Брук насилу тримався в бою проти ворога в чорних обладунках.
Цей воїн виглядав майже так само, як той, кого Фей раніше розітнув навпіл — той самий стиль бою, та сама рапіра, така ж швидка, як блискавка, і значно швидша за двосічний меч Брука.
— Я займуся ним. А ти — поведи солдатів і добий залишки ворогів на стіні! — крикнув Фей.
Він встромив сокиру між двох бійців, провернув зап’ястя, і сокира точно вдарила в кінчик рапіри, змусивши ворога відскочити.
— Обережно, воїне! Цей паскудник дуже слизький! — попередив Брук.
Попри те, що Брук був другим командиром королівської гвардії і мав чималий авторитет, він без вагань виконав наказ «залізного» незнайомця.
— Дивно... Я десь уже бачив цей обладунок... — подумав Брук, але не став зволікати — повернувся до командування солдатами.
А Фей — приготувався до бою.
— Це ти вбив [Двадцятого]? — холодно спитав ворог.
Його енергія розгорталась усе швидше — він збирався використати її на повну. Побачивши, як загинув [Двадцятий], він зрозумів, що не сильніший за нього, а отже — треба діяти обережно.
— Силою його не здолати... — вирішив ворог і обрав тактику виснаження.
Його рапіра спалахнула серією швидких атак. Він рухався стрімко, крутячись довкола, намагаючись змусити Фея помилитися — і тоді нанести смертельний удар.
Фей швидко вирахував план ворога.
— Ха-ха-ха... — його сміх був співчутливим.
Ворог був як темний-шаман зі світу Diablo — підступний, швидкий, тікає, коли програє.
А для варвара, яким став Фей, такі вороги — лише мішень для одного удару.
— Тисячі таких уже лежать в землі. Справжній варвар не боїться таких фокусів.
"Кланг!"
Один удар Фея — і ворог відскочив, харкаючи кров’ю. Його рапіра розлетілася на друзки, уламки навіть загналися йому в тіло.
— Відступити! — закричав ворог, охоплений жахом.
Він уже знав: у цьому бою йому не перемогти.
— Тч! — він кинув гачок на мотузці, закріпив його за зубець муру і спробував утекти, гойднувшись униз, наче Людина-павук.
Але…
— Раз уже прийшов — залишайся!
Фей підкинув ногою меч, що лежав на землі.
"Шііііінг!"
Меч полетів прямо по траєкторії ворога, наче стріла з арбалета, і встромився йому в спину.
Тіло прибило до землі, ніби мішень.
— Не дякуй! — кинув Фей мертвому тілу.
Та щойно він збирався продовжити бій — почувся дивний гул.
З боку ворожого табору зазвучали роги, їх підхопили всі фланги.
Вороги почали відступ — так само швидко, як прийшли.
— Вони відступають!!!
Захисники Чамбарду не вірили очам. Та коли переконались — вибухнули радістю.
А от вороги, що залишились, зрозуміли, що їх покинули — і, здавшись, опустили зброю та стали на коліна.
Солдати Чамбарду відновили контроль над стінами.
Проте — все ще тривала одна битва.
На центральному мурі, у двохстах метрах, бився Франк Лампард, воїн трьох зірок, — проти ворога на ім’я Ландес.
Їхня червона та синя енергії зіштовхувались — і знищували все навколо.
Ніхто не міг підійти ближче, ніж на три метри.
Фей, розчищаючи шлях, підійшов до місця бою.
Упевненість після перемоги зробила його сміливим. Він замислився, як допомогти Лампарду.
Але…
Цей бій перевершив усі його очікування.
Чим ближче він підходив, тим сильніше відчував тиск.
Каміння було розплавлене, стіни потріскані, повітря — мов кипляче.
— Я... ще не на цьому рівні. — усвідомив Фей.
— Вони обидва — щонайменше вдвічі сильніші за мене.
І тут
— Ха-ха! Майстер наказав відступати! Дам вам ще одну ніч життя! Та завтра — ви всі здохнете! — зареготав Ландес.
Його тіло спалахнуло червоним вогнем. Він відштовхнув Лампарда й зарубав кількох солдат, що стояли поруч, а потім — стрибнув зі стіни, сміючись.
Фей не витримав:
— Псяча кров! Вбив моїх солдатів, щоб похизуватись?!
Він знову підкинув зброю.
"Тч!"
Залізний спис полетів у спину Ландеса, мов стріла з балісти.
— Я тебе виведу на чисту воду!
Ландес заревів. Йому здалося ганьбою, що хтось, окрім Лампарда, посмів на нього напасти.
Він відштовхнувся від списа, наче летючий орел, і повернувся в бій.
— Помри! [Удар Сонця]!
Він запустив червоне полум’я, що вибухало, мов лава. Цей удар був смертельним.
— Обережно! — крикнув Лампард, але...
У нього раптово вирвався клубок крові — стара травма паралізувала його.
— Ні... — Лампард не міг рухатись.
...
— Подивимось, на що ти здатен! — прошепотів Фей.
Хоч ворог удвічі сильніший, але гордість варвара не дозволяла тікати.
Фей замахнувся сокирою та вдарив прямо в полум’яний сплеск.
"БУМ!"
Червоне світло розірвало стіни навколо. Удар був страшний.
Фея відкинуло на тридцять-сорок кроків. Він ледь устояв.
"Плюсь..."
Він сплюнув кров, що залляла всю броню.
Тіло хиталося. Голова паморочилась.
Захисники завмерли.
Це зіткнення визначило, хто сильніший.
Непереможний "залізний" воїн Чамбарду... програв.
