Рейнольд мав рацію. Коли я прибула на поле для тренувань, атмосфера була хаотична, наче тренування з фехтування щойно закінчилися.
На щастя, тренувань зі стрільби з лука не було, і поле з мішенями, що було далеко від основної тренувальної зони, було порожнє.
Я попленталася обходити навколо головного майданчику, аби уникнути натовпу лицарів. Швидше було би перетнути його прямо, але я лише недавно зіткнулася віч-на-віч із герцогом. Поки що краще залишатися непомітною, не створюючи зайвого клопоту.
Нарешті стоячи перед мішенню, я начепила болт на арбалет і витягнула тятиву, щоб повісити її на гачок. Тоді я повернула кривошип і встала у позу.
Я вірила у справжню власницю цього тіла, яка користувалась арбалетом минулого року.
— ……Що з ним не так?
Але я також відчула, наче кінець арбалета, спрямований до цілі, був нестійким. Коли я просто стояла, я відчувала легкість, але коли цілилась у щось, мої руки тремтіли. Це було важче, ніж я думала.
— Чи вона взагалі з нього стріляла?
Я не витримала і знову опустила руку, аби висловити свою скаргу. Я ледве змогла зарядити його, але не знала, як його тримати і стріляти.
— Яп!
Потрясши зап'ястя, я знову підняла арбалет. Цього разу я збиралась швидко вистрелити, перш ніж у мене знов затремтять руки.
— Якщо Ви триматимете його так, то не зможете прицілитися.
Раптом я відчула тепло за спиною. Водночас чиясь рука обережно простягнулася, аби підтримати мою, застиглу як камінь, руку, що тремтіла в повітрі.
У пориві здивування я спробувала обернутися.
— Майстре.
Однак цьому завадило тверде тіло, яке торкалося моєї спини.
— ……Екліс?
Лише тоді я зрозуміла, що потрапила у пастку обіймів іншої людини.
— Що—
— Тссс. Ви повинні дивитися вперед, майстре.
Зніяковіла, я звивалася у його руках, а Екліс прошепотів мені на вухо.
— Здобич зараз втече.
Від його голосу я застигла. Моя спина повністю прилягала до грудей Екліса. У мене чомусь пересохло в роті — і я проковтнула суху слину.
— Відпустіть ліву руку, правою візьміть спусковий гачок і тримайте його близько до грудей.
Він обережно перемістив свою праву руку, що підтримувала арбалет, і поклав її поверх моєї.
Тильну сторону моєї долоні миттєво охопило гаряче тепло. Але більше того, я відчувала його подих на своїй шиї.
— Покладіть ліву руку на цівку. Тепер подивіться на ціль.
Цього разу його ліва рука спочатку обхопила мою і плавно рухалася. З його допомогою я знову стала у положення, цього разу — у набагато стабільнішу позу.
— Дихайте, майстре.
Краєм вуха я почула неглибокий смішок. Щойно я побачила, як кінець болта за цівкою зійшовся з червоною плямою на цілі, спусковий гачок було натиснуто.
Прийшовши до тями, я виявила стрілу в центрі мішені.
— Хороша робота.
Тепло від його руки прокотилося тильною стороною моєї долоні. Тверда рука, що туго стискала мою, опустилася.
Наступної миті Екліс, який до цього стояв прямо за мною, обережно відпустив мене і відійшов убік. Але все одно тильна сторона моєї долоні була такою ж гарячою, наче його рука все ще була там.
Я повільно вдихнула і опустила арбалет, який тримала у руках.
— Тренування закінчено?
І коли я побачила його в обличчя, невідомий лоскіт зник. Екліс подивився на мене дивними очима й запитав.
— Відколи Ви тут?
— Не так давно.
— Ви мене не шукали.
З його тону здавалося, що він скаржився, чому я цього не зробила.
— Ти був засмучений?
Я коротко усміхнулася, тому що було смішно чути такий тон із його безвиразним обличчям.
— Я не маю приходити до тебе під час тренувань, бо зроблю ситуацію тільки гірше, як минулого разу.
— Ви хвилювалися?
— Звичайно. Я завжди хвилююся за тебе.
У цю мить кінчики його губ трохи здригнулися. І……
[Прихильність 44%]
Зростаюча прихильність змусила мене почуватися добре. Я відчула, що моя усмішка стала ширшою, ніж раніше.
— Тепер ти більше схожий на лицаря. Тобі подобаються нові тренувальні костюми?
Очевидно, старий брудний вигляд Екліса зник, і він був дуже милим. На моє запитання він злегка кивнув.
— Це добре.
Тихо пробурмотівши, я відвернулася від нього. Навіть якщо йому б не подобалося, мені було байдуже. Я зробила для нього достатньо.
Я знову взяла арбалет. Цього разу я встала у потрібну позу, коли він тримав мене. Виходило набагато стабільніше, ніж тоді, коли я намагалася зробити це вперше, але точно прицілитися все одно було нелегко.
— Ах.
Можливо, через слабкі м'язи моя рука швидко оніміла.
Може він знову допоможе мені, побачивши, як я скиглю. Раптом, спостерігаючи за мною, він запитав, ніби й не помітив.
— ……Це через мисливське змагання?
— Угх……
Зрештою я не витримала і кивнула, знову опускаючи арбалет.
— ……Так, — неглибоко видихнувши, пробурмотіла я. — Я займу перше місце і порадую тебе грошовим призом.
Звичайно, я не мала жодного відношення до першого місця. Я б мала практикуватися все життя, аби хоча б наблизитися до нього.
Проте все, що я почула у відповідь, був тихий звук вітру. Я озирнулася на нього. Обличчя Екліса все ще було безвиразним, але у його очах сяяла ледь помітна усмішка.
Я була трохи спантеличена, можливо, тому, що ніколи не бачила, щоб він належним чином усміхався.
— Ти смієшся?
Він схвильовано похитав головою, коли я запитала.
— Майстру важко добре стріляти з арбалета.
— Чому?
— Ви занадто……
Він опустив очі й пробурмотів щось тихим голосом.
"Я тебе не чую."
— Гм, тендітна? — промовив він, але швидко змінив свою відповідь. — Якщо Ви не зробите правильну поставу, Вам буде важко приготуватися до віддачі. Якщо Ви це зробите, то можете потягнути зап'ястя чи навіть трісне кістка.
— Справді?
Звучало привабливо.
— Якщо так, то було б добре……
Тоді я б не змогла брати участь у довбаному мисливському змаганні.
Не усвідомлюючи цього, моє серце вже радувалося. Потім, коли я побачила, що очі Екліса круглі, я поспішно заговорила знов.
— Але звідки ти так добре володієш арбалетом?
Екліс точно зараз не вивчав бойові мистецтва офіційно. Однак було дивно, що він був досить вправний у поводженні з ним.
— У Делмані……
Відповідаючи на моє запитання, він зробив паузу. Тоді він знову виправив свої слова.
— ……На моїй батьківщині я вчився володіти луком.
"Батьківщина Екліса звалася Делман."
Ця інформація навіть не з'являлася у грі, тому я вирішила запам'ятати її. Цікаво, що він, який згодом стане майстром меча, навчився лука раніше.
— Не меч?
— Так.
— Зрозуміло…… — додала я, кивнувши. — Це чудово. Тоді ти зможеш допомогти мені тренуватися, аби я зайняла перше місце.
— ……
Він на мить закрив рота. Після довгого мовчання я запитала трохи тьмяним голосом.
— ……Як раніше?
— Так.
Поки він відповідав, над його головою заблискотіло світло. І……
[Прихильність 49%]
"Так!"
Я усміхнулася зростаючій прихильності. Я була дуже рада, що прийшла на поле.
Екліс, який деякий час вагався, негайно підійшов до мене позаду і став близько.
Руки обхопили мене з обох боків. Тоді, коли долоня, що простягнулась ззаду, перекрила тильну сторону моєї долоні і підняла арбалет, аби прицілитися.
— Що ти робиш?
Раптом зліва долинув крижаний голос. У цей момент моє тіло сильно здригнулося. Не з моєї волі. Це рухався Екліс.
Відчувши чужу присутність, він майже рефлекторно розвернувся і націлив на непроханого гостя арбалет. Що був у моїх руках.
Коли ми повернулися, я побачила задерев'янілого чорноволосого чоловіка.
— ……Молодий пан?
