— Пані. Прокиньтеся.
Я почула, як хтось шепоче наді мною.
Попри міцність мого сну, я могла прокинутись навіть від найменшого відчуття присутності.
Відмовляючись вірити в те, що зі мною сталося, я не могла спати всю ніч з відчайдушною надією, що знаходжусь у сні. Я так сильно хотіла прокинутися, що, здається, навіть задрімала, поки думала про це.
— Пані.
Знов почувся обережний голос.
"Вона мене кличе?"
Два чоловіки з блакитними очима вже пішли, і, наскільки я пам'ятаю, до того, як заснути, в цій кімнаті до останньої миті не було нікого, крім мене.
Тому єдиною, кого можна було назвати "пані", була я.
— ……
Я була сонна, загублена в думках, тому не одразу змогла відповісти на поклик.
Я почула шурхіт ззаду і вже прокинулась повністю, докладаючи усіх зусиль, щоб підвестись з ліжка.
Щойно як ковдра почала спадати з моїх плечей, я відчула різкий біль в передпліччі.
— Ай!
Мої очі моментально розплющилися.
Я закричала, підводячись з місця і відкидаючи ногою ковдру. Далі я підтягнула рукава.
Це було для того, щоб оглянути передпліччя, що віддавалось болем.
"Щ-що за……"
Я була настільки шокована виглядом шкіри, раніше прикритої світло-блакитними рукавами піжами, що в мене відвисла щелепа.
Тонке передпліччя було вкрите синіми шрамами від голки.
Якби це була не людська плоть, а якась тканина, на ній би було багато видимих дірок.
Саме коли я знаходилась у стані шоку від побаченої на одному з передплічь краплі крові, знову хтось заговорив.
— Ви прокинулись.
З-за ліжка почувся недбалий і байдужий голос.
Я повернула голову в його бік і побачила шатенку з великою кількістю ластовиння. Вона була покоївкою.
На ілюстраціях у всіх покоївок не було промальованих облич, а також вони носили однакове вбрання.
Включно з дівчиною, що стояла переді мною.
Я не знала, де вона сховала голку, якою мене тикала. В її руках нічого не було.
Вона спостерігала за мною з глузливим обличчям і якимсь задоволенням.
"Що з нею не так, робити таке з людиною, яка абсолютно нічого не вчинила!"
Я відкрила рота з бажанням накричати на неї.
— ……!
Однак, як я не старалася, жодного слова не виходило з моїх вуст.
"Чому мені не дають діалогових опцій? Чорт його забирай!"
Поки я дивилася на неї без слів, покоївка прикидалася, ніби нічого не сталося.
— Я підготувала для Вас воду для купання у ванній, тож ідіть і спочатку вмийтеся, пані.
Зла посмішка відбилася на її обличчі, коли вона почала стелити ліжко. Здавалося, для неї подібні дії з чужим тілом звична справа.
Я сиділа нерухомо, кусаючи нижню губу, поки мене не поквапила до ванної покоївка.
Вона сказала мені, що приготувала воду для купання, але єдиним предметом у порожній ванній було відро, наповнене холодною водою.
Вона була морозна, навіть крижана. Просто занурюючи в неї кінчик пальця, я відчула, як по моїй шкірі пробіглися мурашки.
"Я не очікувала допомоги із купанням, але це вже зовсім."
Були деякі згадки того, що лиходійка зазвичай отримувала гірше ставлення, проте без таких деталей.
Переповнена чітким відчуттям реальності, я знову була вимушена усвідомити своє становище.
Я фактично потрапила у гру.
Піднявши рукав, щоб знову побачити шрам із засохлою кров'ю, я ледь не розплакалась.
"Але нічого подібного не було в грі……"
Раптово в моїй голові, як нагадування, виник образ.
Це була ілюстрація лиходійки у сукні з відкритими плечима.
На відміну від інших ілюстрацій, які не мали дефектів і неточностей, на цьому зображенні в лиходійки було намальовано кілька маленьких крапок на одному з передпліччів.
"Капець. Я думала, що це родимки!"
Чи щось важливе, що згадувалось в одному з епізодів, які мені не вдалося розблокувати……
Хто ж знав, що такі сліди мали свідчити про жорстоке ставлення.
Хоч у це й важко було повірити, я знову була здивована тим, наскільки детально продуманим був сюжет.
— Пані. Сніданок готовий. Ви вже закінчили? — закликала покоївка з іншого боку дверей у ванну.
"Ця зміючка."
Я відчула роздратування, але, не маючи вибору, знов занурила руку у холодну воду.
Мене, що роками страждала від своїх зведених братів-сволот, це навіть не полоскотало.
У будь-якому разі я була лиходійкою і хотіла залишити такі саме сліди голкою на цій суці. Але вирішила почекати і зрозуміти ситуацію краще.
Бо я, на жаль, була в такому стані, в якому навіть не могла вільно говорити те, що захочу.
Щойно я вийшла з ванної кімнати, витираючи обличчя рушником, то побачила накритий стіл, про який говорила покоївка.
Виявляється, мені навіть їсти доведеться в кімнаті. Мабуть, тому що мене посадив під домашній арешт перший син герцога.
— Сідайте, пані.
Покоївка провела мене до стільця. Я лише насупилася.
Як на трапезу для людини, їжа виглядала зовсім неїстівною.
На тарілці лежав шматок блакитного запліснявілого хліба, а у мисці був такий собі густий сірий суп із невизначеними твердими речовинами, що плавали навколо.
— Поспішайте їсти. Ви напевно голодні.
Покоївка широко всміхнулася, закликаючи мене їсти. Я зціпила зуби і зиркнула на неї.
Прямо перед моїми очима з'явився біла квадратна панель.
-
(Перегорнути стіл) Що це? Ти з глузду з'їхала?! Приведи мені шеф-кухаря негайно!
-
(Засунути вилку покоївці в рота) Ти кажеш мені їсти те, що навіть собаки не їдять? Тоді як щодо того, щоб ти скуштувала це першою!
- (З'їсти.)
У цій сцені я двічі отримала "гра закінчена".
Коли я обрала 1, робітники одразу ж побігли до герцога розказувати про лихі дії Пенелопи, вдаючи з себе бідних і нещасних.
Син, який посадив лиходійку під домашній арешт, дізнався про це й настільки розлютився, що заборонив будь-кому пропонувати мені хоча б краплину води протягом всього терміну.
Так я померла з голоду.
Наступного разу я обрала 2.
Тоді син герцога, що випадково проходив повз, вскочив, щоб відтяти лиходійку від покоївки.
Під час цього лиходійка, яку грубо відштовхнули, простромила власну шиї цією ж вилкою, випадково впавши на неї.
Це насправді був сміховинний спосіб вмерти.
"Залишається тільки один вибір."
Ймовірно, цей епізод існував, щоб розповісти про стосунки лиходійки і слуг, які тривалий час працювали в маєтку.
Однак я, що не хотіла бачити, як лиходійка страждає з самого початку, перейшла на інший епізод, побачивши дві смерті.
Я й без цього мала попереду десятки епізодів, що чекали розблокування.
Проте зараз перед моїми очима не було кнопки "Повернутися", яка б перевела мене на сторінку з можливістю обрати потрібний епізод.
"Чорт……"
Я зиркнула на покоївку, що стояла поруч, і безсило натиснула цифру 3.
Одразу після цього я почала рухатися автоматично, без своєї волі, ніби хтось керував моїм тілом.
Моя рука взялась за ложку і глибоко зачерпнула зацвівший суп.
Відсутність бажання їсти це ледь помітно вплинула на мої рухи, оскільки рука з ложкою лише трохи затремтіла на шляху до рота.
Краплі сірої рідини падали на стіл.
Якою б сильною не була моя воля, я не могла самостійно припинити рух тіла.
Зрештою, ложка з супом була всунута до розкритого силою рота.
— Тьфу.
Тепло сірої рідини відчулося на язиці. А далі її жахливий смак.
Це була не їжа. Це був смак кип'яченого органічного сміття у чашці.
Моє тіло продовжувало діяти самостійно, з силою ковтаючи сміттєву воду, яка далі потрапляла з рота у горло.
— Ах!
Покоївка, ахнула, спостерігаючи, наче не очікувала, що я справді це з'їм.
"Угх, відчуття, наче мене от-от вирве!"
Я заклякла. А потім кинула всі сили на спроби забути це відчуття.
"Припускаю, що одного разу достатньо."
Навряд чи б я померла, з'ївши ложку гнилої їжі.
Я зітхнула з полегшенням, бо успішно пережила епізод.
Але виявилось, я помилилася.
Моя рука, що тримала ложку, не зупинилась.
"Що воно робить! Що—!"
Навіть після цього мені доводилося пхати до рота запліснявілий синій хліб і сірий суп.
І ніщо з цього не було з моєї волі.
Обличчя покоївки зблідніло, побачивши, як я з силою з'їдаю прострочену їжу.
Моє тіло, що повторювало божевільні рухи, зупинилося, коли до кімнати раптово зайшов другий син герцога.
— Ти що робиш?
— П-пане Рейнольд!
Покоївка впала в паніку від раптової появи чоловіка.
— Ух, тьфу!
У мене, з іншого боку, не було часу зосередитися на цьому. Довелося швидко закривати рота обома руками.
Неймовірно тягнуло вирвати. Відчувалось, ніби все, що я спожила сьогодні, от-от виллється назовні.
"Чому я маю проходити через таке?"
Я переживала подібні речі ще до того, як потрапила у гру.
Скільки часу мені довелося терпіти весь біль, завданий двома виродками в тому пекельному будинку.
І мені доводиться знову переживати таке навіть у цьому вигаданому світі?
— Ух, тьфу……
Слина вирвалась з мого рота крізь долоні.
Я відчула, наче зараз розплачуся через таку несправедливу ситуацію та огиду.
Я стогнала, як людина, яка щойно випила отруту. Побачивши це, хлопець з рожевим волоссям підійшов до мене з приголомшеним виразом обличчя.
— Гей, ти в поря……
Він зупинився у своїх словах. Побачивши накритий стіл, хлопець завмер, а на обличчі відобразився ще більший шок.
— Це……
Цвілий синій хліб, тухлий суп.
Це був безлад. Ніхто й подумати не міг, що таке колись подадуть леді з герцогської родини. Навіть селюки б не стали їсти подібне сміття на сніданок.
Було чітко видно наполовину порожні тарілки з їжею та бліде лице його прийомної молодшої сестри, що прикривала рота.
Обличчя хлопця з рожевим волоссям, що обернувся поглянути на покоївку, змінилося на жахливу похмурість.
— Гей, чим ти її щойно нагодувала?
— М-молодий пане! Ц-це, ну……
Служниця зблідніла від смертоносної аури й почала тремтіти від страху.
"Якщо бути чесною, вона напевно сама не розуміє, що відбувається."
Як другорядна персонажка взагалі могла припустити, що фальшива леді, яка вічно здіймала скандали з тої чи іншої причини, з власної волі їстиме спеціально приготовлену тухлу їжу, ще й без будь-яких нарікань?
Він накинувся на покоївку, яка не знала, що сказати.
— Як ти смієш виказувати таку неповагу нашій родині! Тільки уявити, що якась служниця подасть таку їжу на наш стіл……!
— Пане! Ц-це непорозуміння! Пане!
— Загубись! Геть з цієї кімнати!
— Але пане!
— Я люб'язно поясню це все своєму батькові та братові. Там хтось є? Пеннеле!
