Повернення

Хан залишався в заціпенінні навіть після того, як Сноу висадив його біля тієї самої гори, звідки він вирушив вісім годин тому. Була ще десята ранку. У нього була ціла година, щоб повернутися до академії й відвідати свій перший урок з професором Ніколсом.

Зазвичай він з нетерпінням чекав на цей урок. Він мав шанс дізнатися про зовсім інший підхід до мани, який люди повністю ігнорували через свою зарозумілість і впевненість у своїх методах.

Хан не міг недооцінювати ці предмети після того, як побачив, наскільки інтенсивними й точними вони можуть бути. Він бачив, як страждало тіло Ліізи після того, як вона не змогла відчути його тепла протягом однієї ночі, і вона навіть продовжувала розуміти його почуття за допомогою простих поглядів або дотиків.

На його думку, шлях Ніколс мав величезний потенціал, але розмова, що відбулася за останні години, не давала йому змоги зосередитися на майбутніх уроках. Хан знав, що має бути схвильованим, але міг думати лише про слова, якими він обмінявся зі своєю дівчиною.

Секс зблизив їх, але це був лише фізичний зв’язок. Ніколс відчували його на багатьох рівнях, навіть на емоційному, але це все одно не могло зрівнятися з тим, що вони пережили тієї ночі.

Лііза і Хан провели ці дві години, описуючи все своє життя, нічого не приховуючи. Вони обоє знали, що звичайні пари не будуть обговорювати ці теми так швидко у своїх стосунках. Деякі навіть повністю ігнорують їх і залишають у минулому. Але вони відчували потребу зблизитися, тому говорили, не фільтруючи слова.

Хан пройшов через ревнощі, роздратування, гнів і біль, коли почув історію Ліізи. Вона завжди була бунтівною дитиною, і її хлопці були простим вираженням її натури. Їй не подобалося мати привілейований статус, тому вона завжди обирала таких хлопців, які б розлютили її матір.

Історія її батька виявилася досить сумною. Лііза завжди була близька з ним, оскільки вони мали однаковий непокірний характер, але Єза врешті-решт призводила до їхньої розлуки.

Дені, батько Ліізи, щиро любив Єзу. Він був одним з небагатьох чоловіків на Нітісі, хто міг не зважати на її виняткову вроду і цінував її за відданість виду Ніколсів. Єза також любила його за це, але їхні різні пріоритети врешті-решт призвели до жорстоких сутичок.

Єза була амбасадором, і її краса могла стати зброєю, яку вона без вагань використовувала на благо свого виду. Зрештою, вона навіть пішла на зраду Дені, щоб отримати важливу інформацію.

Її самовідданість зробила її героїнею для свого виду, але це лише погіршило становище Дені. Він був змушений піти, щоб зберегти здоровий глузд, і навіть розірвав стосунки з донькою через інтенсивність своїх почуттів. Думки про сім’ю просто змушували його страждати занадто сильно.

Лііза поклала всю провину на свою матір. Її бунтарський характер ще більше погіршився після цієї події, що призвело до того, що вона відмовилася від такого гарного партнера, як Ілман, лише тому, що Єза обрала його.

Роки після цієї події Лііза провела здебільшого на самоті. Однолітки ігнорували її, Залпа і Дені пішли, а її стосунки з матір’ю були настільки поганими, що вона намагалася не виходити з дому. Вона все ще допомагала з певними соціальними заходами чи завданнями, бо дбала про свій вид, але решту часу проводила в диких краях Нітіса. У її житті не було нічого іншого.

Хан був несподіванкою в її житті. Коли Лііза замислилася над цим, то зрозуміла, що тільки хтось, хто належить до іншого виду, міг розбудити її почуття. Він навіть відповідав усім її вимогам і мав ману на своєму боці. У її свідомості це майже здавалося доленосною зустріччю.

Теоретично, Ніколс не заперечували б, якби представник їхнього виду пов’язав життя з людиною. Вони могли б навіть підштовхнути ці стосунки до офіційного союзу. Однак з Ліізою ситуація була б іншою через її особливий соціальний статус і знаменитий характер.

Єза буде проти союзу з такою нікчемою, як Хан, а інші високопосадовці навіть сумніватимуться у лояльності Ліізи, оскільки її послужний список не є бездоганним. Вона могла вирішити розкрити секретну інформацію людям через образу, а її статус серед Ніколс полегшить цю експлуатацію, коли мова йшла про кохання.

Лііза також дізналася все про життя Хана. Його історія почалася з Другого Удару, затягнулася на Істроні та дійшла до його теперішнього стану на Нітісі, не приховуючи потворних деталей, які наповнювали його трагічні моменти. Вона нарешті змогла зрозуміти глибину скорботи Хана, особливо коли мова зайшла про ймовірну причетність Брета до подій, які він не міг собі уявити.

Причини їхньої сумісності стали зрозумілими після того, як вони поділилися своїми історіями. Вони обидві багато втратили у своєму житті. Їхній біль створив стіну між ними та їхніми однолітками. Лііза стала вигнанкою, а Хан розвинув виняткові навички брехні, щоб ховатися серед звичайних дітей. Інтенсивність їхніх страждань, безумовно, була різною, але їхні характери розвивалися схожими шляхами, коли вони справлялися з цими почуттями.

Зайве казати, що Хан і Лііза мусили боротися з власною природою, щоб розлучитися після цієї довгої розмови. Вони б зробили все, що в їхніх силах, щоб залишатися цілий день в обіймах одне одного, але у них були обов’язки, особливо у Хана. Він неодмінно пропустив би свої ранкові заняття, якби Лііза не вигнала його з печери та не відправила назад до академії раніше, ніж планувалося.

Рішучість Ліізи була саме тією причиною, чому Хан мав у своєму розпорядженні цілу годину, щоб повернутися в центр долини. Проте він знав, що її дії мають глибший зміст. Вона не хотіла, щоб через неї Хан зіпсував свій послужний список, а ще вона хотіла залишитися на самоті.

Це бажання не було пов’язане з її почуттями. Лііза хотіла зробити все можливе, щоб засвоїти те, що вона дізналася тієї ночі, і дозволити своїм емоціям стабілізуватися. Вона усвідомлювала, що її стан може призвести до поганих рішень, які можуть погіршити становище Хана. Вона не хотіла, щоб їхні стосунки знову набрали обертів, доки вона не буде повністю контролювати себе, і лише деякий час на самоті міг принести цю ясність.

Хан зрозумів це і навіть погодився з її мовчазним рішенням. Його думки були надто захоплені нею після ночі, проведеної з нею. Йому потрібно було заспокоїтися і зосередитися на тренуваннях, щоб переконатися, що їхні стосунки не зашкодять іншому важливому аспекту його життя.

Хану не знадобилося багато часу, щоб повернутися на місце, де розгорнулася вечірка. Він навіть знайшов чашки, що валялися навколо, і казан, ще наполовину наповнений, коли дійшов до того порожнього місця.

Територія здавалася порожньою, але шлях назад до академії був цілком вільним, навіть якщо на землі не було жодних слідів ніг чи подібних слідів проходження студентів. Здавалося, що частина оборонних споруд у долині подбала про це, але Хану не потрібні були зовнішні чинники, щоб знайти шлях назад усередину мембрани.

Проте, знайома постать з’явилася в його полі зору одразу після того, як він перетнув порожнє місце. Хан побачив Доку, який спав голим на землі, лише верхня частина одягу прикривала його чоловіче єство.

— [Прокидайся], — засміявся Хан, злегка штовхнувши його ногою.

Доку насупився від раптового пробудження, і кілька слів, які Хан не зміг перекласти, навіть вилетіли з його вуст. Потім інопланетянин голосно застогнав, коли розплющив очі та побачив Хана, що стояв над ним.

Доку спробував знову заговорити мовою Ніколс, але Хан швидко перебив його: «Не так швидко. Я ще не достатньо гарний в цьому».

— Ти достатньо вправний, щоб перервати мій прекрасний сон, — поскаржився Доку, піднімаючи руку до Хана. — Допоможи мені встати.

Хан посміхнувся і схопив його за зап’ястя, перш ніж підняти Доку на ноги. Доку не сподобалася така раптова зміна його положення, і він сперся на плече Хана, поки його розум знаходив рівновагу. Він хитнувся кілька разів вперед-назад, перш ніж відчув себе достатньо стійким, щоб залишити свого супутника.

— Я знав, що ти гравець, — прокоментував Доку, і тут же усміхнувся, помітивши засос біля основи шиї Хана.

Хан подбав про те, щоб його форма прикривала засос, але Доку стягнув її досить сильно, щоб відкрити його, поки він відновлював рівновагу. Проте, Ніколс навіть близько не наблизився до того, щоб пов’язати цю мітку з Ліізою.

— Ти точно впорався краще за мене, — посміхнувся Хан, показуючи на свою оголену нижню половину.

Доку раптом усвідомив, що одяг, який прикривав його чоловічу гідність, тепер лежить на землі. Його голе тіло було повністю відкрите, і він не міг не обмінятися незграбним поглядом з Ханом, перш ніж нахилитися, щоб підібрати одяг.

— Присягаюся, зазвичай так не закінчується, — виправдовувався Доку, зав’язуючи одяг на талії й прикриваючись ним.

— Тоді давай обоє не будемо поширювати цю новину, — запропонував Хан, ховаючи свій засос.

— Ви, люди, дивні, — насміхався Доку. — Я читав про вашу порядність. Не думав, що це правда.

— Їм потрібен добрий Ніколс, який покаже дорогу, — дражнився Хан, поплескуючи Доку по плечу і продовжуючи свою прогулянку лісом.

— Навіть не жартуй про це, — благав Доку, йдучи за Ханом. — Азні буквально відріже його, якщо відчує, що я їй зраджую. Якщо ти зрештою отримаєш Ніколс, не гніви її. Я кажу тобі це для твоєї ж безпеки.

Хан не міг не замислитися над погрозою, яку Лііза озвучила ще до того, як у них стався перший раз. Образ бика мимоволі з’явився в його уяві, і він також уявив себе на місці цього монстра.

— Вони всі такі? — запитав Хан.

— Вони божеволіють, як тільки починають щось відчувати, — відповів Доку. — З чоловіками мого виду те саме, але більшість з нас краще себе контролює.

— Наші види такі різні, — прокоментував Хан.

— У цьому, мабуть, і полягає краса всесвіту, — застогнав Доку, коли похмілля пронизало його свідомість хвилею болю.

— Це і є той самоконтроль, про який ти говорив? — Хан засміявся, повертаючись до свого супутника.

— Азні любить змушувати мене пити, — поскаржився Доку. — Вона каже, що я занадто скутий, коли ми разом, але я нічого не можу з цим вдіяти. Я на другому курсі, а вже командую військами. Вона ще на першому курсі, і навіть у моїй команді. Мені потрібно створити стіну між нами.

— Ти майже по-людськи заговорив, — продовжував знущатися з нього Хан.

— Стулися, — вилаявся Доку. — Це справді дратує, бо вона не розуміє.

— Я маю на увазі, що ти Ніколс, — відповів Хан. — Просто роби те, що відчуваєш. Який сенс йти проти своєї природи?

— А це непогана ідея, — чесно вигукнув Доку.

Дует швидко пішов через ліс і швидко дістався до мембрани. Однак Доку не став перетинати її з Ханом. Він попрощався з другом і вирішив увійти через більш ізольовану частину академії.

Хан увійшов прямо і наблизився до центральної порожньої зони, яка була розділена на кілька квадратів, позначених блакитними символами, що світилися. Годинник на його телефоні ще не досяг одинадцятої ранку, тому академія здавалася майже порожньою. До початку перших уроків залишалося ще пів години.

Хан обмежився медитацією, щоб час минув якнайшвидше. Вчорашні посланці лише сказали йому чекати на уроках, тож він не звертав особливої уваги на те, що його оточувало.

Зрештою, знайомі голоси пролунали поруч з Ханом і пробудили його від короткої медитації. Розплющивши очі, він побачив Джорджа та інших рекрутів. Вони виглядали розслабленими і добре відпочилими.

— Я ж казав, що він буде тут раніше за нас, — вигукнув Джордж, і з його вуст вирвався слабкий сміх.

— Куди ти вчора зник? — запитав Брендон. — Нерозумно розлучатися, адже наші телефони тут не працюють.

— Зі мною все буде гаразд, — посміхнувся Хан. — Мені просто подобається мати свій простір.

— Тут я мушу погодитися з Брендоном, — додала Келлі. — Твої дії відображаються на нас і на всьому людському роді. Нітіс небезпечний, і найменше зволікання з уроком може погіршити наші стосунки з Ніколсами.

У Хана не було слів, щоб висловити, наскільки мало хвилюватиме Ніколс, якщо один з їхніх учнів пропустить урок. Проте йому доведеться зникати майже щовечора, щоб відвідувати свої таємні стосунки, тож краще було вирішити цю тему раз і назавжди.

— Я був першим, хто осідлав Адунса, — оголосив Хан. — Я завдав останнього удару монстру, який убив Ґленна Падліна, і я вже брав участь у полюваннях, де я був єдиною людиною серед Ніколс. Невже мої дії справді викликають у вас занепокоєння?

Келлі не могла нічого сказати перед такою різкою відповіддю. Раптова серйозна відповідь Хана змусила решту групи втратити дар мови. Він часто віджартовувався, щоб відволіктися, але зараз він фактично відстоював своє право робити те, що хотів.

Серед рекрутів запанувала незручна атмосфера. Вони не могли змусити Хана поважати їхні бажання, а його дії до цього часу приносили Глобал Армі лише користь. Однак їхні побоювання мали сенс, особливо з огляду на те, що вони перебували посеред чужої території.

Ніколс у білому халаті врятував групу від подальших суперечок. Рекрути обернулися і побачили, що професор Супіян підійшов до людей, а потім зупинився і перевів погляд між Ханом і Джорджем.

— Ви двоє, — наказав професор Супіян. — Зі мною.

Від серйозності професора Супіяна інші рекрути не могли нічого сказати. Вони мовчки спостерігали, як Хан і Джордж наближаються до Ніколс і йдуть за ним вдалину.

— Ви двоє готові забирати життя, — оголосив професор Супіян, покинувши порожню територію і провівши двох рекрутів ледь помітною стежкою в глибині лісу. — Це може вивести вас на темну стежку, яка ніколи не перестане вимагати крові.

Професор Супіян врешті-решт дійшов до входу в підземний простір і спустився сходами, щоб привести двох рекрутів у дивну кімнату, вкриту корінням.

Підземна зала не мала ні стін, ні стелі, ні підлоги. Здавалося, що коріння природним чином створило цей простір, а Ніколс просто додали кілька рун, що світяться, щоб освітити місцевість. Однак було ясно, що щось настільки точне не могло бути природним явищем. Прибульці, напевно, довго возилися з напрямком коріння, щоб воно могло дати початок акуратній прямокутній кімнаті.

— Ваша мана успадковує риси вашого характеру, — пояснив професор Суіпян. — Вона розвивається разом з вами, коли ви дорослішаєте. Це свідчить про її вроджений потенціал набувати різних форм.

Професор Супіян підняв долоню і зібрав на неї ману. Лазурна мембрана, що випромінювала умиротворення, поширилася по підземній кімнаті, перш ніж він поклав руку на стіну і вивільнив накопичену енергію.

Коріння, з якого складалася стіна, здригнулося, і навіть з’явилося павутиння тріщин, коли Ніколс відсмикнув руку назад. Однак друга хвиля сили раптово зібралася на його долоні та поширила відчуття задухи в повітрі.

Хан і Джордж були впевнені, що професор Супіян зібрав таку ж кількість енергії, як і раніше, але друга порція виявилася набагато небезпечнішою.

Професор Супіян без вагань знову поклав руку на коріння, прямо біля першого тріснутого місця, перш ніж вивільнити накопичену енергію. У цей момент на стіні відкрилася серія тріщин, які простяглися повз його руку. Неможливо було не помітити, що друга атака була майже вдвічі ефективнішою.

— Зауважте, — пояснив професор Супіян, обертаючись до двох безмовних рекрутів. — Я не використовував різні техніки й не змінював кількість витраченої мани. Я лише змінив властивості своєї мани та посилив її руйнівну силу.