Вейт

Гладкі стіни палацу всередині величезної порожнини розсунулися, коли група прибула. Кілька шарів темного металу розсунулися, відкриваючи високий і великий вхід, який не мав жодних розкішних дверей. Це був не що інше, як прямокутний отвір, через який студенти та рекрути могли потрапити до величезної зали.

Різкий контраст між дикою природою і внутрішніми приміщеннями палацу залишив групу приємно здивованою. М’які і товсті темно-червоні килими вкривали всю підлогу кімнати і розстелялися на крутих сходах, що з’єднували її з приміщенням. Прості столи, оточені стільцями, займали різні місця в головному залі, а два димарі з синім полум’ям займали центр двох стін.

Блакитне полум’я не випускало диму, але його світло додавало яскравішого сяйва до слабкого блакитного світла, що освітлювало палац зсередини. До того ж ці вогні не були такими гарячими, як мали б бути, але залишалися достатньо теплими, щоб зробити середовище затишним навіть для людини.

На стінах висіли ті самі шовкові картини, які посланці бачили під час зустрічі з Єзою. Темно-червоні та власне червоні відтінки поклали край чорноті та сірості, що заповнювали більшість споруд Ніколс. Абстрактні картини зачаровували як студентів, так і рекрутів, але прибуття вищого командування незабаром привернуло загальну увагу.

Єза, капітан Ербер, лейтенанти і різні дорослі представники обох видів спустилися однією з трьох сходів, з’єднаних з головною залою. Вирази їхніх облич спочатку були горді і щасливі, але потім спохмурішали, коли вони зрозуміли, як мало їхніх підлеглих залишилося в живих.

«Вони теж когось втратили?» — здивувався Хан, коли не побачив серед них знайомих облич, особливо коли мова йшла про солдатів.

Цієї деталі було недостатньо, щоб підтвердити, що вищі чини зазнали втрат, оскільки інші дорослі могли перебувати в різних частинах палацу, але Хан не наважувався сподіватися на це. Він бачив, наскільки сильним був ватажок мутованих Лисіксі. Істота, безумовно, мала силу вбити декого з його командування.

Єза була дивним чином одягнена в мантію, яка закривала більшу частину її тіла. Її одяг все ще зберігав розкішну ауру, і він був достатньо обтягуючим, щоб відкрити її чарівні вигини, але вона не була напівоголеною, як зазвичай.

Її зовнішній вигляд все ще був занадто відвертим для студентів та рекрутів. Лише Хан, Лііза та Залпа не стали жертвами її неймовірної краси, і вони по-різному відреагували на її появу.

Залпа мала невиразно роздратований вираз обличчя, щойно вона увійшла до палацу. Їй не подобалося бачити, як люди ходять всередині споруд, збудованих Ніколсами, які вірили в старі звичаї. Витвори мистецтва та темно-червоні відтінки несли в собі історію її виду, а ці солдати нічого про неї не знали. Вона відчувала себе так, ніби Єза впустив єретиків у святе місце.

Хан скористався нагодою, щоб оглянути верхні поверхи палацу. Зі свого місця він не міг багато чого побачити, але помітив темні постаті, що визирали з темних поручнів над ним. Багато Ніколс вирішили поспостерігати за прибуттям людської групи, і серед них Хан бачив здебільшого незнайомі обличчя.

Спочатку Хан занепокоївся за цих Ніколсів через зраду Зури, але незабаром його страх перетворився на цікавість. Спочатку він вважав прибульців слугами, але їхні шати та поведінка натякали на зовсім іншу правду. Швидше за все, вони були членами інших академій або племен.

Хан не зміг продовжити огляд, оскільки Лііза міцніше стиснула його мантію, коли група вищих осіб наблизилася до нього. Він увійшов до палацу з рукою, обгорнутою навколо її талії, але вона виявила свою тривогу, коли наблизилася неминуча зустріч з командуванням.

Єза застала цю пару в розпалі жорстокої боротьби. Криза не дала їй часу розпитати Хана і Ліізу як слід, але зараз ситуація змінилася.

Хан також зрозумів, наскільки складною тепер може бути ситуація. Він настільки звик бути з Ліізою, що майже забув про головну проблему в їхніх стосунках. Вони належали до різних видів, тому політичні наслідки були неминучі.

Пол підтвердив, що Хан був недоторканним. Його важливість серед молодих поколінь Ніколс робила його неоціненним активом у відносинах між двома видами. Він був ідеальним кандидатом на посаду посла на Нітісі.

Однак глибина його почуттів до Ліізи могла викликати занепокоєння. Хан навіть проігнорував прямі накази Пола і капітана Ербер. Позитивний результат його рішення не змінив цього факту.

— Я рада, що так багато з вас дісталися сюди, — вигукнула Єза з теплою посмішкою, яка, здавалося, могла зняти з групи напругу, що переповнювала останню частину подорожі.

Солдати не могли приховати своїх емоцій так само як і вона. Людська група багато втратила під час кризи. Лише четверта частина елітних рекрутів пережила нещодавні події, а один з командирів загонів також загинув.

Результат не був зовсім жахливим. Ці втрати були б варті того, якби вони допомогли покращити стосунки з Ніколс, і нинішня сцена продемонструвала єдність, яка була б немислима лише кілька місяців тому.

Дві міжрасові пари були лише незначною деталлю, яка додала цінності єдності, продемонстрованій групою. Рекрути стояли серед Ніколсів, не виказуючи жодного занепокоєння, і їхня близькість була настільки очевидною, що старші за званням могли помітити це, не розпитуючи своїх підлеглих.

Багато стурбованих і багатозначних поглядів також падали на Хана, який йшов попереду групи одразу за Залпою. Було видно, як і Ніколси, і люди переймаються його становищем і дивляться на нього з надією. Капітан Ербер з подивом помітила, що навіть командири загонів частково поділяють ці почуття.

— [Я не могла відпустити Ліі в дику природу], — пирхнула Залпа. — [А тепер я піду].

Залпа повернулася, не дивлячись на рекрутів і студентів, які були з нею цілий тиждень. Проте, Єза негайно покликала її: «[Залпо, будь ласка, сонце освітлюватиме Нітіс щонайменше ще місяць. Твої знання про старі шляхи неоціненні в цей період]».

— [Мої знання завжди були неоціненними]! — вигукнув Залпа. — [Ті, хто вирішив відмовитися від старих шляхів, винні в цій ситуації. Ви зазнали невдачі як лідери].

Капітан Ербер та інші солдати заніміли. Вони ніколи не бачили, щоб хтось так відкрито лаяв Єзу та інших лідерів Ніколсів, але згода останніх з цим здивувала їх ще більше.

Ніколси, що були серед них, з соромом опустили голови. Лише Єза продовжувала дивитися на Залпу, але яскравість її обличчя потьмяніла після цього коментаря. Проте вона витримала удар, як справжній лідер, і продовжила робити те, що було в інтересах її виду.

— [Ми зробили жахливу помилку], — оголосила Єза, не виказуючи жодного сорому. — [Будь ласка, залишся тут і допоможи нам спланувати наступний крок].

Залпа витріщилася на Єзу. Вона все ще стояла напівобернута до виходу з палацу, і більша частина її хотіла залишити цих Ніколс самих. Але благальний погляд Ліізи врешті-решт потрапив у її поле зору, і вона виявилася не в змозі йому протистояти.

Залпа вимовила прокляття, яке більшість Ніколсів не змогли зрозуміти, перш ніж розвернутися і попрямувати до групи вождів. Єза посміхнулася на це видовище, але її вираз обличчя застиг, коли вона побачила, як Залпа пройшла повз неї і попрямувала в кінець зали.

— [Я візьму другий підвал для себе], — вигукнула Залпа, перш ніж підійти до темно-червоної портьєри, що звисала зі стіни.

Залпа підняла портьєру і повозилася з лазурним символом за нею. Руна, здавалося, опиралася її командам, але врешті-решт вона змусила її активуватися.

— [Люди не знали про підвал], — прокоментувала Єза, коли на символі з’явилися червоні відтінки і стіна розсунулася.

— [Тепер знають]! — пирхнула Залпа, перш ніж увійти на вузькі сходи, які відкрилися завдяки її діям.

Єза зітхнула і похитала головою, але з вузького проходу несподівано пролунав інший коментар, який рознісся луною по всій залі: «[А ця дитина не така вже й погана]».

Стіна зачинилася, і Хан побачив, як на нього втупилися погляди. Дехто з Ніколс і солдатів не знав, що Лііза і Залпа були поруч, але їм достатньо було простежити за цими поглядами, щоб зрозуміти, що стара прибулиця говорила про нього.

Хан не знав, як поводитися в цій ситуації, але ледь помітна посмішка з’явилася на його обличчі, коли він помітив, що Лііза опустила голову, щоб приховати своє щастя. Залпа багато значила для неї, і вона була рада, що та почала приймати її хлопця.

— Думаю, нам усім треба взяти кілька днів, щоб прийти до тями і вирішити наші політичні справи, — врешті-решт оголосила Єза, поклавши край незручній ситуації.

Потім Єза зробила крок вперед і вказала студентам групи, щоб вони йшли за нею. Солдати зробили те саме, але різні події затримали цей поділ.

— [Залиш усе мені], — прошепотіла Азні, нахилившись до Хана.

— [Буде вечірка, і ти не можеш її пропустити], — підморгнув Доку, перш ніж відтягнути свою дівчину.

— [Друже мій, зробімо все можливе на цих брифінгах]! — вигукнув Ілман, поплескуючи Хана по плечу. — [Те, що ми дізналися під час нашої подорожі, може врятувати життя].

— [До зустрічі, хане], — посміхнулася Асят.

Інші Ніколси не забули привітати Хана, коли вони рухалися до Єзи. Остання намагалася зберігати привітний вираз обличчя, але її посмішка розширилася, коли вона побачила погляди, якими Лііза стріляла в дівчат. Командири загонів також відчули себе ніяково, коли побачили, наскільки популярною була Хан.

— Поспішаймо, — промовила капітан Ербер, коли її біонічне око перемістилося між двома парами. — У вас буде час зустрітися пізніше.

Джордж і Гаваа обмінялися теплими посмішками перед тим, як розійтися, але Лііза завагалася. Вона боялася, що її мати або солдати знайдуть привід, щоб не пустити її до Хана. Тепер, коли вони були в безпечному місці, маминого визнання могло бути недостатньо.

— [Можна мені...]? — почала питати Лііза, але мати швидко перебила її.

— [Ліізо, у нього є політичні справи, які треба обговорити наодинці], — сказала Єза люблячим голосом. — [Крім того, нам є про що поговорити, особливо, якщо ти серйозно ставишся до нього].

Лагідна посмішка Єзи не переконала Ліізу, але Хан змусив її повернутися до нього, вщипнувши за бік. Лііза хотіла надути губи, але її вираз обличчя розтанув, коли раптовий поцілунок приземлився на її губах.

Лііза усвідомила реальність ситуації, коли тепло Хана розлилося по її обличчю. Вона та її хлопець були видатними представниками нового покоління, але не більше. У присутності Єзи та капітана Ербер вони не мали ніякої влади над політичними питаннями.

Їхнє привілейоване становище залежало від того, наскільки добре вони поводилися серед представників свого виду. Хан і Лііза мусили долучитися до політичної гри, щоб залишатися разом. Їхні стосунки не могли уникнути цього.

Хан не хотів продовжувати цей поцілунок на очах у Єзи та його командування, але Лііза не залишила йому вибору. Вона обійняла його за шию, як тільки відчула, що він відводить голову назад.

Хан міг лише дозволити їй вирішувати, коли їм треба розлучитися. Він забув про своє становище, віддавшись цій любовній холодності. Їхній поцілунок навіть ризикував тривати досить довго, щоб збудити його, але Лііза відпустила його прямо перед цим.

Вони обмінялися закоханими поглядами, коли відвели руки назад. Лііза відійшла, щоб підійти до Єзи, а Хан простежив за нею очима. Він відвів погляд лише тоді, коли вона підійшла до Азні, яка одразу ж прошепотіла їй на вухо і змусила її почервоніти.

«З нею все буде гаразд, — зрадів подумки Хан. — Вона більше не сама».

Коли він повернувся до групи людей, на Хана чекала низка незручних і суворих поглядів. Він вдав, що не бачить їх, коли підійшов до капітана Ербер, віддав військове вітання і приєднався до решти рекрутів. Його думки вже почали тужити за холодними обіймами Ліізи, але обличчя залишалося серйозним.

Джордж поплескав його по плечу і гордо кивнув головою, але зупинився, як тільки кілька солдатів подивилися на нього. Капітан Ербер і Єза обмінялися поклонами, перш ніж розвернутися до протилежних сходів, щоб повести свої групи в різні частини палацу.

Студенти і рекрути озирнулися, щоб перевірити, як там їхні супутники, що супроводжували їх у дикій природі протягом останніх тижнів, але їхні лідери швидко прочистили горло, щоб змусити зосередитися на майбутньому шляху. Хан востаннє глянув на Ліізу, перш ніж продовжити огляд численних Ніколс, що займали верхні поверхи.

Другий огляд підтвердив, що з більшістю з них Хан ніколи не зустрічався. Він побачив кілька невиразно знайомих постатей серед дорослих, але решта були незнайомцями.

Капітан Ербер та інші солдати, схоже, були добре знайомими з палацом. Вони вивели групу у широкий коридор одразу після того, як піднялися на другий поверх, і мовчки пройшли через багато просторих кімнат, в яких знаходилося кілька Ніколсів.

— Вам було весело в академії, — прокоментувала капітан Ербер, не обертаючись, коли група дійшла до більш ізольованої зони. — Мені знадобиться повна доповідь від кожного з вас. Настав час провести деякий час серед людей.

Капітан Ербер спробувала нагадати своїм підлеглим про їхню політичну ситуацію, але раптом позаду групи пролунав крик, який зруйнував її спробу: «Гелен!»

Всі обернулися в бік джерела цього крику і побачили, що на іншому кінці коридору важко дихає Ніколс. Важко було довести прибульців до такого рівня виснаження, тому можна було з упевненістю припустити, що хлопнць, напевно, пробіг більшу частину палацу, щоб дістатися до людської групи.

— [Вейт]! — крикнула Гелен, перш ніж кинути благальний погляд на капітана Ербер.

Вайт був хлопцем Гелен. Вони познайомилися під час зустрічі з Єзою і зустрічалися протягом кількох місяців до кризи. Прихід сонця розлучив їх, оскільки вони повинні були дбати про різні сфери, але тепер, коли багато Ніколсів зібралися в палаці, вони могли нарешті возз’єднатися.

— Він досить важливий серед Ніколс, — прокоментував Хан, прикриваючи рот. — Мабуть, такий же важливий, як і міс Лііза.

Капітан Ербер пильно подивилася на Хана, але вона врешті-решт зітхнула: «Зроби це швидко».

Гелен подякувала Хану очима, перш ніж побігти до Вейта. Незабаром людська група могла спостерігати за возз’єднанням пари.