Наші очі зустрілися, коли я назвала його ім'я. Його очі небезпечно блищали.
Я була впевнена, що він збирався вбити мене одразу після того, як біль зникне.
Я не могла привести його до маєтку, якщо він збирався продовжувати так поводитися.
Я закусила нижню губу, глибоко задумавшись, потім вільною рукою зняла маску з обличчя.
— Поглянь на мене, Еклісе.
Я не могла придумати іншого способу заспокоїти Екліса, окрім цього. Я могла тільки сподіватися, що він прийме, що його дійсність змінилася.
— Подивись на обличчя своєї власниці, яка купила тебе за сто мільйонів золотих.
Моє обличчя, яке весь час було закрите маскою, тепер було відкрите. Його сірі очі миттєво розширилися.
Можливо, через те, що неймовірно красиве та привабливе обличчя Пенелопи не пасувало до такого місця.
Я зовсім не здригнулася, продовжуючи дивитись прямо йому в очі.
— Я не купила тебе за таку ціну тому що в мене були зайві гроші. Жоден дворянин, яким би божевільним він не був, не витратив би сто мільйонів золотих на простого невільника, який прибув із переможеної країни, розумієш?
Це було правдою, судячи з того, що ніхто не купив раба, витративши на аукціоні навіть понад десять мільйонів золотих.
Можна було побудувати замок у передмісті столиці країни, маючи сто мільйонів золотих.
— Уяви, що врятувався, будучи бунтівником і поводячись так. Але що ти робитимеш після цього? Зараз у тебе навіть немає країни, куди можна повернутися.
Екліс зціпив зуби, ніби я торкнулася його нерва.
Він намагався вирватися з моєї хватки, але це лише змусило мене докласти більше сили до своїх рук і знову підняти їх.
Я дивилася на нього зверху вниз.
— Я дуже ненавиджу дурних людей, які не знають свого місця. Я побачила у тобі можливість і охоче заплатила цю ціну. Це все, що є між мною і тобою.
Я не тільки витратила на нього величезну кількість золота. Він не знає, через що я пройшла, аби отримати його.
— Тому ти маєш довести мені, чого вартий, щоб ці сто мільйонів золотих, які я витратила на тебе, не пропали даремно.
— ……
— Якщо ні, я просто безжально відправлю тебе сюди. Ти це зрозумів? — запитала я, мої очі небезпечно сяяли.
Чесно кажучи, навіть я не очікувала, що зайду так далеко.
Я не знала, що так відчайдушно прагну вижити в цій божевільній грі.
Якщо я хотіла, щоб він заспокоївся, не було іншого способу, окрім як холодно змусити його прийняти реальність. Що він більше не дворянин у своїй країні, а простий раб, якого продають.
Очі Екліса затремтіли.
Здавалося, він зрозумів, що я купила його не для того, щоб погратися з ним заради задоволення.
— Кивни головою, якщо розумієш. Мені потрібно поспішати додому.
Ми залишилися так деякий час, поки він ледве кивнув головою, щоб я це помітила. На щастя, змін у його смужці прихильності не було. Мені цього було більш ніж достатньо.
— М-міс! Ви десь поранені?!
Аукціоніст нерішуче підійшов до мене, коли я знову піднялася з маскою на обличчі.
Здавалося, він панікував, тримаючи в руці батіг.
— Гей.
— Т-так! У-у Вас є щось, що Ви хотіли б сказати……
Я показала головою в бік Екліса, який, хитаючись, підвівся.
— Розстебніть кайдани.
— Щ-що?
— Зніміть кайдани.
— А-але міс! Цей невільник……!
— Позбудьтеся всього, що його обмежує, крім ошийника та наручників. Я сама приведу його додому.
Не маючи іншого вибору, работорговець подав одному з робітників знак очима.
Незабаром Екліс став вільним, за винятком рук.
Робітники та работорговці негайно відступили, але Екліс нічого не робив, просто стояв.
— А ти.
Я вказала на одного робітника, який найбільш охоче бив Екліса.
— Я-я?
— Роздягайся.
— Г-гааа?!
— Зніми зараз усе, що на тобі, крім нижньої білизни, і віддай усе йому.
Я кинула до них мішечок із золотими монетами.
Клінґ—
— Швидко.
Колись напівголий раб незабаром виглядав так, що міг би ходити вулицями.
***
Була майже північ, коли я вийшла із обшарпаної будівлі.
Я дуже втомилася від того, що цілу ніч була напоготові.
— Ха……
Глибокий подих зірвався з моїх губ, коли я подивилася на небо.
Я пройшла через стільки всього, щоб потрапити сюди, але не мала уявлення, як повертатися назад.
— Поки що просто йди за мною, — сказала я, глянувши на Екліса, що стояв позаду мене.
Він нічого не відповів. З боку невільника це було нахабно, але в мене не було сил виправляти його дії, тому я просто залишила це.
Я провела Екліса й увійшла у найближчий провулок біля тієї обшарпаної будівлі.
Я збиралася йти найбільшими вулицями. Таким чином можна було б запитати дорогу у перехожого.
Саме тоді, коли я щойно повернула за ріг звивистої алеї.
— Там! Дивіться, вони вийшли!
Група людей, яка стояла осторонь, кинулася до нас. Вони перегородили маленький провулок.
— Ну, привіт.
Через натовп до мене підійшов незнайомий чоловік. Він був невисокий, але товстий.
— Хто ти? — напружилася і запитала я.
Коли я це зробила, чоловік недовірливо посміхнувся й удавано розсміявся.
— Ти не знаєш, хто я? Ха.
— Звідки я маю знати, хто ти.
— Я та людина, яку всі люди називають своєю надією, Клюрі……!
— М-майстре!
Слуга вибіг і зупинив товстуна, який збирався видати свою особу.
Товстий чоловік прочистив горло, кашлянувши, а потім заговорив.
— Я чекав, поки ти вийдеш. Віддай цього раба мені.
Він дивився на Екліса, який все ще стояв позаду мене. Нарешті до мене дійшло, хто цей чоловік. За Екліса на аукціоні до останнього змагався саме він та стара жінка.
— Еклісе, відступи на кілька кроків.
Я захищала Екліса від чоловіка з повними жадібності очима.
"Є стара приказка, що майстер повинен знати, як захистити своїх підлеглих."
Тепер я була майстром Екліса, тож вирішила, що маю вирішити цю ситуацію безпосередньо. Але у мене була своя мотивація для цього.
"Зробивши це, я зароблю прихильність Екліса, то чому б і ні?"
Підлеглі товстого чоловіка мене трохи лякали.
Але що може піти не так? Я була єдиною принцесою родини Екарт. Я подумки заспокоїла себе цим фактом і підняла голову високо й могутньо.
— Хіба ти забув, що його продали за сто мільйонів золотих?
— Ц-це……! — його обличчя почервоніло. Він продовжив. — Зараз у мене не так багато. Але я дам тобі десять мільйонів сьогодні, а решту до наступного тижня, тож……
— Мільярд.
— Щ-що?
— Я завжди планувала зробити ставку в десять разів більшу за останнього учасника, незалежно від того, якою була остаточна ставка.
— Н-ну……!
— Якби ти вимагав сто мільйонів під час аукціону, я б поставила мільярд і все одно виграла би його. Отже, загальна вартість цього невільника становить один мільярд золота.
— Це абсурдна вимога!
— Навряд чи я тут нерозсудлива.
Обличчя товстого чоловіка стало таким червоним, що я думала, воно вибухне. Він не міг приховати свого гніву.
Він, мабуть, думав, що я буду легкою суперницею.
— Т-ти маєш просто віддати його, коли я кажу! Ти хоч знаєш, хто я?!
— Я б спитала те саме у тебе. Ти хоч знаєш, хто я?
Я планувала зняти маску, якщо щось трапиться.
В будь-якому разі я не мала при собі нічого, аби підтвердити свою особу, оскільки віддала золотий ґудзик Дерріка работорговцю. Проте темно-рожевого волосся кольору фуксії та бірюзових очей має бути більш ніж достатньо, щоб він підтвердив, ким я є.
Коли я вже збиралася зняти маску, товстун вирішив діяти.
— Т-ти, нахабна суко!
Він замахнувся рукою, щоб дати мені ляпаса. У той момент, коли я збиралася ухилитися, з-за мене висунулася рука.
— Ак—!
Руку чоловіка скрутили на моїх очах.
"Але я впевнена, що його руки були в наручниках?"
— А-ахх! Джеку, Джеку! Ц-ці сволочі! Вбити їх всіх—! — свиня заверещала, коли Екліс опустив його руку.
— Відійди.
Екліс обережно відштовхнув мене вбік.
Те, що послідувало, було продовженням шоу з гієнами, яке відбулося раніше під час аукціону. Полетіли стусани. Вечірня тиша була розрізнена гучними трісками, криками болю та задиханнями.
Їхня кількість не зрівнялася з Еклісом, який знищував підлеглих товстого чоловіка по одному.
— Еее.
Я відійшла від бійки.
Це було зовсім інше, ніж спостерігати за його боєм з трибуни. Тепер я стояла посеред бійні, а скрізь була розірвана шкіра та бризки крові.
Від виду цього мені стало важко дихати.
Це було задушливе відчуття, яке нагадало мені те, що я відчувала під час імперського бенкету, коли кронпринц обезголовив найманого вбивцю.
Це був шок, який я колись відчула разом із рибним запахом крові.
"Мені страшно……"
Я вчепилася в стіну й тремтіла, дивлячись, як Екліс рухався, наче ефективна машина для вбивств.
Сцена швидко закінчилася.
Товстун сидів непохитно на землі, оточений кров'ю та своїми людьми. В його очах був такий же шок, як і в моїх. Він намочив штани і навколо місця, де він сидів, утворилася калюжа сечі.
Я була настільки шокована, що навіть не могла відчути огиду до нього.
Я підскочила, коли Екліс повернувся у мою сторону.
Він підійшов до мене, на його зап'ястях звисали зламані наручники, з яких стікала кров.
— Хик.
Я скрикнула від страху, коли сивоволосий юнак беземоційно наблизився до мене. Як мені вдалося погрожувати такому страшному хлопцеві?
Я була рада, що на мені все ще була моя маска, інакше Екліс побачив би, яка я налякана.
— ……Майстре, — Екліс став переді мною навколішки і сказав. — Я переміг їх усіх.
Я навіть не встигла здивуватися.
Сірі очі Екліса щиро дивилися на мене. Обидвома руками він потягнувся до моєї руки, взяв її та підніс до своєї щоки.
— Похваліть мене, майстре.
Він потер моєю холодною рукою свою щоку, зігріваючи її, наче цуценя, яке поводиться мило.
Тоді я не помітила, що саме на тій руці, яку він тримав біля щоки, знаходилась рубінова каблучка. Я могла лише тупо дивитися на смужку прихильності над його головою.
[Прихильність 18%]
Моє рішення ні в якому разі не підвело мене.
