Вільний час, наданий капітаном Ербер, дозволив Хану багато тренуватися і залишатися з Ліізою, не порушуючи свого режиму сну. Втім, він виявився єдиним, хто вирішив відвідати три післяобідні заняття, необхідні для того, щоб стати послом.
Ця подія, звісно, здивувала Пола, оскільки Хан раніше просив більше вільного часу, але він так і не отримав можливості розпитати його протягом тижня після полювання.
Хан був примарою в таборі. Він з’являвся лише на три заняття з ксенолінгвістики, політики та інопланетних звичаїв, але одразу після них йшов геть. Інші рекрути навіть не потурбувалися відвідати ці заняття після полювання, тож ніхто не мав можливості поговорити з ним.
У вільні дні Хан повністю зникав. Він ховав провізію в рюкзак і проводив увесь час у горах. Холод супроводжував його тренування і моменти з Ліізою, але він його майже не відчував.
Пара ніколи не припиняла віддаватися інтимним моментам, але Лііза змушувала себе встановлювати чіткі межі щоразу, коли вони ризикували зайти надто далеко. Їхній потяг продовжував посилюватися, але вона не хотіла квапити події через почуття, породжені їхньою маною.
Мета їхніх кордонів стосувалася не лише Хана. Лііза також відчувала, як її самоконтроль слабшає, коли вона проводила цілі дні зі своїм хлопцем. Їй вдавалося переналаштовувати свій розум щоразу, коли вона зникала, щоб зв’язатися зі своєю старою нянею, але її почуття поверталися сильніше, ніж раніше, щойно вона знову дивилася на Хана.
На другий тиждень перебування на Нітісі Хан зрозумів, наскільки страшною може бути мана, яка впливає на його почуття. Він відчував, як його розум туманіє щоразу, коли він проводив з Ліізою більше хвилини. Навіть погляд на неї здалеку міг викликати у нього заціпеніння.
Ці ірраціональні бажання були настільки небезпечними, що парі довелося вигадувати стратегії, щоб не зробити того, про що потім шкодуватимуть. Лііза хотіла зачекати, перш ніж йти з Ханом до кінця, а він не хотів її примушувати. Крім того, питання про презервативи залишалося відкритим, тому йому було легше насолоджуватися своєю дівчиною, не турбуючись про цю проблему.
Стратегії здебільшого передбачали обов’язкові перерви, які пара мала робити, щоб заспокоїтися. Вони вирішували літати серед гір, тренуватися, займатися певними справами або просто розмовляти на різні теми, щоб заспокоїти свій розум.
На щастя для них, вони обидва мали відносно високий контроль над своєю маною. Зазвичай Ніколси не стримували себе, але могли це зробити, якщо цього вимагала ситуація, і Лііза рідко вагалася, коли використовувала цю здатність. Тим часом ментальні тренування Хана давали йому можливість миттєво запечатувати свої почуття і бажання, тож йому потрібно було лише вирішити зробити це, щоб заспокоїтися.
З плином тижня пара розробила нові типи перерв. Лііза і Хан опинилися в особливому становищі через свої ролі на Нітісі. Їм обом потрібно було дізнатися більше про вид свого партнера, і вони були не проти проводити довгі години за розмовами про звичаї та звички.
Хан навіть скористався нагодою вивчити мову Ніколсів. Він уже відвідував уроки в таборі, але Лііза була рада допомогти йому в цьому питанні.
Наприкінці шостого дня на телефон Хана прийшло сповіщення, зміст якого його не здивував. Лііза вже попереджала його про цю подію раніше того тижня. Сьомого дня мало відбутися офіційне святкування в місті біля табору, і армія навіть запланувала поховання Ґленна на ранок.
— Вона повинна відповісти в ці дні, — пояснила Лііза після того, як поцілувала Хана і зробила крок до свого Адунса. — Можливо, у тебе буде шанс зустрітися з нею наступного тижня.
— Поспішати нікуди, — тепло відповів Хан, також крокуючи до свого Адунса. — Я можу почекати ще кілька тижнів, якщо це допоможе тобі провести все безпечно. Я проведу тут щонайменше п’ять місяців. У мене є час.
— Це все ще моя планета, Хан, — оголосила Лііза, посміхаючись і стрибаючи на свого орла. — Не хвилюйся. Я стала експертом у замітанні слідів після того, як майже сім років тікала з дому.
Після цієї заяви Лііза вирушила в дорогу, а Хан швидко застрибнув на спину Сноу, щоб повернутися до табору. На той час його рани вже загоїлися, тож він дозволив своєму Адунсу розважитися під час польоту.
Його повернення до табору не залишилося непоміченим, але всі вже звикли до періодичного шуму, який здіймали крила Сноу. Поведінка Хана після полювання навіть набула іншої аури. Його подвиг у боротьбі з чудовиськом змусив інших рекрутів задивлятися на нього і створювати чутки про його подорожі.
Хан був надто рішучим, щоб бути в їхніх очах просто асоціальним рекрутом. Всі навіть знали, що він не робив жодної перерви в заняттях, пов’язаних з роллю посла.
Багато хто почав вірити, що він подорожував Нітісом, щоб дізнатися більше про планету і покращити свою позицію в списках мережі. Інші думали, що він знайшов спеціальний тренувальний майданчик у регіонах, куди вони не могли дістатися. Дехто просто використовував його Адунса, щоб пояснити необхідність багатьох подорожей.
Але ніхто з них так і не зміг отримати від нього чітких відповідей, оскільки він майже не проводив часу в таборі. На додаток, інші рекрути не мали реальних причин турбувати його, тому обмежувалися поширенням чуток.
Деякі рекрути намагалися переконати Джорджа стати мостом між, здавалося б, неприступним Ханом і рештою рекрутів, але він щоразу категорично відмовлявся. Джордж практично воював разом з Ханом, тому ці прохання його навіть не збентежили. Він навіть намагався виправдати його поведінку силою, якою він володів.
Хан знав, що йому потрібно спілкуватися, але час був не на його боці. Його графік ще ніколи не був таким щільно заповненим через дівчину та невпинні тренування у стилі Блискавичного демона. Капітан Ербер пообіцяла йому, що ніж прибуде за кілька тижнів, тож він відчував потребу підвищити свій рівень майстерності якомога швидше.
Наступного дня всі в таборі зібралися прямо за парканом і організували невеликий похорон в пам’ять про Ґленна. Навіть групи з інших тренувальних таборів їхали всю ніч, щоб бути присутніми на цій події.
Похорон складався з символічного поховання порожньої труни, яке супроводжувалося промовами двох лейтенантів, Пола, капітана Ербер та кількох рекрутів, які добре знали хлопця. Тіло Ґленна було в черзі, щоб дістатися телепорту і повернутися до своєї сім’ї, але організація цього заходу все одно відчувалася необхідною, особливо коли мова йшла про тих, хто приєднався до полювання.
Чотири відносно великі групи утворилися, коли різні рекрути почали слідувати за своїми лідерами та наказами. Там зібралися всі чотири Людські класи Нітіса, але у них були різні завдання, які вони мали виконати. Лише група Хана зрештою отримала доступ до офіційного заходу.
Капітан Ербер і лейтенант Кінтеа могли приєднатися до заходу, оскільки вони були безпосередніми керівниками мисливської групи, але вони не могли дістатися до міста самостійно. Люди все ще не мали вільного доступу до нього.
Посланець верхи на чорному Адунсі приземлився на околиці тренувального табору перед самим обідом. Ніколси сповістили капітана Ербер про його прибуття, тож Хан уже встиг викликати Сноу.
Вождь Алу сів на чорного орла й не відходив від його спини, поки рекрути, лейтенант і капітан збиралися навколо його постаті верхи на своїх Уґу. Лише Хан чекав трохи осторонь зі Сноу, готовим до відбуття.
Група не обмінялася багатьма словами. Подорож почалася, як тільки вождь Алу вирушив у дорогу, і всі уважно слідували за ним. Місто було неподалік, але дорога все одно тривала цілу годину.
Вождь Алу змусив свого Адунса літати над будівлями, як тільки досягнув міста. Хан зробив те саме, і незабаром він опинився в повітрі над гамірним містом. Лазурне сяйво численних будівель не змусило Сноу розгубитися. Орел зміг прослідкувати за чорним створінням і приземлитися на великому посадковому майданчику над будівлями.
— Подія відбудеться внизу, — пояснив вождь Алу своїм звичайним лагідним тоном. — Хтось дасть тобі дещо одягнути. Чи можу я довірити тобі зустріти вашу групу на першому поверсі?
— Звичайно, — швидко відповів Хан, і в підлозі відкрився люк, який вів до внутрішніх приміщень високої будівлі.
Коли Хан пішов за вождем Алу всередину будівлі та перетнув кілька коридорів у пошуках ліфтів, він побачив низку Ніколсів у розкішних білих обладунках, що вкривали їх з голови до ніг. На оборонних предметах були лазурові символи на їхніх імпозантних металевих фігурах, які, здавалося, посилювали їхню велич.
Солдати пропустили Хана, оскільки він був з вождем Алу, тож дует швидко дійшов до розсувних металевих дверей, що відкривали ліфти з обертовими блакитними кубами, які Ніколси використовували як меню.
Ліфти були чистими й досить маленькими. До їхніх металевих конструкцій не було прикріплено жодних ланцюгів чи шестерень, але мана в цьому місці створювала середовище, схоже на те, яке Хан відчував у телепортах.
Хан самостійно сів в один з маленьких ліфтів і поїхав вниз. Він миттєво опинився на першому поверсі, де на нього чекало ще більше Ніколсів у білих обладунках. Прибульці залишалися біля нього, поки не прибули капітан Ербер та інші. Відносно велика група швидко заповнила розкішну залу з портьєрами та великими диванами.
Ніколси подбали про те, щоб привести групу до серії великих ліфтів, які могли б вмістити їх усіх. Солдати увійшли разом з ними в будівлі й змусили їх піднятися на двадцятий поверх, де їх зустріла група прибульців, які роздавали білі тканини направо і наліво.
Ніколси швидко забезпечили їх усіх новим одягом. Повернувшись до ліфтів, група вбралася в обтягувальні білі халати та дозволила солдатам підняти себе ще вище будівлею.
Коли вони досягли місця призначення, перед їхніми очима розгорнулася велика зала. Безліч фігур у білих халатах заповнювали простір, але лише деякі з них були достатньо сильними, щоб становити потенційну загрозу.
Чужі солдати заповнили стіни зали, але незабаром дві фігури привернули всю увагу Хана, коли з’явилися в його видінні.
Дві жінки Ніколс чекали, поки всі насолоджуватимуться делікатесами, розставленими на двох довгих столах, що розділяли кімнату. Однією з них була чарівна Лііза, одягнена в обтислу білу сукню, що оголювала її вигини. Інша була в подібній сукні, але її оточувала інтенсивна зріла аура, яка робила її набагато красивішою за його дівчину.
Далі
Том 2. Розділ 106 - Напої
Ніколси пристосувалися до темряви, яка ніколи не переставала покривати планету. Про це свідчить їхня архітектура та мистецьке чуття. Прибульці мали можливість наповнити світлом внутрішні приміщення своїх будівель, але вони обмежилися тьмяними блакитними символами, які зберігали все у відносній темряві. Коридори, ліфти та зали, які перетинав Хан, були досить темними. Світло, яке випромінювали блакитні символи, дозволяло йому бачити все чітко, але люди все одно воліли б більше освітлення. Натомість у залі, де відбувалося святкування, було набагато яскравіше. Здавалося, що Ніколси намагалися зробити так, щоб гостям було комфортно, збільшуючи інтенсивність блакитного світла, випромінюваного символами на стелі. Лііза була приголомшливою у своїй сукні. Тонка біла тканина ідеально прилягала до її бездоганної шкіри та створювала різкий контраст на грудях, де привабливе декольте підкреслювало вигини її витончених грудей. Сукня закінчувалася діагональною спідницею, яка відкривалася трохи нижче центру лівого стегна і закінчувалася на правій щиколотці. Відсторонений вираз обличчя та відсторонена аура Ліізи ще більше підкреслювали чисту грацію, яку випромінювала її фігура. Однак жінка, що стояла поруч, належала до вищого світу. Вона мала деякі риси обличчя Ліізи, але була вищою за неї. Її V-подібне декольте підкреслювало пишні груди, а довга спідниця не могла приховати привабливу круглу талію. Жінка Ніколс мала зрілу ауру, яка привертала увагу кожного чоловіка в кімнаті. Навіть деякі жінки не могли втриматися від того, щоб не крадькома поглянути на її сексуальну фігуру. Їй було лише трохи за тридцять, але її палкі очі несли в собі мудрість, притаманну лише старшим. Жінка чітко усвідомлювала, що до неї прикута увага, але трималася невимушено в цій ситуації. Вона навіть мило посміхалася і прикривала рот, щоб приховати сміх, коли хтось жартував або підходив до неї, щоб поговорити. Її поведінка ідеально відповідала і підкреслювала її природну красу. Оглянувши жінку, Хан подивився на Ліізу, але побачив, що його дівчина дивиться на нього. Її відсторонений вираз обличчя не змінився, але Хан відчув, що вона розсердилася. «Це та знаменита мати?» — здивувався Хан, коли відчув, що в погляді Ліізи щось не так. Лііза та жінка були зачесані однаково. Довгі білі коси спадали з їхніх голів і спускалися на спини. Було очевидно, що вони готувалися до події одночасно, і Хан використав це як підказку, щоб здогадатися, хто такі Ніколс. — Наші гості нарешті прибули, — оголосила жінка солодким голосом, який рознісся по всій кімнаті. — Будь ласка, їжте і пийте. Сьогодні ми святкуємо значний крок уперед у наших стосунках. Учні з класу Хана, які ще не помічали жінку, не могли не бути приголомшеними, коли побачили її. Деякі хлопці навіть відкрили роти й не змогли їх закрити. — Для нас велика честь бачити вас знову, амбасадор Єзо! — оголосила капітан Ербер тоном, досить гучним, щоб налякати інших рекрутів, які прокинулися, і змусити їх виконати ввічливий уклін. — Шкода, що ми обидві дуже зайняті, — широко посміхнувся Єза. — Інакше я б планувала щотижневі зустрічі. Звісно, лейтенант Кінтеа також мав би приходити. — Я не наважуся відмовити, амбасадор Єзо, — ввічливо відповів лейтенант Кінтеа, примудрившись не помітити, що голос Єзи став більш чуттєвим, коли вона звернулася до нього. «Вона — лисиця!» — вигукнув подумки Хан, не перериваючи ввічливого поклону. Єза явно знала, як використати свою красу на власну користь. Вона навіть спрямувала свою сяйнисту посмішку на хлопців, які не зуміли втриматись від сміху. Хан з радістю виявив, що краса Єзи не впливає на нього так інтенсивно, як Лііза. Він не відчував до неї нічого, крім простого фізичного потягу. Її титул і роздратований погляд Ліізи зробили Хана майже впевненим, що Єза — її мати. Психічний бар’єр одразу ж з’явився і відгородився від його почуттів у той момент. Хан не хотів ризикувати, розкриваючи щось у цій ситуації. Навіть ледь помітний обмін поглядами був надто відчутним, коли Єза перебувала в одній кімнаті з його дівчиною. — Досить стояти, — засміялася Єза. — Ми всі тут друзі. Не треба перебільшувати з формальностями. Капітан Ербер вирішила перервати свій уклін при цих словах, і інші навколо неї зробили те ж саме. Ніколси, що були в кімнаті, нарешті могли підійти до групи, і вони без вагань звернулися до рекрутів, щоб ті почувалися невимушено в цьому чужому середовищі. — Ти не заперечуєш, якщо ми разом візьмемо щось поїсти? — запитав вождь Алу, підійшовши до Хана. — Зовсім ні, — відповів Хан, надягаючи фальшиву посмішку і прямуючи за прибульцем до одного зі столиків. Група пережила подібні сцени. Інші Ніколси в кімнаті були переважно молодими солдатами, які воювали проти монстра. Прибульці покликали деяких рекрутів і підвели їх до столів або різних диванів, щоб переконатися, що вони насолоджуються святкуванням. Вождь Алу показував Хану на тарілки, які він мав скуштувати, і той, не вагаючись, з’їдав усе. Не мало значення, чи це були черв’яки, чи комахи, що виглядали дивно. Хан дозволяв Ніколсам керувати його апетитом, щоб він залишався задоволеним. — Ти справді пристосувався до кухні Ніколс, — засміявся вождь Алу після того, як Хан з’їв усе, на що він показав. — А тепер візьмемо чогось випити. Ряд чашок, вирізьблених з чорного дерева, стояв поруч з великим тазом, що містив густу рожеву рідину. Вождь Алу без вагань наповнив два кухлі цим напоєм, перш ніж передати один з них Хану. — У нас вважається поганим тоном, якщо ти не дивишся в очі своєму співрозмовнику, коли п’єш, — пояснив вождь Алу, і Хан швидко перевів погляд на нього. Вождь Алу кивнув і підняв свою чашку, щоб зробити ковток рожевої рідини. Хан зробив те саме, і вони продовжували дивитися один на одного під час дійства. Коли Хан випив рожеву рідину, його рот і горло наповнилося теплом. Він одразу зрозумів, що напій схожий на деякі земні напої, але його невелика кількість не змогла вплинути на його свідомість. Хан спробував випивку лише для того, щоб вгамувати свою цікавість. У його будинку в Нетрях ніколи не було труднощів з випивкою, але вона йому не подобалася. Брет навіть постійно нагадував про те, наскільки погано може бути від випивки, тому Хан завжди ігнорував цю звичку. Проте він знав, як діє випивка. У Ніколс, очевидно, не було вікових обмежень, коли справа стосувалася випивки, тож Хан неминуче звертався до своїх знань, щоб згадати, як уникнути сп’яніння. Згідно з його спогадами, повний живіт вже убезпечив би його від тієї єдиної чашки. Вождь Алу підвів Хана до одного з диванів. Вони обмінялися ввічливими репліками, які здебільшого стосувалися відмінностей між Землею і Нітісом та особистостей їхніх Адунсів, після чого сіли та почали розмову. Їхня розмова ніколи не ставала надто серйозною, оскільки вождь Алу мав лише розважати Хана і не дати йому залишитися на самоті, поки тривало святкування. Решта Ніколсів мали ті ж самі завдання, і всі люди в кінцевому підсумку вели невимушені бесіди з прибульцями. Єза і Лііза також підійшли до двох диванів, розділених маленьким столиком. Капітан Ербер і лейтенант Кінтеа сиділи перед ними, і з їхніх вуст часто виривався сміх. Лише Лііза залишалася незворушною, обмежуючись киванням і короткими відповідями, коли розмова вимагала від неї відповіді. Врешті-решт Єза підвелася, і двоє людей одразу ж наслідували її. Вона тепло посміхнулася до них, а потім прочистила горло і привернула до себе загальну увагу. — Думаю, настав час перейти до головної теми заходу, — оголосила Єза, перш ніж постукати білою туфелькою по блакитному квадрату на підлозі й активувати низку функцій кімнати. Квадрати на чотирьох стінах загорілися і випустили слабкі промені, які створили детальне зображення в центрі кімнати. З’явився аркуш, що містив нову угоду між двома видами, і показав різні деталі, які командування додавало протягом тижня після полювання. Найяскравішою особливістю угоди була її назва. Її офіційна назва була «Угода Падліна», що, вочевидь, мало нагадати про жертву Ґленна. — Люди отримають доступ до гнізд Адунсів, починаючи з наступного тижня, — оголосила Єза, поки всі були зайняті читанням аркуша. — Я сподіваюся, що вам усім вдасться приручити наших чудових створінь. Прокляття неминуче пролунало в голові Хана, коли він зрозумів, що їхнє з Ліізою усамітнене місце в горах може стати небезпечним, коли інші люди отримають доступ до Адунсів. Проте він швидко заспокоївся, бо вірив, що його дівчина швидко знайде щось таке ж гарне. — Багато академій також погодилися поділитися своїми тренувальними майданчиками, — пояснила Єза своїм милим голосом, поки її сяючі очі обводили кімнату. — Дружні турніри та спільні заходи обов’язково відбудуться в найближчі місяці. Капітан Ербайр і лейтенант Кінтеа не виказали здивування під час пояснення, оскільки їхнє начальство вже поінформувало їх про остаточний стан угоди. Однак у рекрутів обох видів розширилися очі, коли вони дізналися про все це. — Відтепер ви також можете отримати доступ до наших міст, — продовжила Єза. — Але вам все одно знадобиться ескорт, щоб досліджувати їх. Проте ми подбаємо про те, щоб створити групу, яка відповідатиме за це завдання. Єза продовжував говорити та згадував багато тем, які викликали у рекрутів радість від нової угоди. Люди нарешті зможуть побудувати нові будівлі на Нітісі та матимуть більше свободи на планеті. Ніколси навіть натякнули на можливість відкрити нові людські класи в наступні роки. Загалом, угода була величезним кроком вперед, який змусив усіх випити ще по чашці рожевої рідини, щоб відсвяткувати. Хан ввічливо запропонував принести її для вождя Алу, і прибулець не відмовився. Він залишився на своєму дивані, поки хлопець підійшов до столу і наповнив обидві чашки. Кружка Хана була ще наполовину повна, але Ніколсів, здавалося, не турбувало, що він стримується від пиття. — Ти нарешті познайомився з моєю матір’ю, — пролунав знайомий голос з-за спини Хана, але він не обернувся і продовжував наповнювати чашки. — Може, нам краще не розмовляти тут? — прошепотів Хан, поки Лііза чекала, коли він закінчить з ополоником. — Це офіційна подія, покликана відсвяткувати стосунки між нашими видами, — прокоментувала Лііза. — Було б дивно, якби я не заговорила з тобою. Мене можуть навіть покарати. Хан запропонував наповнити чашки після того, як усі допили свої напої. Ніхто не стояв біля столів, оскільки більшість тарілок були порожні. Він залишився наодинці з Ліізою, а інші були надто захоплені своїми розмовами, щоб дивитися на них. — Значить, вона твоя мати, — відповів Хан, передаючи їй ополоник. — Що ти про неї думаєш? — запитала Лііза, наповнюючи чашку. — Ти, мабуть, добре придивився. — Вона вродлива, — чесно відповів Хан. — Але я все одно обрав би тебе, а не її. — Мені важко в це повірити, — прокоментувала Лііза. — Моя мама — одна з найкрасивіших жінок на планеті. Порівняно з нею я просто звичайна дівчина. — Скажи це моїй мані, — Хан взяв одну з чашок і повернувся, щоб прикути погляд до її очей. — Ніякої реакції? — запитала Лііза, наслідуючи його і залишаючись з чашкою біля рота. — Зовсім ні, — відповів Хан, перш ніж обидва зробили по короткому ковтку, не відриваючи погляду. — Що ти подумав, коли побачив нас тоді? — несміливо запитала Лііза, спостерігаючи, як Хан бере іншу чашку і повертається до вождя Алу. — Я подумав, що ви могли б взяти цю сукню в гори, — відповів Хан, і Лііза швидко повернулася до столу, щоб наповнити тарілку. Хан повернувся до вождя Алу, але Лііза залишилася біля столу, опустивши голову на тарілки. Здавалося, що вона зосереджено вибирає їжу, але насправді її щоки почервоніли після цих слів, і їй довелося приховувати їх, поки це почуття не минуло.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!