Доку і Хан не мали часу обмінятися словами. Вони кивнули один одному, перш ніж лють поля бою обрушилася на них і змусила цю маленьку групу розділитися.
Хан побіг між групою Ніколсів і рідкісних людей, розмахуючи лезом і б’ючи ногами при першій-ліпшій нагоді. Хаос на полі бою все ще руйнував будь-який план, який намагався сформуватися в його голові, і змушував його імпровізувати, але його швидкість і смертоносність давали йому перевагу, яку більшість не поділяла.
У Хана була особлива роль у цій битві, але тримати її в голові в такій ситуації було неможливо. Він ледве міг думати через ману навколо нього, що тиснула на його органи чуття. Невдовзі Хан загубився у круговерті спринтів, ухилянь та атак, які виконувало його тіло. Він очистив себе від усіх непотрібних почуттів і відчуттів, щоб злитися з полем бою і стати нічим іншим, як вираженням своєї майстерності.
Перервати потік своїх думок і регресувати до простої маси інстинктів здавалося єдиним правильним рішенням у сфері, де бракувало порядку. Планування чогось призвело б лише до вагання, яке зазвичай призводило до смерті, а Хан не міг там померти. Він не дозволяв собі робити помилки після дванадцяти років кошмарів. Він не міг бути недбалим тепер, коли знайшов того, хто міг подарувати йому спокій.
Хан не встиг оцінити, як легко йому було злитися з полем бою. Було майже природно пристосовувати свої рухи і рухатися серед хвиль мани, що досягали його органів чуття.
Його реакція прискорилася, атаки стали точнішими, а рухи — плавнішими. Хан переживав свій найсильніший стан, але не міг його оцінити. Його думки були десь в іншому місці, приховані щільним і, здавалося, порожнім шаром, який змушував його розум залишатися зануреним у ману навколо нього.
Голова молодого повстанця вибухнула, коли Хан вдарив його ногою, але він швидко нахилився назад, щоб ухилитися від етерного списа, що летів у його бік. Інший молодий повстанець спробував напасти на нього, коли він перебував у цій дивній позі, але він зробив зворотний переворот, щоб вийти з цієї ситуації.
Повстанець спробував переслідувати Хана, але той завдав удару ногою в голову свого супротивника. Атака вибила зуби дівчини, а потім зламала їй шию і відкинула назад.
Хан вистрілив праворуч. Він інстинктивно обрав наступною ціллю настирливу метальницю списів, але йому знадобився час, щоб визначити Ніколс, відповідальну за ці заклинання. Втім, зрештою, він достатньо дослідив безладне поле бою, щоб помітити високу жінку, яка викликала з повітря жовту етерну зброю.
Його останні ривки наблизили його до мети. Проте жінка, схоже, зрозуміла, що він іде за нею, бо відступала щоразу, коли він підходив надто близько. Навколо неї навіть була група молодих Ніколсів, які відкрили їй шлях і боролися, щоб захистити її.
Кожен крок вперед, який робив Хан, приводив його до нової битви, але він не скаржився і не вагався. Було майже приємно загубитися в цьому безладі. Хану здавалося, що кожен його крок був кращим за попередній. Він прагнув до досконалості, до якої міг доторкнутися на своєму нинішньому рівні, і відтінок екстазу неминуче просочувався в його, здавалося б, порожній розум.
Хан почав вітати битви. Він радів, коли його ціль відступала і давала йому можливість поборотися ще трохи, перш ніж дістатися до неї.
Через поле бою пролетіла вогняна куля, і Хан ризикував потрапити на її траєкторію. Заклинання несло в собі величезну кількість мани, тож він відчув його, до того як стало надто пізно. Він міг би зупинитися і пропустити атаку, але його тіло продовжувало рухатися вперед.
Хан стрибнув, щоб впасти на коліна, і почав ковзати по землі. Його спина вигнулася назад, коли він майже ліг і продовжував ковзати. Він не розплющував очей, коли вогняний снаряд перетнув його позицію. Багряне полум’я засяяло в його очах, але ця сцена тривала менше секунди. Незабаром вогняна куля продовжила свій політ і вибухнула, як тільки приземлилася на когось.
Вогняна куля змусила багатьох відступити, тож Хан зміг застати своїх супротивників зненацька, коли скочив на ноги. Двоє молодих Ніколс на його шляху побачили лише тінь, перш ніж обидва виявили горизонтальний розріз, що розділив їхні лоби на дві частини.
Хан був надто занурений у битву, щоб покладатися на рухи, які могли б зменшити проблему, спричинену невдалими стратами Божественного Женця. Він вільно рубав і уражати, не турбуючись про успіх своїх технік. Він танцював відповідно до ритму мани навколо нього, і його підхід приносив очевидну користь.
Його плавніші рухи і швидші рефлекси були не єдиними аспектами, на які вплинув його дивний психічний стан. Відсутність думок також йшла на користь його бойовим мистецтвам, особливо коли мова йшла про Божественного Женця. Хан не міг згадати, коли востаннє не зміг правильно виконати свою техніку, що призвело до різкого покращення його бойової майстерності.
Хан не обмежував Божественного Женця випадами чи ударами у життєво важливі місця. Він не боявся можливих невдач, а успіх виконання дозволяв йому вбивати так, як раніше він боявся спробувати.
Ніж засвітився, коли Хан наблизився до самця Ніколс, який виглядав сильним, як воїн другого рівня. Прибулець не звертав на нього уваги, але обернувся, коли відчув, що мана за його спиною набуває гострих властивостей.
Ніколс швидко зробив крок вперед, щоб відштовхнути свого супротивника і розвернутися обличчям до нового ворога. Хан тримав ніж біля грудей, готовий встромити його, щойно супротивник опиниться в зоні його досяжності, але прибулець встиг напасти до того, як це сталося.
Чоловік з’єднав свої долоні, а потім різким рухом спрямував одну з них у бік Хана. Жест випустив вигнуту блакитну лінію, яка з великою швидкістю полетіла вперед.
Мана лінії мала таку ж природу, як і енергія навколо ножа, і Хан не проґавив цієї деталі. Його першим інстинктом було ухилитися, але Ніколс швидко випустив другу атаку, яка приєдналася до першої і перетворила їх на гострий хрест.
Щоб ухилитися від блакитного хреста, Хану довелося б ковзати по боках, і його тіло навіть почало присідати, щоб виконати цей план. Проте все змінилося, коли на обличчі Ніколса з’явилася жорстока посмішка. Чоловік тримав долоні напоготові, щоб знову атакувати, як тільки Хан вибере напрямок.
Хан продовжував присідати, але незабаром його рух перетворився на різкий стрибок, який змусив його влетіти у верхній правий отвір хреста. Ця несподівана подія здивувала Ніколса, оскільки він підготував атаку, спрямовану на землю. Він не встиг вчасно перемістити долоні, щоб скоригувати траєкторію своєї техніки, тому відмовився від свого початкового плану і підняв руки, щоб захистити обличчя.
Хан витягнув ніж вперед і повернув зап’ястя так, щоб лезо опинилося на шляху передпліч Ніколса. Останній ледве встиг захистити своє обличчя перед його приходом, але його очі розширилися, коли він побачив, як блискуча зброя розрізає його ліве зап’ястя і наближається до обличчя.
Інопланетянин почав ухилятися вправо, але запізнився на мить. Ніж досягнув його носа і почав розділяти його плоть, поки він продовжував свій маневр ухилення. Ніколс завершив свій рух, але кров раптово хлинула з його обличчя. Під час атаки зброя встигла розсікти йому половину потилиці.
Хан почав крутився, ще перебуваючи в повітрі, і продовжив рух, коли приземлився на землю. Він миттєво підвівся на ноги, не витрачаючи часу на перевірку супротивника позаду себе. Його органи чуття вже підказали йому, що той мертвий.
Подібні сцени відбувалися і тоді, коли Хан продовжував рухатися вперед. Він не завжди вбивав, особливо коли його супротивники були сильнішими за нього, але його смертоносність залишалася набагато вищою за середню. Багато з тих, хто з’являвся на його шляху, гинули або отримували важкі поранення, які суттєво впливали на їхню битву.
Хану також доводилося багато разів змінювати напрямок руху. Все було добре, коли він зустрічав молодих повстанців або дорослих свого рівня, але він не міг нерозважливо стрибати серед тих, хто мав силу воїнів другого рівня. Декого з них він убивав, але йому завжди доводилося використовувати ефект несподіванки або подібні трюки в бою.
Його гонитва за списоносцем привела його на інший бік поля бою, але він завжди намагався ніколи не наближатися до центру. Всюди були сильні воїни, але справжні лідери билися посеред цього безладу, і ніхто не міг їх потривожити.
Хан ніколи не намагався оглянути центр поля бою, здебільшого тому, що відчував, що хвилі мани там мають достатньо сили, щоб змести його. Проте він бачив, як звідти час від часу вилітають заклинання і люди, тож міг відстежувати загальний перебіг битви.
Його сторона перемагала. Хан не знав, як і чому, але бачив, що ряди повстанців рідшають, а битва продовжує розгортатися. Бійка між лідерами, ймовірно, відіграла б важливу роль у результаті штурму, але це не було його проблемою. Вдало виступити серед цього безладу допомогло більш ніж достатньо.
Ще один спис полетів у його бік, але він ухилився від нього, зробивши лише один крок убік. Ніколси стрибали до Хана, але той рубав, бив, випадав і біг, залежно від ситуації. Він навіть тікав, коли це було необхідно, але його ціль залишалася в полі зору, і він врешті-решт досягнув її.
Жінка була воїном лише першого рівня, але її заклинання були дратівливими і смертоносними. Її спис майже не мав ваги, тому вона могла кидати його через усе поле бою. Її приціл був неймовірним, але хаотична природа місцевості змушувала її іноді влучати в повстанців.
Невпинна гонитва Хана привела жінку та її команду до краю поля бою. Вони все ще могли відступити на порожні ділянки збоку від замку, але це лише відкрило б шлях для її супротивників. Повстанці повинні були зупинити вороже військо, щоб воно не дісталося до споруди, тому залишати гармидер не було варіантом.
Жінка могла продовжити втечу від Хана, лише досягнувши частини поля бою на протилежному боці замку. На той час обидві армії змішалися, тож на тій ділянці було стільки ж союзників і ворогів, скільки й на іншій. Проте, там також був тил.
Хан досягнув точки, коли жодна битва не стояла між ним і метальницею списа. Слабші Ніколси, що оточували її, не могли не тремтіти від страху, коли бачили, що швидкий супротивник мчить до них. Вони стежили за подвигами Хана під час відступу, тому знали, що їхня чисельна перевага може не привести до перемоги.
Висока жінка з-поміж них кинула списа, націленого в Хана. На такій відстані спис з’явився ще швидше, але те саме сталося і з ним. Попередні битви відшліфували його рухи так, що навіть він сам не міг у це повірити.
Хан стрибнув уперед, і його супротивники роззявили роти від несподіванки, побачивши, як він наступає на жовтий спис. Етерна поверхня зброї відчувалася під його ногою дивно, але вона була досить щільною, щоб слугувати опорою.
Спис розлетівся на хмару світла, яка миттєво розвіялася, коли Хан знову стрибнув. Слабші Ніколси втратили його, поки він не приземлився на голови двох з них.
Приземлення було настільки м’яким, що Ніколси майже не помітили його появи, але те, що сталося далі, мало протилежні властивості. Хан підняв свій блискучий ніж, коли частина його мани кинулася вниз і миттєво збільшила його вагу.
Хан гепнувся на землю, потягнувши за собою двох Ніколс. Обидва прибульці впали, і їхні голови опинилися в ямах, нариті ногами Хана. Ця подія привернула увагу їх супутників, який зосередилися на крові, що витікала з отворів, але незабаром перед їхнім зором постала ще одна дивовижна подія.
Половина голови списоносця впала серед Ніколсів та наповнила їхній розум страхом, але лише деякі з них встигли поворухнутися. Хан без вагань кидався на них, розтрощуючи черепи та грудні клітки кожному, хто наважувався не поспішати виходити з-під його удару.
Хан погнався за втікачами, але з-під землі під ними раптово виростав лід і пронизував їхні ноги, перетворюючи на застиглі статуї. Останні швидко розлетілися на незліченну кількість уламків і показали тилову групу на деякій відстані від основної битви.
Лііза опустила руку і тепло посміхнулася, коли побачила, що Хан у безпеці. Той не міг порушити свою концентрацію, але все ж кивнув дівчині. Вона не додала, щоб не відволікати його, і незабаром вони зосередилися на інших частинах поля бою.
Після цього короткого спілкування Хан відчув себе оновленим. Він був готовий знову слідувати за хвилями мани, але сцена змусила це слабке щастя покінчити з рештою його думок. Він побачив Азні, яка несла на плечах Асят. Річка крові замінила останній праву ногу.
Далі
Том 2. Розділ 221 - Скарги
Азні обмежилася лише поглядом на Хана, перш ніж придушити в собі всі емоції й рушити вперед. Вона знала, що її друг може повернути Асята до табору набагато швидше, ніж вона, але він був надто цінним на полі бою, щоб забрати нього. Хан зрозумів її думки і відпустив її, нічого не сказавши. Проте це видовище зруйнувало приємні емоції, які викликала зустріч з Ліізою, і змусило його повернутися до похмурого бездумного стану, який містив у собі глибшу рішучість, ніж раніше. Думки намагалися просочитися крізь його порожній розумовий стан, коли він пірнув назад на поле бою, щоб продовжити свою роль. На той час Хан уже вбивав багато, але з подивом усвідомив, наскільки крихким є життя. Смерть часто спускалася щоразу, коли він встромляв ніж, але він ніколи до кінця не усвідомлював, що його друзі цілком могли опинитися в протилежній ситуації. Що, якби на полі бою з боку повстанців опинився хтось на кшталт Хана? Його друзі загинули б лише за те, що стояли на його шляху. Ця тривога здавалася досить сильною, щоб покласти край його особливому психічному стану, але все стабілізувалося і стало твердішим, ніж будь-коли, як тільки він дійшов простого, інстинктивного висновку. Він не міг нічого контролювати, тож не було сенсу навіть намагатися. Цей висновок здебільшого випливав з його низького рівня сили, але Хан бачив, як навіть сильніші воїни не могли врятувати своє життя чи суттєво вплинути на хід бою... У них були супротивники, які могли зменшити їхній вплив, що стосувалося лідерів з обох сторін. Хан мав би стати сильнішим за Єзу, щоб почати мати більше контролю, але це звучало туманно, оскільки його нинішні знання не дозволяли йому осягнути стан, якого він мав досягти. Усвідомлення своєї маленької і навіть одноразової ролі лише покращило все, що він пережив раніше. Хан рухався швидше, мав гострішу реакцію і був смертоноснішим, ніж будь-коли, коли знову потрапляв у хаос. Він втратив себе, але зберіг тверду рішучість. Він хотів діяти якнайкраще, щоб якнайшвидше закінчити цей хаотичний бій. Все більше повстанців падало від його рук, коли він продовжував шукати проблемні цілі. Поле бою, здавалося, збільшувалося, а кількість військ зменшувалася. Тилова команда піклувалася про поранених, які були в межах їхньої досяжності, або перевозила до табору тих, кому вдалося врятуватися втечею. Безжальні та невпинні бої врешті-решт завершилися повільним просуванням до замку. Сторона Єзи змушувала ворожу армію відступати і використовувала цю тенденцію, щоб вбити якомога більше супротивників. Хан і всі інші могли збожеволіти, якщо повстанці зосередяться на обороні або відступі. Чисельна перевага також сприяла битві між лідерами. Єза і капітан Ербер бачили, як дорослі Ніколси або солдати приєднувалися до їхніх боїв і допомагали у боротьбі з повстанцями, які досі могли протистояти їм. Здавалося, що кривавий штурм ось-ось закінчиться, але раптом серед війська спалахнуло блакитне світло, що означало сигнал до повного відступу. Єза не зупинила штурм одразу, оскільки армія була близька до повної перемоги, але вираз її обличчя змінився, коли вона перевірила свій кубик. Розвідники на обох горах попередили її про неминучу загрозу. Ця подія не давала їй часу на завершення битви або захоплення замку. — [Відступаємо]! — несподівано вигукнула Єза серед невіри своїх союзників. — [Що ти маєш на увазі]? — одразу ж поскаржилася капітан Ербер. — [Ми були так близькі до того, щоб покінчити з цим одним штурмом]! Єза хотіла мати час, щоб пояснити все своїм союзникам. Вона розуміла, як важко їм буде відмовитися від усього, чого вони досягли під час штурму, але ситуація не залишала їй інших варіантів. Єза знала, що слова лише змусять її армію гаяти час, не приводячи до реальних висновків. Вона припинила наступ і розвернулася, щоб тікати від замку, не намагаючись додати нічого більше. Вона навіть контролювала ману навколо себе, щоб вона повторювала її почуття, сподіваючись, що її підлеглі підуть за нею без запитань. Ніколси, як молоді, так і дорослі, глибоко довіряли Єзі, і хвиля емоцій, що охопила їх, допомогла усунути вагання, які вони відчували перед її наказом. Вони шкодували, що покидають поле бою, яке забрало життя багатьох їхніх товаришів, але здавалося, що щось катастрофічне ось-ось впаде на них, тому вони вирішили слідувати за своїм лідером. Людям було важче прийняти це рішення, але вони не могли залишитися на полі бою самі, тож пішли за Ніколсами, і питання виривалися з їхніх вуст. Деякі з солдатів навіть втратили ввічливість, коли вони вимагали належних пояснень. Хан міг лише вирватися зі свого дивного психічного стану і приєднатися до своїх союзників у відступі. Він не розумів, що відбувається, але йому це було й не потрібно. Його становище дозволяло йому лише виконувати накази. Повстанці були розгублені, але вони не зрозуміли сенсу відступу своїх супротивників і вирішили використати цей шанс для атаки. На їхніх передпліччях і грудях спалахували блакитні символи, коли до них доходили ментальні повідомлення, але вони ігнорували їх через шаленство, яке наповнювало їхні голови. Повстанці щойно перейшли від повного відчаю до надії. Поле бою змінилося так швидко, що вони не встигли обдумати свої дії. Вони стали жертвами свого сильного бажання вбити загарбників, яке змусило їх нехтувати будь-якою потенційною небезпекою, що наближалася до долини. Серед повстанської армії вижила сильна група прибульців. Ці Ніколси не вагаючись накладали заклинання, які закінчувалися на спинах ворогів, що відступали, коли вони продовжували переслідувати їх. Військо Єзи знову почало зазнавати втрат, що лише посилило вагання та розгубленість, які ніколи не переставали наповнювати її підлеглих. Люди стали ще голосніше скаржитися, особливо капітан Ербер, оскільки вона бачила, як один з її лейтенантів став жертвою дивної червоної кулі, яка вибухнула, перетворившись на величезне вогнище, коли досягла війська. Проте, Єза продовжувала бігти і давати волю своїм емоціям. Серія хрипких криків несподівано пролунала по всій долині і поклала край скаргам. Обидві армії перезирнулися та помітили, що низка великих фігур почала спускатися вглиб долини. На той момент Єзі вже не потрібно було пояснювати свої причини. Було зрозуміло, що вона намагається відвести свій загін подалі від цієї зграї Заплямованих тварин і монстрів. За той короткий час, що він провів, оглядаючи зграю, Хан встиг запам’ятати лише кілька яскравих особливостей. Він побачив темне пір’я, прямі, довгі дзьоби і палкі червоні очі. Мало того, картина мала ще одну жахливу деталь. Птах, що очолював летючу групу, був набагато більшим за інших і мав дві пари величезних крил, які сяяли сріблястим сяйвом. Паніка негайно охопила війська на землі. Загін Єзи щосили намагався втекти з долини, а повстанці негайно припинили наступ, щоб повернутися до замку. Однак зграя пірнула з незбагненною швидкістю і досягла землі раніше, ніж будь-хто встиг дістатися до місця призначення. Багато монстрів і заплямованих тварин впали на повстанців, оскільки вони опинилися прямо під ними. Натомість ватажок і кілька відносно великих істот погналися за військом Єзи. Ватажок цих птахоподібних істот різко зупинив своє падіння, коли був уже досить близько до землі. Він розправив чотири крила, і сріблясте сяйво, що вкривало їх, посилилося. Пір’я на цих кінцівках швидко здибилося, перш ніж вистрілити вслід Ніколсам і людям, які відчайдушно намагалися покинути цю територію. Кожне перо було завдовжки з людське передпліччя і несло в собі небезпечну ману ватажка. Дощ гострих і важких снарядів обрушився на землю і змусив усіх застосовувати захисні техніки або виконувати маневри ухилення. Хан чітко відчував все, що відбувалося над ним, навіть якщо його очі не були спрямовані на монстра. Пір’я несло в собі стільки мани, що не помітити його було неможливо, тому він стрибав направо і наліво, щоб уникнути всього, що намагалося впасти на нього. Пір’я рило землю і створювало павутиння тріщин, коли вивільняло свою силу. Їхній вплив був смертоносним, і їм навіть вдалося пробити деякі оборонні заходи, які війська зупинилися розгорнути. Всі очікували, що ця атака скоро закінчиться через обмеженість ресурсів, використаних у наступі, але монстр незабаром довів, що вони помилялися. Здавалося, що пір’я у нього нескінченна кількість, оскільки смертоносний дощ продовжував падати навіть після третьої хвилі. Ті, хто зупинився, щоб захиститися, зрештою загинули через те, що не розрахували силу мутованого звіра. Хан був відносно в порядку. Пір’я було швидким, як і він сам. Він був навіть досить слизьким, щоб виконувати точні ухиляння, які часто дозволяли йому уникати цих снарядів на лічені сантиметри. І все ж Хан не міг радіти своєму становищу, оскільки йому довелося стати свідком того, як штурм розірвав на шматки тилову групу. За наказом Єзи тилова група опинилася на чолі відступу, але її члени були дуже різними за своїм характером. Деякі з них були Ніколасми, здатними застосовувати заклинання, що могли суттєво вплинути на хід бою, тоді як інші були відносно слабкими військами, що відповідали за повернення поранених до табору. Дощ з пір’я вбив більшість цих слабких військ на місці, а решті добряче дісталося. В очах Хана розгорталася бійня, але незабаром його шкіра почала горіти, коли він зібрав усю силу, що містилася в його тілі, щоб прискоритися і дістатися до своєї дівчини. Лііза розгорнула шар льоду на спині, щоб захиститися від пір’я, яке падало на неї, але її заклинання не могло повністю зупинити атаки. Її заклинання зруйнувалося після того, як два снаряди встромилися в неї і залишили кровоточиві рани біля хребта. Лііза не припиняла тікати, але пір’я зрештою знову почало падати на неї. Вона, очевидно, відчувала їх, але не була достатньо швидкою, щоб ухилитися від усіх, оскільки вони вкривали відносно велику площу. Дві з чотирьох пір’їн, що летіли в її бік, ось-ось мали влучити їй у спину, але Хан раптом стрибнув на їхній траєкторії. Він зіткнувся зі снарядами, прикриваючи зовнішню сторону правої руки [Кривавим Щитом], а в іншій тримав блискучий ніж. Одне з пір’їн приземлилося на його руку і ковзнуло по ній. Вигідний кут нахилу снаряда дозволив [Кривавому Щиту] відхилити траєкторію та змусив його ковзати по безлічі згустків крові, що утворилися в судинах. Цілі шматки його шкіри зникали, оскільки гостра атака діяла як бритва, але він врешті-решт зміг відігнати її. Тим часом інше пір’я намагалося влучити йому в плече, але спочатку зустріло ніж, що світився. Зброя прорізала снаряд наскрізь, але той виявився занадто довгим, а його текстура була однаково жорсткою по всій структурі. Хан розірвав посилене перо навпіл і відхилив його траєкторію, але його клинок спіткала та ж доля. Він зламався одразу після завершення атаки. Хан не мав часу думати про свій ніж. Він здійснив незграбне приземлення на землю, після чого відновив рівновагу і повернувся, щоб оглянути Ліізу, але побачив її на колінах, з рукою, що прикривала закривавлене місце, яке колись було її лівим плечем. Перо встигло влучити в неї навіть після того, як Хан віддав усе, що мав. Лііза втратила всю ліву руку. Енергія, яку вивільнило перо після приземлення, також порушила її рівновагу, змусивши впасти на землю. Хан без вагань підбіг до Ліізи і закинув її собі на плечі. Вона не опиралася цьому процесу, оскільки вже помітила, що Хан стоїть за її спиною. Замість цього вона використала цей час, щоб прикласти до рани шар льоду. Вона не була в порядку, але втрата кінцівки не змусила її панікувати.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!