В минулому житті я не міг і подумати про те, щоб зустрітися з президентом власної країни. Не те щоб хотів, але зараз у мене немає жодного бажання бачитись з цією людиною, а потрібно.
— Дякую, запросили на зустріч, — усміхнувся чоловік і вручив Марії невеличкий пакетик, з чимось дорогим. І відразу як відданий слуга відсунув стілець для мене.
— Вам не потрібно поводитися так, ми ж партнери... У вас є новини якими ви б хотіли поділитись?
— Всередині країни все під контролем, запевняю мовний закон буде прийнято на наступному читанні, — промовив він усівшись за стіл. — Проте, сосія почала тиснути на нас економічно, перебіг товарів ускладнено, платежі штучно затримуються. Це стосується як простих продовольчих товарів, так і критично важливих.
— Невже тільки удар по носу з ноги змусить вас нарешті усвідомити ситуацію? Молочні війни, газові війни і тепер оця. Невже ви не можете зробити висновок?
Марія принесла тацю з чаєм, поставила на стіл. Петро з щирою усмішкою прийняв свою чашку, але не став пити, переплів пальці та зосередився на розмові.
— Тарас, в довгостроковій перспективі, сосія дійсно зменшить важелі впливу на нашу державу, проте зараз, в розпал реформ, це ненайкращі новини. Нам потрібно пережити бурю внутрішню, якщо до цього додати зовнішній вплив… Це звісно небезпечно, але ми врахували такий тиск.
— Розумію, але я не впевнений, що комп’ютер може краще осягнути ситуацію ніж людина.
— Ми завжди можемо, опуститися до рівня погроз, — відрізала дівчина. — Проте я чула, що ваш бізнес на сосії був конфіскований, ви хочете компенсацію?
— Кхм. Зрозумійте правильно ви не дали мені час на реакцію…
— Без проблем, гадаю сто мільйонів доларів легко компенсують ваші витрати, і водночас послужать бонусом за співпрацю.
Усмішка чоловіка стала по справжньому щирою. Вони обговорили як будуть легалізовувати таку суму. Те що Марія один раз навіть мені підморгнула говорить про те, що навіть ця подачка всього лише, додатковий компромат.
— Ми хотіли б обговорити стратегію розвитку країни, — перейшов я нарешті до основної теми розмови і поставив на стіл теку з документами. — Під нашими ногами зариті рідкоземельні ресурси на 12 трильйонів доларів: титан, літій, марганець, платина, сланцевий газ та інше. І щоб розвинути ці галузі потрібні іноземні інвестиції.
— А хіба ви не хочете монополізувати цей ринок?
— Це неможливо, — похитала головою Марія. — Нам просто не вистачить ні фінансів, ні технологій. Видобуток рідкоземельних ресурсів надзвичайно складно, настільки що у світі існують тільки декілька компаній здібних на таке. Нам необхідно почати переговори якнайшвидше.
— Продаж ресурсів, це не тільки про заробіток, а щей важелі впливу. Що своєю чергою дозволить нашій країні інтегруватись в систему міжнародної співпраці, — додав я свою розумні п’ять копійок.
— Не забувайте про економічне зростання. Поява великих міжнародних компаній створює мультиплікативний ефект. Навколо них формується мережа місцевих підприємств які стають їхніми постачальниками, підрядниками та партнерами. Ці компанії отримують доступ до технологій, стандартів тощо. Це може викликати каскадний ефект який може запросто трансформувати цілі регіони. Проте ці компанії потребують захист своїх інвестицій.
— Довгий вступ, але якщо коротко нам потрібна судова і правоохоронна реформа, — в один момент я знищив гарний настрій чоловіка. Так кумедно було спостерігати як миттєво змінилось його обличчя.
Я поклав на стіл декілька тек, стосовно рідкоземельних елементів з детальною тактикою дій. Також на стіл впали особливо товсті теки, “Суд”, “Правоохоронні органи” “Цифровізація держави” “Реформа освіти”.
Президент розпочав вивчення документів, на перших сторінках був коротенький грубий план, для загального розуміння. Час від часу чоловік робив ковтки чаю.
— План амбітний і по справжньому революційний, проте тут не сказано як я маю взяти під контроль НАБУ і Верховний суд України, — він підняв руки в захисному жесті. — Просто зрозумійте правильно, шантаж це не панацея.
— Саме тому, ми отруїмо керівників і їхні сім’ї.
— Кхм, — чоловік послабив краватку, і навіть глянув на чашку чаю. — Звучить дуже лякаюче. Надіюсь ви пожартували?
— Ці люди принесли надзвичайно велику шкоду державі та людям, тому вони заслуговують на таке відношення, — тут я дістав з кишені дві пляшечки одна з них була велика, а інша навпаки маленька як сірникова коробка. — LPQ741 американська розробка потрібно пити раз в тиждень протиотруту інакше довга і болюча смерть. І гадаю, ви розумієте, що я не можу дозволити вам отримати таку владу без гарантій.
— Я і так ваш союзник. — промовив він знервовано кидаючи погляд в сторону виходу.
Телефон і інші небезпечні засоби у президента забрали. Його люди очікують серед моїх охоронців, а поруч зі мною Марія. Він може покладатися тільки на власну фізичну силу.
— Так, проте це може змінитись будь-якої миті.
— Ні, це не так.
Тільки от насправді Сингулярність уважно слідкує за кожним кроком президента, його сім’єю та оточенням. І вже були помічені зміни в моделі поведінки. Очевидно що, він намагається плести свої інтриги, можливо навіть пробує вийти з-під мого контролю.
— Я довго думав як правильно буде вас отруїти. Погрози, типу двох моїх охоронців за вашою спиною, чи пістолет? Можливо Марія яка випадково вас торкнулася і зробила свою справу. Проте в реальності все набагато нудніше.
— Чай, — підказала Марія. — Температура в кімнаті, вологість і довгі розмови стимулюють спрагу.
Він весь поблід і покрився краплинами поту. Раптом він відсунувся, проте вийшло незграбно і колінами він зачепив стіл, кружечка чаю розлилася.
— У вас же був компромат на мене.
— Ви про: ухилення від податків, рекет, шантаж, подружня зрада, перемовини з сосією. Звучить страшно, однозначну будуть якісь наслідки, але в нашій країні за таке вас можуть навіть не посадити. Підозрюю, що ви вдали покору, щоб використати мене і мій ШІ.
Можливо президент просто очікував вдалого моменту, щоб перехопити віжки управління. І зараз могла наступити найкраща ситуація, проте чай поклав крапку в усіх його схемах.
— Протиотруту ви отримаєте після того, як підкорите НАБУ і Верховний суд України. Звичайно, все це має бути зафіксовано на камеру.
— Але ж часу замало.
— Це ще один привід поспішити, — відрізала Марія.
Після чого дівчина пояснила, як отруїти інших людей. Нарешті коли президент пішов я зміг видихнути. Ненавиджу політику, проте хтось повинен це зробити.
— Досить жорсткий план, — промовив я.
— У нас не було вибору. Ти сьогодні гарно постарався, тому я одягну панчішки. Чорні які ти любиш.
****
Я розвалився на дивані, і без особливої цілі перемикав телеканали. Враховуючи синхронний переклад Сингулярності мені були доступні всі канали світу. Тільки дивитись не було на що.
— Де той клятий кур’єр?
— Я його відіслала, — мило промовила Марія, і поклала на столик тарілку з фруктами.
— Хіба ти не повинна бути на роботі?
— Просто дізналася, що ти мені зраджуєш, — промовила вона, сіла поруч і наче випадково притулилася до мене своїм плечем.
— І вирішила піймати на гарячому? Може просто поїмо разом піцу?
Досконалі ніжки красуні були в чорних шовковистих панчішках. Не знаю коли, і хто дав команду, але моя лапа майже торкнулася раю. Тільки от спритна маленька долонька ляснула мене по руці.
— Ні, краще фрукти.
— Гаразд, тільки якщо ти мене погодуєш.
— Як скажеш, — Марія взяла апельсин який я люблю і розрізала, тільки от м’якоть була підозрілого червоного кольору. — Скажи Ааам.
— Ааам. ФУ! Гірке що це за?
— Грейпфрут. Якщо з'їж все я дозволю тобі торкнутися моїх ніг.
— Десять хвилин, не менше.
Вона кивнула і я кривлячись запахнув у себе цей проклятий фрукт. Впевнений в давнину катували цим непотребом. Однак варто мені було глянути на свою нагороду. Як раптом її телефон задзвенів, дівчина хвилин п’ять слухала співрозмовника. Нарешті вона сховала свій гаджет.
— Це зрада.
— Це форс-мажор. І взагалі поки я розмовляла, мої ноги були у твоїй повні владі. Сам винен, — вона підвелась.
— Більше я на такий прийом не куплюсь.
Вона глянула на мене, зітхнула наче та мама яка вислуховує скиглення дитини. Красуня раптом нахилилась до мене, і її солодкі губки торкнулись моїх. Холодні пальчики ніжно торкнулися моєї щоки. Проте цей пристрасний поцілунок закінчився, здавалось через мить.
— Стривай чому твоя слинка така солодка?
— Це через грейпфрут.
— А мені здається через жуйку з малиновим смаком.
— Не розумію про що ти, — промовила дівчина і швидким кроком подалась на другий поверх переодягатись.
— Сингулярність, скажи ця паскудна дівка їсть щось некорисне без мене?
****
Після того як Марія пішла на роботу, я зайнявся звичайною рутиною. Переглянув статуси проєктів, відкорегував роботу деяких механізмів, коротко кажучи, сидів за своїм робочим місцем на другому поверсі.
Наразі команда яка розробляє квадрокоптери найняли виконавчого директора під керівництвом якого компанія формує відділи наймає співробітників і персонал. Коротше облаштовується. Концепт китайських мавіків я їм передав, наказав повторити, виробництво повністю локалізувати. Поки все буде розвиватися природнім шляхом без втручання Сингулярності, але під наглядом.
Цікавіше як американці легалізують мою задумку із компанією розробки чипів. Була колись в них напівприватна компанія яка працювала на армію, проте недавно стало відомо, що проєкт “провалився” і контора на межі банкротства. Позаяк проєкт був засекречений, відомостей не особливо багато, тому це ідеальне прикриття для моїх планів. На щастя лабораторія буде готовий до експлуатації скоро.
— Підбір кадрів, для лабораторії чипів завершений?
「 Так, виводжу список... 」
Кандидати з українським корінням було не дуже багато, вони або колись працювали розробниками чипів, або працюють. Переманити останніх буде складно, але можливо.
— Зв’яжись з кандидатами, запропонуй роботу, і виясни які вимоги у робітників.
「 Буде виконано. 」
Нарешті остання змінна це програмісти, через чарівну музику ШІ, в країні стало багато спеціалістів, ІТ компаній побільшало в рази, також після успіху Геншина розробників ігор хоч дупою жуй.
— Це круто, Сингулярність чи проводяться в Україні конкурси розробників ігор?
「 Так, наразі українські розробники можуть взяти участь в таких конкурсах:
Global Game Jam
Games Gathering. 」
— Не густо. Зв’яжися з організаторами, запропонуй меценатство від мого імені. Я готовий вкласти по 5 мільйону доларів в рік. Умови прості ніякої сосійської, ведучі мають розмовляти Українською, якісь майстер-класи чи обслуговування також має бути Українською, альтернатива може бути тільки англійська.
「 Буде виконано. Навчання розробки 10 нм процесорів завершено 」
— Скільки займе часу розробка процесора для роботи ШІ, який перевершує аналоги на 20%?
「 Приблизно 10 місяців 11 днів 6 годин 1 хвилин 54 секунди. 」
А ось від такої новини у мене серце стало. Зазвичай Сингулярність після навчання відразу все може, а тут такий сюрприз.
— Чому так довго?
「 1) Недостатня кількість навчального матеріалу.
2) Недостатня обчислювальна потужність.
3) Відсутність проміжних даних.
4) Недостатня база даних.」
Наразі в розпорядженні Сингулярності максимально можливі обчислювальні потужності які існують на Землі. Стосовно навчального матеріалу, тут мій ШІ отримує передові дослідницькі матеріали з усіх лабораторій світу в реальному часі. Отже, або змусити Сингулярність вивчити фізику матеріалознавство і тд, або дати йому поекспериментувати.
— Якщо в тебе буде лабораторія наскільки зменшиться розробка?
「 Неможливо визначити. 」
— Почни розробку чипа для ШІ, з врахуванням лабораторії. Підготуй відповідну документацію для дослідників. Пріорітетом є вивільнення обчислювальних ресурсів для наступного проєкту.
А ось ставити наступне завдання я не поспішав. Загалом напрям очевидний: зброя. І є три варіанти: FPV, ракети дальньої дії й лазерна ППО. Круто було б як у фантастичних фільмах: приїздить пікап з причепом дронів, чувак натискає кнопку і пташки розносять на атоми колону бронетехніки. Проте лупити сосіян десь за Уралом також виглядає смачно. А ППО це все ж безпека і стабільна економічна ситуація.
В кожного з варіантів має свої плюси й мінуси, проте якщо Україну буде співпрацювати з Америкою в питаннях оборони… Я їм дослідження, а вони фінансування і завод десь у Львові.
— Скільки займе часу розробка лазерну систему проти повітряної оборони?
「 Пошук подібних проєктів… Пошук додаткової інформації. Структуризація даних. Приблизний час виконання завдання 95 років, 8 місяців, 18 днів, 6 годин 13 секунд. 」
— А це набагато швидше ніж я думав. Все ж таймер без врахування проміжних досліджень і відкриттів. А беручи до уваги те, що про ці системи я чув ще в минулому житті, ця ідея життєздатна.
Раптом задзвенів телефон, Сингулярність слухняно вивів на екран місцезнаходження абонента і його оточення. Якесь село під Києвом, де немає жодної камери і тільки один телефон. Якби я не знав, що особливо віддані культурі духи не ладять з технологією подумав би, що вони спецслужбовці.
— Доброго дня, пане Хранитель, чим можу допомогти.
— О нічого такого, просто я знайшов двох хороших парубків які можуть допомогти Оринці.
— Від лишнього захисту не відмовлюсь.
Тільки недавно я розізлив хуйлика, може і напасти здуру. Воно ж таке. І американці також не упустять можливість взяти мене під контроль. Краще проявити обережність.
— До речі, чари можуть повернути беземоційній людині емоції?
— Тарасе, привороти, зілля кохання не приведуть тебе до добра. Це темне мистецтво.
— Ні я маю на увазі, що в мене є знайомий який колись був звичайною людиною, проте через травму він став менш емоційним. Тобто вони в неї є просто на дуже низькому рівні.
— Он як, — старий задумався, хвилину чи дві стояла тиша, аж раптом він промовив: — Був у мене випадок замолоду, коли хлопцю голову цеглиною проломили він після цього став агресивним, на всіх кидався. Але після очищення водою і вогнем на Івана Купала він став колишньою людиною. Не знаю чи допоможе це твоєму другові, але шанси великі, це дуже сильний ритуал.
Це було саме воно, шанс Марії прийти до тями дуже і дуже великий. А якщо не вдасться один раз, що буде коли сила нашої культури збільшиться? Схоже я знайшов як повернути все на свої місця. Не даром телефон Степана Андрійовича з духами пов’язаний.
— Деталі розповім при зустрічі, за одно із внучкою побачусь.
— На жаль сьогодні в мене день розписаний похвилинно, але ви можете завітати до Оринки.
А ось оце далась в знаки моя параноя, краще поберегтись, а то всяке може статись.
****
Оринка як завжди зробила обхід по периметру маєтку і переконалася, що обереги які вона заховала цілі та неушкоджені. Після цього вона повернулася до будинку охорони. Як раптом вона відчула це…
Легкий наче подих вітру доторк до волосся, ніжний наче пестощі матері. Проте дівчина на мить забула як дихати від страху. Вона знала, що це, і розуміла, яка небезпека насувається.
Чари спокою, не атака по своїй суті тому обереги стали марними. Судячи з її відчуттів, навіювання надзвичайно потужне, вона бачила, як охоронець-дух ще мить тому бадьоро патрулював периметр, зараз повісив голову і ледь переставляв ноги.
— Левко! Левко ти як?
— Оринка, я патрулюю не бачиш?
Дівчина стиснула губи, і з усіх сил врізала йому кулаком в ніс. Хлопець відсахнувся, перечепився об власні ноги і впав на мить його погляд пожвавішав, але потім все повернулось на круги свої. Левко наче забув як рухати своїми ногами пробував підвестись. Безрезультатно.
— А щоб тебе качка дзьобнула.
Більше не звертаючи увагу на оточення дівчина, щосили побігла до маєтку. Увірвавшись у вітальню вона побачила Тараса, який беземоційно дивився на екран виключеного телевізора. Ще більше її налякала відсутність татуювання на його обличчі. Він однозначно основна ціль.
— Тарас, в бункер негайно?
— Га? — він з тупим поглядом вирячився на неї. — Нащо?
— Напад, на нас нападають. Ходімо, — вона потягнулася, щоб схопити його за руку. Але раптом.
— НЕ ЧІПАЙ! Не чіпай мене нечисть проклята!
— У нас немає на це часу!
Вона знову спробувала схопити його, але на її великий подив хлопець скочив в з дивану і чкурнув до вікна. Людина без захисту духа просто не здатна на таке!
— Бляха, беззубі курви скоро будуть тут. Гаразд, я не буду тебе торкатися якщо ти підеш у бункер.
— Ага.
Він наче наляканий звір обійшов її по широкому колу і нарешті вийшов з вітальні. Раптом щось змінилось, кожна волосинка на її тілі стала дибки, хтось, чи щось дивилася на неї. Якщо це була відьма, то як мінімум тризуба, можливо навіть…
В наступну мить чари стали тиснути на неї сильніше. Здавалось, що на все її тіло тисне ціла гора, розум затуманювався.
— Я забув телефон, — пробелькотів цей хлопець.
— Млять!
Дівчина вилаялась, і хотіла його схопити, але цей бісів хлопець просто утік. Тому прийшлось шукати цей бісів пристрій. На столі нічого, всі подушки з дивану полетіли геть і нарешті вона знайшла його на землі!
БАХ!
Броньоване скло покрилось тріщинами, через мить сталеві заслонки опустилися на всі вікна. Лампи в кімнаті запрацювали відразу тому, не було пітьми.
Оринка дихала так наче пробігла марафон, піт тік річкою. На очі навернулися сльози, проте вона наполегливо зробила, ще один крок спираючись на стіни. Це було повільно занадто повільно, якщо так піде далі вона звалиться без сил в наступній кімнаті!
— Телефон у мене ідемо в бункер! Допоможи.
— Нечисть тобі не можна.
Хлопець забрав у неї свій телефон, але до неї навіть не доторкнувся. Так вона знала, що це чари, бісівська магія відьом, але, чорт забирай!
— Будь ласка, вони мене вбють. Ти ж дозволяєш Марії чому мені не можна?
— Бо… — він нахмурився, і в його затуманеному розумі нарешті майнула розумна думка. — Гаразд, я скасовую наказ, ти можеш мене торкатися.
— Слава богу.
Він підійшов і незграбно спробував підняти її як принцесу. Їй хотілося вилаятись, але зараз був не час.
— Придурок, — рефлекторно лисичка стукнула його по голові. — Просто підстав плече.
— Ага.
З гори пополам вони нарешті дійшли до бункера, двері зачинилися і вона нарешті змогла присісти. Витерши піт з чола, дівчина огледіла місце проживання, декілька кімнат і ніякого магічного захисту.
— Тарас, тут є часник цибуля, або краще полин, любисток чи васильки?
— Тут є тільки консерви, і вода.
— Сіль є хоча б сіль?
Хлопець приніс сільницю, дівчина розсипала перед дверима доріжечку, і наказала принести ще. На складі була одна пачка і дівчині прийшлось знову напружуватись, щоб розсипати сіль по периметру кімнати. Може це слабкий оберіг, але краще ніж нічого, вона навіть держак від пилосмока поставила біля дверей верх ногами, не віник звісно, але піде. Нарешті вона власною кров'ю намалювала символ захисту від злих чар.
— Бляха муха!
Тільки Оринка подумала, що все гаразд як червона нитка на руці хлопця сама по собі розв’язалася і впала на землю. Хлопець весь почервонів, дихання в нього було глибоким.
— Жарко. Чому тут так жарко? Немає свіжого повітря.
— Тарас, бляха заспокойся це лише мара, іди вимий лице водою.
Він не послухав, і направився до дверей. Оринку яка стала на заваді він грубо відкинув геть. Отже, відьма була десь поруч, якщо двері бункера відчиняться її точно убють.
— Тарас, не роби цього, — схопила вона його за плечі.
— Я задихаюсь… треба вийти…
Оринка почала нашіптувати йому на вухо замовляння. Кожне нове слово просякнуте чарами віднімали в неї і так невеликі сили, проте був і результат. Тарас трішки заспокоївся і навіть відійшов від дверей, тоді дівчина повернула його до себе.
— Сподіваюсь, ти цього вартий скотиняка! — вона схопила його обличчя і доторкнулася до його губ своїми.
Щастя, блаженство в кристалізованій формі заполонило її тіло. Страх біль, напруга все пішло, залишились тільки його губи. Мить сяйва, пройшла, а натомість прийшла безкінечна гіркота. Вона витратила, дар який можна відчути тільки раз в житті. Це було не весілля, а він був не її коханим.
— Суку, — вона спробувала вирватись з його обіймів, однак він не відпустив. — Тарас…
Замість слів він запечатав її губи своїми, його руки почали блукати по її тілу. Весільний обряд пробудив його бажання. Оринка пробувала відштовхнути його, вдарити чи вкусити, проте вона була слабка. Сльози які вона раніше стримувала потекли.
****
Водій таксі скоса глянув на своїх клієнтів. Два молодики були наче козаки: високі, широкоплечі з чубом, та щей в вишиванках. Дід виглядав не менш колоритно. Однозначно незвичайна групка, проте було в них щось таке… справжнє.
— Зупиніть машину тут, — промовив старий, і легенько постукав чоловіка по руці ціпком.
— Так звичайно.
Водій висадив дивакуватих клієнтів, отримав плату і поїхав геть. А через декілька хвилин він і забув про цей інцидент. Хранитель же дивився в сторону маєтку Тараса з дуже серйозним обличчям.
— У нас серйозні проблеми.
— Наскільки все погано?
— Зараз глянемо, — старий опустився на коліно торкнувся до бур'яну, що пробивався з асфальту. Рослинка наче жива прилинула до руки. — Все навіть гірше ніж я думав. У нас двозубі гості, дві штуки.
— Чорт!
— Потрібно покликати підмогу.
— Обов’язково, — хранитель дістав телефон, зробив декілька дзвінків, не припиняючи крокувати до провулку. — А ми поки пройдемось на розвідку.
Група відійшла до лісу який знаходився за кілька кілометрів від будинку Тараса. Пересвідчившись, що навколо нікого немає хлопці почали діставати зі своїх сумок зброю. Тільки от це були не шпаги чи шашки як це можна очікувати від них, а новесенькі автомати Вулкан-м “Малюк”.
Чим глибше вони занурювались в ліс, тим сильніше духи відчували сторонній запах чогось гнилого. Раптом вони побачили на гілці дерева курячі лапки.
— Прокльони проти незваних гостей, — пробурмотів Хранитель і ціпком торкнувся виступаючого з землі коріння дерева. Через якусь мить дерево саме скинуло гидоту. — Ходімо.
Хлопці міцніше стисну зброю і навшпиньках почали крастися за дідом. Запах гнилі і старого погребу ставав все сильнішим. Потім вони побачили старе дерево обмальоване свинячою кров'ю, щурячі кишки звисали наче гірлянди.
— Це якийсь ритуал?
— Так, на велику територію, впевнений таких дерев всього шість, а в самому центрі дім Тараса.
— Значить довго готувалися, псячі діти, — хлопець почав діставати з сумки полин, запальничку і кусок пергаменту, але дід його спинив.
— Поки облиш, глянемо що твориться далі.
Група пішла в бік смороду. Раптом серед старих дерев вони побачили людей в камуфляжі. Проте, Хранитель майстерно відводив погляд, наводив мару і хибу, щоб проникнути через периметр захисту. Нарешті вони побачили двох відьом які скандували прокльони, жестикулювали пошлі фігури своїми кривими пальцями.
Іван, підняв свій автомат і прицілився, в голову одній із відьом. Може ця карга і була сильною, проте одна куля поставить крапку. Проте Хранитель поклав руку на плече хлопцю і кивнув собі за спину. Група відійшла на сто метрів назад.
— Зараз вони зосереджені на ритуалі, тому ми можемо прикінчити відьом.
— Хранителю дозвольте нам самим з цим справитись. Навіть якщо це буде коштувати нам життя.
— Хлопче, не говори дурниці, — скрушно похитав головою старий і почав діставати зі своєї сумки трави корінці та засушені квіти. — Відьми чаклують не на своїй території, тому всі їхні сили зосереджені на ритуалі. Варто нам втрутитись, чари вийдуть з-під контролю і вдарять по всій території.
— Тоді і нам непереливки буде.
— Ти маєш рацію Данило, тому я зроблю нам оберіг.
Через декілька хвилин, група знову повернулася до кущів перед відьомським колом. Старий встромив свій ціпок з травами в землю, після чого кивнув. Іван взяв простий камінець і кинув у відьму.
Чи то око в нього було соколиним, чи закон всесвіту допоміг, але каменюка попала прямісінько відьмі в рот. Стара карга з переляку перекусила собі язика і з вереском впала навіч. Тріпаючись як недорізана свиня зачепила подругу і вже вони дві почали верещати.
Мить потому відьмівське коло саме по собі тріснуло, і невидима для ока хвиля огорнула всіх на поляні. Солдати які ринулись на крик попадали без сил. Хранитель в той же самий час вливав всі свої сили в ціпок, сухий полин, любисток і маки почали цвісти та сяяти. Через декілька хвилин невидима буря стихла.
— Хлопці, підіть зв’яжіть солдат.
— Так.
Хранитель підійшов до виючих відьом. Ще два роки назад, він не мав жодного шансу проти двозубої відьми навіть в такій самій ситуації, а зараз він зміг витримати віддачу ритуалу! Воістину часи змінились. Усміхнувшись самому собі він кинув два мотки червоної нитки і вже через мить дві гидкі відьми були зв’язані по рукам, ногам, пальцях і навіть в роті був кляп.
— Хлопаки, дочекайтеся підкріплення і везіть всіх їх Малу Дмитрівку, — він поклав руку на плече Івана що притягнув зв'язаного солдата. — Якщо вони рипнуться…
— Не хвилюйтеся все зробимо.
Дідусь кивнув їм залишив свій ціпок, як допомогу і пішов до маєтку.
****
Поволі туман в голові почав розвіюватись я нарешті почав усвідомлювати, що відбувається і відірвався від губ дівчини. Оринка скористалась ситуацією і як зарядить своїм чолом мені по носу, в мене аж зірочки перед очима закрутилися.
Розвиваючи успіх дівчина ніжками мене спихнула з себе. Добре хоч падати не далеко, все ж ми на землі зайнялись непотребством. Затискаючи ніс я крізь сльози глянув на Оринку. Губи опухли від поцілунків, волосся розтріпане, на білосніжній шиї сліди від засосів.
— Слава богу, що обійшлось малою кров’ю.
— Гандон кінчений!
Дівчина чкурнула в ванну приводити себе до ладу. Я короткими наказами змусив Сингулярність ввести мене в курс справи. Після того як мене, як розумово відсталого затягли в бункер у мій дім увірвались група солдат в протигазах. З якоюсь страшною кікіморою і технікою для злому дверей бункера.
Зловмисники пробували знищити камери, тільки прихованих набагато більше ніж явних. Коли кікімора і група спустилися в підвал, Марія забарикадувала двері й наповнила кімнату вуглекислим газом. Декілька хвилин і за дверима 8 трупиків, ще стільки ж в інших кімнатах.
— Відслідковуй маршрут додіків, і передавай актуальні дані нашим правоохоронцям.
「 Виконую. 」
На моє здивування, атака тривала не більше 15 хвилин. Тобто навіть правоохоронці зараз тільки напівшляху до маєтку. З іншої сторони, Хранитель вже прибув.
— Чудово, значить мій дідусь прийшов. Відчиняй двері!
— Зараз назовні може, ще бути небезпечно, — відповів я не відриваючись від монітору. Проте дівчина різко розвернула мене до себе і зло зашипіла:
— Послухай сюди, для ортодоксальних духів, як я, шлюбний ритуал це щось сакральне, щире і високе. Проте, я відмовилась від цього, щоб врятувати твою дупу. І єдине що ти можеш зараз зробити, це відкрити ці бісові двері і попросити мого діда розірвати цей шлюб.
Дівчина дивилась на мене не відриваючи погляду, зла як Магера. Я легенько кивнув, тільки після цього вона відступила. Оринка навіть не скривилась коли побачила трупи, навіть більше ногою я наступив на щелепу бабці, щоб глянути скільки там зубів, виявилось три.
— Непоганий улов.
— Рухайся, давай.
Коли Хранитель нас побачив, то спохмурнів, його вічно добрі очі зараз добряче так лякали. Проте внучка пояснила ситуацію і його гнів стух, трішки. В домі ми знайшли всі необхідні матеріали, щоб провести ритуал.
— Все, тепер ви розлучені, — промовив дідусь і погладив нас по плечах. Оринка відразу відскочила наче їй було огидно навіть знаходитись поруч. — Тарас, скажи чому за тобою послали аж двох двозубих?
— Ну…
Я спробував відійти, скинути його руку, проте моя кінцівка завмерла. Здавалось не пройшло і миті, проте наступного разу коли я моргнув Хранитель змінив позу і тепер з острахом дивився на приховану камеру в стелі.
Він прочитав мене. Йому стало відомі всі мої секрети, і плани. На такий випадок Сингулярність існує імперативна інструкція – я втрачаю можливість віддавати накази. Тепер я марний.
— Я… я не знав, — хрипло промовив він.
— Уже плювати.
