Танґ, та-анґ! Танґ! Танґ—!
Я стріляла з арбалета без упину, поки мене прикривав кронпринц. Наймані вбивці були швидкими, чим і відрізнялися від великих, повільних монстрів, з якими я боролась раніше. Однак завдяки системі, що контролювала мене, кожен мій постріл був бездоганним.
Я зарядила арбалет двадцятьома кульками — і кожна потрапляла прямо в ціль. Їх залишалося чотири.
(16/20)
Та-анґ—!
— Принцесо, скільки їх залишилося? — несподівано спитав кронпринц.
Щойно зробивши ще один правильний постріл, я коротко вдихнула.
— Гадаю, ще десь три…… А що?
— Ми досягли глухого кута.
— Хіііііііііііііііііііііііі!
У цю мить кінь, що до цього безупинно біг, раптом зупинився. Коли я озирнулася, то зрозуміла, що ми досягли прірви, тому у коня не було можливості розвернутися назад.
— Їм все одно буде важко стріляти з лука на близькій відстані, нам краще спуститися і зайняти позицію, — пробурмотів кронпринц, підхопив мене, допомігши злізти з коня, а потім спустився сам.
Оскільки нікого не було видно, система ненадовго відпустила мене. Проте залишилося ще троє переслідувачів, тож я тримала арбалет близько й озиралась довколо.
— Це небезпечно, тому тримайся за мною, — сказав кронпринц, ставши переді мною.
Було доволі несподівано бачити, що він діє як справжній мейл лід.
Однак умовою квесту було захистити коронованого принца від найманих вбивць. Тому я виступила вперед і стала біля нього на рівних.
— Все добре. Я можу про себе подбати, тож просто захищайте себе, Ваша Високосте.
Він поглянув на мене з таким обличчям, ніби я сказала щось зовсім абсурдне.
— Як чудово. Чи не ти збиралась піти раніше, бо вони переслідували лише мене?
— ……
Я відчула легкий укол провини, тож проігнорувала його слова й далі вдивлялася у ліс. Окрім стукоту дощу, навколо була суцільна тиша.
Я дивилася на білі цифри у повітрі, прибираючи вологе волосся, що прилипло до мого обличчя.
(17/20)
Я хотіла швидко позбутися інших трьох і закінчити цей тупий квест. Тоді.
Фіть!
З кущів прямо перед урвищем у бік кронпринца вилетіло кілька стріл.
Чанґ, чаннґ—!
Кронпринц вміло відбив їх своїм мечем.
Проте атака мала лише відволікти його — і з кущів різко вискочило двоє найманих вбивць. Діставши кинджали, вони побігли навпростець до кронпринца, який ледве встиг відбити їхню атаку.
— Ваша Високосте! — вигукнула я у подиві.
Система знов заволоділа моїм тілом та поворухнулася раніше, ніж я встигла подумати.
Чк. Та-анґ—!
— Ух!
Людина, вражена кулькою, впала до землі, сильно тремтячи від шоку.
Чанґ—!
Кронпринц заблокував атаку іншого нападника.
Я прицілилася, аби вистрілити в нього, але у хаосі забула, що залишався ще один.
Останній найманий вбивця вистрибнув з кущів та витягнув кинджал водночас з тим, як я цілилася у його напарника.
— Помри, суко!
Він атакував мене, а не кронпринца. Навіть система не була готова до такого повороту подій, і моє тіло повернулося занадто повільно, аби прицілитися правильно. Було вже пізно.
— Чорт! Пригнися, принцесо!
У той же час, коли пролунав крик кронпринца.
Чк, танґ!
Я натиснула на спусковий гачок. Кулька потрапила в ціль, але кинджал, яким володів нападник, вже наближався до мене.
Я тепер знала, що система не хвилювалася за те, помру я чи ні. Вона хвилювалася лише за виконання квесту.
Я не могла уникнути гострого леза, що розрізало повітря, тож заплющила очі, очікуючи удару.
Проте саме тоді хтось високий та міцний обійняв мене і різко відтягнув у сторону.
Почувся вологий, розрізаючий м'язи звук, а далі — тихий стогін.
Розплющивши очі я побачила вологе від дощу золотаве волосся. Кронпринц рушив до мене, аби врятувати, полишивши найманого вбивцю, проти якого боровся сам.
У його спині був кинджал, а найманець, якого я підстрелила з арбалета, впав на землю.
— Тобі кінець!
Останній найманий вбивця побіг у наш бік з наміром прикінчити.
Все відбувалося наче у сповільненій зйомці.
— Ах……
Кваплячись захистити мене, кронпринц кинувся на мене всім своїм тілом, та я не могла втримати його. Ми повільно схилялися до краю.
— Вибач, принцесо, — прошепотів мені на вухо кронпринц, міцно обіймаючи за талію. — Ми, здається, зараз впадемо.
Волосся на моїх руках стало дибки. У ту мить, коли з-під наших ніг зникла земля, в мене запаморочилася голова.
Навіть коли ми падали, моя рука автоматично ворухнулася і прицілилася.
Танґ—!
— Ааґх!
(20/20)
І коли я позбулася останнього нападника……
<СИСТЕМА> Головний Квест [Станьте Королевою Мисливського Змагання!]
Другий етап "Захистіть коронованого принца від найманих вбивць" виконано!
<СИСТЕМА> Ви отримали [Тавро Найманого Вбивці], [Прихильність Каллісто +10%] та [Слава +50].
<СИСТЕМА> (Загальна слава: 130)
"Твою ж……"
Білі літери закривали мені небо, коли я і принц падали зі скелі.
— Аххххх!
***
Кррк, крррк.
Я чула, як горять дрова.
— Га.
Я щосили намагалася розплющити очі. Першим, що я побачила, були іскри багаття, а потім — незнайома стіна з каменю.
— Де це я……
Я напружила руки і піднялась, намагаючись сісти.
Шшшурх.
У цю мить тканина, яка була накинута на мене, сповзла вниз, і я відчула на своїй шкірі прохолодне повітря.
— Ах.
Опустивши голову, я побачила свої оголені плечі. А потім зрозуміла, що на мені не було нічого, окрім спідньої білизни. Ба більше, тканина, що покривала моє тіло, виявилася червоною мантією кронпринца.
— Щ-що за……
— О, ти прокинулась, — пролунав навпроти низький голос.
Я миттєво підвела погляд і роззявила рота. Мої очі мандрували від оголених м'язистих грудей, вкритих шрамами, до скульптурного пресу.
І дійсно, я бачила, що кронпринц був повністю оголений вище пояса, коли йшов до мене.
— Ах! Щ-що Ви, чорт його забирай, робите! — вигукнула я, запізно закриваючи очі обома руками.
— Що ти маєш на увазі?
— Чого Ви ходите голі?!
Він скинув біля багаття дрова, що зібрав у лісі, і всівся перед ним, недбало відповідаючи.
— Тоді мені продовжувати ходити в мокрому одязі? Я не хочу. Що тоді робити? — він глянув на мене, хитро посміхнувшись, і додав: — І хіба принцеса не гола теж?
— З-збочинець……!
— Оце заява. Я бачу, що ти підглядаєш через пальці. Можеш не закривати очі.
— Кхм!
Я голосно кахикнула і опустила руки. Тоді він кинув на мене глузливий погляд — і я відчула, як обурення почало підійматися у моїх грудях.
"Я хотіла бути певна, що ти не робитимеш нічого розпусного, поки я нічого не бачу!"
Я не хотіла дивитися на його тіло. Ніколи. Взагалі.
Я сильніше замоталася у мантію принца і напружено глянула на нього.
— Ц-це Ви зняли мій одяг, Ваша Високосте……?
— Так.
Він знизав плечима.
— Тепер ми у стосунках, де ми бачили все.
— Будь ласка, не кажіть такі жахливі речі, — сказала я, здригнувшись.
Кронпринц скептично глянув на мене.
— Хіба так треба ставитись до людини, що такою важкою працею тебе врятувала?
— Незважаючи на це, чому Ви торкаєтеся тіла леді без дозволу?
— Тоді я мав залишити тебе помирати від простуди, яку ти точно підхопила?
— Так.
— Що?
— Ви мали діяти, як джентльмен, і залишити мене так, або ж розбудити мене.
— Ха, — на мою відповідь він розсміявся. — Не те щоб там було на що дивитися.
— Що…… Ви тільки що сказали?
Я затиналася, вражена його жахливими словами.
— Я сказав, що там нема на що дивитися.
— Ч-чому це?!
— Тож є? Насправді тут було настільки темно, що я не міг добре нічого розгледіти, може мені варто перевірити ще раз?
— Ви……
Мені вдалося проковтнути лайку.
"Я маю стримуватись…… Він кронпринц, якого я позначила як безнадійного не без причини. Його прихильність становить лише 2%……"
Намагаючись зберігати спокій, я раптово побачила білі літери.
[Прихильність 25%]
Прихильність кронпринца змінилася, нагадуючи мені сповіщення про виконання квесту, про яке я вже забула.
<СИСТЕМА> Ви отримали [Тавро Найманого Вбивці], [Прихильність Каллісто +10%] та [Слава +50].
Прихильність кронпринца більше не загрожувала мені смертю. Зрештою, я успішно виконала той довбаний квест.
