Деррік якийсь час мовчав, а потім важко відкрив рота.
— ……Якщо необхідно, я попрошу когось працювати під прикриттям щоб все виправити.
— Бо чутка про те, що шляхетна леді, яка ще не вийшла заміж, шукає чоловіка невідомого походження, буде ганьбою для цієї родини.
Слова Дерріка мали для мене сенс. Мабуть, я мала бути обережнішою.
Я почала дивитись на Дерріка трохи інакше.
Можливо, він не просто впертий придурок, що весь час кричить на мене і говорить дурниці.
— То що б я не робила, ти не будеш зважати на мене взагалі?
Я холодно подивилася на [Прихильність 13%].
Я не хотіла благати його та опускатися ще нижче, але сказала це так ввічливо, як могла, щоб прихильність не впала, навіть якщо вона після цього не підвиситься.
— ……Пенелопо, — Деррік відкрив рота, глибоко зітхнувши. — Ти скоро станеш дорослою, тож я не буду тебе турбувати, поки буду певен, що ти на правильному шляху.
— ……
— Але якщо ти збираєшся виходити у місто, не використовуй потайний вихід, а з гордістю йди через вхідні двері. Я скажу дворецькому, що тобі дозволено.
[Прихильність 17%]
— Або можеш брати з собою раба, якого притягла.
Прихильність Дерріка зросла, але я не розуміла. Не розуміла не тільки прихильність, але й його слова до мене, що були добрішими, ніж раніше.
"Чому ти раптово ставишся до мене по-іншому? Тільки нещодавно ти б мене вбив без вагань, навіть не пояснивши, що я зробила не так."
Враховуючи те, як жахливо Пенелопа поводилася у минулому, його підозри щодо моєї таємної прогулянки були виправданими. Безсумнівно, якщо він думав, що я знову почала бігати, як скажена собака, він би вигнав мене без вагань.
Однак його реакція на мою прогулянку була несподіваною.
— Ти не покараєш мене? — запитала я з подивом.
Замість відповіді Деррік нахмурився.
— Ти ж не пройшла весь шлях до маєтку у цій дурній масці, так?
— ……Що?
Він раптом потягнувся до мене та схопив маску, що все ще була на моєму обличчі.
— Я конфіскую її за ганьбу імені Екарт.
— Еее……
Без маски мого обличчя торкався прохолодний нічний вітерець. Я не усвідомлювала, як душно було ходити з нею весь день.
Споглядаючи за Дерріком через вузький проріз маски, здавалося, ніби він був дуже холодним і злим. Але коли я побачила, як він тримає мою маску хахве, я наче подивилась на нього вперше. Він виглядав……
— Це сьогоднішнє покарання.
……щасливим? Ні, мені точно лише здалося.
— Але Рейнольд купив її мені…… — розсіяно пробурмотіла я, дивлячись то на його обличчя, то на свою маску.
— Візьми це замість неї, — сказав він, протягуючи щось мені. — Я замовив коштовні камені з вирізьбленими зачарованими рунами. З цим ти можеш активувати захисну магію, здатну змінювати зовнішність.
— ……
— Чаклуни, що нанесли її, сказали, що у чужих очах ти виглядатимеш хлопцем твого віку.
На його долоні лежала хустка з браслетом із платинового ланцюжка, у який були вбудовані маленькі дорогоцінні камені кольору стиглої сливи.
— Ті камені, що спочатку були на браслеті, зламалися, бо були дешевими, тому я замінив їх на найкращі гранати, які міг віднайти, — додав Деррік. Здавалося, що він бурчить.
Я вражено дивилася на його велику руку.
У перший день фестивалю, коли я прокралась, аби врятувати Екліса, я взяла маску, а Деррік обрав браслет.
Дивлячись тоді на коштовності рожевого кольору, я подумала, що вони схожі на колір мого волосся, але навіть не могла передбачити, що він подарує мені цей браслет.
Тому що спочатку камені були світлішими, я вважала, що він дасть його головній героїні пізніше, але……
"Це вже другий подарунок."
Дорогі на вигляд шарфи та магічні браслети.
Коли я підвела погляд і знову побачила блакитні очі Дерріка, я відчула себе дивно.
— ……Чому?
Слова вискочили раніше, ніж я встигла подумати.
— ……Що?
— Чому ти даєш мені його?
Я знову глянула на браслет.
Тепер, коли він замінив камінці на гранат найвищої якості, маленькі дорогоцінні камені яскраво відблискували в темряві.
Навіть я, яка не дуже цікавилася аксесуарами, мала визнати їх красу.
Але замість вдячності за подарований браслет, моя голова була переповнена запитаннями та сумнівами. Все ж у нього та Рейнольда була погана історія з Пенелопою.
"Вульгарна річ!" — ось що казали очі Дерріка, коли він дивився на Пенелопу в минулому. Наче він дивився на сміття.
Але ці очі були іншими.
— Тобі ж не подобалося, що я екстравагантна.
— ……Але ж ти любиш прикраси?
Деррік чомусь збентежився від моїх слів.
— Люблю, — в'яло зізналася я.
Навіть у грі Пенелопа майже не носила свої вишукані аксесуари. Вона збирала їх, аби заповнити свою самотність і смуток.
— Мої особисті прикраси, які я не крала і не забирала у інших.
Я не знаю, чому ти даєш мені це. Я думала, ти мене ненавидиш.
Я не знала, чи розумів Деррік, що малось на увазі. Я впевнена, що у нього такий напружений вираз обличчя, тому що він пам'ятає, що я казала.
— Якщо ти не хочеш його брати……
— ……
— То позбудься його.
Він ліниво випустив з рук носовичок із загорнутим у нього браслетом. Блискучий платиновий ланцюжок впав на землю і забруднився.
Поки я намагалась зрозуміти його абсурдну поведінку, Деррік розвернувся й швидко пішов вниз схилом.
Я на секунду задумалась, чи слід мені йти за ним.
<СИСТЕМА> Квест [Зустріч на Фестивалі] з [Деррік] виконано!
<СИСТЕМА> Бажаєте прийняти винагороду?
[Так/Ні]
Раптом перед моїми очима з'явилася біла квадратна панель.
— ……Ха.
Я приголомшено засміялась.
— Цей квест ще не провалився?
Я точно натиснула [Відхилити], коли мене раніше запитали, чи хотіла би я спробувати знову, але чому він виконався зараз?
Я насупилась і нервово натиснула [Так]. Напис на панелі швидко змінився.
<СИСТЕМА> Ви отримали [Магічний Браслет] та [Прихильність Дерріка +3%].
— О, так ось, що то була за системна винагорода, окрім прихильності.
Байдуже, мені нічого не було потрібно.
Я холодно подивилася на браслет, що лежав на землі.
— ……Чортів покидьок.
Згодом я присіла й підняла браслет.
— То ти справді викинув його? Козел.
Коли я струшувала землю, якою був вкритий браслет, мені раптом стало сумно. Чи була я у настільки відчайдушному становищі, що мала отримувати винагороду саме так?
— Чи можна взагалі назвати це винагородою?
[Прихильність 20%]
Я невдоволено заскиглила, дивлячись, як білий напис стає все меншим і меншим.
***
Нарешті настав останній день фестивалю, що тривав аж місяць.
Емілі метушилась і все промовляла, що через те, що це останній день, сьогодні буде ще більше вражаючих парадів, акробатичних труп, феєрверків та інших атракціонів. Вона хотіла, аби ми пішли разом.
Але мені зовсім не хотілося, тому я проігнорувала її та проспала.
Щойно прокинувшись і поснідавши бутербродом, я сіла за свій стіл.
Минуло багато часу з того моменту, як я сюди потрапила. Побачивши, що протягом фестивалю я зіткнулася з майже усіма мейл лідами, здавалося, ніби настав час завершити цей епізод гри.
— Але я все ще застрягла.
Коли я тільки опинилась тут, то проводила кожен день на межі смерті. Звичайно, я все ще не була у повній безпеці. Я не маю втрачати пильність. Попереду ще довгий шлях.
— Мені доведеться порівняти результати.
Я відкрила шухляду й витягла папір, який ховала. Це був список з основною інформацією про мейл лідів, який я написала, аби не забути, щойно потрапила сюди.
Я вийняла новий аркуш паперу й почала записувати попередню прихильність і останні зміни.
[Деррік Екарт 0% до 20%
Рейнольд Екарт -10% до 10%
Каллісто Реґулус 0% до 2%
Екліс 0% до 25%
Вінтер Верданді 0% до 15%]
Після того, як я все це записала, різниця між самим початком і зараз була чітко помітною.
— Це неочікувано.
Дивлячись на прихильність Дерріка та Рейнольда, я розплющила очі. Особливо Рейнольда. У нього була набагато нижча прихильність, ніж у інших мейл лідів, але, враховуючи те, що вона почалася з негативної позначки, відбулося зростання на цілих 20%. Як і у Дерріка.
— Це тому, що я стикалася з цими двома найчастіше?
Я схилила голову й подумала про те, чи обирати їх рути. У першому списку я поставила "X" на їхніх іменах майже одразу, не думаючи, що це буде можливо.
Однак прихильність цих двох не була приводом для задоволення.
Було дуже ймовірно, що Пенелопа просто перейшла з "надзвичайно ненависної" до просто "ганебної". Бо не діяла необачно, як оригінальна підставна принцеса.
"Якщо ми продовжуватимемо так стикатися, я зможу хоча б зберегти те, що є зараз."
Обидва не були надійними варіантами, враховуючи, що базова прихильність, надана у звичайній складності, була "30%".
Але у мене не було кнопки скидання, тож я навіть не збиралася ризикувати, аби підвищити їх прихильність.
Скрип—
Я твердо намалювала "X" на іменах Дерріка та Рейнольда знову.
— Далі, кронпринц.
Він навіть на мить не розглядається. Я моментально кілька разів накреслила "X" і перейшла до наступного. Проте незабаром рука, що тримала перо, зупинилася.
— Екліс……
Як і планувалося, Екліс наразі був номером один. Тепер, якщо підняти лише п'ять відсотків, я досягну базової прихильності звичайної складності.
Прихильність Екліса була доволі високою. Якщо так піде й далі, я скоро побачу фінал.
— Ну, я була так зайнята останнім часом, що не могла з ним зустрітися……
Ім'я Екліса я гострим пером обвела у коло.
Насправді, хоч я і казала, що була зайнята, але, крім того дня, коли я зустрілась з Вінтером, ніщо інше не займало стільки часу. Тим не менш, я не намагалась знайти час на Екліса.
"……Чому мені так тривожно?"
Я досі чітко пам'ятаю той день. Негайно націлений на мене дерев'яний меч та юнак з вистежливими очима, що дивились на мене так, наче я могла щосекунди стати його ворогом.
