У художника був секрет: він міг бачити духів і чути їхні голоси.

Все це він змальовував як розповіді для коміксів. Кожен зроблений пензлем штрих був наповнений барвами його душі, що відразу його прославило. Після цього він підписав контракт з компанією і почав свою кар'єру маньхваки*.

*від слово маньхва 漫画 (Mànhuà) – китайські комікси; автор маньхв

Він художник, який може розповісти багато історій і має кількох дивних друзів, яких він не міг по-справжньому обговорити з іншими.

Але після смерті його дідуся три роки тому всі вони поступово зникли і покинули його.

Художник уже не міг ні бачити, ні чути цих привидів. Він втратив усіх своїх друзів.

Після цього його творчість стала одноманітною, а разом з тим скорочувалась і база шанувальників, люди перестали чекати його роботи з нетерпінням. Є багато художників, які такі ж талановиті, як і він, і ті, хто завжди викладався на повну, колись сяятимуть ще яскравіше за нього, ніби світ починається спочатку.

Художник став застарілим. Він як гарячий пил, що колись носився в повітрі, а потім опустився на землю.

Від сотень тисяч до десятків, а потім і до тисяч – так поступово спадали репости у нього на Weibo. Тепер, можливо, не набереться навіть і кілька сотень. Він став згасаючою зіркою.

Потім нізвідки виникла проблема з його роботою. Колега, з яким він працював, поширив про нього фейк. В результаті громадськість почала налаштовуватися проти нього.

Він отримав шквал брудних та злих слів від користувачів, що завдало йому великого болю. Вони висміювали його за його падіння, кажучи, що він був надто помпезним, оскільки став популярним у такому молодому віці. Таким він у підсумку все втратив.

Прочитавши ці гейтерські анонімні коментарі, художник ледь не втратив свідомість.

Одного разу опівночі, коли він прокинувся від сну, він відчув, ніби тоне в болоті, безпорадний і безсилий врятуватися.

Але в його обліковому записі на Weibo він мав одного фаната, який підтримував його та нескінченно заохочував, кажучи, що він досі має величезну довіру до нього. Однак два місяці тому він перестав бачити його коментарі та особисті повідомлення.

Цей єдиний вірний фанат став його останньою краплею. Навіть він зник, що зламало художника.

Художник захворів, йому стало важко заснути. Також він почав відвідувати психіатра.

Він страждав від безсоння, і минуле почало переслідувати його через сни.

У цих снах був маленький дерев'яний будиночок, подвір'я, повне пишних зелених рослин, і краби, що шалено бігали біля струмка. У цьому маленькому дворику в сільській місцевості і почалося його життя.

Ця хатинка була єдиною річчю, що залишив йому дід після смерті.

Помічник запропонував йому: «Чому б вам тимчасово не пожити в селі, щоб очистити свій розум? Ви ж там і свою першу роботу створили, чи не так?»

Знайдіть натхнення. Знайдіть себе.

Художник послухався, але зустріло його щось дивне.

Як тільки він прийшов, він не побачив нічого, крім маленького апельсина.

Він може видавати звук. Апельсин може говорити.

Але художник не наважився з ним спілкуватися. Він боявся, що Маленький Апельсин також зникне з його життя, як це сталося з його друзями.

Звідси художник дійшов висновку, що поки він вдаватиме, ніби не бачить і не чує балакучого Маленького Апельсина, він не втратить його, і він більше не буде самотнім.

Однак цей апельсиновий дух... надто дратує...

Раніше він без кінця балакав у дворі, базікав там цілий день і ніч. Однак потім він раптом став духом у вигляді молодого хлопця, здатного дрейфувати скрізь. Через цього хлопця художник не може ні дня провести спокійно.

Поки найгіршим з того, що зробив Маленький Апельсин, є його нескінченна балаканина по три години на день.

Художник думав у своєму серці: Цей апельсин надто дратує. Можливо, мені варто піти сьогодні почистити його.

Маленький Апельсин миттєво кинув на нього очікувальний погляд, але художник відмовився від цієї ідеї.

Адже цей апельсин виглядав таким кислим.

Маленький Апельсин був спантеличений: «Чому ти не хочеш мене з'їсти? Щось не так, пане Художнику? Будь ласка, пане Художнику, поспіши і з'їж мене, будь ласка, будь ласка, будь ласка, пане Художнику, будь ласка, будь ласка, будь ласка!!»

Художник ніколи в житті не зустрічав когось настільки галасливого. Йому хотілося дістати скотч, щоб швидко заткнути йому рот.

На щастя, художник – терпляча людина. Незважаючи на своє роздратування, він все ще не заважав Маленькому Апельсину говорити. Він якось почав звикати до свого не надто мирного життя, коли його весь час переслідує надокучливий дух.

Художник навіть почав з нетерпінням чекати на апельсині помаранчевий колір. Але цей Маленький Апельсин дозрівав дуже повільно, і досі виглядав зеленим і кислим. Художнику, чесно кажучи, не вистачило сміливості вкусити такий незрілий апельсин, тож довелося чекати далі, поки апельсин все ж дозріє.

Художник почав писати прості замальовки про своє повсякденне життя.

Поява маленького апельсина, можливо, навіть принесла йому полегшення, бо він відчував, що втратив не все.

Однак він все ще дуже сумував за друзями.