Розділ 7: Ворог
Цього дня обороною міста керував ветеран на прізвище Ван. Він прожив половину свого життя тут, у містечку Яньхвей. У вільний час він полюбляв випити в компанії, після чого починав вихвалятися та розповідати байки. Пан Ван завжди розказував, що в минулому він прислужував старому Аньдінхов та навіть побував з ним в Північній експедиції.
Ніхто не міг дізнатися, правда це чи ні, але це не було неможливо. Старий Аньдінхов все ще був людиною. Йому потрібно було їсти, і звісно, йому знадобиться слуга, що подбає про це.
Але яким би нерозсудливим він не був, Старий Ван ніколи б не наважився випити в день повернення Гігантського Змія. В цей день кожен без виключень офіцер мав зайняти свій пост, і так само кожен боявся зробити помилку та осоромитись.
На жаль, зазвичай те, чого найбільше боїшся, і стається.
Старий Ван підвівся, почувши сигнал тривоги, і роздратовано заревів:
— Яка сволота це зробила?! Невже хтось напився та забув, що сьогодні за день? Чи це той самий, що п’яним любить поприставати до чужих дружин? Хто посмів випустити сигнальну ракету? А щоб його підняло і гепнуло!
Наприкінці темної річки був великий басейн, оточений залізною сіткою, що чекав на зустріч гігантського повітряного змія. Залізна сітка вже була розкрита наполовину. Низенький солдатик, який відповідав за стягування клямки, злякався цього раптового звуку тривоги. Не розуміючи, в чому справа, він не наважився на необережність і знову закріпив клямку.
Зрештою, великі залізні ворота лишилися напіввідчинені, як велика паща дракона, що був причеплений до корпуса Гігантського повітряного змія.
Солдати, які вишикувалися в ряд і з готовністю чекали вивантаження дзильовдзіня з корабля, почали розгублено оглядатися. Міський голова, який відповідав за отримання військових вантажів, дістав невеликий тон хов, направив його в бік солдатів, які чекали біля залізних воріт, і вигукнув:
— Ви що не виспались? Гігантський повітряний змій застряг! Хіба ви його не бачите?!
Він ще навіть не закінчив свою лайку, як на палубі Гігантського повітряного змія раптом спалахнуло вогнище. Густий білий дим вилітав одразу за товстою металевою стрілою розміром з руку, що люто понеслася в саме небо. Ця стріла з дивовижною точність збила сигнальну ракету на очах переляканого натовпу.
Тривожний поклик миттєво змовк. Ракета на мить зупинилась у повітрі й полетіла вниз. На довгу секунду повисла тиша, а потім вулиця вибухнула викриками. Почався справжній хаос.
— Стріла байхон!*
* 白虹 — дослівно «біла веселка».
— Що трапилось? Хто запустив стрілу? Там на борту показилися всі, чи що?!
— Що в біса відбувається?
«Байхон» це величезний механічний лук. Коли цей самостріл повністю витягувався, він сягав 7 футів завдовжки. Його було можливо оснастити й утримувати лише на великомасштабному кораблі, наприклад, такому, яким був Гігантський повітряний змій. Така страшна зброя, безумовно, не могла керуватися лише людьми. Під корпусом Байхона було обладнано механічний привід, що працював від дзильовдзіня. Стріла, випущена з повністю натягнутого механізму, могла пробити міські ворота кілька футів завширшки.
Кажуть, що коли Гігантський повітряний змій витав небом, стріли байхон, що запускалися з нього, були схожі на божественне покарання, що падало на землю, і яке не могли втримати жодні важкі обладунки.
Все змінило свій хід надто раптово. Старий Ван схопив бінокль Цяньліянь*, витягнув шию, як стара черепаха, і пробурмотів:
— Ні... Це недобре. Треба поспішати! Іди, поклич майстра Ґво і пана Лу, швидко!
*千里眼 — перекладається як ясновидіння.
Він все ще говорив, коли палкі плавці Гігантського повітряного змія, які вже були згасли, раптом знову загорілися. Через нестачу дзильовдзіня корабель вибухнув гуркотом, наче звір, якого збудили після довгої сплячки.
Очі старого Вана в жаху широко розкрилися, коли він спостерігав за тим, як Гігантський змій розвертається. Грізного вигляду солдати в важких обладунках почали шикуватися в ряд. Їх спорядження сяяло, наче полум’я денного світла, що відбивається на поверхні річки. Навіть на відстані це сяйво буквально сліпило.
Ватажок солдатів підняв захисну маску шолома, відкриваючи обличчя, вкрите шрамами. Пан Ван був дійсно шокований, побачивши його. Той чоловік мав дивне незнайоме йому обличчя — як він взагалі потрапив на борт Змія?!
Чоловік зі шрамом раптом посміхнувся, потім підвів голову до неба й пронизливо завив. Його завивання було таким гучним, що пересилювало гуркіт техніки, воно нагадувало виття вовка. Солдати за його спиною почали вторити своєму ватажку. Їх виття не мало пауз, один перекрикував іншого, наче зграя вовків, що голодували всю зиму, жадібно розкриваючи свої смертельні ікла.
Серед натовпу, що прийшли подивитися на Гігантського повітряного змія, хтось закричав:
— Варвари!
Ці слова сполошили шершневе гніздо.
Чоловіки та жінки, що зібралися сьогодні на цій площі із десятків сусідніх сіл та містечок, тепер нагадували зграю антилоп. Вони з переляку побігли геть, не розрізняючи напрямку, штовхаючи один одного, а потім переступаючи через тих, хто впав.
Навіть коні вартових безперервно іржали, коли крізь них пробивався натовп.
Старий Ван хутко дістався вершини сторожової вежі, взяв з поясу довгий спис та направив його до «золотої скриньки». Він знав, що в цій скрині зберігається дзильовдзінь, який використовується для освітлення вежі. Якщо йому вистачить удачі, щоб розпалити вогонь як слід, вершину сторожової вежі вдасться використати як сигнал тривоги, що вибухне сяйвом високо над горизонтом.
Чоловік, який все своє життя розповідав небилиці, зараз довгим списом сколов кут золотої скрині. Дзильовдзінь полився хвилею. Старий Ван тремтячими руками витягнув знаряддя для розпалювання вогню. Коли вовче виття пролунало над землею, в руках чоловіка спалахнули перші іскри, які він одразу наблизив до золотої скриньки.
Половина дзильовдзіня одразу витекла, половина, що залишилася в скрині, згоріла відразу після зустрічі з полум'ям. Вентилятор, що відповідав за утримання температури одразу зупинив свій рух. Вирвалася лише хмара пари, яка, здавалося ось-ось вибухне.
У наступну мить ще одна стріла байхон злетіла в повітря і пробила груди Старого Вана. Кров бризнула у всі боки, а його тіло миттєво розірвало. Імпульс польоту стріли не зменшився ні на йоту, тягнучи за собою те, що залишилось від старого ветерана.
Башта вибухнула, а потім почала падати. Посипався щебінь. Сторожові офіцери та звичайні люди почали поспішно розбігатися на всі боки.
Водночас золота скринька, що догорала на вершині вежі, нарешті злетіла в небо. Зловісне фіолетове світло спалахнуло і вибухнуло у величезний феєрверк, освітлюючи половину міста Яньхвей.
Лише тепер командир з тон хов з усієї сили закричав:
— Ворог атакував! Варвари наступають!
Гігантський повітряний змій, який захопили варвари, повільно піднявся з землі. Стріли байхон посипалися з нього зі страшним наміром забрати якомога більше життів.
Люди розбіглись по площі, як мухи, що збожеволіли від страху, а міська кавалерійська гвардія швидко пронеслася бруківкою із блакитного каменю, яка ще не була повністю закрита. Артилеристи на одній з веж міста гуртом підняли голови, цілячись у Гігантського повітряного змія, який саме злітав у повітря.
Усе місто було охоплено димом і вогнем.
Відсіки, в яких мав зберігатися дзильовдзінь, широко відкрилися, і незліченна кількість воїнів Північних варварів почали спускатися з корабля під тривожне вовче завивання.
З вовчим ревом вулиці вкрилися кров’ю. Містечко охопив хаос.
Чоловік зі шрамами на обличчі стрибнув зі Змія, і з-під його залізних обладунків вирвалася пара. Його силует пролетів понад десять метрів і впав на військового коня — кінь, звісно, не витримав ваги важкої броні, і його передні лапи одразу з тріском зламалися. Дикун схопив солдата, що був на коні та вчепився зубами в його шию, перш ніж той встиг відреагувати. Горло молодого кавалериста було перекушено цим грізним варваром. Кров хлинула, густа як паливо, перш ніж він встиг закричати.
Чоловік зі шрамами голосно розсміявся, схожий на демона-людожера, а потім проковтнув шмат відкушеного людського м’яса. Він раптом свиснув, за його сигналом з’явилися ще четверо чи п’ятеро варварів у важких обладунках, які прибилися коло нього. Вони швидко минули площу й подалися прямо в напрямку дому Сю Байху.
Військові обладунки поділялися на два типи: «легкі» та «важкі». Легкі обладунки носили кавалеристи, така броня мала лише частину переваг важкої. Вона була зручнішою внаслідок своєї ваги, але покладатися доводилось здебільшого на вміння людини та силу тварин.
Важка броня мала зовсім іншу концепцію. Повне спорядження важких обладунків сягало зросту двох дорослих чоловіків та містило на спині «золоту скриньку». Дзильовдзінь протікав через все «тіло» обладунків, доходячи навіть до кінцівок. В цих обладунках солдат міг пройти за раз тисячі миль і розмахувати однією рукою мечем вагою у сто фунтів. На поясі броня була оснащена вибухівкою. Достатньо було лише одного солдата в важкій броні, щоб розбити цілу піхотну армію.
Здавалося, нащо, коли існують важкі обладунки, потрібні кавалерія та флот? Та, на жаль, важка броня була занадто дорогою в оснащенні. Вона спалювала цілу коробку дзильовдзіня лише за кілька годин. Така кількість палива могла підтримувати світло на сторожовій вежі протягом двох років.
Дзильовдзінь був джерелом життя нації. За один злиток золота на чорному ринці не можна було купити одну партію дзильовдзіня, навіть якщо сьому чи восьму його частину займатимуть різні домішки.
Навіть велика і могутня нація могла утримувати лише одне відгалуження сил, оснащене важкими обладунками — Чорний залізний табір під командуванням Аньдінхов Ґу Юня.
І все ж, звідки ці варвари взяли стільки важкої броні?
Загиблі солдати ніколи цього не дізнаються.
***
Стара покоївка, що щойно вискочила з будинку Сю, саме натрапила на цю групу злісних вбивць. Вона не встигла видати й звуку, коли її тіло вже було розітнуте на найближчій стіні.
Дикун забіг в середину домівки й закричав:
— Ху Ґе Ер! Ху Ґе Ер!
Ху Ґе Ер-Сьов Нян, звісно, більше не могла йому відповісти.
Різьблені дерев’яні двері були вибиті з ноги воїном у важких обладунках. Рама з характерним торохтінням посипалась по шматках, а потім повністю розвалилася.
Нарешті непереможний варвар зупинився. Він стояв на вході у жіночу кімнату і тупо дивився перед собою.
Легкий запах смерті ще не розвіявся, в кімнаті все ще було трохи світла. Його погляд сковзнув по довгій тіні від ароматного мішечка, що висів над ліжком. А потім по столику для макіяжу, що був прибраний; в кутку нього стояла відкрита коробка з бальзамом для губ.
Спиною до чоловіка, перед ліжком, на колінах стояв Чан Ґен. Здавалося, там лежала людина…
Підліток інстинктивно озирнувся на звук. Він дивився на диких варварів, що увірвалися в його дім посеред білого дня, але не відчував ні натяку на страх чи здивування. Однак, він раптом зрозумів, чому Сьов Нян вирішила вбити себе.
Ці варвари змогли проникнути в місто, і це, безсумнівно, тому, що вони мали стосунки з Сьов Нян. Сю Байху був на борту Гігантського змія, і вона розуміла, що варвари вже мали вбити його. Жінка-варварка зробила все ідеально, щоб помститися за свою країну, але також вона була винною у смерті єдиного чоловіка, який ставився до неї з добротою.
Чан Ґен був байдужий до варварів. Він повернувся до ліжка і вклонився жінці, висловлюючи тим самим подяку за те, що вона залишила його живим. Таким чином він повністю розірвав будь-які зв’язки з покійною.
Він кланявся низько, поки його чоло не торкнулося пола. Потім підвівся і повернувся обличчям до воїна в важких обладунках, що, шокований, стояв біля вибитих дверей.
Цей чоловік був схожий на гору. В той час як Чан Ґен був лише дитиною з плоті й крові. Стоячи серед цих людей, він виглядав як мураха, що збиралася зіткнутися із великим старезним деревом*. Йому давно вже слід було злякатися, але страху не було.
*На основі ідіоми 蚍蜉撼大树 (pí fú hàn dà shù lit) — мураха намагається потрясти велике дерево.
Хлопець не був зарозумілим, він знав, що не мав шансів проти цих чисельних груд металу. Він також усвідомлював, що від них не втекти, але його це не лякало.
Можливо, весь його страх був захоплений роздумами про фальшиву особистість Шень Шильов.
Чоловік зі шрамами подивився на нього — ніхто не міг зрозуміти, про що він думає. Раптом його обличчя сповнилося гнівом:
— Де Ху Ґе Ер?
Погляд Чан Ґена на мить затримався на обличчі варвара, а потім він сказав:
— Я пам’ятаю тебе. Ти був тим, хто приманив зграю вовків, щоб ті напали на мене під час сніжної бурі рік тому.
Один з варварів у важкій броні ступив вперед, намагаючись схопити Чан Ґена, але чоловік зі шрамами підняв руку, щоб зупинити його.
Він злегка нахилив голову, незграбно вигнув спину, щоб трохи зрівнятися з хлопцем, який навіть не доходив зростом до його грудей, і знову запитав на китайському діалекті з акцентом:
— Я питаю тебе, Ху Ґе Ер, Сьо... Сьов Нян, де вона?
— Уже мертва.
Чан Ґен, тримаючись за залізний браслет, відійшов трохи убік, відкриваючи бездиханне тіло, що лежало на ліжку. На губах Сьов Нян були плями чорної крові. Її обличчя було бліде, наче зів’яла отруйна квітка.
Геть усі варвари попадали на коліна і пронизливо завили від скорботи.
Чоловік зі шрамами на мить здавався приголомшеним. Потім він повільно підняв ногу й увійшов до кімнати Сьов Нян. Хоча він робив це обережно, важка броня, яку він носив, залишила глибокий відбиток на землі. Варвар підійшов до вікна й простягнув руку, щоб спертися на різьблені дерев’яні бильця, але одразу прибрав її, ніби боявся, що його дика сила може зламати стовп ліжка.
Він наклонився до жінки, і з пояса на його важких обладунках по всьому периметру маленької спальні поширилась біла пара. Дзильовдзінь всередині броні продовжував горіти, створюючи звук, схожий на рев звіра, що помирає.
Цей залізний хижак ніжно доторкнувся до обличчя жінки.
Було по справжньому моторошно.
Тоді варвар зненацька завив у весь голос, як вовк, що втратив свою самицю. У наступну мить він розвернувся зі швидкістю, якої не бачило людське око, і біла пара несамовито почала вивергатися знову. Механічна рука потягнулася, щоб схопити Чан Ґена.
Ноги Чан Ґена відразу відірвалися від землі. Його спина відізвалася різким болем, а його внутрішні органи відчувалися так, наче вони перевернулись догори дном, коли варвар вдарив його об стіну.
Стіна тріснула.
Чан Ґен не міг стримуватись і плюнув кров’ю на металеву руку. Він намагався опустити голову і його погляд зіткнувся з парою очей, які були сповнені наміру вбивства. Хлопець вперше бачив такі очі. В них, здавалося, зібралася важка поволока іржі.
Однак він не знав, як у цій ситуації, коли сили не можна було порівняти, у його серці зародилася палка воля. Він не відводив погляду, а натомість люто подивився на варвара, що стояв перед ним.
