Жах

Життя в [Чистих Деревах] було здебільшого мирним і насиченим. Всі знали про прихід денного світла, але ніхто не наважувався зруйнувати розслаблену ауру, яка наповнювала ліс у центрі семи гір.

Келлі та інші скептично налаштовані рекрути врешті-решт змушені були визнати, що нове середовище принесло очевидні переваги. Їхні тренування стали більш плавними, чутливість до мани покращилася, підвищилася загальна обізнаність, а постійні зусилля контролювати цю енергію принесли користь їхнім бойовим мистецтвам так, як вони самі не очікували.

Лише сфера маніпуляцій залишалася надто складною для більшості рекрутів, оскільки належала до типу тренувань, надто далеких від того, що люди вважали корисним.

Звичайно, це усвідомлення не прийшло за кілька днів. Рекрутам довелося провести ще два тижні, зануреним у чуже середовище, щоб помітити та прийняти те, що їхній рівень зростає так, як ніколи не вдавалося досягти в людських тренувальних таборах. Це усвідомлення навіть не прийшло саме по собі. Брендон, Келлі та Джордж повинні були досягти компетентного рівня володіння своїми бойовими мистецтвами, щоб зробити очевидні переваги інопланетної академії неможливими для заперечення.

Троє рекрутів не були бідними, як Хан, чи ледачими, як Люк. Вони були багатим варіантом Марти. Їхні сім’ї навчили їх бойових мистецтв до того, як вони були зараховані до Глобал Армі. Це дозволило їм лише запам’ятати більшість технік до того, як їхній рівень наповнення надасть їм доступ до мани, але все одно це була значна перевага.

Хану вдалося досягти цієї переваги завдяки силі волі та дисципліні під час тренувань, але його ранній доступ до мани й талант зіграли важливу роль у його досягненні. Втім, його талант не заперечував важливості того, чого досягли троє його товаришів. Перехід на компетентний рівень майстерності лише через вісім місяців після їхнього зарахування залишався дивовижним подвигом.

Джордж був першим, хто здійснив цей важливий подвиг, але його товариші використали кризу в Істроні, щоб виправдати цю подію. Келлі просунулася вперед лише на кілька днів пізніше, але інші рекрути вважали її суворий підхід до тренувань причиною її досягнення. Лише прорив Брендона змусив їх визнати, що академія має відношення до їхнього раптового зростання.

Дехто сприйняв ці події як природний наслідок збільшення навантаження. Рекрути мали проводити дев’ять годин на день, занурюючись у вправи, спрямовані на покращення чутливості, контролю та маніпуляції з маною. Додавання до цих занять їхніх звичайних тренувань практично подвоювало час, який вони витрачали на фізичні предмети.

Проте, інші не повністю ігнорували те, як методи тренувань Ніколсів і мирна атмосфера академії вплинули на їхній розвиток. Всі вони відчували, як змінилося їхнє ставлення до мани після тривалого перебування серед прибульців. Рекрути неминуче перестали сприймати її як просте паливо і почали розглядати її як основну частину себе.

Рекрути не говорили про це усвідомлення принаймні не вели загальних розмов. Час від часу вони туманно згадували цю тему, але ніхто не хотів заглиблюватися в цю сферу. З’явилися тріщини в їхній впевненості у вищості свого виду, але це було найкраще, що могло статися за три тижні.

Слабкі й тихі зміни, які відбувалися з рекрутами, були набагато очевиднішими, коли мова йшла про Хана, і деякі рекрути не помічали їх лише через його майже постійну відсутність.

Два тижні після подій з п’явками не відзначилися жодною місією чи несподіваною кризою. Хан зміг зануритися у своє нове життя і стати основним членом соціальної мережі академії.

Чутки про його битву з Ілманом неминуче поширювалися, і Джордж був частково винен у цьому. Хлопець не мав жодних злих намірів, коли хвалився своїм другом під час вечірок чи обідньої перерви, а його незнання про таємні стосунки не давало йому змоги усвідомити, наскільки неприємними були його дії для Хана.

Ілман мав великий авторитет серед більшості Ніколсів завдяки своїй відданості вродженим емоціям. Дізнавшись, що Хан боровся з ним і переміг, багато прибульців переоцінили людського хлопця і його товаришів в цілому. Хан почав будувати глибші стосунки з Ніколс за межами Азні та Доку, і більшість з них включали дівчат, зацікавлених у чомусь більшому, ніж проста дружба.

Джордж сприйняв такий розвиток подій як абсолютну перемогу, але Хан бачив лише проблеми, що накопичувалися на його очах. Вечірки перетворилися на битви, які вимагали від нього ввічливості й захоплення, не ображаючи та не відкидаючи відкрито таку увагу. Залишати їх також ставало проблемою, коли йому доводилося мати справу із зацікавленими дівчатами, доброзичливими Ніколсами та щасливими п’яницями. На щастя, під час цих гучних подій у нього був помічник.

Хан не знав, як би йому вдалося продовжувати зустрічатися з Ліізою, якби Азні не допомагала йому придумувати приводи, щоб залишатися наодинці достатньо довго, щоб уникнути вечірок. Дівчина виявилася експертом у плітках і вечірках, і її підтримка допомогла Хану уникнути непорозумінь.

Після відвертої допомоги Азні з’явилося кілька проблем. Доку почав підозрювати, що щось не так, але поведінка подруги ніколи не наштовхувала його на думку про інтрижку. На додаток, таємничі зникнення Хана лише покращили його імідж в очах Ніколсів. Він став повною протилежністю Ілмана. Обидва вродливі й талановиті, але один був відверто напруженим, а інший — сповненим таємниць.

Хан обмежився тим, що подивився на це питання з позитивного боку. Ніколси навіть не почали підозрювати щось про його таємні стосунки. Всі вони бачили його в ніч перед битвою з Ілманом, і всі погодилися, що чужинець став жертвою безпідставних ревнощів. Хан навіть був досить люб’язний, щоб не брати справу близько до серця і навчити його, що існують різні точки зору.

Інші проблеми були пов’язані з рекрутами. Група людей створила дві різні фракції, і Хан опинився поза межами обох. Команда Келлі намагалася тримати дистанцію від прибульців, тоді як сторона Джорджа робила все можливе, щоб злитися з ними.

Хан не міг належати до жодної з них, бо його не існувало. Він не спав у підземному житлі, завжди тікав з вечірок, а більшу частину вільного часу проводив у стінах академії, тренуючись.

Його товариші почали сприймати його зникнення як необхідний пошук усамітнення, і навіть Келлі почала з цим миритися, побачивши, наскільки він був популярним серед Ніколс. Вони не могли собі уявити, що проблема Хана виходила навіть за межі академії.

— Ця сучка Зезаґ! — кричала Лііза, тупаючи ногами, ходячи туди-сюди печерою в болоті. — Вона завжди чіпляється до хлопців, щоб вони звернули увагу на її великі груди! Як їх можна не помітити, коли ти весь час носиш халат розстебнутим?!

— Навіть Хеда приєдналася до неї! — Лііза лаялася, не зупиняючи кроків. — Чому дівчата з великими грудьми такі сміливі? Як Ілман створює ще більше проблем тепер, коли він не може потрапити до академії? Чому ти взагалі посміхаєшся?!

Останній коментар Ліізи лише розширив посмішку Хана. Сидячи на дні печери, він спостерігав за своєю заздрісною дівчиною. Втома, накопичена за попередні два тижні, намагалася заповнити його голову, але він нічого не відчував, коли бачив, як Лііза розлютилася через його ситуацію.

— Смішно бачити тебе такою, — хихикнув Хан. — Мені навіть не потрібно дражнити тебе, щоб отримати таку реакцію.

— Замовкни! — пирхнула Лііза. — Ти просто щасливий, що я занадто ревнива, щоб піклуватися про мою початкову угоду.

— Я все ще поважаю її, — відповів Хан, перш ніж відвести погляд, — більшу частину часу.

Пара наближалася до другого місяця спільного життя. Лише трохи більше тижня відділяло їх від цього свята. Щаслива подія спочатку подарувала Ліізі гарний настрій, але увага, яку Хан отримував протягом останніх двох тижнів, змусила її ревнувати безпідставно.

Той факт, що Лііза цілих два тижні стримувала слова, які їй відчайдушно хотілося сказати, лише погіршив ситуацію. На щастя для неї, Хан чудово заспокоював її. Він часто нагадував їй, що їм достатньо знати про свої почуття.

Ліізі навіть стало прикро, що вона не змогла повністю зосередитися на Хані в той час, коли він знайшов для них час у своєму щільному графіку. Це був другий день його четвертого тижня в академії. Він пройшов через дванадцять годин уроків, вечірку і довгий переліт, щоб провести кілька хвилин з нею, але вона не могла ігнорувати те, наскільки він став популярним.

— Ти виснажуєш себе заради мене, — прошепотіла Лііза, опустивши очі в землю. — Іноді мені здається, що тобі було б краще без мене. Ти міг би нормально спати, тренуватися скільки завгодно і займатися сексом з багатьма пишногрудими дівицями.

Хан знав, що мав би її втішити, але її третє зауваження щодо грудей змусило його вибухнути сміхом. Зрештою, Лііза отримала цей комплекс неповноцінності через порівняння з красою своєї матері, і вона не могла не виявити його, коли її хлопець отримав увагу дівчат зі схожими формами.

— Не смійся! — поскаржилася Лііза, дивлячись на нього. — Це дуже серйозно. Я в одному кроці від того, щоб побігти на наступну вечірку і поцілувати тебе на очах у всіх. Ти навіть не уявляєш, як важко залишатися тут наодинці, знаючи, що орди дівчат намагаються залізти тобі в штани.

— Я б не назвав їх ордами, — засміявся Хан.

— Будь ласка, — пирхнула Лііза. — Може, я й була вигнаницею роками, але я знаю, як думають дівчата Ніколс. Будь ти проклятий. Менш ніж за два місяці ти позбавив мене можливості насолоджуватися самотністю.

Лііза схрестила руки й опустила очі в землю. Вона ненавиділа свої коментарі. Вона знала, що Хан не сприйме її слова всерйоз, але не хотіла говорити погано про їхні стосунки, навіть жартуючи чи злячись.

— [Лізо], — сказав Хан з найкращим нікольським акцентом, на який тільки був здатен. — [Ходи сюди].

Знання Ханом чужої мови продовжували вдосконалюватися, і Лііза була головною причиною цього. Проте пара почала використовувати її як спусковий гачок для своїх інтимних моментів.

Лііза вдавала, що бореться, але незабаром подивилася на Хана. Він порушив свою позу зі схрещеними ногами й витягнув ноги, щоб створити зручне сидіння. Лііза хотіла змусити його почекати кілька секунд, але його коліна виглядали надто привабливо того дня. Вона не змогла опиратися цьому ні секунди.

— [Я не забула про чотири години, які ти мені винен], — прошепотіла Лііза, розсунувши ноги, щоб сісти на Хана.

Її руки обвили його шию, і вони обмінялися довгим поцілунком, але Лііза відвернула обличчя і тепло посміхнулася, коли відчула, як руки Хана залізли їй під халат і ковзнули по стегнах. Тепло, що розлилося по її оголеній шкірі, змусило її прикусити нижню губу, але вона все одно похитала головою.

— [Я просто хотів відчути твої…] — сказав Хан і відвів очі, намагаючись пригадати слово, яке шукав.

— [Сідниці чи ноги], — хихикнула Лііза. — [Вибери одне].

— [Обидва], — посміхнувся Хан, і посмішка Ліізи розширилася, перш ніж вона залишила ще один поцілунок на його губах.

— [Дозволь мені показати тобі дещо], — оголосив Хан, перш ніж вказати ногами на землю і піднятися, піднімаючи Ліізу.

Лііза засміялася, обхопивши його за талію і дозволивши Хану винести себе з печери. Вона занурила руки в його волосся і залишила легкі поцілунки на його голові, але зосередилася на навколишньому середовищі, коли на неї почали падати краплі води.

Хан зупинився перед водоспадом прямо перед печерою. Земля там була здебільшого багниста. Однак він навчився розпізнавати стабільні місця в цій місцевості після того, як літав туди протягом декількох тижнів.

— [Я думала, що через ніс Доку ми зможемо купатися разом лише рано вночі], — прошепотіла Лііза на вухо Хану. — [Коли я роздягнуся, ти теж не будеш прогулювати свої години].

Хан посміхнувся і поцілував її в щоку, перш ніж прошепотіти на вухо: [Злізай].

Лііза знову прикусила нижню губу, змушуючи свої ноги повільно ковзати по його тілу, поки вони не досягли землі. Вона чекала, що Хан розвернеться і накинеться на неї, як він часто робив, але на її обличчі з’явився здивований вираз, коли вона побачила, що він витягує ніж у піхвах з лівого боку.

Цікавість Ліізи посилилася, коли вона відчула, що Хан міцно притискає її до себе. Їхні голови торкнулися, коли він підняв ніж перед її очима і використав свою ману, щоб покрити його темно-сіре лезо.

Мембрана мани виглядала абсолютно стабільною. Хан показав, як він може майже вільно розмахувати ножем, не створюючи брижів на цьому сяйнистому покритті.

На цьому демонстрація не закінчилася. Мембрана ставала тоншою і гострішою, коли Хан тримав ніж нерухомо. Лііза помітила, як його хватка на її попереку розслабилася, коли він зосередився на техніці. Вона навіть відчула слабке гостре відчуття, коли оглянула зброю.

Хан зупинився, коли досяг межі своєї концентрації. Він підніс ніж, вкритий гострою мембраною, до водоспаду і показав, як серед води з’явився отвір ще до того, як зброя торкнулася її.

— [Мої тренування проходять добре], — раптом оголосив Хан, коли мембрана розірвалася і на тупому краї з’явилася біла пляма.

Хан все ще не міг використати Божественного Женця в бою, але він швидко просувався вперед. Його прогрес майже лякав його. Але він знав, що його зростання відбувалося завдяки його зусиллям на уроках маніпуляції з маною.

Його маніпуляції були незрілими й нестабільними, але вони швидко вдосконалювалися. Зміни, які вдалося застосувати Хану, також не були інтенсивними, але він і не поспішав. Досягти так багато менш ніж за два місяці, не жертвуючи важливими аспектами свого життя, вже було неймовірним досягненням.

Лііза розуміла, що Хан привів її туди не для того, щоб спробувати подолати її обмеження щодо сексу. Він намагався покращити їй настрій, і це усвідомлення змусило її притулитися ближче.

Хан поклав ніж і повернувся до Ліізи. Дівчина дивилася на нього закоханими очима. Вона ніби заціпеніла, вивчаючи всі риси, які запам’ятала за останній період.

— [Інші дівчата мене не цікавлять], — прошепотів Хан. — [Я хочу тільки тебе].

— [Навіть якщо у них більші груди]? — благальним тоном запитала Лііза.

— [Навіть якщо у них більші груди], — підтвердив Хан, усміхаючись з любов’ю.

Вони повільно зблизилися, поки не обмінялися довгим і ніжним поцілунком. Пара розійшлася лише для того, щоб опинитися в міцних обіймах, від яких обоє майже не могли дихати.

— [Скільки тобі залишилося]? — зрештою запитала Лііза, не відриваючи обличчя від його шиї.

— [Менше години], — зітхнувши, відповів Хан. — [Проведемо її ось так].

— [Я б хотіла, щоб так було завжди], — скиглила Лііза милим голоском.

Хан хихикнув, але на обличчі Ліізи з’явилася посмішка, коли вона відчула, що він кивнув. Вони поринули у відчуття, які викликали їхні обійми, і дозволили собі забути про проблеми, що їх оточували.

— [Що таке]? — запитала Лііза, коли відчула, що Хан раптом напружився.

— Лііза, — відповів Хан, не додавши більше нічого, і Лііза зрозуміла, що щось сталося, оскільки він перестав говорити з нікольським акцентом.

Лііза вивільнила голову з обіймів і помітила, що Хан втупився в якусь точку вдалині. Його очі були широко розплющені, тож вона швидко простежила за його поглядом.

Лііза не одразу зрозуміла, що відбувається. Водоспад заповнював її зір своїми потоками, але врешті-решт її увагу привернуло дивне різноколірне сяйво. Вона ніколи не бачила, щоб рідина викликала таку реакцію. Видовище було явно дивним, але вона не розуміла причини здивування Хана.

У цей момент рука Хана потягнулася до водоспаду. Його пальці пронизали воду, що текла, перш ніж він зробив долонею отвір у цій тонкій структурі.

Решта болота розширилася за цим отвором. Лііза бачила, як рідкісна рослинність густішає вдалині, як густа вода вкривається мулом і дрібним листям, а вдалині темніє небо. Однак вираз її обличчя застиг, коли вона помітила, що якась ділянка стала яскравішою, ніж зазвичай.

Хан і Лііза повільними кроками перейшли через водоспад, щоб отримати ширший огляд місцевості за урвищем, і їхні погляди повільно піднялися вгору, сконцентрувавшись на світлішій ділянці. Їхнє здивування перетворилося на жах, коли вони помітили, що звичне темне небо набуло блідо-блакитних відтінків, поширюючи слабке світло в навколишньому середовищі.