Кожен птах був завбільшки з людські груди. Вони нагадували ворон, але мали дві пари крил і вигнуті дзьоби. Зграя заповнила світле небо темно-червоною хмарою, яка опустилася на групу і готувалася до штурму засніженої місцевості.
Ніхто не знав, чому сонячне світло не впливало на цих істот, але вони були надто швидкими, щоб дозволити групі замислитися над цим питанням. Зграя була лише за кілька секунд від того, щоб заповнити територію, зайняту молодими солдатами, і лише деякі з них могли зробити крок назустріч небезпеці. Довга подорож без їжі зробила навіть найстійкіших з них нездатними стояти на ногах.
Хан, Ілман і командири загонів обмінялися стурбованими поглядами, оглядаючи поверхню. Вони бачили, як інші студенти та рекрути намагаються підвестися, але в такому стані від них не було б жодної користі.
Хан подивився на Ліізу. Вона теж могла битися, але її позиція була дивною. Зграя спускалася до людної частини площі, і вона не встигла б добігти до неї до першого удару.
Лііза кивнула, побачивши вагання в очах Хана, і він без вагань вистрілив у бік друзів, що були далі від його позиції. Накази також лунали з його вуст під час бігу: «[Ілмане, захищай Джорджа і Гаваа]».
Пари в групі розташувалися в різних частково ізольованих місцях. Доку й Азні навіть знайшли гарне місце, де можна було обмінюватися інтимними моментами, не даючи іншим їх бачити, але їхня ділянка лежала на шляху зграї.
Хан з’явився перед ними в одну мить. Він був готовий захистити їх, але пара спробувала поскаржитися. Все ж таки вони відчували слабкість після тривалого голодування. Птахи навіть були на межі зіткнення з рекрутами, що стояли перед ними. Вони лише встигли підвестися, перш ніж гучне каркання злилося з болісними криками.
Зграя рухалася швидко. Лише кілька секунд знадобилося, щоб досягти позиції Хана, але на той час його клинок уже вкрив блакитний ореол.
Хан вдарив ногою прямо в темно-червону хмару, і його удар випустив гуркіт, перш ніж зіткнутися з птахами. Кров і пір’я одразу ж посипалися на нього, затуляючи зір, але ніщо не вислизнуло від його очей.
Два птахи пролетіли повз шквал пір’я і перетнули його позицію, щоб досягти Доку й Азні. Однак Хан продовжував обертатися на задній нозі, розкинувши руки. Один монстр побачив, як ніж, що світився, розсік його тіло навпіл, а інший опинився в руках Хана.
Хан без вагань знову повернувся, щоб завдати ще одного удару вперед. Він навіть скористався цим шансом, щоб запустити монстра в бік хмари, а потім кілька разів змахнув лівою рукою. Понівечені трупи впали до його ніг, але він не припиняв атакувати, доки перед його очима знову не розгорнулося яскраве небо.
Завдяки зусиллям Хана Доку та Азні майже не мали справи з загрозами. Зграя була повна монстрів, але вони були досить кволі. Крім того, жоден з них не виявляв здібностей, тому все зводилося до того, щоб не бути пригніченим.
Хан подивився на двох своїх друзів, а потім перевів гострі очі на небо. На руках Доку й Анзі відкрилося кілька порізів, але вони були поверхневими. Проте зграя вдалині розверталася, готуючись до нового нападу. Болісні крики за спиною пояснювали, наскільки ефективною була перша атака, тож він зрозумів, що нинішня тактика не спрацює.
— [Хане], — покликала Лііза, наближаючись до нього.
Лііза вказала рукою на місце позаду Доку та Азні, і зі снігу виросла крижана стіна. Споруда була лише два метри заввишки та три метри завширшки, але вона була достатньо товстою, щоб витримати атаку зграї.
Лііза глибоко вдихнула після цього подвигу. Вона виглядала втомленою, але могла триматися на ногах. Доку й Азні навіть кивнули їй на знак подяки.
— В укриття! — крикнула Айріс з іншого боку групи.
Ілман кинувся до Джорджа та Гаваа, але командири загонів кинулися до інших підлеглих, щоб захистити якомога більше Ніколс та людей. Вороноподібні монстри не давали їм часу накладати заклинання, але їхнього бойового мистецтва було достатньо, щоб трохи послабити тиск.
Тепер, коли Хан обернувся до Ліізи, він міг оглянути стан групи. Багато хто зазнав поранень, і деякі з них були досить важкими. Кілька рекрутів навіть бездиханно лежали на снігу, а з їхніх тіл розтікалися калюжі крові.
Командири загонів допомогли, але це були лише четверо воїнів першого рівня без своїх заклинань. Вони, мабуть, могли б самотужки впоратися з цілою хмарою монстрів, але захистити групу, що стояла позаду них, було майже неможливо.
Айріс, Раян і Феліція готували свої заклинання, поки рекрути й Ніколси намагалися знайти порожнини, приховані під снігом або в кутах, утворених скелястими стінами поблизу. Вони були готові контратакувати як слід, але це б тимчасово знехтувало життям їхніх підлеглих.
Хан знайшов очима Ілмана, і вони обмінялися багатозначним поглядом. Джордж і Гаваа вже були в ізольованому місці, тож могли знайти укриття до повернення згарї. Ілман був вільний захищати тих, хто ще залишався на відкритому місці, і Хан мовчки погодився зробити те саме.
Хан стрибнув уперед. Він схопив Ліізу за талію і кинув її до пари за крижаною стіною. Доку й Азні розширили очі, перш ніж зловити дівчину в повітрі та перемикнули свою увагу на друга.
Вони не змогли знайти Хана на його попередньому місці. Він уже дістався до групи рекрутів, які були надто слабкі, щоб навіть спробувати знайти укриття, а Ілман був неподалік, захищаючи кількох Ніколс, які копали сніг. Ці прибульці почали копати, відчувши під собою яму, але знайшли лише коротку яму, яка не давала ніякого захисту.
Зграя повернулася, і багато монстрів вдарилися об крижану стіну у відчайдушній спробі пробити її. Зіткнення наповнило кров’ю зовнішню поверхню заклинання Ліізи, оскільки воно залишилося неушкодженим, і вона не припиняла розширювати лід, щоб переконатися, що монстри не відкрили жодної значної тріщини.
Решта темно-червоної хмари знову накрила територію, зайняту групою. Першими зіткнулися з монстрами Хан та Ілман, які кинули в них шквал ударів долонями, копняків та різань, що встигли захистити тих, хто стояв позаду, від більшості тварюк.
Згодом монстри дісталися до чотирьох командирів загону, і почалося світлове видовище. Раян породив сильний вітер, який змусив хмару на секунду зупинитися, Айріс запустила свій пронизливий промінь у бік наповненого місця, а Феліція кидала вогняні кулі всюди, де тільки можна.
Розряд цих трьох заклинань вбив багато монстрів за один обмін. Полу залишалося лише відбивати тих кількох птахів, яким вдалося пролетіти повз цей руйнівний шквал. Його удари були точними й потужними. Його руки нагадували змій, які тріщали в повітрі, вбиваючи тих небагатьох істот, що потрапляли в зону його досяжності.
Зграя не могла просуватися далі. Вона піднялася вище в небо, замість того, щоб пробивати собі шлях вперед, але не покинула цю територію. Монстри полетіли до сонця, а потім розвернулися, щоб пірнути назад на групу.
Хан та Ілман не знали, як захистити рекрутів і Ніколс позаду них від цієї вертикальної атаки. Вони стрибнули між ними та приготувалися зробити все можливе, але лідери загону в цей час зробили крок вперед, щоб опинитися прямо під темно-червоною хмарою, що опускалася.
Монстри набрали шаленої швидкості й погрожували розчавити все під собою, але четверо командирів загону не відчували страху. Ілман і Хан були впевнені в собі, але їхні зусилля були спрямовані не лише на власну безпеку. Втім, їхні хвилювання виявилися зайвими.
Раян використав свій контроль над вітром, щоб згенерувати ще одне заклинання, яке змусило темно-червону хмару, що спускалася, зменшитися. Сильний шторм змусив монстрів зіштовхнутися один з одним і сповільнити наступ, і Айріс не змарнувала цього шансу. Вона вистрілила одним зі своїх пронизливих променів, і атака перетнула зграю наскрізь, вбиваючи багатьох птахів одночасно.
Ті, хто продовжував спускатися навіть після цього прояву вищої сили, повинні були мати справу з вогняними кулями Феліції. Вона встигла запустити лише три з них, перш ніж зграя досягла поверхні, але її атаки виявилися досить ефективними проти цих пернатих створінь.
Хан, Ілман і Пол покладалися на свої бойові мистецтва, щоб вбити якомога більше монстрів після того, як ті істоти штурмували поверхню. Багато трупів впало на темно-сірий сніг, який почав танути після всього, що там розбилося. Ця безплідна і чиста місцевість за лічені хвилини перетворилася на криваве видовище.
Зграя розійшлася по місцевості, перш ніж піднятися вище в небо. Хан та інші приготувалися до наступної хвилі, але були здивовані, коли побачили, що монстри відлітають. Здавалося, що ці істоти відмовилися від полювання.
Всі зберігали мовчання навіть після того, як зграя покинула територію. Група хотіла переконатися, що вони дійсно перемогли, але врешті-решт почали лунати зітхання полегшення. Навіть командири загонів розслабилися, і Хан також визнав, що вони виграли цю битву.
Слабке щастя, викликане цим подвигом, тривало недовго, оскільки стан поля бою було неможливо ігнорувати. Багато мертвих монстрів заплямували темно-сірий сніг, але вони не могли приховати кілька трупів серед них. Один Ніколс і троє рекрутів загинули під час раптового нападу, а багато інших зазнали поранень, які потребували негайної допомоги.
Деякі рекрути та Ніколс розплакалися через втрати, але інші дивилися на мертвих монстрів голодними очима. Скорбота жила в їхніх головах, але вони не могли думати про неї, коли їхні шлунки бурчали без кінця.
Майже всі мовчали з поваги до цього сумного моменту, але Хан не міг дозволити собі гаяти часу. Група фактично стояла на купі їжі, яка могла привабити інших хижаків. Зграя знайшла їх, тож те ж саме могло статися і з іншими монстрами. Нова загроза могла виявитися занадто сильною для них, і навіть змусити їх покинути цю територію, тому зараз пріоритетом була їжа.
Хан витягнув з їхніх лап кілька птахів і приніс їх до крижаної стіни, де ховалися Доку, Азні та Лііза. Пара посміхнулася, але Лііза надулася, навіть якщо Хан міг прочитати голод в її очах.
— [Ти знаєш, як їх правильно готувати]? — запитав Хан, і Доку змусив себе встати.
— Командир загону Феліціє! — крикнув Доку своїм слабким голосом, вказуючи на відносно порожнє місце. — Мені потрібна ваша допомога, щоб розпалити вогонь. Зможете допомогти?
Жінка спочатку здивувалася, але врешті-решт кивнула і підійшла до Доку. Вони вдвох почали готувати багаття, щоб швидко приготувати цих монстрів, поки інші лідери загону розв’язували питання з трупами.
— [Ти кинув мене], — поскаржилася Лііза, коли Хан сів поруч з нею і дозволив холоду крижаної стіни розлитися по спині, перш ніж взяти її в обійми.
— [Це було швидко], — пояснив Хан, перш ніж трохи поглузувати з неї. — [І весело].
— [Тобі пощастило, що ти симпатичний], — пирхнула Лііза, перш ніж притиснутися до колін Хана і заплющити очі.
— [Дякую, Хане], — вигукнула Азні після того, як Лііза закінчила дражнити Хана.
— [Я радий, що з тобою все гаразд], — оголосив Хан. — [Все вже досить похмуро. Мені було б важко все це пережити, якби з тобою щось сталося].
— [Підозрюю, що хтось допоміг би тобі пережити це], — усміхнулася Азні, дивлячись на Ліізу, яка напівсонно спала в нього на руках.
Хан погладив волосся Ліізи, перш ніж зосередитися на командирах загонів. Він отримав ще одну демонстрацію того, наскільки сильні заклинання, і це посилило його бажання отримати у свої руки заклинання Хвилі. Проте незабаром запах смаженої курки досяг його ніздрів, і всі складні думки зникли перед відчуттям голоду.
Далі
Том 2. Розділ 200 - Крик
Все покращилося, але потім знову погіршилося. Феліція і Доку подбали про те, щоб наповнити шлунки кожного. Хан, Ілман та лідери загону вбили багато монстрів, тож уся група отримала можливість втамувати голод. Але відсутність цього відтяжного чинника дозволила їм зосередитися на тому, що вони щойно пережили й втратили. Спокій, досягнутий після відлякування зграї, змусив рекрутів визнати своє нове становище. Вони перейшли від боротьби за захист телепорту до боротьби за власне виживання. Раніше бої були частиною місії, але тепер все було інакше. Криза не відрізнялася між видами. Вона вбивала і людей, і Ніколс, не зважаючи на їхній статус, багатство та походження. У дикій природі мала значення лише сила, і стало зрозуміло, наскільки прибульці були на крок вище за рекрутів у цій сфері. Рекрути не лише загалом поступалися їм у бойовій доблесті та досвіді. Втрати, яких зазнала група, також глибоко вплинули на них, що звучало дивно, коли Ніколси переживали сильніші емоції. Ці молоді люди не звикли до смерті, але криза швидко навчила їх цього. На додаток, рекрути бачили, як Ніколси допомагали їм, не зважаючи на те, що вони були різних видів. Це видовище розчулило їх, але водночас викликало глибокий жаль. Люди дізналися про сонячний вітер ще до того, як це сталося, але дозволили йому статися, не попередивши Ніколс. Це жорстоке рішення було легко прийняти з їхнього безпечного і далекого табору, але зараз воно викликало лише огиду. Рекрути пишалися ідеєю використати свої вищі знання, щоб змусити Ніколсів страждати й змусити їх просити людей про допомогу. Але зараз ті ж самі Ніколси захищали їх і боронили. Важко описати, наскільки погано почувалися люди після того, як ділили їжу і спали поруч зі студентами. Після того, як поїли та запаслися провізією, група поспіхом покинула територію. Вони не могли нести багато через брак рюкзаків і подібних речей, але не хотіли опинитися в попередній похмурій ситуації. Втім, проблема з їжею буде вирішена, як тільки вони перетнуть гірський ланцюг, а це неодмінно мало статися наступного дня. Командири загону вирішили покинути поле бою, щоб уникнути зустрічі з хижаками, яких приваблює привабливий запах трупів. Вони навіть не закопували мертві тіла, оскільки вони могли стати приманкою для можливих монстрів. Їжа не творила чудес, тож групі довелося спати одразу після того, як вони дісталися нового безпечного місця. Хан і Лііза нарешті змогли побути наодинці деякий час, але відпочити в обіймах одне одного вони змогли лише після того, як знайшли відносно ізольоване місце. Третій день подорожі нарешті приніс зміни. Гори раптом перестали затуляти собою поле зору групи та відкрили рівнину, вкриту снігом, що простягалася далеко вдалині. Рослинність здавалася рідкісною або прихованою під темно-сірим шаром, а слабкий вітер почав дути після занурення вглиб нової місцевості. Лііза часто звірялася з мапою, щоб переконатися, що група йде правильним шляхом. На засніженій рівнині було легко загубитися через відсутність споруд, які група могла б використовувати як сигнали. Вони могли покладатися лише на гори позаду, але вони були занадто розпливчастими як орієнтир. Сумніви та занепокоєння зникли, коли на їхньому шляху з’явилося замерзле озеро. Група нарешті могла підтвердити, що знаходиться на правильному шляху до Залпи, але їм все ще потрібно було ретельно оглянути місцевість і порівняти те, що вони дізналися, зі своїми картами, щоб зрозуміти, де вони знаходяться. Виявилося, що група трохи відхилилася від запланованого курсу, але скоригувати його не було проблемою. Вони втратять лише кілька годин подорожі, які були нічим, коли вони думали про те, наскільки вони віддалені від місця призначення. Температура зростала, коли група продовжувала свій марш. На зміну снігу прийшла темно-зелена трава, а біля берегів інших озер, що з’являлися на шляху, також росли невеликі кущі. На замерзлих ділянках довкілля не було тварин, але коли сніг відступив, почали з’являтися Заплямовані тварини. Однак більшість з них жили всередині озер і не могли дихати назовні. Навіть ті кілька монстрів, яких група знайшла, мали цю особливість. Спочатку група відчувала себе в безпеці, оскільки монстри не могли покинути озера, але нестача води стала проблемою, яку вони не могли ігнорувати після двох днів мандрівки цією місцевістю. Навіть їжі стало не вистачати, і це змусило лідерів загону придумати плани, як виловити Заплямованих тварин і монстрів. Порожнеча за межами озер натякала на те, наскільки небезпечними були монстри всередині озер. Навколишнє середовище було далеко не безплідним, тому зграї не мали сенсу ігнорувати його. Група нічого не знайшла на поверхні, отже, щось мало зробити її непридатною для життя, і тільки істоти у воді могли досягти успіху в цьому подвигу. Істоти, що окупували озера, могли бути досить сильними, щоб перешкодити іншим зграям втамувати спрагу, але люди й Ніколси були набагато розумнішими за монстрів. Крім того, група могла координувати свої заклинання і безпечно наближатися до місця полювання. В озерах водився переважно дивний вид риб, здатних змінювати колір луски, щоб ховатися в темних водах. Дехто з Ніколс впізнавав їх, але присутність монстрів робила їхні знання ненадійними через здібності, які могли розвинути ці істоти. Втім, групі не потрібно було вивчати природу цих здібностей. Озера не приховували присутність монстрів, і ці істоти не були надто великими, тож Айріс могла повільно вбивати їх точними променями, націленими на їхні голови. Лііза також допомагала, заморожуючи великі шматки озера, коли монстри намагалися послати своїх Заплямованих підлеглих до групи на березі. Феліція та Раян підтримували її в цьому процесі, тож ніхто не ризикував наразитися на небезпеку. Озеро, яке обрала група, було відносно невеликим, оскільки вони мали на меті очистити його повністю. Полювання дало більше їжі та води, а також показало лідерам загону, що вони можуть повторити процес по всьому регіону, якщо продовжуватимуть обирати невеликі цілі. Безплідний гірський ланцюг виснажив групу, але подорож рівниною, заповненою озерами, відновила їхній фізичний стан. І Ніколси, і рекрути могли відпочивати і їсти досить вільно, а відсутність небезпек на поверхні дозволяла їм ігнорувати постійний тиск, який їх оточував. Цей мирний період закінчився, коли почала процвітати рослинність, а озера розширилися і перетворилися на велике болото з численними мулистими ділянками. Зміна навколишнього середовища змусила групу вступити в останню частину своєї подорожі, але вона також повернула їхнє мислення в кризовий стан. Багато днів пішло на те, щоб дістатися до болота. Йшов вже другий тиждень подорожі, але все могло закінчитися після перетину цього регіону. Лііза навіть зв’язалася з Залпою, щоб підтвердити, що та йде їм назустріч. Остання битва розділила студентів і рекрутів, тому напруга неминуче знову впала на них. Це болото відрізнялося від регіону, який Лііза і Хан майже почали вважати своїм домом. Тут майже не було стабільних ділянок. Багнюка і брудна вода вкривали всю його поверхню, і лише кілька велетенських дерев займали рідкісні місця. Ці рослини мали темні стовбури завбільшки з будинок, а їхнє коріння простягалося на багато метрів, перш ніж піти під землю. У багатьох місцях вода сягала колін групи. Коріння, що розросталося на поверхні, також заважало пересуванню, але дерева могли слугувати орієнтирами, адже на картах вони були позначені. Подорож неминуче сповільнювалася через численні перешкоди, які ставило перед групою навколишнє середовище. Проте головною загрозою залишалися монстри. Зграї змій і п’явок заповнювали мілководдя. Деякі з цих мутованих істот навіть розвинули здібності, але вони не могли зробити багато, коли Хан та інші були на піку своєї сили. Дерева почали з’являтися частіше, коли група просувалася вперед, а на зміну багнюці та брудній воді почали з’являтися клаптики землі. Місце призначення нарешті було в полі зору. Вони мали зустрітися з Залпою в дивному лісі за болотом, але несподівана подія сталася, коли вони вступили в останній день подорожі. Хан, Лііза і Заліха першими помітили чиюсь присутність зовсім поруч з їхнім становищем. Зазвичай вони б змінили напрямок руху перед такою численною групою, але вирішили йти назустріч, оскільки джерело мани йшло від Ніколса. Інша група зробила те ж саме, коли відчула цих потенційних союзників. Коли обидві команди зустрілися, перед Ханом з’явилося майже тридцять знайомих Ніколс. Ці прибульці були слугами, які працювали в долині. Хан навіть упізнав одного, якого бачив лише під час зустрічі з Єзою. «Його, мабуть, звати Зура» — подумав Хан, дивлячись на Ніколс середнього віку, які очолювали іншу групу. Зура був слугою, який дав Хану теплий одяг після того, як він поранив собі ногу. Його присутність змусила Хана переоцінити, наскільки радісною була ця зустріч, оскільки вона змусила його згадати коментар Єзи про ксенофобних Ніколсів. — [Це випадкова зустріч], — вклонився Зура, коли дві групи підійшли досить близько, щоб поговорити. У Ніколс було таке ж порожнє обличчя, яке Хан бачив у палаці, але його жести були досить ввічливими, щоб підняти командирам загонів настрій. Інші прибульці, що стояли позаду нього, також вклонилися, щоб привітати іншу групу, і за лічені секунди встановилася дружня атмосфера. — [Приємно хоч раз зустріти союзників], — оголосив Ілман, виконуючи уклін, і командири загонів наслідували його, виголосивши ввічливі привітання. Хан також вклонився, але нічого не сказав у цій ситуації. Проте він не пропустив цікавих і здивованих поглядів, які зійшлися на ньому, коли Лііза взяла його руку, щоб обхопити талію. Багато хто не почув оголошення Єзи, особливо слуги, які залишилися в палаці під час навали монстрів. Стосунки між Ханом і Ліізою були несподіваною подією, яку підкреслила її політична позиція. Лііза не дбала про свою спадщину, але це не стосувалося інших Ніколс. Вона залишилася частиною племені своєї матері, з претензіями на посаду посла. Єза була навіть унікальною фігурою в соціальному та політичному середовищі, тому партнер Ліізи був важливою темою для деяких прибульців, особливо для тих, хто був вірний старим звичаям. Лііза не думала, що її дії можуть спричинити проблеми. Єза визнала їхні стосунки, тож ніхто не міг наважитися щось сказати про це. Однак Хан став параноїком ще до того, як телепортувався на свою першу чужу планету, і це почуття не могло мовчати після згадки про ксенофобські групи Ніколсів. — [Як ви втекли з долини]? — запитав Ілман без жодного негативу в тоні. — [Лисіксі залишили тунелі, з’єднані з палацом, тож ми скористалися ними, щоб піти після того, як Єза надіслав нам місце розташування наступної безпечної зони], — коротко пояснив Зура, і командири загонів кивнули, навіть якщо вони нічого не знали про тунелі. — [Ви не заблукали]? — продовжував Зура, поклавши кубик на брудну землю і створивши карту за допомогою блакитного світла. — [Ви ж прийшли з долини, так? Як ви взагалі тут опинилися]? — [У Ліізи був союзник у цій місцевості], — пояснив Ілман, показуючи на ліс вдалині. — [Ми планували зустрітися з нею перед тим, як дістатися до безпечного місця]. — [Ви не проти, якщо ми підемо з вами]? — запитав Зура, дивлячись на чотирьох командирів загонів. — [Зовсім ні], — відповіла Айріс, перш ніж виконати ще один ввічливий уклін. — [Ми повинні триматися разом у цей небезпечний період]. Хан повільно повів Ліізу в протилежний бік від новоприбулих Ніколс, після того, як групи об’єдналися і відновили марш. Лише вона помітила ці невиразні дії, але він обмежився лише багатозначним поглядом, коли вона подивилася на нього своїми запитальними очима. Лііза не розуміла причини дій Хана, але поки що змирилася з ними. Вона просто розпитає його, як тільки вони усамітнилися. Нарешті болото закінчилося, і перед групою розкинувся густий ліс. Такі ж гігантські дерева з корінням, що розросталося на поверхні, заповнювали наступну ділянку і створювали дику картину. Це була б ще одна складна ділянка для дослідження, але Хан зрадів, побачивши надійний плацдарм. Студенти та рекрути кілька секунд стояли приголомшені перед цим дивним оточенням, але Зура раптом вигукнув щось мовою Ніколс, яку більшість прибульців не розуміли. Крик відволік усіх, і вони не побачили, як їхні нові супутники зігнули пальці в кігті та встромили їх у людей, що їх оточували. Ця подія була надто раптовою і несподіваною. Новоприбулі Ніколси вже встигли злитися з групою, тож у них не було проблем з пошуком людських горлянок. Їхні пальці легко пронизували шкіру та м’язи, а кров бризкала звідусіль. Усе відбувалося надто швидко, навіть для командирів загону. Айріс зосередилася на раптовому крику лише для того, щоб перемикнути увагу на болісні крики своїх підлеглих. Вона помітила напад Зури лише після того, як його пальці пронизали її горло.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!