Вагання

Здавалося, що за цією сценою ховається ретельно продумана хитрість, але випадковість отворів створювала інше відчуття. Було дивно, що тільки ті регіони, які Ніколс не тримали під контролем своїми методами, постраждали від цього дивного явища. Проте, ці порожнини та тріщини не виявляли жодного певного візерунка чи форми.

Хан не відчував себе достатньо впевненим у своїх знаннях про вид Ніколс, щоб зробити безпомилковий висновок. Він дозволив своєму розуму залишатися відкритим до будь-якої можливості, щосили намагаючись запам’ятати сцени, побачені з висоти неба.

Доку взяв кубічний предмет, призначений для спілкування зі своїми супутниками, і віддав чіткі накази. У Хана такого не було, але він знаходився в тилу групи, тож Сноу міг просто слідувати за ним.

Адунси спускалися доти, доки не змогли зависнути над місцем призначення та оглянути місцевість з безпечної позиції. Квіти, на які вказував Доку, все ще були там, і те ж саме стосувалося рожевих, але Ніколси, що були попереду, замість того, щоб приземлитися, вивели групу за межі цього регіону.

Доку змусив групу провести повне обстеження навколишніх регіонів, щоб з’ясувати, наскільки далеко простягається дивне явище. Хану не потрібен був комунікатор, щоб підтвердити, що наявність дірок була несподіваною. Ніколси навіть підтвердили його припущення, коли команда приземлилася за межами районів, уражених цими дивними пошкодженнями.

— Очевидно, це результат діяльності тварин, які живуть під землею, — оголосив Доку, коли всі приземлилися на нерівній рівнині, вкритій короткою травою, що стояла перед однією з пошкоджених ділянок навколо цілі.

В академії Доку був доволі невимушеним. Він навіть організовував більшість вечірок і дбав про виробництво рожевих напоїв, але ніхто ніколи не назвав би його ненадійним. Ніколс міг зберігати свою благородну ауру, навіть коли спав п’яним на землі.

Ця риса лише посилювалася під час місії. Доку міг виглядати серйозним, не викликаючи жодного напруження у своїх підлеглих. У нього був своєрідний характер, але він підходив на роль командира загону.

— Монстри? — запитав Хан, коли всі втупилися в діри вдалині.

— Це незрозуміло, — сказав Доку, перш ніж повернутися до Хана. — Ти не проти подбати про фронт?

— Без проблем, — оголосив Хан, виконуючи кілька присідань, щоб розігріти ноги.

— Зеліхо, як твоя чутливість до мани сьогодні? — продовжував Доку, дивлячись на невисоку жінку-Ніколс, що стояла поруч з ним.

Дівчинка виглядала молодшою за своїх однолітків. Вона була невисока на зріст, її фігура була худорлявою, а тіло ще не повністю розвинулося. Її біле волосся було довшим, ніж у її супутниць, і майже сягало колін. Воно ховалося від її, здавалося б, розсіяного погляду лише тому, що вона розплітала його в численні коси й зав’язувала деякі з них у хвіст.

— [Найкраща в Чистих деревах] — гордо вигукнула Зеліха, продовжуючи блукати поглядом.

Хан оглянув худеньку дівчинку, перш ніж кинути цікавий погляд на Доку. Він зрозумів її слова. Він лише хотів переконатися, що вона говорить правду.

— Вона геній, коли справа доходить до чутливості до мани, — швидко поясниd Доку. — Вона настільки хороша, що професори перевели її на другий курс, навіть якщо її контроль ще не досягав належного рівня. Хоча вона і там зараз справляється.

— [А людина не буде мене гальмувати]? — запитала Заліха, не звертаючи уваги на своїх супутників.

— [Кумедний вибір слів] — засміявся Доку, перш ніж зрозумів, що Хан не зрозумів останніх слів. — Для неї велика честь працювати з тобою.

Доку навіть не намагався приховати свою брехню, але Хан обмежився заспокійливою посмішкою. Він знав, що його присутність там може здатися дивною для деяких Ніколс, особливо в місії, настільки пов’язаній з їхньою культурою. Можливі небезпеки, що чекали на них попереду, лише посилювали їхнє занепокоєння, і чутки про подвиги Хана були недостатніми, щоб притлумити їх.

Дізнавшись про Зеліху, Хан був відносно впевнений, що професори відправили в місію лише вартих уваги людей. Таке рішення звучало розумно з наближенням дня, але команда залишалася нечисленною.

Доку не потрібно було віддавати точний наказ, але Хан і Зеліха одразу зрозуміли своє завдання. Якби вони змогли працювати разом, то стали б ідеальною парою розвідників. Швидкість Хана та чутливість Зеліхи до мани дозволили б їм бути обережними та відчувати загрози ще до того, як вони потраплять в оточення.

Ліізі не подобалося, що Доку знову доручив Хану цю небезпечну роль. Вона довіряла його доблесті та бойовому досвіду, але він все одно буде першим, хто зіткнеться з можливими загрозами. Однак, її почуття не з’явилися на її обличчі, і вона безпосередньо зайняла свою позицію в тилу, не потребуючи наказів.

Лід Ліізи був найсмертоноснішою зброєю серед студентів академії, але їй потрібно було підготуватися до його використання. Вона вже знала, що Доку відправить її на задню лінію, щоб інші мали можливість виграти час для неї, якщо цього вимагатиме ситуація.

Решта Ніколс створили лінію, яка з’єднувала Хана і Зеліху з Ліізою. Доку й останній студент другого курсу зайняли своє місце одразу за лінією фронту. Хлопця звали Башир. Він був високим і струнким, його обличчя вирізнялося запалими щоками та гострими рисами, а руки тримав на боці короткий меч у піхвах.

Азні та двоє інших студентів першого курсу стояли прямо перед Лізою. Вони мали стати останньою лінією оборони на випадок, якщо групі знадобиться її лід. Двох інших Ніколс Хан знав як Ельбека та Асят, і був приємно здивований, побачивши спокій і зосередженість в їхніх очах у цій ситуації.

Хан познайомився з Ельбеком та Асят під час однієї з вечірок Доку, і їхній стан під час заходу зазвичай не змушував його довіряти їм, коли справа доходила до битви. Проте вони виглядали впевненими у своїх силах, і їхня присутність підтверджувала, що їхні сили не були удаваними.

Розподіл між роками навчання в академії не описував справжньої бойової доблесті студентів. Він лише визначав їхній рівень знань у трьох основних сферах, пов’язаних з маною, що і було причиною створення цих змішаних команд.

Група просувалася вперед, доки не досягла землі, вкритої порожнинами, тріщинами та дірками. Більшість з них були занадто вузькими для Хана та інших, і швидкий огляд показав, що вони ведуть глибоко під землю. Їхню справжню глибину неможливо було зрозуміти з поверхні, але Доку зосередив своїх супутників на простому вивченні місцевості.

— [Уґу не спричиняли цього] — прошепотіла Асят. — [Я можу пригадати кілька видів, які живуть під землею, але деякі тунелі занадто вузькі для більшості з них. Б’юся об заклад, ми проти черв’яків або істот подібного розміру].

— [Чому вони уникали квітучої рівнини]? — запитав Доку. — [Немає сенсу ігнорувати це місце. Воно повинно бути їхньою метою].

— [Можливо, їм не подобаються задурливі властивості квітів], — відповіла Асят.

— [Тоді навіщо вони взагалі влаштували тут своє лігво]? — запитав Доку. — [Вони легко можуть викопати житло деінде].

— [Звідки мені знати]? — поскаржилася Асят.

— [Твоє плем’я заробляє на життя вивченням фауни]! — вигукнув Доку.

— [Ми ще не навчилися розмовляти з тваринами]! — пирхнула Асят. — [Ми навіть не знаємо, які мутації торкнулися цього виду. Як я можу скласти загальне уявлення про його поведінку]?

Хан прислухався до розмови між хлопцем і дівчиною, але йому вдалося отримати лише туманне уявлення про обговорювані теми. Ніколс було важко говорити про різні види людськими словами, тому вони вважали за краще використовувати свою мову і перекладати для Хана, коли доходили висновку.

— [Я лише хочу, щоб ти сказала мені, чи безпечний шлях попереду], — пояснив Доку. — [Ми достатньо сильні, щоб впоратися з одним-двома монстрами, але я не хочу відправляти нас туди, де немає шляхів відступу].

Асят вагалася з відповіддю. Її плем’я розповіло їй про загальну поведінку різних видів тварин на Нітісі, але ці знання стали ненадійними, коли в гру вступила мутація. Все, що стосується Заплямованих тварин, могло змінитися, як тільки у них з’являлися нові риси та здібності.

— [На поверхні ми повинні бути в безпеці] — зрештою заявила Асят. — [Цей вид не їв квіти, що, ймовірно, означає, що він їх використовує. Більше я нічого не можу припустити].

Доку не був задоволений такою туманною відповіддю, і Хан зрозумів чому, коли Башир коротко переказав йому суть розмови.

Проблема полягала в незрозумілій поведінці видів, які прокопали ці тунелі. Група не могла зрозуміти, з якою метою вони влаштували це лігво, коли найцінніший ресурс у цій місцевості все ще залишався недоторканим. Подумавши про це, Хан та інші навіть не могли визначити, чи все ще перебувають Заплямовані тварини на цих землях.

Місія була б легшою, якби ціль не перебувала в такому складному становищі. Проте рожеві квіти знаходилися прямо в центрі єдиної неушкодженої ділянки, а довкола неї були ями та тунелі. Ця дивна схема могла виявитися пасткою, яка не залишить групі жодного виходу.

Останнє слово в цьому питанні було за Доку. Саме він вирішував, чи не є місія занадто небезпечною для його групи. Рядки Асят продовжували звучати в його голові, поки він обдумував ситуацію, і врешті-решт висновок став очевидним.

—  Зробимо це швидко, — наказав Доку людською мовою. — Ми залишимо коріння під землею і зберемо лише квіти, а потім якнайшвидше покинемо це місце.

— Коріння — найцінніша частина квітів, — поскаржився Башир.

— Я це знаю, ясно? — відповів Доку. — Але я не буду наражати нас на небезпеку. Наші життя важливіші за одну партію.

Хан майже почув слова, які Ніколс вирішили не вимовляти. Зазвичай наявність невідомої небезпеки змусила б групу переглянути місію і зв’язатися з начальством, щоб визначити, як діяти в цій ситуації.

Однак часу було обмаль, бо починало світати. Хан здогадувався, що Ніколс намагаються накопичити матеріали, корисні для медицини, перед неминучою кризою, і це змушувало їх діяти більш нерозважливо.

Денне світло було єдиною причиною, чому Доку взагалі розглядав можливість продовження місії. Він не хотів кидатися наосліп на квітучу рівнину, але поселення поблизу академії можуть постраждати від нестачі ліків під час кризи, якщо його група не захопить цю партію зараз.

Збирати лише квіти, залишаючи коріння, не було ідеальним рішенням, але це могло б покрити частину необхідних матеріалів, зменшивши при цьому небезпеку, пов’язану з місією. Зрештою, підземний світ міг би не помітити їхніх дій, поки не стане надто пізно, якби вони захопили лише половину кожної рослини.

Ніколси швидко зрозуміли причини Доку, але ніхто з них не міг знайти правильних слів для Хана. Вони виявилися неспроможними виправдати своє рішення, не говорячи про денне світло. На їхнє щастя, Хан їм підіграв.

— Буде краще, якщо ми поквапимося, чи не так? — Хан хихикнув, показуючи посмішку, яка не виявляла жодних вад.

Полегшення охопило його супутників, коли вони побачили, що він не потребує інших пояснень. Проте Доку та Азні відчували себе погано через те, що тримали Хана в невіданні. Що ж до Ліізи, то вона відчувала себе так, ніби кинджали пронизували її серце, коли бачила, наскільки досконалим було прикидання Хана. Вона не могла не страждати, коли усвідомлювала, наскільки її хлопець звик до брехні.

Звісно, Лііза, Доку та Азні нічого не виказали, і те ж саме стосувалося і їхніх виразів обличчя. Незабаром група змогла рушити вперед і прискорити темп, біжучи по нерівній і потрісканій рівнині, звертаючи увагу на навколишнє середовище.

Місця з ямами та тунелями були мертвотною тишею. Шум, створюваний слабкими кроками групи, нагадував грім, який порушував тишу, але ніхто не реагував на ці звуки.

Група могла проскочити ці місця менш ніж за годину і безпечно вийти на квітучу рівнину. Хан та інші мовчки вирішили не розмовляти, щоб звести шум до мінімуму, і всі вони бачили цю місцевість принаймні один раз, тож могли рухатися до своїх рожевих цілей, не промовляючи жодного слова.

Напруга, що виникла в групі, посилилася, коли вони дійшли до рожевих квітів, і це відчуття лише посилилося, коли вони почали рвати їх навпіл. Хан та інші очікували, що щось станеться, щоразу, коли їхні дії породжували шурхіт, але все продовжувало залишатися нерухомим.

У Башира, Ельбека та Азні за спинами були великі рюкзаки, які їхні товариші без вагань наповнили зірваними маточками. На місці події їх було лише восьмеро, а пагорб був досить великий, але вони встигли зібрати все в найкоротші терміни.

Після того, як студенти завершили свою роботу, пагорб виявився порожнім. З темної землі продовжували стирчати вирвані стебла, а відсутність рожевого кольору наповнювала місцевість гнітючим відчуттям.

Група не гаяла часу на цю сцену. Вони розвернулися до місця приземлення і почали бігти, як тільки зібрали все, що могли.

Напруга, що накопичилася в їхніх головах, почала спадати, коли вони залишили неушкоджену зону і повернулися серед дір, тріщин і порожнин. Це було лише питанням кількох хвилин, перш ніж вони змогли знову досягти безпечних зон і повернутися до академії. Дехто з них навіть почав думати про вечірку, яка мала відбутися цієї ночі.

Однак під ними щось почало ворушитися, і Заліха не забарилася попередити всіх про це. У полі її зору раптом з’явилося безліч примар, але вони були напрочуд слабкими.

Доку віддав наказ продовжувати бігти. Йому було байдуже, наскільки слабкою була ця потенційна загроза. Краще було зустріти її за межами лігва. Проте група не встигла забігти далеко, як землетрус почав заповнювати ці місця.

Земля сильно здригнулася і змусила деяких Ніколс похитнутися. Заліха навіть ризикувала впасти, коли її опора стала нестійкою, але Хан швидко схопив її за руку і допоміг їй відновити рівновагу.

Подібні сцени відбувалися і позаду Хана. Ніколс допомагали один одному відійти подалі від дір, які розширювалися під час землетрусу, але все стало безглуздим, коли розломи досягли їхнього положення.

Поверхня залишалася цілою менше секунди, перш ніж повністю зруйнувалася і відкрила численні тунелі різних розмірів і форм. Більшість з них були занадто вузькими для Хана і Ніколс, але вони також розсипалися, як тільки група приземлилася на них.