Популярний

Позаду Хана лунали поспішні кроки, коли він маршував коричнево-жовтою рівниною. Він не знав, куди йти, але здогадувався, що його взвод повинен мати якусь базу за окопом.

Хан міг би запитати своїх товаришів про підказки, але він виявився не в змозі впоратися з питаннями, які стосувалися Ліізи. Він телепортувався на поле бою, щоб придушити ці думки, але здавалося, що солдати так просто його не відпустять.

— Нітісе, зачекай! — крикнув врятований раніше молодик, добігши до Хана. — Вибач за те, що було раніше. Вони не такі вже й погані. Ми просто розхвилювалися, побачивши нове обличчя.

Хан нарешті отримав можливість оглянути чоловіка. Він був вищий за нього, з коротким чорним волоссям і зеленими очима. Його шкіра мала коричневі відтінки, а на уніформі була одна зірка на правому плечі.

— Мене звати Хан, — промовив Хан.

— Так, так, — вигукнув чоловік. — А я Фелікс. Моя сім’я відправила мене сюди після того, як я розбив контейнер із синтетичною маною, призначеною для мене.

— Я знаю, — засміявся Фелікс, коли Хан повернувся, щоб показати, що він насупився. — Я досить незграбний.

— Тут усі такі? — Хан зітхнув. — Ви всі створювали проблеми на Землі?

— Не тільки на Землі, — продовжував сміятися Фелікс. — Ти можеш розглядати Екоруту як шанс на спокуту. Глобал Армі очистить наші профілі від усіх червоних плям після того, як ми послужимо тут кілька місяців.

— Схоже, що Глобал Армі байдуже, живі ви чи мертві, — прокоментував Хан.

— Я б не був таким суворим до лейтенанта Пуйля, — пояснив Фелікс. — Він такий же, як і ми. Ходять чутки, що він образив одну зі шляхетних родин, тож мусить виконувати накази, щоб забратися з цієї планети. Насправді він досить милий, коли ми не зайняті битвами.

«Куди взагалі мене послав лейтенант Кінтеа?» — вилаявся подумки Хан, перш ніж проігнорувати це питання. Він просив про поле бою, і Екорута ідеально підходила під ці вимоги.

— Я думав, що Глобал Армі має тут елітних солдатів, — здогадався Хан.

— Наскільки я знаю, так було, коли Глобал Армі вперше прибула на Екоруту, — повідомив Фелікс. — Однак зброя Ґуко перетворила ці поля битв на окопну війну, яку ти бачив раніше. Вся планета фактично розділена навпіл, а ці кляті зенітки не дають нам змоги літати безпосередньо в тилу ворога. Коротко кажучи, це кривавий безлад.

— Як ціла планета може мати зенітні гармати? — запитав Хан.

— Ну, Ґуко спочатку розробили зброю, призначену для протистояння другому вторгненню прибульців, — пояснив Фелікс. — Проте Наки не повернулися сюди, а потім вони почали воювати зі Сталами, тож у них з’явилися тонни зенітних гармат без жодного призначення. Вони б так і залишилися в якомусь арсеналі, якби не прийшли люди.

У голові Хана все стало на свої місця. Він все ще вірив, що Глобал Армі співпрацює з Ґуко, щоб розгортати війська в незахищених місцях, але його батальйон, схоже, не мав до цього відношення.

— То як тут все працює? — запитав Хан. — Нам що, просто захопити ще одну траншею?

— Ти так рвешся в черговий бій? — Фелікс розсміявся, але холодний вираз обличчя Хана змусив його ковтнути та вирішити відповісти серйозно. — Ми будемо чекати наказів зі штабу. Ймовірно, ми будемо просуватися вперед, поки не прибудемо в іншу важливу область, поки Ґуко та інші солдати встановлять тут табір і оборону.

Хану не потрібно було розпитувати Фелікса про те, як лейтенант Пуйль планує будувати ще одну траншею, оскільки в його баченні з’явилася низка споруд. Він побачив велику квадратну будівлю з шипованими колесами та низку транспортних засобів, схожих на екскаватори. Він не одразу зрозумів, що потрапив до табору.

— Ця штука рухається? — здивовано запитав Хан.

— Неймовірно, правда? — вигукнув Фелікс. — Це технологія Ґуко для вас. Вони побудували рухомий табір, здатний вмістити цілі взводи. Хоча мушу сказати, що деякі функції залишаються короткими, навіть якщо вони мали на увазі цю споруду для людей.

Хан кивнув, продовжуючи оглядати рухомий табір. Йому здавалося неймовірним, що така велика споруда може слідувати за взводами, коли вони наступають або відступають. Він навіть не міг почати перераховувати кількість переваг, які могли б забезпечити такі житла. Щось подібне могло б врятувати життя багатьом Ніколсам в бою в багнистій долині.

— У таборі трохи тісно, але ти швидко до цього звикнеш, — продовжує Фелікс. — У ньому також є кілька автомобілів, але ніхто з нас не може ними користуватися. Харчування відстійне, але ми нічого не можемо з цим вдіяти. Особистого простору теж небагато, але завдяки системі фільтрації все не має запаху.

— Тренувальні зали? — перепитав Хан.

— Ґуко не знали, куди їх вставити, — відповів Фелікс. — Вони прагматичні, тому пожертвували кількома послугами, щоб надати пріоритет іншим аспектам. Нам пощастило, що у нас взагалі є душ.

Все звучало відносно стандартно для поля бою, і Хан також помітив, що Фелікс нічого не сказав про його мана-ядро. Він не був упевнений, що команда на космічній станції згодом розголосить цю інформацію, але, схоже, ніхто на поверхні поки що не знав про цю особливість.

Хан побачив, як золотоволоса жінка увійшла до табору. Темні металеві двері розсунулися і відкрили простір, освітлений штучним білим світлом, але зі своєї позиції він не міг багато чого роздивитися. Тим часом Фелікс продовжував підглядати за ним, і його дії стали настільки кричущими, що він відчув потребу звернутися до нього.

— Що таке? — запитав Хан.

— Ти не відчуваєш потреби витерти кров зі свого обличчя? — сказав Фелікс, вказуючи на темну рідину, яка вже висохла.

— Я прийму душ, як тільки знайду кімнату, — відповів Хан.

— Зараз ти не можеш прийняти душ, — заявив Фелікс. — У нас є чітко визначені години для деяких видів діяльності. Їжа відбувається тричі на день і триває лише тридцять хвилин, а чоловіки можуть приймати душ вранці. Ґуко не думали, що для цього потрібні окремі ванні кімнати, тож нам доводиться митися по черзі.

— Чи можу я отримати хоча б нову форму? — запитав Хан, показуючи на велику пляму крові на грудях.

— Ти завжди знайдеш нову в кімнатах, — відповів Фелікс. — Пральні тут надзвичайно швидкі.

Хлопці більше нічого не сказали. Вони підійшли до табору і побачили, як металеві двері відчинилися самі собою. Фелікс вискочив у коридор і повів Хана по всій споруді, описуючи кожну зону та її призначення.

Всередині рухомий табір був надзвичайно простим і маленьким. Хтось трохи вищий за Хана мав би проблеми з проходженням через короткі двері та користуванням душем. Проте, це дозволило споруді мати кілька зон, здатних забезпечити солдатів усім необхідним.

Їдальня та спальні були найбільшими приміщеннями в таборі. У першій стояли довгі металеві столи зі з’єднаними з ними табуретами. Натомість у довгій кімнаті з обох боків стояли двоярусні ліжка, розділені вузьким проходом, в якому могли розміститися лише двоє солдатів, що йшли пліч-о-пліч.

Взвод повісив штору посередині кімнати, щоб створити дві різні зони та дозволити чоловікам і жінкам спати окремо. Жінки спали внизу, щоб забезпечити їм більше приватності та запобігти несподіваним візитам у разі раптових кризових ситуацій або подібних подій.

На кожному ліжку на подушках лежала чиста форма, складена вчетверо. На металевих пластинах, що підтримували матраци, були написані імена, але Хан легко знайшов порожнє ліжко. Фелікс навіть показав йому, як користуватися пральнею, щоб він міг переодягнутися і почепити зірку на праве плече свого чистого одягу.

Кухня була повністю автоматизована і недоступна для звичайних солдатів. Проте в приміщенні була зона з молитовними килимками та консолями, де взвод міг розслабитися і поспілкуватися. Зала була замалою, щоб вмістити всіх чоловіків і жінок у рухомому таборі, тому вони розробили графік її використання. Проте Фелікс розповів, що зазвичай всі залишалися на своїх ліжках або виходили з будівлі в надії усамітнитися.

— Ось і все для нашої екскурсії, — радісно оголосив Фелікс після того, як привів Хана до їдальні. — Жінки зазвичай приймають душ перед вечерею, тож їжа прибуде ще за годину, але тут більше нічого робити, тож непогано зайняти гарні місця так рано.

Хан обмежився кивком, перш ніж підсумувати все, що він дізнався, і уявити собі свої наступні місяці в цьому середовищі. Все виглядало досить нудно, але після подій у Нітісі це було нормально. Йому потрібна була рутина і різка зміна життя на холодній планеті, і Екорута ідеально для цього підходила.

Поки Фелікс показував Хану місцевість, солдати увійшли до табору, але ніхто до них не підійшов. Їхнє попереднє спілкування з Ханом поставило їх у незручне становище, тому вони обмежилися тим, що оглянули його здалеку, читаючи звіти на своїх телефонах. Минуло небагато часу, і всі дізналися про Другий Удар, Істрон та Нітіс.

Фелікс, здавалося, заздрив іншим солдатам. Він продовжував дивитися на свою кишеню, поки дует чекав, коли принесуть обід, і Хан врешті-решт вирішив порушити це питання.

— Ти повинен прочитати звіт, — сказав Хан, беручи свій телефон. — Я теж повинен його побачити, щоб дізнатися, що там написано про мене.

Фелікс завагався, але його стриманість зникла, коли він побачив, що Хан відкрив звіт лейтенанта Кінтеа на своєму телефоні. Солдат без вагань дістав свій пристрій і зробив те ж саме, перш ніж зануритися в події Нітіса.

«Це так недбало» — прокоментував подумки Хан, читаючи звіт.

Лейтенант Кінтеа пропустив багато деталей, особливо тих, які могли б виставити Глобал Армі в поганому світлі, щоб зосередитися на небагатьох досягненнях політичної місії. Хан опинився в центрі цих досягнень, оскільки його ім’я з’являлося щоразу, коли солдат говорив про стосунки з Ніколсами.

«Хан чудово виконав своє завдання як потенційний посол, — зачитав Хан один з рядків, цитуючи лейтенанта Кінтеа. — Навіть Ніколси визнали його відданість своєму виду, силу і гнучкість. Не дивно, що інопланетна принцеса так сильно закохалася в нього. Мені було важко розмовляти з ним через те, що він багато часу проводив з нею або серед інших Ніколсів».

— Ого, — вигукнув Фелікс, прочитавши звіт. — Ви справді втратили стільки солдатів? Може, це й на краще, що планета поки що закрита для відвідування.

Фелікс зрозумів, що сказав занадто багато, коли помітив на собі погляд Хана. Він хотів щось сказати, щоб виправити свої слова, але до їдальні несподівано увійшли групи жінок, які щойно закінчили приймати душ. Їхній прихід привернув увагу чоловіків у кімнаті, але вони, здавалося, не були зацікавлені цими поглядами.

Всі жінки тримали в руках телефони, і серед них часто лунали зітхання. Вони навіть не могли припинити крадькома поглядати на Хана, коли читали про його любовні подвиги. Деякі навіть хихотіли, перш ніж підійти до стільців біля нього. Фелікс ледве стримував своє хвилювання, коли зрозумів, що став другом найпопулярнішого солдата в таборі.