Для важкопоранених солдат, яким уже не допомогти, у Чамбарді була спеціальна процедура "усиплення" — молотком забивали тонку голку в чутливу точку на потилиці, і людина миттєво вмирала без болю.
Таких, як Пірс, мали вбивати саме так.
Але через те, що Пірс був одним із найсильніших воїнів Чамбарду, знищив дві штурмові драбини, а також за рекомендацією Брука, другого командира гвардії, усиплення відклали.
— Як він? — запитав Фей у лікаря, сподіваючись на хоч якісь добрі новини.
— Ваша Величносте... нам дуже шкода. Ми зробили все можливе, але... внутрішні органи майже розірвані. Навіть найкращі жреці Святої Церкви тут безсилі.
— Жреці?.. — це слово відразу привернуло увагу Фея. Та зараз був не час розпитувати — треба було рятувати Пірса.
Двоє інших лікарів підійшли ближче й поклонилися Фею. Один тримав дерев’яну тацю, на якій лежали маленький молоток і дивна срібна голка — знаряддя для усиплення.
Пірс був останнім важкопораненим у залі. Він був непритомний, але весь час здригався від болю, кров струмувала з ран і рота, мов вода з глечика.
Старший лікар почав підіймати Пірса, інший уже приклав голку до потилиці і замахнувся молотком...
— Стійте! — крикнув Фей.
Він не міг дозволити, щоб воїн помер такою ганебною смертю.
Померти в лікарні, а не на полі бою? Це приниження для справжнього солдата.
Та що робити? Як його врятувати?
У цей момент, ніби відчувши смертельну тишу, Пірс прочумався. Він побачив перед собою короля Александра і лікарів — а тоді помітив молоток. Усмішка скривила його губи:
— Ке-ке-ке... Моя черга, так?.. Ну, давайте...
Він не знав, що "ідіот-король" змінився. Він не чув про подвиги Александра.
Лікар знову підняв молоток.
— Стій... — вдруге зупинив його Фей.
Він подивився на Пірса, що знову почав втрачати свідомість, і раптом його осяяло:
— Пірсе! Я можу тебе врятувати... Але це буде боляче. Дуже боляче.
— Ти?.. Ха... Королю Александре, це... не смішно... Якщо хочеш зробити щось добре — подбай про... мою доньку... Луїзу...
Пірс не довіряв "дурному королю". Та навіть у передсмертній агонії — єдине, що його хвилювало — це дочка.
— Що, боїшся болю? — зумисне кинув Фей.
Цей трюк спрацював блискуче. Пірс, як справжній воїн, одразу спалахнув:
— Я? Боюся болю?! Ке-ке-ке... та я...
Він рвонувся підвестись, але кров ринула ще більше.
Фей злякався:
— Цей впертий дідько ще вмре від злості!
— Тоді потерпи. Заради своєї доньки. — кинув Фей, і вийшов із приміщення.
За дверима вже чекали Брук, Анжела й Емма.
Їхні обличчя були червоні від бігу, очі — сповнені хвилювання.
— Ваша Величносте, Пірс?.. — запитав Брук із надією.
— Можливо, я зможу його врятувати. Якщо пощастить — він житиме.
Брук був приголомшений. Як досвідчений воїн, він чудово знав:
Вижити після таких ран — майже неможливо.
— Слухайте... ще одне. Чому лікарня в такому стані? Невже в нас немає кращого місця для поранених? — Фей був обурений.
Брук затнувся, хотів щось сказати — і замовк.
Емма, ледь дихаючи, не стрималась:
— А чого ж ти дивуєшся? Це ж ти сам, слухаючи того Гілла, продав усе з лікарні заради забав, вигнав усіх лікарів, навіть вікна зняв! І тепер питаєш?!
Фей опустив голову:
— Я справді був ідіотом...
— Чи є ще якесь місце, куди можна перевезти поранених? — запитав Фей.
— Храм у Чамбарді... або маєток Верховного міністра Барзеля. Але... — почав Брук.
— Але?..
Брук не знав, як пояснити.
Анжела заговорила спокійно:
— Жреці залишили замок, а храм — закритий. Ми не маємо права заходити туди. Проігноруємо — і нас покарає Свята Церква. Навіть наймогутніші імперії бояться Церкви. А маєток Барзеля... е-е... зараз не варіант.
Фей нічого не зрозумів, але вирішив не ставити зайвих питань:
— Свята Церква настільки всемогутня?.. Навіть король їй не указ?
Емма розлютилася:
— Коли жреці пішли, вороги навіть не посміли їх зупинити! Що ти тепер скажеш? І ще питаєш!
Фей нервово засміявся і змінив тему:
— Добре. Є ще якісь місця? Окрім храму й маєтку Барзеля?
Брук похитав головою.
Анжела й Емма — теж.
Фей почухав підборіддя:
— Маєток Барзеля?.. Гілл — його син... Ледь мене не вбив. Значить, і батько такий самий. Забрати в них частину території — навіть королю не буде соромно!
І в цей момент —
— Я знаю інше місце! — раптом вигукнула Емма.
— Яке?! — здивовано перепитали Фей, Анжела й Брук.
