртожитку перебувало майже тридцять солдатів, і через тісноту їхню присутність було неможливо не помітити. Навколишнє середовище неминуче нагрівалося до такої міри, що він відчував себе не в змозі спати. Хан не очікував, що у нього виникне така проблема, особливо після того, як він так довго жив у Нетрях, але здавалося, що зараз його тіло не сприймає таку високу температуру. Він не міг достатньо розслабитися, щоб заснути, і це змусило його відмовитися від свого початкового плану після того, як він провів десять хвилин без сну. Хан мовчки зіскочив з ліжка і вийшов з гуртожитку, щоб наблизитися до виходу з табору. Він пройшов перед залою з молитовними килимками, але побачив лише пару, що фліртувала в кутку, яку без вагань проігнорував. Вихід відчинився, коли Хан наблизився до нього, і холодний вітерець обвіяв його, одразу ж принісши заспокоєння в його розум. Частина його вже вирішила, що цієї ночі він спатиме надворі, але тільки якщо завершить своє тренування досить швидко. Вночі Екорута була схожа на Землю, за винятком двох місяців високо в темному небі. Відсутність штучного освітлення в цьому районі також додавала відчуттів, які він відчував лише на Нітісі. Проте він швидко проігнорував їх, коли помітив групу з чотирьох солдатів, які сміялися і розмовляли прямо за рогом рухомого табору. Спочатку Хан планував залишити солдатів у спокої, але його погляд мимоволі впав на металеву флягу, яку вони передавали, випускаючи дим від сигарет. Куріння здавалося досить поширеним явищем на Екоруті, але він ледве помітив це, побачивши таку звичну ситуацію. Четверо солдатів прикували свої погляди до Хана, коли побачили, що він прямує до їхньої групи. Дехто насупився, намагаючись зрозуміти його наміри, але він швидко пояснився м’яким голосом: «Ви не проти розділити зі мною цей напій?» Прохання здивувало солдатів, але врешті-решт вони вибухнули сміхом, який придушили, як тільки згадали про пізню годину. Жінка з напоєм передала флягу Хану, і він зробив короткий ковток, а потім передав її чоловікові зліва від себе. — Хочеш? — запитав чоловік, показуючи пачку сигарет, але Хан похитав головою, сівши на землю і поклавши спину на шиповане колесо табору. — Я не очікувала, що ти п’єш, — прокоментувала жінка. — Хоча я б теж випила після вечері з тими трьома. — Навчився на Нітісі, — відповів Хан, приймаючи флягу, подану другою жінкою. — Ця планета, мабуть, ще брудніша, ніж у звіті, — сказав другий чоловік. — Я не могла не підслухати, що ви говорили за вечерею, — промовила перша жінка. — Чому вона вирішила залишитися на Нітісі? — Вона була потрібна своєму виду, — напівзбрехав Хан, щоб не давати більше пояснень. — Чому всі так нею цікавляться? — Ми тут мало що можемо зробити, — промовив перший чоловік. — Плітки допомагають все переносити. Хан посміхнувся, бо ці слова нагадали йому про Азні, але раптом відчув, що до табору наближається могутня постать. Він повернувся до окопу, і солдати зробили те саме, перш ніж побачили лейтенанта Пуйля, що йшов уперед, бурмочучи невиразні слова. — Ви повинні спати, — вилаявся лейтенант Пуйль, наближаючись до входу. — Ми скоро підемо, сер, — хихикнула перша жінка, демонструючи променисту посмішку. — Ні, це була не пропозиція, — відповів лейтенант Пуйль. — Наша перемога створила пролом у ворожій обороні. У нас є наказ захопити населений пункт завтра.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!