Наступного дня серед його сумнівів, розгубленості та безпорадності хтось увійшов у двір.
Ця людина – художник. Він тягнув величезну валізу разом із маленьким візком, наповненим художніми матеріалами, і увійшов у це напівзруйноване подвір'я з розчаруванням на обличчі.
У художника був помічник, який почав наймати людей, щоб довести до ладу занедбане місце та зробити його більш придатним для життя.
Підвівши очі, художник почав розглядати повзучі зелені ліани, що вкривали плямисті стіни – вони виглядали дуже живими навіть після пережитої палючої літньої спеки. Він розвернувся та ступив крок в іншому напрямку, до старовинної бруківки, викладеної блакитним каменем. Поряд з доріжкою протікає струмок, що омиває куточок, покритий мохом.
Це маленьке подвір'я в селі належало його діду, і він тут виріс.
У цьому місці він залишив багато радісних спогадів дитинства.
一
Помічник помітив апельсинове дерево: «Дивіться, Лаоши*, там є апельсинове дерево! Там навіть апельсин висить!»
*老师 (lǎo shī) буквально означає "вчитель", і частіше використовується як звертання до вчителів, але це також ввічливе звернення до письменників та художників
Коли помічник підійшов і збирався зірвати маленький апельсин, Маленький Апельсин підсвідомо ухилився від його руки і в паніці закричав. Але раптом, перш ніж помічник знову доторкнувся до нього, художник сказав: «Не зривай. Це апельсинове дерево ще ніколи не давало плодів».
Почувши це, помічник негайно відвів руку й поправив свої окуляри: «Він, мабуть, знав, що Лаоши деякий час тут житиме, тому вирішив вас так привітати. Це хороший апельсин».
Художник стиснув губи. Він так не думав.
Здавалося, він був не в гарному настрої і невідомо, що його так турбувало.
«Лаоши, живіть поки що тут, доки все не осяде. Не дбайте про плітки. Якщо вам щось знадобиться, просто подзвоніть мені. А зараз відпочивайте і творіть зі спокійною душею».
Художник не відповів йому. Коли він відправив помічника до дверей, він раптом запитав його: «Ти теж думаєш, що я вже втратив свій талант?»
Цього разу помічник не зміг відповісти на це питання.
Художник тільки зітхнув: «Будь обережним на дорозі».
Апельсинове дерево довго думало, перш ніж раптом струснуло гілками: «Я пам'ятаю. У цьому дворі жив старий. Ця людина – його онук».
Старий був власником подвір'я, він пішов з життя кілька років тому.
Маленький Апельсин спостерігав за двома людьми, трохи не розуміючи, про що вони щойно розмовляли. Він легенько погойдувався на гілці: «Я відчуваю, що він скоро прийде мене з'їсти».
Апельсинове дерево відповіло йому: «Я так не думаю. Ти зараз трохи кислий на смак».
Напевно ніхто не захоче тебе їсти, занадто кислий для зубів.
Маленький Апельсин почав стогнати, бажаючи, щоб він швидше подорослішав, дозрів і став настільки солодким, щоб його можна було з'їсти.
Далі
Розділ 2
«Як ти думаєш, коли я стану солодким?» Маленькому Апельсину це подвір'я здалося надто нудним. Йому вже не терпиться повернутися до свого тіла й відновити спогади. «Хіба ти не вп'яте запитуєш мене про це за сьогодні?» — апельсинове дерево подивилося на небо, виявивши, що надворі чверть на шосту ранку: «Давай ще трохи поспимо». «Але ж я просто дух, навіщо мені сон?» «Твоє первісне тіло досі не загинуло. Твоя форма зараз – наполовину дух і наполовину людина. Тож тобі справді потрібен сон». «А тобі?» Саме тоді, коли Маленький Апельсин збирався продовжити, апельсинове дерево більше не відповідало на його запитання, оскільки знову задрімало. Маленький Апельсин невдоволено щось промимрив, повернув своє округле тіло в якомусь напрямку й побачив, що художник уже прокинувся. Минулої ночі художник погано спав. Як і решту ночей, він знову страждав від безсоння і, як завжди, змушений був покладатися на снодійне. Стоячи на подвір'ї, сам художник навіть не знав, куди він дивиться. Можливо, на мурашку на землі, а можливо, просто був у заціпенінні. Його психічний стан був вкрай поганим. Покинувши соцмережі та загалом світ інтернету, він почав втрачати здатність чути і бачити. Він думав, що, прийшовши сюди, зможе відпочити та розслабитись, але, схоже, його стан тільки погіршився. «Гей!» Маленький Апельсин гукнув, щоб привернути увагу до чебе. Художник не зреагував. «Невже ти справді мене не чуєш? Раніше я був людиною, а тепер ні». Художнику, здавалося, було байдуже. «Але я дуже хочу знову стати людиною. Ти з'їси мене, будь ласка? Так, я все ще кислий, але не хвилюйся, я компенсую тобі в майбутньому». Художник розвернувся й пішов. «Він справді не чує менееееееееееее!!!» Бути апельсином так важко, ох...! Апельсинове дерево: «Ти такий галасливий». Маленький Апельсин сумно подивився на своє зелене тіло: «Я не звинувачую тебе в тому, що народив мене кислим. Просто краще б я був великою солодкою полуницею! Мене б хтось точно з'їв!» Зрештою, його скарги були ні до чого. Маленькому Апельсину поки що доведеться задовольнятися своїм нинішнім тілом. Маленькому Апельсину особливо подобалося спостерігати, як малює художник. Молодий художник зазвичай ставить мольберт у дворі, де Маленький Апельсин може все бачити, і малює квіти та інші рослини. Іноді він малює випадкові форми, які Маленький Апельсин не міг розпізнати, але все одно думав: «Це так гарно!» Аж поки одного разу художник не почав малювати апельсинове дерево. Апельсинове дерево промовило: «О! Мене малює». Маленький Апельсин нахилився вперед і подивився: «Ааа! Чому мене там немає???» Художник двічі вмочив пензель у палітру, а потім раптом додав на полотно зелений апельсин. Маленький Апельсин зашелестів і почервонів. «Ти справді намалював мене... Хоча я знаю. Саме тому, що я виглядаю занадто добре, я привернув твою увагу. Хіба я не виглядаю фотогенічно? Хіба я не найкрасивіший апельсин серед інших апельсинів у радіусі сотень лі*?» *里 (Lǐ) – одиниця вимірювання відстані, дорівнює пів кілометра Раптом художник зупинився, а потім мовчки зафарбував апельсин, доки він не зник. На полотні залишилося лише апельсинове дерево. Без апельсина. Маленькому Апельсину було так сумно. Йому навіть стало цікаво, чи справді художник його не чує. — «Просто зараз, сьогодні вранці. Коли я попередив його, щоб він не наступав на той камінь, бо під ним ховається жук, він справді не наступив!» «Ой! І ще! Того дня, коли я почав голосно співати, я раптом побачив, як він вкладає у вуха вушні затички. Але, можливо, це могла бути нова версія навушників?» «Особливо сьогодні. Коли я зробив комплімент тюльпанам, які він намалював, він перестав малювати тюльпани і почав малювати троянди!» «І ще! Коли я сказав йому, що чорне вбрання, в якому він був зараз, так добре йому пасує, він переодягнувся!» Маленький Апельсин почав ретельно думати про ці фактори: «Тоді я дійшов висновку, що... він справді піклується про мене!» Цього разу настала черга апельсинового дерева подумати про це: «А може ти його просто дратуєш». Але Маленький Апельсин миттєво дорікнув йому: «Ти говориш дурниці! Я просто апельсин, як можна вважати мене дратівливим?» Апельсинове дерево: «Тому що ти занадто галасливий». Тоді він додав: «Тобто якщо він справді тебе чує...» Мабуть, ти його скоро роздратуєш до смерті.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!