Екстра 2

На останньому курсі університету Лінь Дзю отримав місце на стажування у великій компанії.

Тієї ночі він весело відсвяткував своє досягнення у квартирі художника і відкрив дві пляшки вина.

Художник одягнув фартух і був зайнятий на кухні, готуючи різноманітні страви, які були улюбленими у Лінь Дзю.

Біля входу помічник хитаючись ніс кілька коробок із закусками. Він кричав з коридору, почуваючись дуже скривдженим: «Дзі-Лаоши! Я пробіг дві вулиці!» — він зайшов, задихаючись, та навмисно нагадав людині на кухні: «Дивіться, я вже купив усю улюблену їжу Лінь Дзю! Тепер ви маєте швидко передати мені свою чернетку, яку обіцяли мені цього тижня, добре?!»

Посеред шуму витяжки на кухні людина відповіла: «Так, передам, дякую».

Помічник кинувся на диван і полегшено зітхнув.

Художник відклав своє сценічне ім'я. Його справжнє ім'я – Дзі Шен.

Насправді, крім його особистого помічника, Маленький Апельсин також називає його "паном Дзі".

Точніше, Лінь Дзю часто кличе його лише на прізвище, коли він нещасливий.

Але сьогодні Лінь Дзю був у чудовому настрої. Він радісно підбіг до кухні, обійняв Дзі Шена за руку і двічі поцілував його в обличчя.

Минуло вже два роки, як вони разом. Їхня любов завжди була наповнена солодкістю, і вони рідко сварилися. Навіть якщо сварка ставалась, серйозних наслідків вона не мала, і, втішивши один одного, вони швидко знову миряться.

Лінь Дзю задумливо запитав: «Ти втомився?»

Дзі Шен відповів поблажливим тоном: «Я не втомився».

Сказавши це, він опустив голову і раптом вкусив смак апельсина, як у ті роки, коли Маленький Апельсин таємно його цілував.

«Пане, я тут думав... чому я відчуваю ностальгію щоразу, коли ти мене так цілуєш», — Лінь Дзю не пам'ятав тих років, коли він був ще апельсином, але його обличчя червоніло, як тоді. З усмішкою він сказав: «Але це було дуже добре. Поцілуй мене ще раз».

Усі ці спогади, як скарб, зберігалися лише в серці Дзі Шена.

Погляд Дзі Шена був ніжним та м'яким, коли він з любов'ю дивився на людину перед собою.

Потім він нахилився й поцілував Лінь Дзю в губи, залишаючи тривалий м'який дотик.

Лінь Дзю заплющив очі і стиснув губи, показуючи, що він хоче більшого.

Дзі Шен легенько постукав чистими паличками по лобі: «Бери посуд і палички, щоб ми могли поїсти».

«Оййй–!»

Лінь Дзю надув щоки, навмисне затягуючи кінець своїх слів, поводячись як зарозумілий і розпещений молодий господар.

Схопивши три пари паличок для їжі, він швидко поцілував обличчя Дзі Шена, перш ніж вибігти з кухні.

Дзі Шен злякався, що той спіткнеться, тому поспішно крикнув: «Обережніше, Маленький Апельсине!»

Чомусь Лінь Дзю дуже подобалося, коли Дзі Шен називав його "апельсином". Складалося враження, ніби це прізвисько давно-давно належало йому.

Лінь Дзю обернувся та яскраво усміхнувся.

«Не хвилюйся, пане!»

Дзі Шен також усміхнувся йому: «Проходь та подавай вечерю».

Вони завжди разом, і ніхто не зможе їх розлучити.

Дзі Шен: «Ти збираєшся на стажування у компанію, але ти все ще безрозсудний, як дитина».

Лінь Дзю: «Але я тобі подобаюся таким».

Дзі Шен: «Ти правий».

Дзі Шен запитав: «Ти вже закінчуєш університет, коли переїдеш вже до мене? Я замовив нове двоспальне ліжко, воно прибуде завтра».

Лінь Дзю затулив обличчя руками, хоча його очі визирали крізь розведені пальці. Він кліпав очима: «Чого ти так поспішаєш?!»

Дзі Шен відповів так, ніби відповідь була очевидною: «Тому що поспішаю».

Помічник, який сидів поруч і чекав на їжу, був уже настільки голодний, що безпорадно встав з-за столу, кинувся до вікна і втягнув північно-західний вітер*, щоб наповнити свій шлунок повітрям.

*喝西北风 (hē xī běi fēng) – досл. пити північно-західний вітер, означає жити на голодний шлунок, не мати можливості поїсти.

«Гик».

Ця розкішна трапеза була, щоб відсвяткувати успіх Лінь Дзю у тому, що він зміг стати стажером у компанію відомого Цяо Шена у місті С. Ставши дорослим, Лінь Дзю тепер міг пити.

Помічник замислився: «Qiao Sheng Corporation*... Чи знає Дзі-Лаоши цього пана Цяо?»

*Корпорація Цяо Шена, не люблю перекладати назви компаній

Дзі Шен: «Він був моїм молодшим у школі. Ми продовжуємо підтримувати зв'язок навіть зараз».

Пан Цяо спеціально виділив собі трохи часу, щоб відвідати прес-конференцію Дзі Шена з нагоди випуску його нового коміксу, і це навіть показували в новинах.

Лінь Дзю відпив з келиху вина, згадуючи той час.

Дзі Шен попросив його менше пити.

Помічник: «Ти міг попросити Лаоші, коли планував на стажування до компанії Цяо Шен».

У такому випадку тобі б не довелося так важко працювати і боротися за місце.

Дзі Шен справді б спробував попросити компанію відкрити задні двері для Лінь Дзю, якби той захотів.

Лінь Дзю вже був трохи п'яним, він сперся щокою на долоню і сказав: «А, ну...» — він ненадовго замовк, а потім знову почав говорити. Цього разу його голос прозвучав дуже солодко і ніжно: «...Це тому, що я найкращий маленький апельсин пана Дзі!»

Йому дуже подобалося прізвисько "Маленький Апельсин".

Лінь Дзю витріщився на Дзі Шена, на свого кумира, яким раніше міг милуватися лише здалеку. А тепер він міг навіть спати поруч з ним на одному ліжку. Він пробурмотів: «Пане, я... Чи гідний я тебе тепер?»

Дзі Шен засмутився.

Як виявилося, Лінь Дзю все ще хвилювався з цього приводу.

У минулому Лінь Дзю завжди підбадьорював його, кажучи, що пан Художник – найкращий художник у його серці. Але себе він не вважав найкращим апельсином.

Чому?

Іноді Лінь Дзю відчував себе трохи неповноцінним, а іноді обдаровував себе компліментами.

Насправді він завжди був таким. Оцінки в школі у нього були не найкращі. Його батьки розлучилися і вже створили власні сім'ї, ще коли він навчався в середній школі.

Лінь Дзю закохався в художника, для якого був абсолютно чужим, та його комікси, яких він ніколи раніше не зустрічав у цьому сюрреалістичному світі. Він мовчки терпів усі спричинені розбитою сім'єю та безладною реальністю негативні емоції, які поглинули його.

Він не мав нічого, однак отримав щирі почуття Дзі Шена.

Цього художника, якому не бракує грошей, багатства і слави. Художника, який завжди серйозно ставиться до інших. Художника, який не вміє навіть пристойно почистити фрукти...

Художник завжди хвилювався, що Лінь Дзю буде важко працювати і таємно оплачувати власне навчання. Він багато разів умовляв і втішав його, щоб заспокоїти пораненого маленького звіра. Він багато працював наодинці, щоб відточити свої кулінарні навички, щоб його їжа більше не була "несмачною".

Але що він може зробити з характером Лінь Дзю?

Проте Маленький Апельсин не здається так легко. Це той тип людей, які відмовляються відступати, він не буде сідати в куток і плакати. Він просто стиснув кулак і поклявся, що перетвориться на людину, яка з гідністю стоятиме поруч із художником.

Коли Дзі Шен почув слова Лінь Дзю, він миттєво запевнив його ніжним голосом: «У моєму серці немає нікого кращого за тебе».

Він також додав: «Маленький Апельсине, ти дуже хороший, ти завжди був дуже хорошим».

Лінь Дзю був зворушений. Тоді він протер очі й усміхнувся.

Цей молодий хлопець вже виріс.

Він уже не той пустотливий Маленький Апельсин, який дошкуляв йому словами "з'їж мене, з'їж мене". Він уже не той сором'язливий студент, обличчя якого почервоніло під час зустрічі з фанатами.

Він увійде в суспільство, наполегливо працюватиме для своєї кар'єри і відчує солодкість кохання.

Мабуть...

Той юнак все ж залишався тим самим юнаком, з яким він проводив час, з тією самою милою та теплою усмішкою.

Лінь Дзю вже зовсім сп'янів. Він підвівся зі свого місця, щоб виголосити тост.

Тост за улюбленого художника.

Тост за працьовитого помічника Ван-ґе.

І тост.......

Він героїчно підійшов до скляної шафи, зупинився й подивився на апельсинову шкірку, а потім поставив перед нею келих.

Лінь Дзю голосно промовив: «Тост——!!»

«—за перше кохання пана Дзі!!!!»

«...»

Дзі Шен відчув, ніби риб'яча кістка застрягла в його горлі.

Промайнуло два роки, але справа з підсушеним апельсином досі не забута.

Він тримався за чоло, почуваючись безпорадним, усе ще не знаючи, як сказати Лінь Дзю: Цей апельсин – це ти!

Це ти!

КІНЕЦЬ

примітка ryouko_san: на цей раз остаточно кінець~~