Залпа

Усе в печері здавалося чужим. Розвішані Заплямовані тварини, як не дивно, сприймалися легше, ніж червоні символи на стінах і прибулець з волоссям, що нагадувало Хану про кров.

Хан практично щойно прибув на Нітіс, але він вважав, що опанував основи, що стосуються Ніколсів, особливо в тому, що стосувалося їхнього зовнішнього вигляду і типового використання мани.

Однак сцени в печері йшли всупереч з його знаннями. Ніщо з того, що він дізнався за останні два тижні й до подорожі в Нітіс, не згадувало про ці червоні відтінки, схожі на кров.

— Я так і не зрозуміла, чи розуміє вона людську мову, — пояснила Лііза, міцніше стискаючи його руку і підходячи до нього ближче. — Я буду вести розмову і перекладати. А ти мене підтримуй.

Слова Ліізи розбудили рудоволосу Ніколс, яка спала біля казана. Прибулиця сіла на землю і прибрала з обличчя брудне волосся, щоб оглянути гостей, і незабаром на її обличчі з’явився вираз огиди.

— [Ти не сказала мені, що він людина], — грубим голосом промовила рудоволоса Ніколс, перш ніж сплюнула на землю, не відриваючи зорового контакту з Ханом.

Ніколс була явно старою. Зморшки заповнили куточки її очей, простір між білими бровами та чоло. Від її пошарпаного темно-сірого халата з безліччю чорних плям долинав жахливий сморід, а підошви вкривав шар бруду.

Стара мала довгі чорні нігті на обох пальцях рук і ніг, а в її білих очах були червоні відтінки, які затьмарювали звичайний чистий сяйнистий погляд Ніколс.

Хан не міг не думати, що її червоні відтінки не були природними. Зрештою, її брови та очі все ще намагалися відповідати вродженим рисам Ніколс. Щобільше, дивне нагадування про кров, викликане цими темно-червоними кольорами, змушувало відчувати, що це штучна риса.

— Вона рада тебе бачити, — сказала Лііза, пестячи руку Хана.

— Я зрозумів це, коли вона плюнула на землю, — прокоментував Хан, але жодна злість не змогла заповнити його свідомість, оскільки він бачив, як сильно Лііза намагалася зробити цю зустріч успішною.

Лііза тримала праву руку Хана обома руками. Одна з них стискала його долоню, а інша пестила лікоть і стежила за тим, щоб він залишався притиснутим до її грудей.

Вираз її обличчя навіть виглядав досить рішучим. Хан відчував себе безнадійно після того, як його так довго мучили кошмари, але Лііза не приховувала своєї серйозності. Здавалося, вона готова була заплатити будь-яку ціну, щоб допомогти Хану.

Тепло мимоволі наповнило Хана. Він не міг відвести очей від своєї дівчини. Рішуче обличчя Ліізи намагалося приховати її хвилювання і невпевненість, і вона робила все можливе, щоб підтримати його навіть тоді, коли всередині неї вирували бурхливі почуття.

«Можливо, я занадто звик до своїх страждань» — подумав Хан, закарбовуючи цю сцену в пам’яті.

Спочатку Хан не хотів планувати цю зустріч, оскільки вона могла поставити під загрозу його стосунки з Ліізою. Зрештою, він погодився, бо його дії створювали тріщини в їхніх стосунках. Однак, коли він побачив, наскільки глибоко його дівчина переймається цим питанням, у його свідомості з’явилася нова причина.

Хан хотів виправитися, щоб зробити Ліізу щасливою. Він не міг змусити себе забути те, що навчився терпіти, але він дбав про її почуття достатньо, щоб зробити те, що було найкращим для його стану.

Рот старої Ніколс розтулився в гримасі, коли вона вивчала молодих. Запал Ліізи й захоплений вираз обличчя Хана здавалися їй милими та чистими, але вона ненавиділа їх, коли розглядала вигляд хлопчика.

— [Ти ж знаєш, що я ненавиджу людей, Ліє], — пирхнула жінка. — [Я зроблю для тебе все, що завгодно, але допомагати їм — це вже занадто].

— [Я не прошу тебе допомагати людям], — пояснила Лііза, коли її рука лягла на груди Хана і розстебнула халат, відкриваючи блакитний шрам. — [Я хочу, щоб ти завдала шкоди Накам].

Огидний вираз на обличчі жінки зник, коли шрам з’явився в її полі зору. Вона швидко встала і підійшла до Хана, щоб притулитися носом до його грудей і понюхати заплямоване місце.

Рухи жінки були досить різкими. Вони ледь не спровокували інстинкти Хана, але Лііза подбала про те, щоб нагадати йому, щоб він не рухався.

— Залпа була найкращою шаманкою свого часу, — пояснила Лііза, поки нудотний запах жінки оточував пару. — Вона розуміла ману так, як нинішні цілителі мого виду не можуть навіть збагнути.

— Я думав, що стосунки з людьми пішли на користь вашому виду, — сказав Хан, нахиливши голову, коли Залпа почала обнюхувати його шию.

— Ніколси злякалися жертвоприношень, — раптом пояснила Залпа з поганим людським акцентом, перш ніж зробити крок назад, не зводячи очей з грудей Хана. — Вони хочуть примусити ману до рук, але мана безплатна.

Лііза здивувалася, що Залпа може розмовляти людською мовою, але не забула продовжити пояснення: «Наші старі способи часто вимагали витрат. Ми навчилися знімати цю ціну, жертвуючи дещицею свого розуміння».

— [Дещиця]! — пирхнула Залпа. — [Ти дозволила легкому шляху спокусити себе]!

— Вона не виглядає щасливою, — прокоментував Хан.

— Вона рідко була щасливою навіть тоді, — посміхнулася Лііза, поклавши голову на плече Хана. — Але вона навчила мене свободи. Якби не вона, я б ніколи не вирішила залишитися з людиною.

Брови Хана здивовано вигнулися, і його погляд на Залпу неминуче став м’якшим. Стара Ніколс ненавиділа людей, але після того, як дізналася про його зв’язок з Ліізою, вона більше не могла бачити його в поганому світлі.

— [Ти можеш зрозуміти, що з ним не так]? — запитала Лііза, побачивши, що Залпа почала чухати волосся і бурмотіти щось собі під ніс.

— [Так], — відповіла Залпа, перш ніж відновити своє бурмотіння.

— [Ти можеш йому допомогти]? — схвильованим голосом продовжила Лііза.

— [Можливо], — коротко відповіла Залпа, перш ніж повернутися до свого незв’язного бурмотіння.

— [Що тоді?] — запитала Лііза, побачивши, що Залпа не налаштована на вирішення завдання.

— [Він Людина і Нак], — пояснила Залпа. — [Дві причини не допомагати йому].

Хан насправді зрозумів перший рядок, і вираз його обличчя мимоволі спохмурнів. Лікар Паркет вже повідомив йому про його особливий стан, але він ще не прийняв його повністю.

— [Будь ласка, Заза], — благальним голосом попросила Лііза. — [Зроби це для мене].

— [Навіщо тобі взагалі заходити так далеко заради людини]? — Залпа пирхнула. — [Я знаю, що твоя мати змусила тебе зненавидіти Ніколс, але він не відчуває того, що відчуваємо ми. Він, мабуть, використовує тебе для свого виду або для своїх потреб.]

— [Він просто стримувався, щоб не робити цього], — пояснила Лііза, і на її щоках з’явився ледь помітний рум’янець. — [Він навіть хотів залишитися зі своїми кошмарами, тому що ця зустріч поставила під загрозу наші стосунки].

Голос Ліізи ставав солодшим, коли вона продовжувала пояснювати, і вона навіть намагалася наблизитися до Хана під час цього процесу. Він майже нічого не розумів з її промови, але його очі зустрілися з поглядом Ліізи, коли він відчув, як дівчина притулилася до його плеча.

За останні дні Залпа трохи дізналася про ситуацію з Ханом. Вона знала про його стан, і вираз її обличчя мимоволі розслабився, коли вона зрозуміла, як він піклується про Ліізу.

Зрештою, Залпа підняла руку і жестом запросила Хана підійти ближче. Лііза широко посміхнулася і поцілувала його в щоку, перш ніж дозволити йому підійти до шаманки, але остання раптово схопила його за халат і змусила його зігнутися своєю надлюдською силою.

— Я знаю прокляття, які вб’ють всю твою родину, — прошепотіла Залпа на вухо Хану, перш ніж повільно дозволити йому випрямити спину. — Зрозуміло?

— Я не заподію їй шкоди, — пообіцяв Хан, коли обличчя Залпи знову з’явилося в його видінні.

— Почуття мене не хвилюють, — пирхнула Залпа, повертаючись до казана. — Любов Ніколсів сильніша за людську. Вона з радістю постраждає на твоєму місці.

— [Заза]! — вигукнула Лііза з-за спини Хана, коли її рум’янець посилився. — [Ми разом лише два тижні]!

— [А ти вже розсовуєш ноги]! — Залпа пирхнула, нахиляючись до казана і викидаючи різні рослини та інші матеріали, щоб очистити його нутрощі. — [Я знаю тебе, Ліі. Ти ніколи не була такою недбалою з іншими].

Лііза насмішкувато відвела погляд, але Хан помітив, як її рум’янець продовжував посилюватися. На той момент її щоки майже втратили свої темні відтінки.

— Ви, мабуть, дуже близькі, — засміявся Хан після того, як ця розмова закінчилася.

— Вона стара відьма, яка не може прийняти прогрес, — пирхнула Лііза.

— Вона бунтівна дитина, яка любить людей через ненависть до своєї матері, — відповіла Залпа в тому ж тоні.

— Заза! — вигукнула Лііза, коли її боязкий погляд перевівся на Хана. — Я не з тобою через свою матір.

— Я знаю, — тепло посміхнувся Хан, але Залпа несподівано притягнула його до себе і повернула обличчям до казана.

На дні казана все ще лежало кілька предметів. Хан упізнав кілька великих чорних листків, сріблястий мінерал, що світився, і шматок дерева з особливими червоними лініями на темній поверхні.

— Кров, — сказала Залпа, показуючи Хану свою долоню.

— Що? — розгублено запитав Хан, але Залпа пирхнула, і її рука схопила його правий зап’ясток.

Хан ледве бачив її рухи. Коли він зрозумів, що сталося, то побачив, що Залпа тримає його руку над казаном. Здивування заповнило його розум, поки він намагався здогадатися про силу шаманки з мани всередині її тіла, але біль поширився по його долоні та відвернув його від цієї перевірки.

Залпа своїми нігтями відкрила довгий поріз на долоні Хана. Їй вистачило лише великого пальця, щоб зробити рану, з якої на дно казана потік струмочок крові.

Хан не міг відсмикнути руку назад. Хватка Залпи була надто міцною і нагадала йому про його попередню перевірку. Йому було важко відчути її силу своїми органами чуття, але в цій ситуації вона здавалася більш небезпечною, ніж лейтенант Дістер.

Здавалося, що бар’єр закривав її фігуру і не давав Хану зрозуміти її справжній рівень. Проте, вже одне це доводило, наскільки сильною була Залпа. Вона явно була експертом з мани.

Залпа поклала вільну руку на темно-бронзовий бік казана, в той час, як кров Хана продовжувала падати на предмети в його нутрощах. Потім метал почав наповнюватися червоним сяйвом, поки воно повільно не потягнулося до матеріалів і не змусило їх розплавитися.

Хан спостерігав, як срібний мінерал і шматок дерева плавляться, перш ніж поглинути його кров і листя. Блідо-червона рідина, що виходила з цієї суміші, продовжувала підійматися, поки не заповнила весь казан і не створила прозору поверхню, досягнувши його країв.

Рідина перетворилася на блідо-червоне дзеркало, в якому відбилися обличчя Хана і Залпи. Вона була настільки густою, що на її поверхні не з’являлося жодних брижів. Хан навіть подумав, чи не застигла вона в якийсь момент.

— Ліі, ти не хочеш подивитися? — крикнула Залпа, обнюхавши блідо-червоне дзеркало і відпустивши руку Хана.

— Я не знаю, чи я... — несміливо почала говорити Лііза, але Хан швидко перебив її.

— Не хвилюйся, — оголосив Хан, повертаючись до неї. — Мені немає чого приховувати.

Хан навіть промовив слабке «дякую», коли повернувся обличчям до казана. Він зрозумів, що Залпа навмисне використала людську мову у своєму попередньому запитанні, але вона лише пирхнула на його слова.

— Що мені тепер робити? — запитав Хан, коли Лііза підійшла до казана.

— Пити, щоб створити ментальний зв’язок, — пояснила Залпа. — Оживи сон, вливаючи ману в казан. Зможеш це зробити?

Хан трохи завагався, перш ніж кивнути. Влити ману не було проблемою. Єдиною проблемою була дивна рідина, але він не надто переймався цим, згадавши, що його змушували їсти в Нетрях.

Лііза взяла Хана за руку, коли він нахилився до казана. Відчуття холоду пронизало його губи, коли вони торкнулися рідини, і це відчуття поширилося по горлу, коли він зробив короткий ковток.

Хан без вагань випустив ману з вільної руки, коли випрямив спину. Знайомі сцени нічного кошмару з’явилися в його баченні, коли його енергія увійшла в метал казана і потекла всередину блідо-червоної рідини.

Потім на спокійній поверхні почали матеріалізуватися слабкі образи. І Лііза, і Залпа стали свідками спогадів про Другий Удар, який вплинув на Хана майже дванадцять років тому.