Занепокоєння

Хан не одразу замислився над глибинним змістом слів Єзи. Вона вирішила вигукнути це оголошення, яке, по суті, змушувало людей прийняти його стосунки. Проте ситуація була настільки небезпечною, що його розум зберігав її голос у глибині свідомості та готувався випустити його лише тоді, коли він досягне безпечної зони.

Всі були налаштовані однаково. Захисникам долини вдалося виграти для групи деякий час, і вище керівництво повинно було зробити те ж саме. Проте лавина і гігантське чудовисько вже принесли жертви, тому студенти не наважувалися більше залишатися в цій місцевості.

Рекрути та командири загонів пішли слідом за тими, хто дізнався, де знаходиться безпечна зона. Хан йшов далеко попереду, але час від часу обертався, щоб перевірити, чи всі йдуть за ним. Той факт, що Лііза була в нього на руках, зовсім не впливав на його рухи.

Коли велетенське чудовисько вирвалося з блакитної клітки, долиною пролунало глибоке ревіння. На той час Єза та багато вищих чинів досягли місця, де перебувала потвора, але Хан сприйняв цю подію як час перестати турбуватися про інших.

Ілман, Доку, Джордж і ті, хто був важливий для Хана, вже були в безпечніших місцях. Лііза навіть була у нього на руках, тож він міг ігнорувати все інше. Першочерговим завданням було перетнути гори, і він прискорився, щоб швидше дістатися до місця призначення.

Хан не використав усю свою швидкість, оскільки Лііза була в дивному положенні. Вона була у нього на руках, перед ним, тож вона б дуже постраждала, якби він пішов напролом. Втім, він розігнався настільки, що залишив своїх супутників позаду.

Незабаром перед його зором розгорнулася безлюдна гірська місцевість. Сніг засипав усі поверхні та боки цих високих споруд, але місцевість залишалася незнайомою навіть з картою в його голові.

Хан просувався вперед, аж поки не втратив видимість долини. Його органи чуття шукали кожен слід небезпеки навколо нього, але все здавалося порожнім. Він не міг знайти монстрів чи інших загроз, тож ішов далі, аж поки Лііза не потягнула його за волосся.

— [Цього достатньо], — пояснила Лііза, коли Хан сповільнив крок, щоб почути її голос. — [Жоден монстр не побачить Адунсів звідси].

Хан кивнув, перш ніж повністю зупинитися. Він невиразно бачив фігури своїх супутників вдалині, і полегшено зітхнув, коли в полі його зору з’явилися знайомі обличчя.

Знадобилося лише кілька хвилин, щоб уся група зібралася на нерівній ділянці серед гір, де зупинився Хан. Група студентів і рекрутів втратила чверть своїх членів, але всі були ще занадто шоковані, щоб думати про цю подію.

Серед групи не пролунало жодного слова. Вони не наважувалися гаяти час після втечі з такої небезпечної ситуації. Кожен використовував свої ментальні зв’язки, щоб викликати своїх Адунсів, обмінюючись багатозначними поглядами.

Багато поглядів було спрямовано на Хана. Його взаємодія з Ліізою все ще залишала майже всіх приголомшеними. І студенти, і рекрути не могли зрозуміти, як ці двоє могли досягти такого рівня легкості.

Однак Ніколси могли бачити щось глибше, ніж прості почуття, в простих жестах, якими обмінювалася пара. Вони затамували подих від того, як дбайливо Хан поставив Ліізу на сніг. Слабкі посмішки з’явилися на їхніх обличчях, коли вони побачили, як ці двоє дивляться одне на одного очима, в яких було багато слів. Вони б випили за цей очевидний прояв любові, якби не трагічна ситуація, в якій вони опинилися.

Людям було трохи важче, особливо коли мова йшла про командирів загонів. Вони не проігнорували заяву Єзи. Власне, вони досконало зрозуміли її зміст. Інопланетний посол, відповідальний за стосунки між двома видами, офіційно визнав Хана і Ліізу парою.

Пол сказав Хану вважати Ліізу принцесою ще в перші дні свого перебування на Нітісі, тож ця заява перетворила його на принца. Тепер Хан був більш ніж недоторканним. Він став стовпом, на якому люди мали будувати свої політичні відносини.

— Невже нам так не щастить? — вилаявся Джордж, наближаючись до Хана. — Це вже вдруге. Я починаю вірити, що в усьому винен я.

Хан посміхнувся, коли побачив, що Джордж і Гаваа тримаються за руки. Дівчина навіть вчепилася в руки Джорджа, коли він зупинився перед його другом.

— Це, мабуть, я, — сказав Хан, показуючи на блакитний шрам, що видніється з розрізу його халата. — У мене на одну трагедію більше, ніж у тебе.

Лііза ляснула Хана по грудях, перш ніж глянути на нього. Ці депресивні просторікування розлютили її, але він без вагань погладив її по щоці й пригорнув ближче до своїх грудей. Зазвичай Лііза ускладнювала йому завдання, але того дня її горе було надто сильним.

— Що ж, — Джордж прочистив горло, дивлячись на цю сцену. — Це багато чого пояснює.

— Я не хотів приховувати нас, — пояснив Хан. — Принаймні, не від тебе.

— Не хвилюйся, — похитав головою Джордж. — Я все розумію. Я радий за вас, за вас обох.

— Я не очікувала, що Єза схвалить вас так швидко, — прокоментувала Азні, наближаючись до двох пар з Доку.

— [Вона бачила їх разом], — додав Доку. — [Хто після цього може бути проти них]?

— Хане, нам треба поговорити, — оголосив Пол, коли пари зібралися разом.

Хан глянув на Пола. Він був з командирами загонів, серед інших рекрутів, і всі четверо мали суворі вирази облич. Здавалося, що вони хотіли використати цей мирний момент, поки чекали Адунсів, щоб поговорять про це.

— Зараз? — спитав Хан.

— Нам треба дещо прояснити, — оголосив Пол.

Хан зітхнув, поцілував Ліізу в голову і, розірвавши обійми, рушив до людської групи. Проте Лііза не відпустила його. Вона взяла його руку, щоб обвити його руку навколо своєї талії, щоб вони могли разом підійти до лідерів загону.

— Це може бути засекречено, — прошепотів Хан.

— [Я була готова померти з тобою], — нагадала Лііза. — [Ти думаєш, мене хвилюють правила вашого виду]?

Хан хотів заперечити їй, але відчув, що ніякі слова не допоможуть. Вираз обличчя Ліізи ще ніколи не був таким рішучим. Вона втратила Заму, але її мати визнала їхній зв’язок. Хан став для неї цілим світом, і вона не мала наміру залишати його на самоті.

Щобільше, Лііза розуміла ситуацію набагато краще за Хана. Вона була дочкою посла. Вона знала, наскільки впливовим було ім’я Єзи, і могла використати частину цієї влади перед людьми.

— Що таке? — запитав Хан, коли дістався до Пола.

Командири загонів залишилися поруч з Полом, щоб дати йому змогу вести розмову. Брендон, Келлі та інші посланці йшли одразу за ними, а решта рекрутів — трохи позаду.

— Я сподівався, що ми зможемо залишитися наодинці на деякий час, — сказав Пол незручним тоном, змушуючи себе не дивитися на Ліізу. — Це питання стосується всього людства.

— Ти намагаєшся розлучити мене з моїм чоловіком? — запитала Лііза холодним тоном з ідеальним людським акцентом.

Хан, Ніколс та люди здивовано подивилися на Ліізу. Вони ніколи не чули, щоб вона так розмовляла. Пол та інші командири загонів почали хвилюватися про політичні наслідки, які можуть викликати їхні наступні слова.

— [Ми не наважимося], — врешті-решт вимовив Пол, виконуючи глибокий уклін.

Пол вказав на місце неподалік, і невелика група рушила туди. Командири загонів, посланці, Хан і Лііза пішли серед засніженого довкілля і відокремилися від своїх супутників, щоб провести цю приватну розмову.

Ніколси та студенти трохи розслабилися, коли їхніх лідерів не було на місці події. Прибульці не зазнали великих втрат, оскільки за роки полювання вони розвинули кращі інстинкти. Проте сильні емоції не дозволили їм не помітити, що їхні товариші загинули під час кризи.

Рекрутам було ще гірше. Вони лише нещодавно зазнали втрат у боях біля телепорту, тож ще не встигли звикнути до цієї події.

Тепер, коли студенти та рекрути мали час усвідомити, як багато вони втратили за ці короткі хвилини, пролунали схлипування та сопіння. Вони з усіх сил намагалися придушити своє горе, але сльози неминуче котилися.

— Чи є у вас якісь побажання щодо мови, міс Ліізо? — запитав Пол, коли група зупинилася в трохи віддаленому місці.

— Говоріть своєю мовою, — наказала Лііза. Моя присутність тут не повинна викликати непорозуміння між вами.

Хан кинув ще один здивований погляд на Ліізу. Вона ніколи не була залучена в політичні ситуації, і йому було дивно бачити, що вона так переймається цим питанням. Проте він мусив визнати, що йому подобалося бачити, як вона використовує свій авторитет, щоб наказувати його начальству.

Пол відчував себе ніяково через цю ситуацію, але він глибоко вдихнув, перш ніж озвучити суть теми: «Ваші стосунки викликають занепокоєння. Ми хочемо переконатися, що ваша лояльність все ще знаходиться в правильному місці».

Лііза відкрила рот, щоб поскаржитися, але Хан швидко підтягнув її ближче, щоб перервати. Він подивився на інших рекрутів, а потім сумно посміхнувся і дав найкращу відповідь, яку йому дозволили сказати обмеження: «Ви хоч уявляєте, що нам доводилося робити в академії?»

Пол насупився, але помітив, що посланці опустили голови, коли Хан змусив їх згадати сцени в селі. Боротьба з монстрами була набагато кращою, ніж те, що їм довелося там побачити.

Хан послабив хватку Ліізи, і вона зрозуміла, що настав її час говорити. Вираз її обличчя потемнів, коли вона дала коротке пояснення того, що сталося під час сонячного вітру: «Ніколсам важче справлятися з емоціями, і сонячне світло кілька місяців тому застало нас зненацька».

Наприкінці її пояснення на шиї з’явився блакитний символ, але вона замовкла, не дочекавшись покарання. Вона не змогла додати інших подробиць, але командири загонів могли заповнити прогалини самостійно.

Пол та інші тримали сонячний вітер у таємниці, тож знали, що він може спричинити з непідготовленими Ніколсами. Але вони не очікували, що прибульці пришлють своїх посланців, щоб прибрати за ними. Дізнавшись про це, вони відчули себе жахливо, а Раяну навіть довелося прикрити рота, щоб придушити блювоту.

— Після всього, що сталося, я все ще тут, — продовжував Хан. — Що ще я маю довести?

Командири загонів не могли зібратись із силами, щоб щось сказати. Ніхто з них не наважувався поставити під сумнів лояльність Хана. Його пояснення не розвіяло їхні сумніви, але вони не відчували, що мають право ставити під сумнів того, хто вже так багато дав Глобал Армі.

Під час цієї сумної тиші в небі пролунали крики. Всі подивилися на небо і широко посміхнулися, побачивши безліч Адунсів, що наближалися до цієї місцевості. Лише Лііза ховала обличчя на грудях у Хана, і він міцно притискав її до себе під час цієї події.

Адунси були королями неба. Стрибнувши їм на спину, група була б у безпеці. Трагічні події, що сталися раніше, вже майже перетворилися на неприємні спогади, але захоплива подія відвернула увагу всіх від зграї орлів.

Орбіта Нітіса була своєрідною, як і її атмосфера. Хан не знав, як усе відбувається під час кризи, але був упевнений, що сонце врешті-решт з’явиться на небі. Проте він не очікував, що це станеться так несподівано.

Несподівано в небі з’явилася сліпучо-жовта сфера. Спочатку вона з’явилася як яскрава пляма в лазурі прямо над групою, але швидко перетворилася на видовище, яке здалося людям знайомим.

Сонце не сходило. Воно раптом стало видимим серед неба, і його інтенсивне світло засліпило Адунсів, що наближалися. Ці істоти закричали від болю, коли це сяйво наповнило їхні очі та змусило змінити траєкторію польоту.

Орли перестали летіти до групи, щоб сховатися від нового світла, яке заповнило небо, а Хан втратив дар мови, коли відчув, що ментальний зв’язок слабшає. Він виявився не в змозі зв’язатися зі Сноу тепер, коли з’явилося сонце.