Вигляд різних мутацій не здивував Хана. Він зосередився на тому, що велика п’явка була мертва і не мала зовнішніх пошкоджень. З її рота витікала каламутна темна кров, яка натякала на наявність внутрішніх пошкоджень.
За цими ознаками Хан був майже впевнений, що монстра вбив Ніколс. Відсутність зовнішніх пошкоджень відповідала стилю бою прибульців, і він не міг знайти інших пояснень його загибелі в цьому унікальному середовищі. Звичайно, могли існувати й сильніші хижаки, але це здавалося малоймовірним через те, наскільки підземний простір був переповнений п’явками.
Спуск через діру здавався неминучим, але Хан не хотів спускатися, не забезпечивши собі шлях назад до попереднього місця. У нинішньому тунелі ще мали бути виходи на поверхню, але група не дослідила його повністю. Крім того, тримати шлях відходу відкритим ніколи не було поганим варіантом.
Хан показав складний вираз обличчя, коли повернувся до двох дівчат. На них вже була лише спідня білизна, і він був не в кращому становищі. У групи не було матеріалів, необхідних для виготовлення мотузки, а рюкзак міг покрити лише один-два метри з п’яти, що відокремлювали діру від підлоги під ним.
(Примітка перекладача| сили та зросту (1,8м*3=5,4м) персонажів достатньо, щоб повернутися наверх, 5 метрів)
Хан міг би розтягнути рюкзак, розірвавши його на частини, щоб зробити мотузку, але це вплинуло б на її міцність. Ця слабкість не була ідеальною, коли йому доводилося стрибати, щоб дістатися до неї, але тепер він міг лише додати свій порваний одяг.
— Побудьте тут трохи, — наказав Хан, відводячи погляд. — Я піду принесу щось, щоб зробити мотузку.
Хан пішов, перш ніж дівчата встигли зрозуміти або поскаржитися на його рішення. Він буквально кинувся до входу в прохід і побіг до вузької порожнини, в якій лежав труп Ельбека.
Хану знадобилося менше десяти хвилин, щоб дістатися туди. Кілька п’явок висмоктували засохлу кров з тіла Ніколса, але він не потурбував їх. Ельбек втратив більшу частину свого халата після падіння і кислотної слини монстра, але його нижня частина все ще була відносно неушкодженою. Його спідня білизна також була в доброму стані, і Хан подумки вилаявся, коли схопив її.
Настав час для Ліізи побачити одну з потворних сторін Хана. Життя в Нетрях та криза в Істроні зробили його нездатним відмовитися від ресурсів, які могли б допомогти йому вижити. Але він не знав, чи зможе його дівчина побачити його неприємний вчинок і оцінити його цинічним розумом.
Хан побіг назад стежкою, де залишив двох Ніколс, але з усіх сил намагався йти далі, коли скелястий вхід наблизився до нього. Його розум навіть дозволив йому відчути двох дівчат, і це тільки сповільнило його кроки.
Вагання врешті-решт програло серйозності ситуації. Хан змусив себе ступити в печеру, несучи в руках подертий одяг Ельбека.
Двоє Ніколс приготувалися до бою, коли почули слабкі кроки в тунелі, але вони розслабилися, коли побачили Хана, що перетинав вхід. Проте їхні вирази обличчя швидко потьмяніли, коли вони помітили одяг у його руках. Їх реакція тільки погіршилася, коли вони побачили чорну білизну поверх білої тканини.
Хан не стояв на місці під їхніми незрозумілими поглядами. Він підійшов до двох дівчат і присів навпочіпки, перш ніж почати працювати з одягом Ельбека. Він навіть зняв кілька ганчірок, які все ще прикривали його спідню білизну, і врешті-решт вийшла міцна, на перший погляд, мотузка.
Руки Хана рухалися швидко, але точно. Він не хотів залишатися під осудливими поглядами дівчат довше, ніж потрібно, але й не зробити пристойну мотузку теж не міг. І все ж від оголеного плеча несподівано пробіг холод, і Хан ледь не підскочив на ноги від цієї несподіванки.
Його здивування змінилося теплом, коли він помітив, що Лііза присіла і поклала руку йому на плече. Вона навіть усміхнулася з розумінням, щоб висловити свою підтримку.
— У тебе добре виходить, — похвалила його Лііза у відчайдушній спробі підняти настрій і заспокоїти Хана.
Хан не міг висловити, наскільки сильною стала його прихильність до Ліізи. Вона в одну мить розвіяла його страхи. Його ситуація була жахливою, і він щойно пограбував труп свого товариша, але він відчував, що ця мить була найщасливішою в його житті. Навіть його перший раз не міг зрівнятися з повним прийняттям його потворних сторін, яке продемонструвала Лііза.
— Щонеділі вранці у Нетрях можна знайти багато п’яниць, які втратили свідомість, — розповів Хан, коли його погляд повернувся до розірваного одягу, а на обличчі з’явилася ледь помітна посмішка. — Тоді їжа була пріоритетом, але одяг теж був досить корисним. Він слугував ковдрами, подушками, завісами та покриттям для холодної плитки, але мені завжди доводилося щось вирізати та латати після того, як я крав його у п’яниць. Мені також доводилося займатися батьком, тож я швидко навчився.
— Не дивно, що ти так швидко бігаєш, — хихикнула Лііза, поклавши голову йому на плече і спостерігаючи за його роботою.
— Будь ласка, — відповів Хан. — Я ховався по кутках або дахах і пускав інших дітей першими, щоб вони вивчили ситуацію. Я кричав щось, щоб відлякати їх, якщо все виглядало добре.
— Боже, — хихикнула Лііза. — Мій хлопець — негідник.
— Щасливчик, — додав Хан, кинувши на Ліізу пильний погляд.
Пара ледь не впала в заціпеніння, коли їхні погляди зустрілися. Вони забули, що Хан працював з одягом їхнього мертвого друга, а поруч стояла Азні. Проте остання прочистила горло, щоб нагадати їм про свою присутність.
Хан повернувся до реальності та закінчив ту частину мотузки. У цей момент він спрямував погляд до Азні, і його рука також простяглася до неї. Дівчина спочатку насупилася, коли подумала, що він хоче її спортивний бюстгальтер, але він швидко вказав на її рюкзак.
— Жоден Ніколс не триматиме на тебе зла за це, — зітхнула Азні, сідаючи перед Ханом і передаючи йому рюкзак. — Ну, інші можуть вважати тебе цинічною людиною, але я знаю, що тобі байдуже до наших розбіжностей.
Азні подивилася на Ліізу, перш ніж кивнути на знак щирої підтримки, і посмішка останньої сяяла від цього жесту. Вона інстинктивно взяла Азні за руку. Лііза почувалася дивно після довгої самотності, але здавалося, що в її житті нарешті з’явився друг.
Хан був причиною цієї раптової дружби, тому її почуття до нього посилилися в ці хвилини. Лііза почала пестити його спину, поки він спорожняв рюкзак і розв’язував вузли, щоб розірвати його на частини. Обидві дівчини хотіли йому допомогти, але нічого не говорили, бо відчували його явну перевагу у виконанні завдання.
— Мені шкода Ельбека, — прошепотів Хан. — Він...
— Не зараз, — перебила його Азні, придушуючи ридання. — Поговоримо про це, коли виберемося звідси.
На цьому розмова закінчилася, і ніхто більше не наважувався згадувати цю тему.
Повна мотузка з’явилася ще за кілька хвилин. Хан кілька разів потягнув за обидва боки кожного вузла, щоб переконатися, що все міцно тримається і що в цілому виріб достатньо стійкий, щоб витримати вагу людини. Ніколс були трохи легшими за людей, тож йому не довелося хвилюватися за найбільшого з групи, якого він сподівався знайти.
Скеляста поверхня в проході не мала надійних зачіпок біля країв отвору, тож групі довелося проявити винахідливість. Лііза чудово контролювала свою ману, тож вона кілька разів вдарилася об землю, щоб дестабілізувати її нутрощі. Хан міг розбити її простим ударом ногою, і врешті-решт з’явилося відповідне місце для їхньої мотузки.
Після кількох спроб група вирішила закинути мотузку всередину ями. Хан стрибнув у неї першим, оскільки він був єдиним, хто міг дотягнутися до витягнутих рук дівчат, якщо інструмент не спрацює, але його випробування пройшли успішно. У них був шлях назад до проходу, тож усі потрапили на нову територію.
Перед очима групи розгорнулася велика підземна зала. Хан перевірив труп великої п’явки, як тільки переконався, що за ними нічого не йде, і його огляд підтвердив його початкові здогадки. Істота явно померла через внутрішні пошкодження, тож кілька Ніколс мали бути на тому поверсі.
З цієї великої площі відкривалися два проходи, але група впізнала рожеві позначки на обох з них. Азні та Лііза легко переклали їх у реальні повідомлення і зрозуміли, куди пішли їхні супутники.
Вони швидко рушили далі. Азні та Лііза навіть знайшли ще більше позначок на різних порожнинах і проходах, що з’являлися на їхньому шляху, але вони стали марними, коли звуки важких кроків і хрюкання рознеслися луною по місцевості.
Хан глянув на Ліізу, і та без вагань кивнула. Після цього жесту він нахилився вперед і прискорився. Шлях попереду перетворився на круглий пейзаж, оточений слабкими зображеннями, коли його швидкість досягла нелюдського рівня, і в його баченні врешті-решт розгорнулася битва.
Доку та Асят стояли біля стіни, борючись з чотирма великими п’явками, що оточили їх. Зеліха стояла позаду них, але її стан не був задовільним. Її ліве плече і рука були вкриті потворними плямами розплавленої шкіри, а очі з усіх сил намагалися залишатися відкритими, навіть коли двоє її супутників робили все можливе, щоб захистити її.
Думки Хана промайнули швидко. Він бачив бойову доблесть Доку, тож четверо п’явок явно мали особливі здібності, які робили їх сильними супротивниками для цього сильного Ніколса. Асіят теж не могла бути слабкою, оскільки професори обрали її для цієї місії.
Проте, Хан опинився за першою великою п’явкою раніше, ніж його міркування встигли закінчитися, і його нога інстинктивно піднялася, щоб завдати потужного стусана. Він уже мав чітке уявлення про структуру монстрів, тож точно знав, скільки сили йому потрібно, щоб розірвати їх навпіл.
Обертовий удар Хана нагадував сокиру, що замахнулася в центр випрямленого тіла п’явки. Монстр стояв на невеликій частині своєї нижньої фігури, готуючись кинутися на здобич, але раптом впав на землю. Її обмежений розум не дозволив їй помітити, що її рот і хвіст більше не мають плоті, що з’єднує їх.
Подія була настільки несподіваною, що і Ніколси, і п’явки не помітили прибуття Хана. Одна з них навіть завершила свій наступ, поки її супутники гинули. Вона стрибнула у бік Асіят, але голова п’явки вибухнула, перетворившись на криваве місиво з плоті та темної крові.
Дівчині знадобилася ціла секунда, щоб зрозуміти, що хтось убив п’явку, перш ніж вона встигла дістатися до неї, але вона так і не змогла зосередитися на своєму рятівникові, оскільки Хан вистрілив прямо в бік інших монстрів.
Доку відбив одну з п’явок точним ударом долоні вгору, від якого тварина виплюнула повний рот крові та слини. Ця сутичка змусила його зробити крок назад, щоб ухилитися від їдкої рідини, що летіла на нього. Останній монстр летів навіть на майже непритомну Зеліху, тож він сподівався збити його з ніг безладним ударом плеча.
Але тінь накрила летючу п’явку раніше, ніж Доку встиг до неї дотягнутися. Ніколс побачив, як монстр втратив половину тіла і перервав свій напад. Вона змогла впасти на землю лише після того, як від неї залишилася лише луската паща, роззявлена на невеликий шматок кровоточивої плоті.
Доку помітив свого помічника, коли падіння третьої п’явки раптово прискорилося. Голова істоти вибухнула, коли вона розбилася об землю, і його очі нарешті звикли до раптової зміни зображень перед ним. Доку побачив, як Хан смикнув лівою ногою, щоб видалити їдку слину, що потрапила на черевик, а також почув тихе прокляття, що вирвалося з його рота, коли нога залишилася оголеною.
— Хан! — радісно вигукнув Доку, і його голос привернув увагу двох дівчат, що були з ним.
Асіят випромінювала чисте щастя, коли побачила Хана. Вона знала його не дуже добре, але його подвигів у битві було достатньо, щоб привести її в екстаз. Зеліха теж розплющила втомлені очі, і на її обличчі з’явилася ледь помітна посмішка, коли вона оглянула результати бою.
Доку хотів щось додати, але звук гучних кроків привернув його увагу і змусив поглянути на стежку, яку щойно перетнула його група. Його посмішка розширилася, коли він побачив Ліізу, і його фігура вистрілила вперед, коли обличчя Азні визирнуло з проходу.
Азні теж радісно посміхнулася. Вона стрибнула в обійми Доку, і вони міцно обійнялися, перш ніж поцілуватися. Лііза пройшла повз них і проігнорувала Хана, оглядаючи чотирьох мертвих монстрів і двох Ніколс біля стіни.
— Що з нею сталося? — запитав Хан, присідаючи поруч із Зеліхою та оглядаючи її поранене плече.
— Один з монстрів мало не з’їв її, — пояснила Асят. — Ці істоти можуть ховатися від наших органів чуття. Тут вона не може використати свій талант.
— Я помітив, — зітхнув Хан, уникаючи торкатися її поранень.
Рука Зеліхи була дуже болючою, але Хан нічим не міг їй допомогти. Рожеві тіні навколо її рота свідчили про те, що вона вже намагалася вгамувати біль, але її стан, схоже, не міг покращитися без належних ліків.
Вираз обличчя хана потьмянів, коли він помітив знайомий короткий меч, що висів на спині Зеліхи. Його голос пом’якшав, коли він запитав Асят про те, що здавалося цілком очевидним на тій сцені: «Ви знайшли Башира?»
— Так, — відповіла Асят, опустивши погляд. — Принаймні те, що від нього залишилося.
— Ельбек теж мертвий, — долучилася до розмови Лііза. — Ви знайшли шлях назад на поверхню?
— Ми розчистили інший шлях, — пояснив Доку, відокремившись від Азні. — Ми перевірили кожен куток і печеру позаду нас, але нічого корисного не знайшли. Звідки ви взагалі взялися?
— Ми скористалися дірою в землі, — прошепотіла Азні, тримаючи Доку за обличчя і повертаючи його до себе. — Ми не дослідили весь верхній поверх, але ситуація виглядала не дуже добре. Крім того, ми хотіли знайти вас усіх.
Доку знову поцілував Азні в губи, і вона поклала голову йому на груди, коли вони розлучилися. Проте хвиля смутку наповнила її очі, коли вона побачила, що Лііза і Хан знову почали ігнорувати один одного. Вона навіть уявити собі не могла, як важко тримати їхні стосунки в таємниці в такій жахливій ситуації, особливо коли вона могла так легко насолоджуватися обіймами свого чоловіка.
Далі
Том 2. Розділ 148 - Продовження
Перегрупувавшись, група обговорила ситуацію, а Зеліха навіть зібралася з силами, щоб висловити свою професійну думку про фауну. Виявилося, що ситуація групи Доку була схожою на ситуацію Хана та інших. Падіння занесло чотирьох Ніколсів на нижній поверх підземної споруди, де вони опинилися після того, як деякий час досліджували місцевість. Баширу не пощастило зустріти велику п’явку, коли він перебував у місцевих річках, а інші прибульці знайшли його, коли чудовисько вже зжерло більшу частину його тіла. Його короткий меч залишився цілим і неушкодженим, тож у Ніколс не виникло сумнівів щодо особи з’їденого трупа. Доку ретельно підійшов до розвідки, і двоє Ніколс, перегрупувавшись, наслідували його приклад. Вони оглянули кожну печеру і порожнину, позначили кожну ямку і навіть дійшли до кінця стежки, яка, здавалося, вела прямо під незайманими ділянками. На їхньому шляху було набагато більше небезпек. Здавалося, що великі п’явки полюбляли глибші ділянки споруди, тож Доку та інші опинилися наодинці з багатьма з них. Зеліха отримала поранення від несподіваного нападу, коли вона ще не встигла підтвердити ефективність своєї чутливості до мани. На щастя, її товариші встигли врятувати їй плече та руку. Пояснення Зеліхи допомогли Хану, Азні та Ліізі краще зрозуміти своїх супротивників. Вона фактично впізнала цей вид п’явок після того, як споглядала їх протягом кількох годин. Ніколси знали п’явок як [Мовчазних Ґрунтососів], слова, які вони могли перекласти лише частково. Проте їхнє значення звучало досить очевидно, коли прибульці намагалися пояснити його. За словами Зеліхи, головною проблемою в тому середовищі було те, що простота п’явок сприяла стабільним мутаціям і забезпечувала високий рівень виживання. Подібна дієта навіть призвела до того, що трансформації відбувалися у схожих напрямках. Розмір, їдка слина та загальна міцність були загальними аспектами, на які вплинули трансформації. Кількість енергії, що витрачалася на ці характеристики, змінювалася від монстра до монстра, але Зеліха була майже впевнена, що кожна велика п’явка матиме ці три посилені здібності. Зміни від монстра до монстра полягали в додаткових можливостях, яких вони набували завдяки мутаціям. Здебільшого це були прості естетичні перетворення. В одних виростало волосся, в інших луска, у деяких навіть з’являлися прості зуби, але жоден з них не демонстрував здібностей, які за силою могли б зрівнятися з заклинаннями. Доку згадував про екземпляр, здатний генерувати сильні звуки, але це все. Здавалося, що їхня простота йшла всупереч із розвитком потужних здібностей. Їхній вид міг зайти так далеко, лише якщо в гру не ввійде більше мани, що було майже неможливо для істот, які все життя харчувалися землею, рослинами та рідкісними черв’яками. Ці особливості ставили [Мовчазних Ґрунтососів] над звичайними заплямованими тваринами через те, наскільки легко вони могли мутувати. Проте вони також ставили їх нижче звичайних монстрів, оскільки їхні перетворення не були надто загрозливими. Основною проблемою цього виду була кількість його особин, що не здавалося проблемою перед руйнівною силою Хана. Проте Зеліха зрештою заперечила йому в цьому питанні. М’які тіла п’явок були проблемними для Ніколс, оскільки їхнє бойове мистецтво було зосереджене на нанесенні внутрішніх ушкоджень. На другий рік прибульці могли перейти до більш брутального стилю ведення бою, але при цьому вони втрачали значну частину ефективності, що робило їхні звичайні атаки кращими. (а слизьку й жирну жабу було норм бити) Проблема полягала в тому, як вони маніпулювали маною. Студенти могли змусити свою енергію працювати як удари кулаками, а не долонями, але вони не змогли б виразити справжньої сили, і їхні атаки страждали б від сильних затримок. Лііза виявилася єдиною в групі, хто вмів маніпулювати маною настільки добре, що могла змінювати природу своєї енергії без значних затримок. Проте вона завжди використовувала удари долонею, тому її бойова майстерність неминуче впала б при такій різкій зміні стилю. До того ж більша частина її майстерності в області маніпуляцій була пов’язана з льодом. Це заклинання було потужною здатністю, яка могла вбити десятки великих п’явок за одну атаку ціною короткої підготовки, тому група відчувала, що після возз’єднання вони отримали козир. Звичайно, Хан привернув до себе багато уваги після свого попереднього подвигу. Він убив чотирьох монстрів за лічені секунди, оскільки його бойове мистецтво ідеально підходило для цих істот. Він ризикував доторкнутися до їдкої слини лише тоді, коли його ноги пронизували шкіру п’явок, що робило його ідеальним бійцем на передовій. Хан і його група не соромилися ділитися своїм досвідом перебування на вищому поверсі, але їхня розповідь не містила нічого особливого, окрім смерті Ельбека. Тріо пройшло через безліч тунелів і маленьких п’явок, так і не наблизившись до виходу. Залишена мотузка могла б слугувати втечею і другим шляхом, якби все внизу провалилося, але це було все, що вони могли розповісти. Доку змусив Асят викинути рюкзак, коли побачив, що за ними женуться четверо монстрів, але група швидко знайшла його. Дізнавшись, що Хан та інші залишили купу квітів на верхньому поверсі, він зовсім не зрадів. Першочерговим завданням було знайти шлях назад на поверхню. Доку жахливо усвідомлював, що його рішення продовжити місію призвело до загибелі його товаришів, тому він не хотів більше ризикувати. Зрештою похід відновився, і група Хана змогла переконатися, наскільки ретельним був Доку, коли він був головним. Він навіть змусив їх зазирнути в кожну дірку, до якої вони могли дотягнутися, досліджуючи невеликі порожнини та подібні структури. На нижньому поверсі справді виявилося багато монстрів, але студенти зустрічали їх у кращому випадку групами по двоє, і Хана було більш ніж достатньо, щоб подбати про них. Його стусани були смертельною зброєю проти цих створінь. Єдиною проблемою було його взуття і те, що їдка слина робила з ним, але його супутник давав йому своє, коли йому була потрібна нова пара. Після битви з двадцятим чудовиськом у Хана закінчилося взуття, тож він покладався на шматки тканини з мантій своїх супутників. Вони теж мали зникнути, але він міг лише сподіватися, що дослідження закінчаться до того, як йому доведеться битися босоніж. Минали години, але група продовжувала не знаходити нічого корисного. Слабка думка про те, що шляху, який міг би вивести їх на поверхню, взагалі не існує, намагалася пробитися в їхній свідомості, але всі придушували її. Їхнє становище і так було жахливим. Погіршувати його негативними думками не допомогло б жодним чином. Проте ця ідея ставала неймовірно гучною, оскільки минало все більше часу, а група продовжувала не знаходити нічого, що можна було б використати для того, щоб вилізти з цього порожнього місця. Здавалося навіть розумним, що цих шляхів у підземній структурі не існувало, оскільки п’явки не копали, дотримуючись стандартів людей чи Ніколс. Цим істотам не потрібно було будувати щось, що вело б на поверхню, оскільки вони могли повзти до неї, риючи нові тунелі. Трапився навіть зсув, тож групі навіть трохи пощастило, щоб знайти щось хоч трохи корисне для своїх потреб. Більшість ходів вели вниз, але тенденція, описана Зеліхою, змусила групу зануритися в підземелля ще глибше. Лише одна різниця між поверхами збільшувала кількість монстрів в геометричній прогресії, а студенти не хотіли навіть уявляти, що ховається на глибині. Однак, врешті-решт, група не потребувала уяви взагалі, оскільки нарешті щось з’явилося. На той час вони знову рушили в бік неушкоджених ділянок, і перед їхніми очима розгорнулася своєрідна структура, яку студенти вважали найкрасивішим краєвидом у світі. Хан та інші опинилися перед діагональною стіною, на якій протікали ріки землі та виступали скелі. Проте нахил споруди працював на їхню користь, і вони проходили повз стелю, навіть якщо здавалося, що вона не досягає поверхні. Група не дбала про те, щоб вийти прямо на поверхню. Достатньо було, щоб їхні Адунси мали вільний шлях, і рятувальна місія була б успішною. Перетнути стелю і стрибнути на першу стабільну ділянку, яка дала їм чіткий огляд зовнішнього світу — це все, що їм було потрібно. Знахідка діагональної стіни принесла групі величезну радість, але найважча частина почалася одразу після цього. Вони мали підготуватися до самого сходження, а це означало подбати про два моменти. Рожеві квіти, залишені групою Хана, все ще були на іншому кінці мотузки, прив’язаної до отвору, через який спускалися на нижній поверх. Технічно вони були в безпечній зоні, тож залишати їх там здавалося марнотратством, особливо після того, як двоє їхніх товаришів загинули під час місії, в якій вони брали участь. Крім того, Зеліха не могла піднятися. Доку та Азні під час розвідки чергувалися, щоб нести її, але вони не могли перетнути цю круту стіну з нею на спині. Земля, що вкривала численні камені, робила все надто слизьким. Група не потребувала слів, і Хан також не заперечував проти пропозиції, що вилетіла з вуст Доку. Він подбає про те, щоб піднятися на стіну із Зеліхою на спині. Що ж до квітів, то Доку, Лііза та Асят могли подбати про них. Хан мав залишатися біля стіни, щоб захистити шлях до втечі, а Доку хотів залишити Азні в найбезпечнішій позиції, яку він знав. Всі розуміли, що Доку надає несправедливу перевагу своїй дівчині, але ніхто не наважився поскаржитися. Азні була єдиною, хто намагався щось сказати, але їй швидко довелося відмовитися від цього, оскільки її товариші не підтримали її скарги. Зрештою, Доку своїм рішенням не ставив під загрозу успіх місії. Він просто віддав перевагу одному Ніколсу над іншим. Хану не подобалося, що Лііза подорожувала зі студентами, які мало що могли зробити в боях, але він мусив придушити ці емоції та погодитися з усім, що говорив Доку. Азні помітила його поведінку і не могла не зітхнути, коли побачила, що він не знімав маску, навіть коли єдиним незнайомцем була напівнепритомна Ніколс, що сиділа на землі. Друга команда повернулася незадовго до того. Доку запам’ятав кожну стежку в цій місцевості, тому дістатися до мотузки, дістати квіти та придумати простий кошик вийшло досить швидко, оскільки на його шляху не з’явилося жодного монстра. Його група навіть залишила мотузку на місці, оскільки шлях до втечі все ще міг знадобитися. Хан допоміг модифікувати кошик так, щоб він міг стати простим рюкзаком, і всі приготувалися до неминучого сходження. Хан сам зробив кілька проб, перш ніж переконатися в стійкості скель і нахилився вперед, щоб його супутники поклали Зеліху йому на спину. Побачивши, як близько дівчина притулилася до його спини, як її ноги обхопили його талію, а його руки тримають її стегна, Лііза ледь не зірвалася. Бачачи, як її супутники, не змигнувши оком, спостерігають за такою інтимною сценою, вона розлютилася через ситуацію, що склалася. На щастя для Ліізи, Азні очікувала, що щось подібне може статися, після того, як побачила її смертельну реакцію. — Зробімо все можливе, — раптом оголосила Азні, беручи Ліізу за руки. — Зауваж. Пропустити сьогоднішню вечірку — не варіант, навіть для тебе. Несподівані слова Азні змусили групу втратити дар мови, але було неважко здогадатися, що ці дві дівчини зблизилися після того, як провели разом першу частину кризи. Вони не очікували, що Азні одразу запросить Ліізу на вечірки, але не соромилися демонструвати свою підтримку кивками та посмішками. Тримати образи після такої трагічної події було безглуздо. Дехто все ще вважав, що переваги для всього виду, пов’язані з її шлюбом з Ілманом, були надто неймовірними, щоб їх ігнорувати. Втім, зараз не було часу говорити про це. Місія перетворила Ліізу на простого супутника, і вона могла залишатися ним цілий день і довше, якщо захоче. — Тепер ми можемо піти звідси? — холодно прокоментував Хан, коли Ніколс продовжували демонструвати своє схвалення Ліізі. Хан зробив кілька присідань і підстрибнув на місці, щоб звикнути до ваги Зеліхи, але справа пішла відносно швидко, оскільки дівчина була неймовірно легкою, навіть легшою за Ліізу. Її незрілий організм у цій ситуації працював йому на користь. Після цього зауваження група могла зосередитися на виконанні завдання. Доку першим розім’яв ноги перед тим, як застрибнути на стіну і стрибати між різними каменями, щоб піднятися ще вище. Труднощі почалися, коли йому довелося перетнути ділянку, де стеля майже торкалася похилої поверхні, але він вже знайшов пристойний прохід, і проповзти кілька метрів не було проблемою. Лііза була другою, а Асят — одразу за нею. Азні стрибнула на стіну слідом за дівчиною, і Хан наслідував її, коли вона перетнула вузький прохід. Хан трохи помучився, намагаючись знайти правильну позицію, яка б відповідала завданню. Але прохід був надто вузьким, тож його груди ковзали по гострих каменях, перш ніж він опинився по той бік стелі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!