Високий

Окоп Сталів був великий, і в ньому не було сходинок біля бар’ра, оскільки прибульці були досить високими, щоб зазирнути туди без потреби.

Хан не міг залишатися по той бік бар’єра, бо не мав там укриття, тож він стрибнув всередину окопу. Стали попереду і позаду нього вистрілили з гвинтівок, але він кинувся вперед, щоб сховатися за прибульцями.

Темна кров хлинула в окоп, коли кулі влучили в прибульців, і гучне гарчання супроводжувало цю подію. Після цього наказу Стали опустили гвинтівки, і Хан скористався нагодою, щоб зарізати ножем прибульця, який перегородив йому шлях.

Траншеї ледве вистачало, щоб вмістити Сталів. Вони були занадто великими, і могли б завадити Хану проскочити повз них, якби витягнули руки. Однак він міг ухилитися або проскочити між їхніми кінцівками, розмахуючи ножем, щоб прокласти собі шлях.

Прибулець перед Ханом побачив глибоку рану, що відкрилася на його боці, коли він пригнувся, щоб проскочити між його лівою ногою і рукою. Цього було недостатньо, щоб зупинити Стала, але Хан встромив свій ніж у центр спини, перетнувши його.

Ця травма також не вбила Стала, але він втратив контроль над ногами та руками після того, як Хан витягнув свій ніж. Його удар перебив йому хребет, що поклало край битві.

«Вони занадто високі» — проклинав подумки Хан, розвертаючись, щоб вдарити ногою інопланетянина, який напав на нього.

Хан виріс за останній рік, але більшість Сталів були триметрового зросту. Йому довелося б стрибати, щоб дотягнутися до їхніх голів, але це змусило б його втратити надто багато часу. Хан не міг дозволити собі цю слабкість, перебуваючи в тилу ворога, тому він націлював свої атаки на інші життєво важливі точки. Анатомія Сталів відрізнялася від людської, але у них було кілька спільних ділянок, особливо хребет і суглоби.

Удар припав на талію Стала, але він не зрушив з місця. Хан здивовано розплющив очі, побачивши, як прибулець зімкнувся чотирма руками на його піднятій нозі, але швидко прибрав її.

Усвідомлення одразу ж осяяло його розум. Хан прорахувався, наскільки сильними насправді були ці прибульці. Їх фізична доблесть була божевільною через їх особливі риси. Стал, що стояв перед ним, був воїном першого рівня, але завдяки своєму дивному тілу вважався за двох.

Ця затримка дала достатньо часу Сталу, щоб підійти до Хана ззаду. Той опинився в пастці між двома прибульцями. Вісім рук тягнулися до нього і не залишали жодного шляху.

Хан стрибнув уперед і наступив на одне з плечей. Інопланетянин спробував рухати іншими кінцівками до нього, але глибокий вертикальний поріз відкрився на його правій голові, коли він вистрілив уперед.

На кілька секунд у прибульця запаморочилося в голові, але незабаром він впав, завадивши Сталу, який намагався підійти до Хана ззаду. Поранений Стал намагався відновити рівновагу, але відчував, що не в змозі контролювати своє величезне тіло з однією головою. Його битва і життя в цьому суспільстві були закінчені.

Приземлившись, Хан побачив чотири руки, що летіли в його бік. У нього не було достатньо часу, щоб ухилитися від них, але він міг зменшити кількість сили, яка впаде на його фігуру.

Хан ухилився від правих рук, перш ніж прикрити правий бік [Кривавим Щитом]. Кровоносні судини на його кінцівці та обличчі згорнулися, перш ніж два удари приземлилися на них. Величезна сила йшла за цією подією, але Хан зібрав усю свою фізичну силу, щоб залишитися на своєму місці. Його ноги почали рити землю, але йому вдалося уникнути відльоту.

Стал показав здивований вираз обличчя, коли побачив, що Хан залишився цілим і неушкодженим після його атаки. Його вільні руки спробували замахнутися на супротивника, але Хан прослизнув повз його кінцівки, щоб досягти його грудей і встромити свій ніж.

Зброя пробила грубу коричневу шкіру, але це не зупинило Стала. Прибулець спробував зімкнути руки, щоб затиснути Хана в жорстоких обіймах, але той стрибнув, зберігаючи гостру ману навколо свого ножа. Техніка закінчилася до того, як він зміг досягти простору між двома головами, але величезна кількість крові все одно хлюпнула на його фігуру.

Інопланетянин впав назад, даючи Хану можливість вихопити ніж і вистрілити вперед. Окоп здавався величезним, і десятки Сталів займали його. Він мав справу з незліченною кількістю супротивників, але його органи чуття раптом помітили щось дивовижне.

До ворожої траншеї долетіла серія бойових вигуків, коли люди зазирнули за бар’єр і відкрили вогонь по нічого не підозрюючих прибульцях. Хан створив переполох, який привернув більшу частину уваги Сталів, через що вони не змогли помітити прибуття своїх супротивників. Багато з них навіть не встигли підняти гвинтівки, як кулі пронизали їхні груди та голови.

Після цієї події Стали не відступили. Хан побачив, що інопланетянин націлився на нього, але точна куля несподівано пронизала його груди й вбила. Хан обернувся і побачив, що врятований раніше молодий солдат направив свою гвинтівку на ворогів, які намагалися атакувати його. Хлопець без вагань стріляв, коли мав можливість прицілитися.

Хан опинився у безвихідному становищі. Весь його взвод дістався до ворожої траншеї, і ефект несподіванки, створений його діями, дав союзникам перевагу. Навіть сильніші Стали не зміг нічого вдіяти, коли серія куль влучила в їхні тіла, перш ніж вони встигли дотягнутися до своїх гвинтівок. Під його холодним поглядом розгорнулася бійня, яка швидко закінчилася.

— Не зупинятися! — крикнув лейтенант Пуйль. — Перебігайте траншею і біжіть до клятої зенітки!

Хан негайно вискочив з траншеї та почав шукати зброю, про яку говорив лейтенант. Врешті-решт його погляд зупинився на високій гарматі, ствол якої був спрямований у небо. Її захищали кілька Сталів, але вони почали відступати, коли з окопу вилізло більше солдатів.

Мана почала прикривати ніж Хана, коли він приготувався до стрибка вперед. Він міг би добігти до гармати набагато швидше за своїх товаришів, але голос лейтенанта Пуйля зруйнував його плани ще до того, як він почав їх розгортати: «Нітісе, нам потрібна ця гармата! Не допусти, щоб вона закінчила так само як танк!»

Хан хотів кинути запитальний погляд на лейтенанта, але Стал, що стояв поруч з гарматою, почав тікати, щоб втекти з поля бою. Солдати почали радіти цьому видовищу, але вибух несподівано поглинув гармату і перетворив її на уламки та димучі металеві осколки. Прибульці вирішили знищити високу гармату замість того, щоб залишити її своїм супротивникам.

Це поклало край веселощам, але солдати все одно залишилися задоволеними таким результатом. Вони перетворили потенційну поразку на неймовірну перемогу, і причиною цього успіху був Хан. Їхні погляди зійшлися на новому товаришеві, але вираз обличчя застиг, коли вони оглянули його стан.

Хан не радів. Вираз його обличчя залишався холодним, а кров стікала по його обличчю та уніформі. Попередній прибулець вкрив його цією густою темною рідиною, і він не потурбувався про те, щоб її витерти.

Спокій, який випромінював Хан, змусив солдатів втратити дар мови. Дехто з них навіть пригадав, яким незворушним він був в траншеї. Він почувався невимушено в цьому хаотичному середовищі. Здавалося, що поле бою було його домом.

Ці думки неминуче засмучували деяких з найбільш чуйних солдатів. Хан був одним з наймолодших у взводі. Бачачи, що він так звик до поля бою, багато хто з них замислювався про його життя. Вони не наважувалися уявити, через що йому довелося пройти, щоб досягти такого психічного стану.

Навіть ті, хто встиг прочитати звіти, надіслані командою з космічної станції, не могли уявити, наскільки кривавим було його життя. Багато з тих солдатів зосередилися лише на кумедних аспектах, таких як його стосунки з Лізою, тож вони не дізналися про Істрон та справжні бої на Нітісі. Проте вони пообіцяли собі прочитати все досконально, як тільки випаде нагода.

— Отямтеся! — крикнув лейтенант Пуйль. — Хапайте їхні гвинтівки та все цінне, що вони залишили. Нітісе, за мною.

Коли Хан повернувся, солдати одразу ж перевели свої погляди на окоп, щоб зосередитися на ньому. Вони не хотіли зустрічатися з його холодними очима, але без вагань подивилися на нього, коли він перетнув їх, щоб дістатися до лейтенанта.

Лейтенант Пуйль почав повертатися до окопу союзників, але Хан швидко його наздогнав. Він став збоку від нього, перш ніж пристосуватися до його темпу і чекав, поки пролунають слова.

Хан почав вивчати, як думають вищі чини, і навіть порушив прямий наказ. Він очікував, що його будуть лаяти. Він очікував, що незабаром пролунає догана, але лейтенант Пуйль здивував його.

— Те, що ти зробив, було нерозважливо, — сказав лейтенант Пуйль. — Не варто відмовлятися від свого життя тільки тому, що тобі довелося пережити важкі випробування.

— Мені нічого не загрожувало, сер, — відповів Хан, розвіявши своє здивування. — Кулі летять швидше за мене, але я все одно можу ухилятися від них.

— Не використовуй сьогоднішній день для виправдання своїх дій, — вилаявся лейтенант Пуйль. — Наступного разу тобі може не пощастити, тому пам’ятай, що ти не один на полі бою. Ти повинен навчитися довіряти своїм товаришам.

Ці слова звучали дивно, коли той, хто їх промовив, ледь не дав загинути всьому своєму взводу, щоб виконати наказ, але Хан не проігнорував їх. Втім, він не потребував цього нагадування, щоб знати, як поводитися на полі бою. Він просто не міг довіряти незнайомцям так швидко.

— Також намагайся не ламати речі, коли маєш можливість, — наказав лейтенант Пуйль. — Глобал Армі заощадить багато синтетичної мани, якщо нам вдасться взяти зброю безпосередньо на Екоруті, а не отримувати її через телепорт.

— Зрозумів, — промовив Хан, чекаючи на подальші слова, але лейтенант мовчав, доки вони не дійшли до бар’єра.

— Досить ходити за мною, — насміхався лейтенант Пуй, переступаючи по той бік бар’єра й стрибаючи всередину траншеї. — У мене є офіційні справи. Ти можеш приєднатися до інших. Вони тобі все покажуть.

Хан зупинився і спостерігав, як лейтенант наближається до бункера, виритого в землі біля кінця траншеї. Після того, як солдат зник усередині споруди, його погляд перемикнувся на ворожий бар’єр, і він побачив багато фігур, які перетинали поле бою, тримаючи в руках по кілька гвинтівок.

Солдати, здавалося, були в екстазі від того, що виграли битву. Хан здогадався, що вони здебільшого радіють тому, що вижили, але його думки ніколи не заходили надто далеко на цю тему. Він лише вдивлявся в їхні обличчя, щоб запам’ятати їх. Зрештою, ці чоловіки та жінки стануть його супутниками на Екоруті.

— Дякую, що врятував наші дупи, Нітісе! — вигукнув один із солдатів, перш ніж кинути три гвинтівки в окоп.

— Вони прислали справжню міць зі штабу, — засміявся інший солдат, також кидаючи свою зброю в канал за бар’єр.

Солдати повільно збиралися навколо Хана, кидаючи зброю і висловлюючи різні подяки. Вони явно хотіли познайомитися з ним ближче, але його увагу раптом привернула копиця золотистого волосся.

— Гей, ти, — сказав Хан, змусивши всіх солдатів навколо нього обернутися до жінки з чотирма гвинтівками. — Дякую за минуле. Це був гарний постріл.

Жінці було близько двадцяти років. Вона була невисокого зросту, зі стрункою фігурою і парою карих очей. На її уніформі було по одній зірці на кожному плечі, а довга гвинтівка, відмінна від тих, що бачили на полі бою, висіла на спині через вільний ремінь.

— Це було нерозумно — бігти через поле бою, — сказала жінка, кидаючи зброю в окоп. — Ми могли б отримати танк і зенітну установку, якби ти чекав, поки вище керівництво прийме рішення.

Потім жінка перестрибнула через бар’єр і перетнула траншею, щоб піти по безплідній рівнині. Хан перестав дивитися їй услід лише тоді, коли почув, що солдати навколо нього почали сміятися.

— Не звертай на неї уваги, — сказав молодик, якого Хан врятував раніше. — У Глорії з’явилася дивна прихильність до правителів і порядків після того, як сім’я від неї відмовилася.

— Що вона зробила? — запитав Хан.

— Нічого особливого з того, що я дізнався, — відповів чоловік. — Її сім’я не могла дозволити собі виховувати багато нащадків, тому відправила її сюди. Чесно кажучи, вона єдиний абсолютно невинний солдат на Екоруті.

— Що ти маєш на увазі під словом «невинний»? — запитав Хан, на його обличчі з’явилася нахмуреність.

— Рівень смертності тут божевільний для нас, піхотинців, — здивовано пояснив молодик. — Сюди потрапляють лише ті, хто зробив щось погане.

— А що ти взагалі робив на Нітісі? — швидко запитала інша військова. — З твоєю силою ти міг би зайняти гарну позицію в якомусь безпечному місці.

— Б’юся об заклад, це через дівчину-інопланетянку, вірно? — вигукнув невисокий чоловік, видаючи при цьому прикрий смішок. — Що ти взагалі їй зробив, що опинився в цьому місці?

Хан помітив, що ця тема дуже зацікавила солдатів. Всі нахилилися вперед, чекаючи на офіційну заяву з приводу цієї плітки. Хан хотів збрехати, щоб уникнути цієї розмови, але не зміг цього зробити, коли мова йшла про Лізу.

— Я кохав її, — заявив Хан таким твердим тоном, що у солдатів застигли обличчя. Проте він не залишився на місці, щоб перевірити ці вирази. Він розвернувся і перетнув бар’єр, а потім перестрибнув через окоп і попрямував у тому ж напрямку, що й білявка.