Я здригнулася від подиву, глянувши на системну панель.
— Грррр……
Величезний звір, який на вигляд був удвічі вищий за мене, впізнав, що потрапив на людину і поривчасто пирхнув, остерігаючись. Він був настільки величезним, що можна було повірити, що це монстр, а не тварина.
"Це абсурд……"
Намагаючись не втратити самоконтроль, я виміряла відстань між собою та звіром. Між нами було достатньо відстані, аби я могла вистрілити у ведмедя з арбалета. Звичайно, я знала, що відстань необов'язково мала значення, враховуючи те, наскільки швидкі й небезпечні ведмеді.
Однак гра ніби вирішила бути щедрою хоч раз. Ведмідь вже стікав кров'ю, зі стрілами у плечі та лапі. Він, мабуть, натрапив на мене, тікаючи від інших мисливців.
— Кххххххххххххххххххххххххххххх!
Ведмідь люто гарчав, все ще загрозливий, не зважаючи на поранення. Його очі блищали ворожістю, готуючись напасти на мене будь-якої миті. Я бачила, що він кульгає, але не відчула полегшення.
"Бляха."
Я була у розпачі.
"Чому я маю полювати на чортового ведмедя? Це отоме гра!"
Зі сльозами на очах я натиснула [Прийняти]. В мене не було вибору.
<СИСТЕМА> Використайте свою зброю, щоб стріляти по [Червоним Міткам]!
~СТАРТ!~
"30"
Щойно на квадратній панелі з'явилося нове повідомлення, ведмідь загарчав і кинувся до мене.
— Боже!
Я не мала часу прочитати хоч щось, змушена квапливо прицілитись.
На голові, тулубі та одній з лап ведмедя були розміщені червоні кола розміром з футбольні м'ячі. Я побачила, як відлік впав до "29".
Це було знайоме видовище, оскільки в цій грі навіть на звичайній складності були міні-ігри.
"Проте на звичайній складності були пазли та 'знайдіть різницю'!"
Ніби жити у тілі жахливої лиходійки було недостатньо погано. Чому, на додачу до цього, всі квести на високій складності були такі важкі?!
На щастя, через поранення у лапі ведмідь не міг так швидко рухатися. Згадуючи свої тренування, я поцілила у миготливу червону мітку.
Пощастило, що ціль була такою великою. Я почала з тулуба, який, на мою думку, був найпростішим.
Клік, та-анґ—!
— Куооо—!
Ведмідь простогнав, зупинившись і здригнувшись від болю. Це було тому, що кулька потрапила у ціль і завдала болісний електричний шок.
"Я влучила!"
Ковтаючи повітря, я намагалась перевести подих.
— Ха, ха……
Я так нервувала, що в мене спітніла шия.
"Тепер усе скінчено, так?"
Затамувавши подих, я чекала, коли ведмідь впаде. Однак не отримала сповіщення, що квест завершено. І……
"21"
Великі цифри все ще висіли у повітрі.
— Гррр……
Я квапливо опустила погляд. Ведмідь, похитнувшись, тяжко пихтів. Його голова різко піднялася — і він прогарчав.
— Гррррррррр!
Наші погляди зустрілися. Ведмідь, що навіть не збирався падати, вищирив на мене зуби. Одна червона мітка на величезному тілі зникла, але дві інші продовжували блимати.
— Хвилиночку……
На моєму лобі виступив холодний піт.
"Я маю влучити у всі три……?"
Поки я стояла, збентежена несподіваною ситуацією.
— Куоооо—!
Ведмідь знову кинувся до мене. Набагато швидше, ніж раніше.
І тут я зрозуміла чому. Зачарування на кульці стерло пам'ять про цей момент, і на мить ведмідь забув біль у лапі.
— О ні……
З жахом я відступила назад. Не усвідомлюючи, що натиснула на спусковий гачок.
Та-анґ—! Танґ, бах!
Ще кілька пострілів потрапили в тіло звіра.
— Грррр, грр!
Він гарчав кожен раз, коли у тіло потрапляла кулька. Від шоку ведмідь посмикувався, потім пирхнув, намагаючись зорієнтуватись, перед тим як побачити мене неподалік і знов кинутись до мене.
Туп, туп.
Земля тряслася від його важкої ваги.
"Що за! Що мені тепер робити?"
Залишалося лише чотирнадцять секунд. Я тремтіла, але продовжувала дивитись на ведмедя, що готувався мене атакувати. Я прицілилась.
"Вирішальний момент."
Страх підкрався до мене. Я була настільки приголомшена, що навіть не могла рівно тримати арбалет.
Я зовсім не була вправним стрільцем і не могла влучити у щось, якщо не стояла непорушно. Я зупинилась, навіть якщо це означало, що ведмідь міг добратися до мене швидше.
Клік, та-анґ—!
Я якось змогла влучити йому у голову.
— Куоооооооооооо!
Він шалено заревів. Цього разу я, здавалося, завдала більш сильний удар — і ведмідь упав із колосальним гуркотом.
— Ух!
Я зробила кілька кроків назад, видихаючи.
"9"
У мене не залишалось навіть десяти секунд. Останньою була ціль на лапі. Я знову підняла арбалет, але ведмідь почав підніматися.
Він був жахаючи сильним, оскільки, незважаючи на те, скільки разів у нього стріляли, він все ще міг підвестись на лапи.
"5"
Тепер п'ять секунд. Я мала швидко закінчувати. Я квапливо прицілилась, намагаючись вгамувати нерви.
Мені залишився лише останній постріл, але, як і очікувалося, останній був найважчим. Гігантський ведмідь хитався, не в змозі належним чином утримати своє тіло. Миготлива червона точка рухалася.
Танґ, та-анґ!
Я вистрілила ще два рази, але обидві кульки промайнули повз широкої лапи і вдарилися об землю.
"3"
А втім час ось-ось закінчиться.
"……Але що станеться, коли він закінчиться?"
Раптом по спині пробіг моторошний холодок. Якщо система гри потребувала, щоб я вразила усі слабкі місця ведмедя, аби його вбити……
"……Це означає, що цей клятий ведмідь може вижити після провалу квесту."
На відміну від системної панелі, ведмідь представляв доволі відчутну загрозу. Скільки б я не влучала у нього з арбалета, велетенський звір відмовлявся помирати.
"1"
І ось нарешті відлік було завершено.
Та-анґ—!
Арбалет вистрілив, тільки щоб знову промахнутися, бо я не могла зосередитися, надто хвилюючись за те, що станеться після провалу.
<СИСТЕМА> Квест [Вполюйте на Велетенського Ведмедя] провалено!
Спробувати знову?
(Обмеження у часі: 10 секунд.)
(Винагорода: [Шкура Велетенського Ведмедя], [Жовчний Міхур Велетенського Ведмедя], прихильність [???] +5%, слава +50.)
[Прийняти/Відхилити]
Квест провалився, і щоб його завершити цього разу, ліміт часу скоротили до десяти секунд. Я швидко натиснула [Прийняти], перш ніж встигла засумніватися.
— Куооооо!
Ведмідь роззявив пащу, готовий кинутися до мене ще раз.
У мене не було часу думати. Я не втратила прогрес, оскільки залишилася лише одна мітка, на лапі ведмедя. Проте я зовсім не відчувала полегшення.
"Якщо я промахнуся, то помру."
Я була впевнена.
Намагаючись прицілитись, мені не вдалося віддалитися від ведмедя. Я поспішно натиснула на гачок у спробі затримати звіра хоча б на секунду.
Клік, клік.
— ……Га?
Проте нічого не вистрілило. У мене закінчились кульки.
Я тупо відкрила рота. У мене був мішечок з запасними кульками, але не було часу його вийняти.
— Кууууууууууууууууууууууууууууууууу!
Гігантське чудовисько тепер було прямо переді мною.
Він підняв лапу з гострими пазурами. Вона була більша за моє обличчя.
Я знала, що мала негайно забиратися звідси, але моє тіло відмовлялося слухатись.
Фью!
Щойно до мене ковзнула гігантська передня лапа, розрізаючи вітер з величезною швидкістю……
Іііііі—
Поряд заіржав кінь.
— Пригнися.
Почувши голос іншої людини так різко, я оговталась та відмерла. Я пригнулася, і лапа ведмедя пройшла у кількох сантиметрах від моєї маківки.
Моє волосся піднялося у вирі вітру, створеного ведмежою лапою.
Сррррр, тсрррр!
Я почула моторошний звук леза, що розрізав повітря.
— Куууу!
Коли я прийшла до тями, все вже було скінчено. Величезний ведмідь завалився на землю, випускаючи останній болісний стогін.
Туннннннн—!
Здавалося, що зіткнення його величезного тіла із землею сколихнуло весь ліс.
Кров текла по землі наче вода та намочила миски моїх черевиків. Тільки тоді я відірвала очі від своїх ніг та оглянулася навколо. У шию велетенського ведмедя був встромлений великий меч.
— Що ти тут в біса робиш?
Золоте волосся блищало в сонячному світлі, що просочувалося крізь листя дерев.
— Я знаю, що люди люблять називати тебе скаженою собакою, але це вже зовсім, ні? Ти намагалася сама вбити цього величезного ведмедя?
Та-ак—
Чоловік без жодних зусиль зістрибнув зі свого коня. Я помітила, що масть його прекрасного жеребця була схожого червоного відтінку з його очима.
Це був кронпринц.
