Розділ 2 - Ідіот став божевільним

Анджела міцно трималась за край ліжка, її серце билося з шаленою тривогою, а очі були сповнені страху.

«Бідний Александр... Сподіваюся, падіння не пошкодило йому мозок. Хоч він і не був надто розумним раніше, але хоча б говорити міг».

У цей момент з-за дверей пролунав гучний, нахабний голос.

— Александре! Я чув, що ти поранений! — На обличчях дівчат з’явилося роздратування. Інтонація голосу звучала насмішкувато, хоч і здавалося, що це турбота.

— З тобою все гаразд?

Фей підвів погляд і побачив, як у спальню увірвався гладкий, розцяцькований чоловік. З його викривлених вуст зірвався крижаний смішок.

— Гілл, що ти тут робиш? — холодно запитала Анджела. Фей одразу відчув напругу між цим підозрілим товстуном і дівчиною поряд.

Було очевидно — вони не в ладах.

— Ха-ха... Анджело, мій ангеле, що ти маєш на увазі? Я почув, що мій дорогий друг Александр поранений і прийшов перевірити, як він.

Жирний дворянин невимушено підсів до ліжка, ніби це було його власне.

— Гілле, що ти робиш?! Як ти смієш сідати на королівське ліжко?! — гнівно вигукнула Емма.

Гілл кинув на неї погляд, в якому блиснули похіть і злоба. Він облизав свої товсті, мов сосиски, губи й презирливо відповів:

— Замовкни, нікчемна рабине. Не кажи того, про що потім пошкодуєш.

Потім повільно повернувся до Фея. В його очах не було ані співчуття, ані поваги — лише глузування, наче він дивився не на короля, а на поранену тварину.

Фей дивився у відповідь і ясно бачив у його погляді зневагу, злість і насмішку.

«Невже цей потворний шмат сала — справді друг Александра? Стільки підборідь — і він не соромиться показувати це навіть перед королем? Напевно, має впливову родину...»

Тим часом Гілл почав м’яти обличчя Фея своїми жирними руками, як іграшку. Це виглядало настільки звично, що, мабуть, він робив це сотні разів.

— Александр, бачу, з тобою все гаразд, ха-ха. У мене сьогодні важливі гості, тож... підеш зі мною? — його тон не був прохальним — це був наказ.

Він ще трохи подавив Феєве обличчя, а потім ляснув по ньому.

Гілл обожнював це відчуття — поводитися з королем, як із хатнім улюбленцем.

Вголос він почав дивуватись, як такий дурень, як Александр, міг стати королем.

— У сімнадцять років — розум трирічної дитини... Чому ж боги дали трон саме йому?

Та раптом сталося дещо несподіване.

Лясь!

Гілл схопився за щоку — на ній палахкотіла червона пляма, мов мазок на картині. Вираз його обличчя був шокований до краю.

Анджела й Емма, хоч і не злюбили Гілла, були вражені не менше. Вони не могли повірити своїм очам.

Александр завжди був боязким, тож Гілл знущався над ним роками. Але зараз...

Він вдарив Гілла по обличчю! Це справді сталося? Хоч це й було шоком — та ще й приємним.

— Як ти смієш! — закричав Гілл.

— Ще раз доторкнешся до мене своїми жирними лапами — засуну тобі ногу в зад! — сказав Фей.

Гілл був надто дратівливий — а Фей ніколи не церемонився з такими, як він.

Гілл тикнув у Фея товстим пальцем і закричав, тремтячи всім тілом, як холодець у припадку Паркінсона:

— Як ти смієш мене бити, покидьку!

Фей мовчки намагався підвестися.

«Що це за королівський палац, де охорона не з’являється після криків у королівській спальні?» — подумав він. — «Невже цей жирдяй настільки впливовий?»

Та Гілл вирішив діяти.

Він кинувся на Фея з наміром помститися.

— Стій! — крикнула Анджела. — Гілле, ти лише син міністра, як ти смієш?!

Але той не реагував. Анджела й Емма схопили його за одяг, намагаючись зупинити — марно.

Лясь!

Роздратований Гілл вдарив Емму. Та відлетіла на кілька метрів. Її щока запухла, в очах з’явилися сльози.

Потім він схопив Анджелу за зап’ястя й підтягнув до себе. Нахилився до її шиї, вдихнув аромат і похабно промовив:

— Прекрасна Анджело, цей розумово відсталий Александр тобі не пара. Поглянь на нього — він навіть не схожий на короля. Він зруйнував Чамбард, щойно отримавши трон. Хе-хе... стань моєю жінкою.

Він сильно стиснув її руку. Близькість і тепло тіла затьмарили останні краплі його розуму. Він забув, що перебуває в королівському палаці, й нахилився, щоб насильно поцілувати Анджелу.

Раптом...

БЕМ!

Металевий шолом «поцілував» його в лоб — з такою силою, що це радше був удар молота.

Удар був настільки раптовим, що Гілл не встиг навіть побачити, звідки він прилетів. Закричав, коли з чола полилася кров, і відпустив руку Анджели.

Анджела застигла. Вона знову бачила щось, у що не вірила за все життя.

Фей підняв шолом з підлоги й злісно сказав:

— Як ти посмів торкнутися моєї жінки, ти, жирний покидьку?! Як ти посмів торкнутись короля?! Я зроблю з тебе овоча, клянусь Богом!

Йому стало значно краще після такого виплеску. «А я ще боявся цього шматка сала. Думав, він якась важлива шишка. А він лише син міністра. Я з ним розбиратимуся хоч щодня!»

У спальні запанувала тиша. Чути було навіть, як голка впаде.

Анджела й Емма були шоковані: «Це не може бути! Як так? Невже той самий Александр, що завжди слухався Гілла, змінився?»

Гілл лежав, не рухаючись. У голові була порожнеча. Йому теж здалося, що Александр став зовсім іншим.

Але згадавши, навіщо прийшов, він зібрався з духом.

Підняв ліву руку — і почав вимовляти заклинання. Вогняна куля почала формуватись у його долоні, наповнюючи залу спекою.

Забувши свій страх, Гілл знову розсміявся:

— Ти — король? Ха! Хто взагалі визнає тебе королем у Чамбарді? Як ти посмів мене вдарити?! Приготуйся відчути гнів справжнього мага!

Фей, який щойно хоробро позував перед дівчатами, помітно нервував, побачивши магію:

«Ма... маг? Та ну! Цей бовдур ще й маг?! Чорт! Оце я влип! Якби знав — спробував би домовитись, а не бити!»

Він судомно шукав рішення.

Поглянув на палаючий вогняний шар в руці ворога... й на м’ятий шолом у своїй. «Та що за біда?! Якщо вже битись — дайте хоч меча!»

Після кількох секунд подумав і закричав:

— Охорона! Охорона! Замах на короля! Хтось намагається мене вбити!

— Ха-ха! Марно! — зловтішно розсміявся Гілл і метнув палаючу кулю прямо в обличчя Фея...