«Небезпека! Захистіть короля!»
Хтось кричав, немов квочка, що втратила свої яйця. Фей почув цей крик. Він насилу розплющив заспані очі й зосередив погляд на яскравому об’єкті, що летів у його бік. Мозок Фея повільно розпізнав, що це стріла, яка мчала так швидко, що здавалося — повітря розтинається перед нею.
«Чорт, що відбувається? Який ідіот стріляє в мене?»
Фей миттєво прокинувся від страху, усе його тіло настовбурчилося.
Однак стріла досягла його раніше, ніж він устиг зреагувати.
Бемц ——
Стріла вдарила по шолому.
Вона не пробила його, але сильно струснула голову, і Фей втратив орієнтацію у просторі. У вухах дзвеніло, небо й земля оберталися, а перед очима закружляли зорі. Його тіло відкинуло назад, мов ляльку Барбі, яку здуло пострілом з рушниці.
— Ааа... чорт! — вигукнув він від болю, відчуваючи, як його тіло летить у повітрі.
— О Боже! Король поранений! Допоможіть!
— Солдати! Тримайте короля!
— Енді! Енді!! Чого ти стоїш? Біжи по жреців і магів!
— Гей! Ці сучі діти знову намагаються захопити замок! — крикнув солдат, вказуючи на армію в чорному, що оточила замок.
— Чорт! Чорт! Хтось, скажіть мені, звідки в них штурмові драбини?!
— Лучники, приготуватись! ... Вогонь!
Фей чув команди та хаотичні кроки ще в повітрі. Він був збентежений. Король? Маги? Жреці? Лучники? Облога? Що це за місце? Це зйомки фільму? Що, чорт забирай, відбувається?
Він відчув, як його тіло врізається в холодну кам’яну підлогу.
Спочатку вдарилася сідниця, потім — шоломована голова об стіну.
Перед очима знову закружляли зорі. Звуки ставали дедалі гучнішими, але свідомість згасала.
«Який ще король? Невже це про мене?»
«Та яка різниця, король чи ні! Якщо я дізнаюся, хто стріляв — вб’ю його!» — подумав Фей, ще не до кінця тямлячи, що сталося.
Біль миттєво накрив його з голови до ніг. Він звалився на підлогу, мов пес, який з’їв купу шоколаду, захлинувся — й знепритомнів.
Не відомо, скільки часу пройшло, але Фей прокинувся вдруге. Голова була важка, а світ навколо — туманний.
Йому здалося, що він лежить на хмарці, але як тільки спробував поворухнутися — гострий біль пронизав усе тіло. Повіки були тяжкі, очі не відкривалися. Єдине, що він чув — це тихе шепотіння двох дівчат поруч.
— Анджело, яка ж ти дурненька. Я б на твоєму місці не переймалась. Помре — і все в королівстві Чамбард буде твоїм. І не треба буде виходити за цього королівського ідіота.
По дзвінкому голосу й смішку Фей визначив, що дівчата — підлітки, років п’ятнадцяти.
— Що ти таке кажеш?!
Інший, м’який голос урвався сердито. Після паузи, ніби набираючись терпіння, вона додала:
— Еммо, дурненька сестричко, ти розумієш, що кажеш? Ніколи так не говори... Адже Александр — мій наречений!
«Александр? Хто це взагалі такий?» — подумав Фей. Він нічого не розумів.
До нього долинув легкий жіночий аромат.
Фей зусиллям відкрив очі — і здивувався.
Він лежав у розкішному палаці у стилі середньовічної Європи: величний інтер’єр, королівські меблі, аромат лаванди... Наче в казці.
Здивований, він почав оглядатися, коли зміг поворухнути головою.
Перед ним стояли дві дівчини з ідеальною поставою.
Одна з них — молоденька служниця з білявим волоссям, зібраним у хвіст, надула губи — очевидно, їй не сподобалось, що він прокинувся.
«Це вона, напевно, не переживала за мене», — подумав Фей. — «Молода, але вже така холодна».
Погляд повільно перемістився ближче: він лежав на величезному ліжку з червоно-золотим оздобленням, голова — на оксамитовій подушці. Поруч сиділа надзвичайно красива дівчина з тривогою в очах.
Її чорне волосся було зібране фіолетовою стрічкою, шкіра — біліша за сніг, а фігура підкреслювалась ліловою сукнею. Вона була мов богиня з чоловічих снів.
— Кхе-кхе... — Фей покашляв, привертаючи увагу.
— Ти прокинувся?! — Анджела, чорнява красуня, схилилася над ним. Її обличчя світилася радістю.
— Александр, як ти почуваєшся? Ще болить? Священик Еван сказав, що тобі потрібно добре відпочити...
— Я... ем... Що сталося? — промимрив Фей. І сам злякався.
Він зрозумів дещо неймовірне.
Анджела розмовляла дивною, старовинною мовою. Хоча Фей навчався в магістратурі лінгвістичного університету, він ніколи не чув такої мови. Але ще дивніше — він її не тільки розумів, а й міг на ній говорити.
— Александр, ти забув? Коли ти вів солдатів у захисті королівства, ворог підло вистрілив у тебе. Слава Богу, що ти був у шоломі, інакше все могло закінчитися гірше, — пояснила Анджела.
Вона ніжно поклала руку на його чоло. Гарячки не було. В її очах блиснуло полегшення.
— Супер! Температура нормальна. Священик Еван казав, що якщо не буде жару — все буде гаразд. Александр, ти — хоробрий король!
— Я? Александр? Король? — Фей нічого не розумів.
— Так, наш молодий і відважний король Чамбарда! Лише завдяки тобі! Ти з’явився на стінах фортеці вчасно і підняв бойовий дух солдатів — тому ми відбили атаку!
Фею було якось дивно. Її тон нагадував няньку, що заспокоює малюка.
— Який він король... — втрутилась Емма з холодною ноткою.
— Якби не генерал Біззер, Александр ніколи б не вийшов на стіну. Я пам’ятаю, як він ледь не намочив штани, вдягаючи обладунки. Підняв бойовий дух? Якщо побачити, як короля зносять стрілою з мурів, — це моральна підтримка, то гаразд.
Фей не знав, чи правда це, але часу з’ясовувати не було.
Голова тріщала від думок.
«Що за біда. Я ж ударився головою біля свого під’їзду... А тепер я в якомусь королівстві Чамбард, про яке вперше чую? І я король Александр? І ця красуня — моя наречена?»
Фей кілька разів легенько вдарив себе по лобі.
«Це жарт? Чи я в паралельному світі?» — подумав він. — «Це не схоже на жарт. Така краса, як у Анджели — поза межами реального, хто б став це інсценувати? І Емма — хоч і колюча, але чарівна...»
«Найголовніше — я розумію й говорю незнаною мені мовою...» — Фей почав швидко аналізувати ситуацію.
