— ААААААА!!! — закричала Анджела. Коли у Гілла в руці розгоралося полум’я, вона металася, шукаючи спосіб його зупинити. Але все було марно.
— Чорт! — Фей нічого не міг зробити, окрім як спробувати відбити вогняну кулю шоломом, що тримав у руці.
БУМ! Вогняна куля вдарилась у шолом, здійнявши вибух і клуби диму. Метал розжарився й почав плавитись.
— Сссіііі... — Фей відчув запах спаленого м’яса.
Він поспішно намагався зірвати з себе шолом, що розплавлявся. Але, попри швидкість, шкіра на долоні вже обгоріла.
Полум’я згасло — енергія кулі вичерпалась.
Проте Фей не встиг видихнути — у руці Гілла вже формувалась нова вогняна куля.
Його обличчя покрилось потом — він явно зосереджувався, щоб цього разу добити Фея.
І тепер у Фея не було чим захищатись.
— Це нечесно! — закричав Фей. — Я кидаю тобі виклик на боротьбу! Що, батьки не вчили, що той, хто грається з вогнем, ночами в ліжко пісяє?!
— Що?? — Анджела й Емма втратили дар мови.
«Це що за приказка така?» — здивовано подумали вони.
«Схоже, Александр усе ще ідіот...» — обидві розчаровано зітхнули.
Та вони не помітили, що Фей потихеньку пересунувся до іншого боку ліжка і непомітно схопив кірасу, яку носив на стінах. Він сховав її за спиною й поволі наближався до Гілла.
— Ще трохи... от тоді я тебе навчу манер! — підраховував Фей, готуючи якусь хитрість.
Але —
— Пісяй сам, ідіоте! — розлючено вигукнув Гілл.
Йому терпець урвався. Він зібрав усю свою магію, щоб покарати «відсталого короля».
— Ху—!!
І друга вогняна куля полетіла у Фея.
Анджела діяла блискавично. Хоч обличчя її побіліло від страху, вона кинулась напереріз вогню, прагнучи затулити собою Фея.
Побачивши це, Гілл на мить запанікував й спробував скасувати заклинання, але запізно.
— Чорт! — Фей не думав ні секунди. Він схопив Анджелу за плече, затис її в обіймах і розвернувся спиною до кулі.
Він відчув, як жар обпалює йому спину.
— Я помираю! — майнула думка.
Та раптом...
— Пу– !
Звідкись з’явилася велика рука і схопила вогняну кулю. Здавивши її, немов шматок пластиліну, не зважаючи на пекельну температуру, вона знищила магію, мов морозиво на сонці.
Фей розплющив очі: «Це — майстер!»
У ту ж мить Гілл зблід. Він втупився в новоприбулого й почав тремтіти, як миша перед котом.
— П–п–пане Лам... Лам... Лампарде... Що ви тут робите?! Я... я...
Його залив холодний піт, і він почав відчайдушно виправдовуватись.
Цей «пан Лампард» навіть не глянув у його бік. Він мовчки вклонився Анджелі й холодно звернувся до Фея:
— Александре, ваша величність.
Фей роздивився рятівника.
Перед ним стояв високий, статний чоловік з червоним, мов полум’я, волоссям. На спині — величезний чорний меч, приблизно на два метри завдовжки, вагою під сто кілограмів.
Але лице було трохи блідим. Можливо, поранений під час облоги?
Фею здалося дивним, що Лампард, попри те, що врятував його, не виявляв ані теплоти, ані захоплення. У його погляді читалися смуток і втома. Фей просто кивнув у відповідь.
— Пане Лампард, можна мені вже йти? — пробелькотів Гілл.
— Йти? А ти не хочеш пояснити свою зневагу до короля? — відрубав Лампард, не змінюючи тону.
— Еее... Ну... це жарт! Так, жарт! Ми ж з ним виросли разом! Я просто не встиг стримати магію... Я ж лише новачок! Навіть не маю зіркового рангу...
Гілл придумував відмазки на льоту так вправно, що майже сам у них повірив.
Але відчуваючи на собі льодяний погляд Лампарда, він замовк, усміхнувся винувато і зіщулився.
На обличчі Лампарда з’явилась огида. Він стиснув кулак, і повітря в палаці ніби стиснулося. Всі відчули невидимий тиск.
Та щось змусило його зупинитися. Він розтис руку, і тиск зник.
— Забирайся. Але запам’ятай — вдруге я не пробачу.
— Та–та–так... — Гілл зі відчуттям полегшення почав відступати.
— Стій! — раптом вигукнув Фей.
Гілл озирнувся. Лампард мовчав — отже, мусив дослухатись.
Фей усміхнувся і підійшов ближче. Поклав руку йому на плече — виглядало, ніби хоче заспокоїти...
Але...
Замість слів — ляпаси.
— Ніколи більше не роби цього! Чуєш, ніколи, блін, не роби цього!
ЛЯП – ЛЯП – ЛЯП – ЛЯП –
Ляпаси звучали, мов музика.
Анджела, Емма — і навіть Лампард — були шоковані.
«Це що, король? Це той самий ідіот Александр?»
Бідний Гілл не знав, що робити. Магію використовувати не наважувався — Лампард поруч. А від Фея не міг навіть захиститись.
— Якби я знав, що він стане таким навіженим після стріли — нізащо не прийшов би сюди! — думав він у розпачі.
Коли Фей втомився — рука затерпла — Гілл вже було зітхнув з полегшенням...
Але Фей потер руки — і вдарив ногою прямо в пах.
— ААААА!!! — Гілл скрутився, мов смажена креветка, і поповз із залу, наче з пекла тікав.
Він засвоїв урок і не хотів ніколи більше бачити цього божевільного короля.
— Цього разу тобі пощастило! — вигукнув Фей.
Йому стало краще — він не був із тих, хто терпить приниження.
Та коли обернувся — побачив ошелешені обличчя Анджели, Емми й Лампарда. Вони дивились на нього, мов на якогось монстра.
— Блін... чи я не перегнув? — подумав Фей.
— Ох... у мене запаморочення... непритомнію! — і впав.
Анджела й Емма, ще з відбитками на обличчях, стривожено підхопили його й поклали на ліжко.
Лампард подивився на нього з підозрою, але промовчав. Після короткої розмови з дівчатами пішов, лише кинувши на прощання:
— Ваша величносте, вороги все ще штурмують. Схоже, солдати більше не витримають...
Після цього дівчата ще трохи посиділи біля Фея, а потім повели Емму до жреця — лікувати обличчя.
...
Залишившись на самоті, Фей нарешті почав осмислювати ситуацію.
Його справді закинуло в інший всесвіт.
Магія Гілла, майстерність Лампарда — усе це свідчило, що він більше не на Землі.
Фей був бідним студентом, сиротою. Навчився на мовника, але не мав змоги повернути борги за навчання. І от тепер — він король в іншому світі.
— Король... Та це ж шик! Я зможу робити що завгодно! — подумав він.
Він почав вибудовувати картину:
— Мабуть, мене щось ударило по голові дорогою додому. Я помер — і душа переселилась у тіло Александра.
Він згадав стрілу — й пробудження у ліжку. Напевно, душа щойно з’єдналася з тілом.
Фей зрозумів, що Александр був розумово відсталим. Усе, що він отримав у спадок — це базова мова та кілька простих спогадів.
— На щастя, він був дурний, тож коли я поводитимусь дивно — ніхто не здивується!
Але раптом він згадав слова Лампарда: “Ворог наступає, солдати не витримують...”
— Чорт! Тільки став королем — і вже рабство світить?!
Фей запанікував.
— Може, втекти? Але як? Замок в облозі... А Лампард — всього один. Він не зможе зупинити армію! Та й у ворогів, напевно, теж є “майстри”...
Він не мав жодного плану.
На Землі Фей був звичайним студентом. Воювати не вмів, броню носити не міг — максимум, побитись із п’яним у барі.
— Я не хочу бути королем! Хочу назад у своє звичайне життя!
У цей момент...
"Збір даних гравця... 20%... 50%... 88%... 100%. Встановлення ігрової системи... Сканування мозку... Вимоги виконано... Установка..."
Лунав механічний голос — просто у його голові.
Фей ледь не помер від переляку.
— Це що — привид?! — вигукнув подумки.
"Установлено. Вхід у світ Diablo через 3... 2... 1... Вхід!"
І тут Фей відчув себе героєм з серіалу: запаморочення, хвиля, що пройшла тілом...
【Табір Розбійників】
Фей стояв, мов зомбі, у таборі розбійників — стартовій локації нових гравців у грі Diablo. Його розум був порожнім.
Минуло 5 хвилин.
Після зворотного відліку у голові все навколо потьмяніло — і він опинився тут.
Справжній світ Diablo.
Ідеальний. Живий.
До такого висновку дійшов Фей за ці п’ять хвилин.
Темне небо, дощ, зелений мох під ногами, чорна земля... табір був порожній.
— Ко-ко-ко! — тільки кілька голодних курей шукали їжу під дощем.
Пронизливий вітер змусив Фея здригнутися.
Його тіло відчувало справжній холод, справжні краплі дощу — це не був 2D-екран. Це була реальність.
