Фей на власні очі побачив, як Пірс, ризикуючи життям, знищив штурмові драбини, щоб дати шанс захисникам.
Це глибоко зворушило його.
На щастя, в останній момент, Фей зміг урятувати Пірса — застосувавши "нетрадиційний" прийом, кинувши у ворога живу людину.
— Хух–Хух–Хух——
Розмахуючи величезною двосічною сокирою, Фей трощив ворогів на своєму шляху.
— Чудово! Лицарю, чудово! Я — Брук, другий командир королівської гвардії. Хто ти такий? Я тебе раніше не бачив... — закричав чорнявий командир, побачивши, що Пірса врятували.
Він і сам досі ледь тримався, стримуючи ворожого майстра.
Несподіваний рятівник порушив хитку рівновагу на полі бою. У солдатів Чамбарду нарешті з’явилась надія.
— Командире Брук? Ха-ха, скоро дізнаєтесь! — гукнув Фей.
Він поки не хотів, аби солдати дізналися, хто він насправді.
Він уже звик до вбивств, криків і крові у світі Diablo. І тут усе здавалося йому таким самим.
Він увірвався на поле бою, не потребуючи адаптації.
Навпаки — те, що відбувалося, надихало його.
Кожен у дитинстві мріяв бути героєм — рятувати, боронити, перемагати.
Зараз Фей жив у своїй мрії.
Так, його сокира відбирала життя, але він не жалкував.
Вбивати — це рятувати своїх.
На війні все просто.
Після того як він допоміг винести Пірса, Фей знову кинувся вперед, до передової.
Звичайні вороги не мали шансів проти сили та техніки п’ятирівневого варвара. Вони кричали й тікали, щойно він наближався до останньої драбини.
Сокира Фея свистіла у повітрі, а її лезо блищало кров’ю.
Останні захисники драбини злетіли зі стіни, відкинуті горизонтальним ударом.
Та на цьому удар не зупинився —
Гррряяяах!
Сокира Фея влетіла в бруствер, обсипавши всіх іскрами та пилом.
Тридцятисантиметрова кладка розлетілася на друзки й полетіла вниз, прямо на ворогів.
Штурмова драбина, прикріплена до цієї стіни, злетіла в повітря, обернулась на 360 градусів — разом із ворогами, які ще на ній висіли — і впала у річку Зулі, далеко за межами поля бою.
— Ох, святі! — усі були приголомшені.
Мораль захисників Чамбарду підскочила вгору. Їм здавалося, що на поміч прибув сам бог війни.
А от вороги ледве стримували страх — ніхто не хотів вийти проти цього звіра.
Але Фей не зупинився. Його наступний крок підняв героїзм на новий рівень.
— Солдати Чамбарду! Повстаньте! За королівство! За наших батьків і матерів! За наших дружин і дітей!
Він підняв сокиру над головою. У світлі заходу сонця його броня сяяла золотом. І він заревів, як непереможний бог.
Цей рев був не просто криком.
Це була військова здібність варвара з Diablo — “Рев”.
Невидима хвиля сили пронеслась полем бою, накривши ворогів.
Усі, хто був на відстані до 5 метрів, миттєво викинули зброю й утекли, волаючи від жаху. Дехто навіть стрибав зі стіни, аби лише уникнути Фея.
Магія з світу Diablo — ожила тут.
І лише Фей знав, що це таке.
Усі інші були ошелешені.
— Що це за сила?!
— Це... божа сила!
На стінах панувала гробова тиша.
Під променями сонця від солдатів ніби щось прорвалося назовні.
І нарешті —
Хтось вигукнув услід за Феєм:
— У бій! За королівство! За родину!
Цей вигук став іскрою у бочці з порохом.
Усіх охопив вогонь.
— БИТИСЯ!!
— ЗА РІДНУ ЗЕМЛЮ!!
— УБИТИ!! ЗАХИСТИТИ!! ПЕРЕМОГТИ!!!
Крики накрили поле бою, наче магічна хвиля.
Кожен захисник Чамбарду закричав із повною силою.
Мораль — вибухнула!
Поранений солдат висмикнув стрілу зі свого плеча й побіг у бій.
Кульгавий селянин повз і вгризався у ворога зубами.
Старий, якому меч пронизав серце, перед смертю встромив ніж у череп ворога.
Рев Фея влив у всіх нову силу. Вони билися, ніби стали сильнішими вдвічі.
Баланс битви переломився.
Без драбин вороги не могли отримати підкріплення. Вони були відрізані, без шляху назад.
Вони кричали, кидали зброю, стрибали зі стін — навіть падіння з 60 метрів здавалося кращим, ніж потрапити до цих озвірілих солдатів.
Один із загарбників помер, розірваний силами кількох поранених захисників.
Це — війна.
Цей “залізний” воїн став героєм.
Навіть серед воїнів і магів зі зірками чи місяцями, лише герої здатні надихнути інших.
Кожен рух, кожне слово, наповнює інших надією й хоробрістю.
Фей ненароком став героєм Чамбарду.
Після того реву він повернувся до бійні.
Зламані мечі. Розбиті списи. Розірвані обладунки.
Там, де проходив Фей — лише смерть і крики.
І з непереможною ходою він прямував до самої серцевини битви...
