Кінець основної історії

Розділ 12 - Екстра 1

Лінь Дзю був молодшим за художника на 7 років. Художнику подобалося чути, як Лінь Дзю називає його "ґеґе"*, але він усе ще вважав за краще слухати його звичайне "Пане Художнику". *哥哥 (Gēgē) – досл. старший брат, зазвичай цей термін використовується дітьми до своїх старших братів. В реальному житті майже ніхто не використовує (скоріше до брата звернуться як "ім'я-ґе" або просто "ґе"), хіба що у романтичних стосунках (зокрема в гомосексуальних). Однак таке звертання стало дуже популярне у світі даньмею апххпа Зрештою, "пан"* може мати й інше значення. *АПХПАХЄХЄ слово 先生 (Xiānshēng) може перекладатись як чоловік (в подружжі), але частіше використовується як "пан". Цього року вони знову зустрілися, і Лінь Дзю вже виповнився 21 рік. Через автомобільну аварію він склав іспит до університету на рік пізніше, тож зараз він був студентом лише другого курсу. Щодо художника, то йому зараз 28 років, і він досі вважається молодим. Саме художник почав залицятись до Лінь Дзю, так вони й зійшлися. Художник – ніжний коханий, Лінь Дзю – балакуча дитина. Однак, коли вони нарешті були разом, Лінь Дзю стала дуже турбувати одна річ. Кожного разу, коли Лінь Дзю заходив до квартири художника, то завжди бачив "апельсин", виставлений в скляній шафі художника, в якій містились всі його картини. Якщо точніше, це була висушена апельсинова шкірка, напевно, варто її називати так? Лінь Дзю був спантеличеним. Ця апельсинова шкірка не підходила під стиль з іншими речима в колекційній шафі. Скоріше, воно навіть виглядало недоречно, що ще більше розпалило цікавість Лінь Дзю. Одного разу Лінь Дзю запитав художника про апельсин, але той лише усміхнувся йому й нічого не сказав. Лінь Дзю підійшов до помічника, але помічник, здавалося, нічого не знав. Але потім помічник сказав йому: «Кілька років тому він поїхав до села, де прожив своє дитинство. Він привіз це звідти, може, це подарунок від його першого кохання?» — помічник був схильний говорити дурниці. Драма у серці Лінь Дзю почала зростати. Кілька днів він був у пригніченому стані. Він навіть надувся і сховався під ковдру художника. Художник запитав, що сталося, але він не хотів відповідати. Художнику раптом згадався його помічник, який любив говорити всіляку нісенітницю, тож він покликав його на розмову. Потім він дізнався дещо кумедне. Маленький Апельсин насправді пив власний оцет. Але художник не міг відкрити рота і сказати йому правду. Це справді було важко пояснити. У результаті він міг лише сказати Маленькому Апельсину, що апельсин не був подарунком від когось іншого. У нього не було іншого першого кохання, бо першим коханням був він. Маленький Апельсин похнюпився і з образою сказав: «Тоді чому ти ставишся до нього, як до скарбу? Ти навіть не дозволяєш мені торкатися цього... сушеного апельсина». «......» «Пане, ти справді мені брешеш?» «Абсолютно ні!» Маленький Апельсин все ще не вірив йому. Тому він продовжував сердито дивитися на підсушену шкірку, як на свого суперника у любові. ....... Художник був приголомшений, але він справді не знав, як сказати: Цей апельсин – це ти!

Читати