Талан

Атмосфера на майданчику зі спокійної перетворилася на хаотичну. Між появою нових супротивників і сходженням лавин пройшло лише кілька секунд. Проте цього часу було достатньо, щоб усі в долині зрозуміли, що ситуація кардинально змінилася.

Небезпека, яку несли лавини, що насувалися, блідла перед первісною аурою, яку випромінювала гігантська істота всередині гори. Долина була великою, і студенти були досить далеко від палацу, але вони відчували цей задушливий тиск так, ніби він давив прямо на них.

Вожді, лейтенанти та інші солдати нарешті отримали шанс показати свою силу, оскільки Єза і капітан Ербер повернулися в бік нової загрози, щоб продемонструвати своє здивування. Обидва лідери також вважали, що ця криза вже майже закінчилася, але світ був готовий підкинути їм набагато більше.

Хан не знав, як реагувати на гігантську мутовану Лисіксі, що виходила з гори. Він майже звик відчувати монстрів, але від нової істоти у нього мороз пробіг по спині.

Велетенська істота здавалася набагато сильнішою за інших представників свого виду. Здавалося, вона навіть контролювала велику зграю Лисіксі. Хан був майже впевнений, що нова загроза не могла бути простим монстром.

Хан подивився на Ніколс, перш ніж перевести погляд на командирів загону, але його огляд залишив його розчарованим. Всі були так само приголомшені, як і він, що свідчило про те, що його супутники також не знали про природу цієї нової загрози.

Відповіді на його сумніви могло дати лише вище керівництво, але вони були надто зайняті, щоб дивитися на своїх підлеглих. Їм не знадобилося багато часу, щоб перемогти монстрів, які вже оточували їх, але вони не могли відволіктися, коли море ящірок ось-ось насунеться на них.

— [Ілмане]? — крикнув Хан у цей відчайдушний момент, оскільки він був єдиним з Ніколс, хто міг досить швидко відреагувати на цю сцену.

— [Я не знаю], — відповів Ілман, не зводячи широко розплющених очей з велетенської істоти, що спускалася з гори.

Хан міцніше стиснув спину Ліізи та трохи підняв її. Він був готовий тікати щодуху, якщо ситуація виявиться надто складною, навіть для вищого керівництва. Він також повинен був швидко вирішити, що робити, оскільки лавини ось-ось накриють усіх.

Залишатися в долині не було варіантом. Хан міг би втекти, але не знав куди. Він запам’ятав шлях, який перетнув під час польоту, але це лише підтвердило, наскільки він заблукав.

Раптом над групою засяяв блакитний німб. Раптове сяйво налякало студентів, які прокинулися, і змусило їх збирати кубики в халатах. Пристрій Хана також засвітився, і він без вагань доторкнувся до нього, щоб встановити ментальний зв’язок.

— [Ідіть сюди без нас], — пролунав голос Єзи в голові Хана, а разом з ним і детальна мапа.

Карта описувала багато районів і мала набагато більше деталей, ніж будь-яке інше уявне зображення, яке Хан коли-небудь отримував. Він навіть міг наблизити певне місце, щоб оглянути його загальне оточення.

Віддалене місце мало позначку, яка вирізняла його з-поміж решти місцевостей. Хан смутно здогадувався, що групі знадобиться півдня, щоб долетіти туди, але в такій ситуації отримати Адунсів було неможливо.

Проте наказ Єзи був чітким. Студенти повинні були залишити старших у долині та самостійно дістатися до безпечного місця. Здавалося, що нова загроза була занадто великою навіть для лідерів.

— [Застрибуй мені на спину], — прошепотів Хан, послаблюючи хватку на спині Ліізи.

Лііза не поскаржилася. Вона швидко стала позаду Хана і стрибнула йому на спину. Подібні сцени відбувалися і серед інших Ніколс, коли Доку оголошував зміст ментального послання. Учні досить добре знали здібності один одного, тому без вагань покладалися на найшвидшого в групі, якщо їхньої швидкості не вистачало для виконання завдання.

— Дозвольте нам бути попереду з вами, — перебила Феліція Ніколс і Хана, які вже повернули в бік безпечного місця. — Ми можемо впоратися зі снігом.

На долоні Феліції з’явилася вогняна куля, і цей простий жест переконав Ніколс. Хан, Ілман, Доку і четверо командирів загонів стали перед групою, дивлячись на сяйнисті лавини, готові накрити їх.

Група була на правому боці ущелини. Їм залишалося лише пробігти повз лавини, щоб дістатися безпечного місця, де можна було б дочекатися своїх Адунсів, але темно-сірий сніг, що світився, мав зловісну ауру, коли наближався до групи.

Лише кілька секунд відділяли групу від снігу. Хан приготувався застосувати все, чого він досягнув у стилі Блискавичного демона, щоб перебігти лавину, але він не відчував себе надто впевнено в цьому завданні.

Хан був сильним і швидким, але перед ним була висока снігова стіна під контролем монстра, якого навіть лідерам доводилося сприймати серйозно. Він міг стрибати та покладатися на легкі кроки, але його супротивник залишався стихійним лихом, яке не давало йому багато варіантів.

— Ми відкриємо шлях, — оголосила Феліція. — Головне — залишатися на рівнині. Не падайте.

Ковтки та глибокі вдихи лунали, коли гуркіт снігу, що насувався, посилювався. До зіткнення залишалося кілька секунд, але всі залишалися на місці.

Тоді Феліція і Раян застосували свої заклинання. Велика вогняна куля і великий шторм вилетіли вперед і зіткнулися з лавиною, що світилася. Дві атаки пробили сніг і створили конусоподібний отвір у цьому лихові, але ці дві атаки лише відкрили шлях, по якому група могла стрибнути.

Лііза сховала обличчя на спині Хана, коли відчула, що його тіло напружилося. Те, що сталося далі, було надто сильним, щоб вона могла чітко це відчути. На її руки та ноги впав сильний тиск, оскільки вона обхопила ними шию і талію Хана, а її сукня розірвалася в багатьох місцях через тертя, що виникло в повітрі.

Хан полетів. Він зібрав усі свої сили, щоб стрибнути вперед і використати отвір, створений командирами загону, щоб отримати деяку перевагу над лавиною, що насувалася. Він робив усе можливе, щоб залишатися в повітрі якомога довше, але врешті-решт впав на розпечений сніг і використовував свої швидкі кроки, щоб боротися з силою, яка штовхала його в бік ущелини.

Решта групи не змогла навіть наблизитися до того, щоб виступити так само добре, як Хан. Ілман і ті, хто був здатен випередити високу лавину, стрибали на цей гарячий сніг, але в підсумку стали жертвами шаленого імпульсу лавини.

Інші студенти та рекрути скористалися отвором, створеним командирами загону, щоб на деякий час забігти всередину лавини, але сніг врешті-решт захопив їх у свою нестримну хватку.

Лавина штовхнула майже всіх назад, і хтось неминуче впав в ущелину. Хан ледве втримував рівновагу на слизькій і нестабільній поверхні, тому не міг стежити за тим, що відбувалося позаду нього. Проте Лііза могла озирнутися назад, коли його швидкість впала, і вона побачила багато знайомих облич, що зникали серед сяйнистого снігу.

Лавина здавалася нескінченною. Хан продовжував стрибати вперед, але сніг під його ногами рухався в протилежному напрямку, тож він втрачав висоту, а не здобував її. Проте він робив усе можливе, щоб обмежити цю тенденцію, і глибоке зітхання вирвалося з його вуст, коли все навколо перестало текти в бік ущелини.

— [Хане], — благала Лііза, звільняючись від його обіймів, щоб зістрибнути з нього, але Хан швидко нахилився вперед, щоб вона залишилася на його спині.

Лііза кинула на нього розгублений погляд, але її обличчя потьмяніло, коли побачила його холодний вираз. У цій ситуації пара не потребувала слів, щоб висловити свої наміри. Хан говорив їй, що не відпустить її, поки вони не опиняться в безпечному місці.

Лііза не могла поскаржитися, але їй стало легше, коли Хан повернувся, щоб допомогти тим, хто вижив. Командири загону, Ілман і кілька Ніколс зуміли залишитися на новій поверхні, але всі інші опинилися під товстим шаром снігу.

Лавина перетворила долину на темно-сіре блискуче видовище. Ущелина була досить великою, щоб залишатися видимою, і мости також пережили катастрофу, але майже все інше опинилося під сніговим покривом.

Замок був надто високим, щоб стати жертвою стихії, і відносно велика територія навколо нього залишилася незайманою снігом. Проте жоден з цих сильних воїнів не наважився відвести очей від численних ящірок, що наближалися до них.

Велетенський ватажок навіть зник під снігом. Задушливий тиск, що заповнив долину, зник після того, як істота використала підконтрольний їй матеріал, що світився, щоб приховати свою присутність.

Хан дозволив собі лише швидко оглянути місцевість, перш ніж зосередитися на своїй групі. Сніг заважав йому відчути студентів і рекрутів, схованих під поверхнею, але він допоміг усім, кому міг, і навіть витратив деякий час на розкопки в тих місцях, де він щось відчув.

Багато хто з них зрештою вижив, і Хан міг тільки радіти з цього видовища. Він полегшено зітхав, коли з-під снігу з’являлося знайоме обличчя, але з часом його тривога посилювалася.

Велетенський монстр не виходив навіть тоді, коли вищі чини почали боротьбу з ордою ящірок. Хан не знав, чи то потвора чекала на прохід, чи то просто вводила всіх в оману. Проте він не хотів залишатися в цій місцевості достатньо довго, щоб це з’ясувати.

Деякі рекрути та студенти залишалися зниклими безвісти, незалежно від того, наскільки глибоко копали ті, хто вийшов на поверхню. Хан і ті, хто мав певний досвід трагедій, неминуче обмінювалися тямовитими поглядами після того, як витрачали цілу хвилину, не знайшовши нікого.

Ситуація все ще залишалася напруженою, тому багато хто не розумів, наскільки все було трагічно. Ніколи не було проблем з прийняттям того, що сталося, але рекрутам було важко змиритися з тим, що деякі з їхніх друзів все ще вважаються зниклими безвісти.

Хтось повинен був змусити їх переїхати. Доку, Ілман, Азні та інші Ніколс, природно, дивилися на Хана в надії, що він зможе вирішити це питання, але він не мав влади над цими рекрутами. Дехто з них, можливо, поважав його настільки, що одразу ж виконував його вказівки, але він не мав ані часу, ані повноважень командувати іншими.

Лише командири загонів могли змусити рекрутів рухатися, але вони не встигли скористатися своїм авторитетом, оскільки зі снігу раптово з’явилася масивна фігура. Задушливий тиск повернувся, коли гігантська паща рептилії пронизала поверхню і з’їла двох рекрутів, які були зайняті пошуками своїх зниклих товаришів.

Хан ледь не застиг від страху, коли монстр показав своє гігантське тіло, ковтаючи двох людей. Йому не вдалося повністю заковтнути другу рекрутку, але зуби відірвали праву ногу дівчини й змусили її впасти на сніг.

Всі запанікували. Велетенське чудовисько з’явилося серед групи, і його палкі очі показали, як двоє рекрутів не вгамували його голод. Органи рептилії холоднокровно оглянули своїх потенційних жертв і помітили, що дехто з них уже почав тікати.

Хан і Ніколси знали, куди їм треба йти, тож без вагань побігли в бік гір. За ними погналися і командири загонів, і посланці, і деякі інші люди, які зуміли перебороти свій страх, але чудовисько теж не стояло на місці.

Сяйво, яке випромінював сніг, посилювалося зі зміною його текстури. Хан покладався на свої легкі кроки, але його ноги провалилися під поверхню після того, як монстр змінив його, щоб заманити групу в пастку всередині своєї мисливської зони.

Сніг з неймовірно м’якого перетворився на твердий в одну мить. Хан бачив, як його права нога копала поверхню, перш ніж застрягла в ній. Ніякі сили не дозволяли йому вирватися з цієї в’язниці. Він не міг покинути цю територію, і його думки одразу ж перейшли до дівчини на спині, коли він зрозумів, що не має влади над ситуацією, в якій опинився.

— [Я збираюся кинути тебе], — оголосив Хан, беручи Ліізу за зап’ястя і змушуючи її розірвати хватку на його шиї.

— [Що]? — здивовано перепитала Лііза.

Лііза ще не усвідомлювала, наскільки відчайдушною була ситуація, але заява Хана дала їй зрозуміти, що всі, хто торкався снігу, були мертві. Навіть вогняні кулі Феліції виявилися нездатними розтопити поверхню, яка тримала її ноги в непорушному полоні.

— [Ні, ні]! — поскаржилася Лііза. — [Не смій мене кидати]!

Хан вдавав, що не чує скарг Ліізи. По правді кажучи, його фізична сила не була чимось, з чим вона могла зрівнятися. Він міг легко змусити її ноги покинути його талію, і незабаром його дівчина опинилася в його обіймах.

Хан був готовий використати цей час, щоб дати Ліізі шанс вижити. Майже ніщо не могло змусити його зупинитися, але його дівчина на той час знала його занадто добре. Лііза взяла обличчя Хана в руки та втупила в нього свої променисті очі, перш ніж вимовити просте прохання твердим голосом: «[Хане, дозволь мені померти з тобою]».

Майже ніщо не могло зупинити Хана, але ці слова змусили його рішучість похитнутися. Він придушував свій страх смерті, щоб поставити на перше місце добробут Ліізи, але вона поділяла його почуття. Вона не хотіла втратити свого Адунса і свого хлопця в один день.

— [Ліізо], — благальним тоном промовив Хан, але вона швидко похитала головою.

— [Нам неймовірно пощастило], — усміхнулася Лііза, коли в куточках її очей з’явилися ледь помітні сльози. — [Не додавай болю до мого кохання].

Хан хотів проігнорувати її прохання, але навіть ментальний бар’єр не зміг залишитися на своєму місці перед виразом любові Ліізи. Він зміг лише безпорадно зітхнути, перш ніж притягнути її рот ближче до своїх губ. На його думку, смерть не може бути такою вже й поганою, якщо вона прийде після довгого поцілунку з коханою дівчиною.

— [Припиніть гаяти час], — раптом пролунав голос Єзи, і всі відчайдушно обернулися до велетенського монстра.

Лазуровий ореол створив навколо монстра кубічну в’язницю. Клітка вийшла з рівнини, прихованої снігом, і ув’язнила гігантську ящірку, але її блискучі поверхні були недостатньо міцними, щоб витримати фізичну силу істоти.

Тріщини на блакитній в’язниці з’являлися щоразу, коли гігантська ящірка вдарялася головою та кігтями об ці блискучі поверхні. Було зрозуміло, що клітка довго не витримає, але часу для Єзи та кількох старших товаришів все ж вистачило, щоб дістатися туди.

— [Швидше, швидше]! — крикнула Єза, і група раптом виявила, що сніг більше не затримує їхні ноги.

Хан, не вагаючись, міцно тримав Ліізу і кинувся вперед. Те саме зробили й інші студенти та рекрути, які нарешті знайшли можливість втекти. Усі швидко покинули територію, але Єза встила вигукнути останнє оголошення, перш ніж вони відійшли надто далеко: «[Хане, подбай про мою доньку]».