25%
З усіх персонажів найвища прихильність була у Екліса.
Однак щось завадило мені захопитися цим.
Прихильність Дерріка та Рейнольда щоразу зростала лише на 2-3%, максимум на 5%.
Але прихильність Екліса, з яким я зустрілася нещодавно, зростала стрімко.
"Чим швидше щось піднімається, тим швидше воно падає."
Озираючись назад до тих часів, коли я грала у гру, прихильність на високій складності часто падала через несподівані сцени.
Ось чому я не могла повністю покладатися на Екліса у своїй втечі.
— ……Мені варто обрати когось іншого, якщо щось піде не так.
Я відчула, як холодний дощ капав на мої руки, що допомогло мені охолодити голову.
— Так, все вийде. Це не було абсолютно несподівано, тому не потрібно панікувати.
Я себе заспокоїла. Моє прискорене дихання поступово вирівнялось.
Нудота, яку я відчула, проходила.
— Емілі розхвилюється.
Я подивилася вниз, відчувши щось холодне, і побачила мокрі плечі.
Тцк.
Я клацнула язиком і пішла.
Тепер, щойно заспокоївшись, я почала відчувати холод і втому.
Якщо я не поспішу назад до маєтку, я упевнена, слабке тіло Пенелопи завтра захворіє.
***
Усі інформатори, яких Емілі пішла шукати, виконали те, про що я їх просила, менш ніж за два дні.
— Пані. Ось те, що леді просила у них.
Емілі поставила на стіл чашку чорного чаю і шматок торта, які я просила, а потім поклала конверти на ту саму тацю, де до цього були торт і чай.
На кожному конверті було трохи бджолиного воску, щоб запечатати його, і на них було видно символи угрупувань.
Я закрила книжку, яку читала, і відкрила усі конверти.
У кожному конверті був один аркуш паперу з багатьма іменами та прізвищами знатних родин.
Одне або два імені були єдиною відмінністю між кожним документом.
— Це все? — запитала я, переглядаючи паперові списки.
Емілі вирівняла поставу. Здається, вона подумала, що мені не подобаються результати, які вона принесла з собою, тому що запанікувала й почала пояснювати.
— Вони сказали, що було б корисно, якби жінка пояснила трохи більше про цю людину. Таким чином вони можуть бути більше……
Емілі глянула на списки, її голос стихав з кожною секундою.
Звичайно, вона злякалася б. Вона пішла настільки впевнена, що миттєво знайде цю людину, але у відповідь прийшов список із такою кількістю імен.
Проте в цьому не було вини Емілі.
[Дворянин з білою хусткою, який був присутній на бенкеті з нагоди дня народження другого принца.]
Інформації, яку я написала на папері, давши його Емілі, було недостатньо, аби знайти когось.
Завжди мати при собі носову хустку на вечірці було основою з основ.
— Я-я піду знайду інших інформаторів, леді.
— Ні, все добре. Досить списків.
Я похитала головою на слова Емілі. Я не мала на меті знайти людину.
— Це кількість інформаторів, до яких ти ходила. Ти сказала, що відвідала багато місць.
— Ах……
Нарешті Емілі пом'якшила колись напружений вираз обличчя.
— Тепер я бачу, одного не вистачає.
Вона схилила голову, знайшовши це дивним.
Я ще раз перевірила конверти. Жоден із символів не представляв "Білого Кролика".
"Я думала, що їх відповідь прийде негайно."
Я марно сподівалася на Вінтера, який ніяк не діяв.
Так як він не показувався, залишався лише один шлях.
Мені доведеться відвідувати кожну вечірку, на якій він міг би бути, і самій його шукати, як це робила героїня зі звичайної складності.
"Як надокучливо."
Я зітхнула.
— ……Мені знову піти до них? — обережно запитала Емілі, помітивши моє розчарування.
— Нема потреби. У будь-якому випадку, як пройшла оплата?
— Точно. Я дала їм усім потрібну кількість самоцвітів.
— Гарна робота, — сказала я, думаючи про майбутні вечірки, які відбувалися на звичайній складності.
— Ти наполегливо працювала протягом останніх кількох днів, тому бери залишки самоцвітів.
— Ц-це……!
У Емілі відвисла щелепа, наче вона вважала винагороду завеликою.
— Ні, я в порядку, пані! Я поверну скриньку на місце після прибирання.
— Чому? Тобі не подобаються дорогоцінні камені? Тоді я дам тобі золотих моне……
— Ні, ні!
Відмовляючись, Емілі різко похитала головою.
— Я……! Я не хочу нічого з цього, леді.
Ці слова змусили мене перестати думати про інші речі й обернутися до неї. Вона виглядала не так добре.
"Хіба люди зазвичай не радіють і не приймають винагороди?"
Емілі зовсім не здавалася схвильованою, а виглядала так, наче була жертвою.
— Мені не потрібні ці нагороди, леді. Натомість……
— А.
Потім я згадала щось, що обіцяла Емілі.
— Не хвилюйся. Я позбудуся голки, як і обіцяла.
— В-Ви не повинні! Леді може залишити її при собі.
— ……Гм?
Я розгублено підняла брову.
"Людина, яка лякалася через голку, тепер хоче, щоб я її залишила?"
Я трохи нахмурилася від її невідомих намірів.
— Кажи вже, чого ти хочеш.
Емілі завагалася від мого холодного погляду, коли почала говорити те, що хотіла.
— Я…… Я хочу бути справжньою особистою покоївкою пані.
— ……
Я подивилася на Емілі, намагаючись зрозуміти, чи це справді те, чого вона хотіла, а потім заговорила безтурботно.
— Ти вже моя особиста покоївка. І нічого більшого не можу тобі дати.
— Пані!
Емілі опустилася на коліна.
— В-вибачте мене!
— ……
— Я здійснила стільки поганих речей із леді до цього моменту. Як я наважуюсь…… Не знати свого місця…… Зрозуміло, що леді не може мені довіряти.
— Емілі.
— А-але якщо Ви дасте мені ще один шанс, я Вам все доведу! Я доведу, наскільки корисною я можу бути покоївкою!
Я втратила мову від такої реакції.
— Тож ти хочеш бути моєю правою рукою?
— Так!
Я не могла зрозуміти. До цього моменту Емілі завжди намагалася знущатися над Пенелопою.
Настільки зневажливо на Пенелопу дивилися в цьому маєтку.
Існування гірше, ніж у тутешніх робітників, було саме у "підставної принцеси".
"Вона що, думає, що можливо отримає більшу винагороду, ніж ця, якщо відтепер буде зі мною?"
Якщо це так, то ганьба їй, тому що Пенелопа не отримувала кишенькових грошей, оскільки любила витрачати їх на непотрібні речі.
Вона могла придбати коштовності лише покликавши ювеліра та купувати інші речі через дворецького чи герцога залежно від ситуації.
Емілі знала про це якнайкраще, оскільки багато років працювала особистою покоївкою Пенелопи.
"Що вона планує?"
Емілі говорила впевнено, поки я дивилася на неї з підозрою.
— Ви можете тримати голку при собі й показати її Його Милості, якщо побачите, що я роблю щось підозріле.
— ……Ти впевнена?
Емілі потужно кивнула головою на моє запитання.
Я не надто ретельно розглядала її лице, але це було явно не обличчя, що бреше.
Я на мить задумалась, поки Емілі стояла переді мною на колінах.
Це була несподівана ситуація. Тільки-но уявити, другорядна персонажка, яка, на мою думку, почне діяти тільки якщо я дам їй гідну винагороду, добровільно каже, що стане на мою сторону.
"Це один із епізодів гри?"
Відверто кажучи, поведінка Емілі не мала б сенсу у реальному житті, але мені б не завадило мати її при собі.
"Як би там не було, мати одну вірну покоївку було б корисно."
Мої роздуми тривали недовго.
— Тоді віднеси скриньку з коштовностями туди, де вона була раніше.
— Пані……!
Емілі швидко підвелася з місця зі зворушеним обличчям.
— Дякую Вам! Дякую, пані! Відтепер я зроблю все можливе, щоб служити Вам!
— Йди.
Емілі не переставала дякувати мені, навіть коли я роздратовано випроваджувала її, махаючи рукою.
Клік—
Коли Емілі вийшла з моєї кімнати, перед моїми очима з'явилася біла панель.
<СИСТЕМА> Ваша слава підвищилась на +10 завдяки реформуванню ваших стосунків із людьми, які працюють у цьому маєтку. (Всього: 15)
— Цікаво.
Я спокійно прочитала речення на білій панелі.
Моя слава, від якої я вже відмовилася з самого початку, напрочуд зростала.
***
Яскраве сонячне світло випромінювалось у мою кімнату через велике вікно.
Стіл, який колись стояв біля вікна, відсунули вбік, і я сиділа на підлозі у напівдрімоті.
Я думала піти на прогулянку, але стримувалася, бо не знала, де, коли і як зустріну два "Х".
Проте сидіння під сонячними променями налаштовувало мене на прогулянку.
"Як спокійно……"
Насправді не час для такого настрою.
Я чекала ще приблизно два дні, відколи отримала листи від інформаторів, надіслані мені через Емілі, але відповідь від Вінтера досі не надійшла.
Тому мені нічого не лишалося, окрім як попросити дещо у дворецького.
— Збери усі запрошення на вечірки, на які б звернули увагу високопоставлені молоді дворяни.
Ось так.
Здавалося, дворецький збентежився, почувши новину про те, що я знову почну брати участь у світському колі.
Скільки галасу здіймала Пенелопа раніше, що він рефлекторно відразу ж кривить таке обличчя?
"Ех, моє щасливе життя на домашньому арешті. Тепер миру прийшов кінець……"
Мені було шкода себе, якій тепер доведеться відвідати усі можливі вечірки, аби знайти Вінтера.
Тоді. Скрип—
Вікно, яке я трохи відчинила, раптом розкрилися ширше, аж поки остаточно відкрилось настіж до кінця.
Незабаром після цього сильний вітер увійшов через відчинене вікно в мою кімнату.
Фшшш—!
