Чому охоронці з'являються лише після закінчення надзвичайної ситуації?
Я спостерігала, як вартові збіглися через єдиний вхід.
Серед сріблястих обладунків було троє чи четверо людей у золотих мантіях. Це були чаклуни, що належали до палацу.
Вони швидко ідентифікували напіврозплавлений об'єкт і констатували його смерть.
— Вони вразливі до магічних атак, тому їх рідко використовують у бойових цілях……
Дослухавши до кінця, стало зрозуміло, що вони привезли нескінченне різномаїття предметів для розведення тварин, яких готували до збройних конфліктів через неможливість чаклунів брати участь у мисливському змаганні.
Мало хто з аристократів з'являвся у бенкетній залі в елегантному вбранні зі зброєю, як я.
Ще більше людей з магічною зброєю були перевірені до цього.
Це тому, що гордість дворян, які щороку беруть участь у мисливському змаганні, залежить від перемоги за допомогою чуття та навичок природного мисливця, без допомоги магії.
Тому моя атака з арбалета зачарованими кульками була єдиною, що спрацювала.
Це був досить переконливий перебіг подій незалежно від того, чи існував він у грі, чи ні.
"Але що до біса тут робить Вінтер?"
На жаль, у мене не було часу з'ясовувати це.
Повстання залишків Праведної Нації Лейла з усіма їхніми зусиллями контролювати чудовисько виявилося не настільки сильним, як очікувалося.
Щурів, які потрапили у пастку, незабаром вдалося здолати.
— Відпустіть мене! Відпустіть! Хіба ви не боїтеся Бога, виродки!
Я косилась у їх бік, оскільки мені було цікаво, що це за люди.
Кронпринц зняв кожну з тканин, що прикривала обличчя тих, хто намагався вирватись із рук лицарів.
— Ти думаєш, що все скінчилося, Каллісто Реґулусе?
Як і очікувалося, це була стара жінка.
Потім було виявлено обличчя інших п'ятьох.
На диво, там були три худенькі дівчини та двоє хлопчиків років десяти.
— Бог дивиться на твою жорстокість! Ми повинні розірвати твої кінцівки і повернути розтоптану нову країну……! — до кінця проклинала кронпринца стара.
Незважаючи на моторошні слова, вираз обличчя Каллісто не змінився.
Навіть більше, він махнув рукою з досить нудьгуючим виглядом.
Лицарі витягли стару та дівчат із зали.
Залишилися лише двоє дітей з порожніми поглядами.
Лицарі спробували їх відтягнути, але кронпринц підняв руку і зупинив їх.
Він озирнувся на охоронця і запитав.
— Чому так пізно?
— Ну, це…… На бенкетній залі висіло потужне стримуюче закляття. Я кинувся покликати чаклунів, аби зняти його, проте воно було настільки сильним, що……
Капітан гвардії так шкодував, що не міг говорити.
Кронпринц безтурботно підняв підборіддя.
— Це вони зробили.
Ніби ігноруючи деталі ворожого плану, кронпринц зосередив увагу на дітях, що залишились.
Тепер, коли всіх їх було розкрито, нормальні діти мали би бути налякані.
Проте вони не були схвильовані зверненою на них увагою.
Порожні зіниці, що дивилися у простір, були трохи моторошними.
— Обшукайте їх.
За наказом Каллісто лицарі здерли з дітей одяг.
Через деякий час обшуку лицарі вигукнули:
— Ми знайшли пристрій для посилення мани!
Під вухами дітей прикріпили щось на зразок маленького чорного квадратного чіпа.
— Пристрій для посилення мани? Вони чаклуни?
Палацові чаклуни обережно зняли пристрої з тіл дітей.
Щойно їх прибрали, двоє дітей впали, як ляльки на мотузках.
Я здригнулася від подиву.
Однак кронпринц не змилувався над дітьми.
— Відведіть їх до підземної в'язниці.
— Так!
Вірні лицарі тримали дітей за комір.
І коли їхні ноги волочилися по землі.
— За-зачекайте хвилинку!
Хтось вискочив поміж лицарів.
Людиною зі сріблястим волоссям був ніхто інший, як Вінтер.
— Що таке, маркізе Верданді?
— Ваша Високосте, будь ласка, залиште цих дітей мені.
Вінтер, що стояв перед дітьми, квапливо вклонився.
Кронпринц нахилив голову.
— Чому?
— Очевидно, що цим дітям тривалий час промивали мізки гіпнозом і вони не можуть нормально мислити.
— Тож.
— Я можу їх вилікувати. Було б краще зробити так, як у попередній справі з викраденням у Гейлі, аби вони згадали все і ми змогли ідентифікувати справжніх злочинців, ніж просто вбити невинних жертв.
Вінтер спокійним тоном пояснив, чому він повинен взяти дітей під свою опіку.
Проте я легко могла помітити, у якому він зараз відчаї.
Це чоловік, який погрожував дівчині, доньці герцога, аби захистити малих дітей від антимагічної організації.
— Це відрізняється від того, що сталося у Гейлі, маркізе.
Однак кронпринц відрубав пропозицію Вінтера як ножем.
— Це напад у бенкетній залі імперського палацу. Ті, хто причетний до цього, будуть страчені незалежно від причин.
— Але, Ваша Високосте, навіть не беручи до уваги мої наміри, це занадто суворо. Викажіть їм своє милосердя.
— Зупиніться. Заберіть їх до підземелля, — наказав кронпринц, обірвавши його слова так, ніби не хотів більше нічого чути.
Вінтер приголомшено дивився на дітей, яких тягнули геть.
"Чому він це робить?"
Раптом мені спало на думку таке питання.
Однак, коли я згадала дітей з масками тварин, я не могла знехтувати ним.
Лицарі вже тягли дітей крізь натовп.
Я злегка поворухнулася, аби вийти вперед.
— Я згодна з маркізом Верданді.
Мій спокійний голос привернув до мене увагу усіх.
На мене витріщилися не тільки Вінтер та кронпринц, а й інші мейл ліди.
Блакитні очі, які дивилися на мене, наче жалили, торкаючись моєї шкіри.
Деррік зі своєю холодною, жорстокою позою, і Рейнольд, що насупився.
Я відчувала тиск: "Не виступай і залишайся на місці".
Проте я проігнорувала це і відкрила рота.
— Залиште дітей маркізу, Ваша Високосте.
— ……Що?
Кронпринц зрушив бровами, наче не був певен у тому, що почув.
Він повільно відкрив рота, а я глянула поверх його білявого волосся, де потроху починав миготіти показник.
— На них є явні ознаки насильства, і мені здається, що страчувати їх це занадто.
І я показала на дітей, яких тримали за коміри лицарі.
Шия, яку оголював розтягнутий одяг, була вся в синцях і шрамах.
Тоді натовп розплющив очі і почав балакати, обмірковуючи, чи правильно вони зрозуміли ці сліди.
Співчуття до дітей почало посилюватись.
— Ха.
Кронпринц холодно посміхнувся, блиснувши червоними очима, наче йому дуже не сподобалося, що я виступила.
— Відколи принцеса почала хвилюватися про державні справи?
— Але ж я вбила усіх монстрів. Хіба я не маю права висловити свою думку? — озирнулася і запитала я.
Було видно, як слуги розчищали залишки розплавлених чудовиськ по всій бенкетній залі.
Мені було соромно говорити це самій, але докази мого приголомшливого перформансу були очевидні.
Кронпринц витріщився на мене, закривши рота на таке запитання.
"Тобі нема чого сказати."
Показник над його головою небезпечно кліпнув.
Я швидко схилила голову і кілька разів змушувала себе вдавати, ніби прошу про послугу.
— Вони лише діти. Я прошу Вашої милості, Ваша Високосте.
Я не хотіла допомагати Вінтеру.
І робила все це не тому, що я така хороша людина.
Просто, знаєш, коли тебе використовують скільки завгодно, викидають, як сміття, і вбивають……
Важко було сидіти склавши руки. Тому я і виступила. Це на мене не схоже.
Я відчувала різкий погляд. Незабаром.
— ……Візьміть їх та посадіть до карети маркіза Верданді, — нарешті несхвальним голосом дав свою згоду кронпринц.
Я негайно підвела очі й перевірила його прихильність. На щастя, з 9% нічого не сталося.
Водночас із полегшенням перед очима вискочило біле квадратне віконце.
<СИСТЕМА> Ваша слава підвищилась на +10.
Я не планувала цього, проте моя слава піднялася. Дивлячись на системну панель здивованими очима……
— Я не знав, що принцеса така жаліслива, — з великим сарказмом промовив кронпринц. — Я збирався дати тобі нагороду, але тепер немає сенсу.
Тоді він просто пройшов повз мене.
"Ах ти покидьок. Мені не потрібна твоя нагорода."
Дивлячись на принца, я почувалась дивно.
[Прихильність 10%]
Прихильність принца зросла на 1%.
"У будь-якому разі, цей епізод закінчився вдало?"
Зрештою вийшло непогано, хоча через раптову появу звіра святкування було затьмарено.
Незважаючи на несподіване зростання прихильності кронпринца, завтрашнє мисливське змагання, найімовірніше, скасують.
"Будь ласка, нехай так і буде…… І нехай не з'явиться жоден головний квест."
Навіть якщо з'явиться, я не робитиму це знову.
Навіть попри дискомфорт від того, що моє тіло рухалося не з моєї волі, це не є чимось, за що варто братись.
Коли кронпринц зник і напруга спала, все моє тіло розболілося.
"Мені негайно потрібно лягти. Інакше я помру."
Озирнувшись навколо, мені здавалось, ніби все налагоджується.
На ношах несли постраждалих, але, на щастя, обійшлося без загиблих.
"Мені потрібно якомога швидше дістатися до Емілі."
Я не знала, з якого боку знаходилися намети.
Однак я не збиралася блукати в пошуках двох братів, які зникли.
Мені довелося вийти на вулицю, аби зустріти Емілі, оскільки через напад доступ до бенкетної зали був суворо обмежений, за винятком вартових.
Інші дворяни також дали короткі свідчення та підтвердження охороні та чаклунам і один за одним залишили бенкетну залу.
У той момент.
— ……Леді Пенелопо.
